Готуватися до безсмертя

244

При всіх витратах людства на медицину захворобленість
збільшується, і мало хто усвідомлює духопричини недуг. Медичні послуги для
приречених є тільки полегшенням відходу. Суспільства ж привчені волати до
медиків і до влади – поможіте! дайте! Не навчені шукати коріння зла в собі і в
способі доісновування. Якщо б весь держбюджет пускати на встановлення діагнозів
і виписування пігулок, це не зупинить пошестей, раку, туберкульозу – і самого
вимирання. Відповідальність за духо – і тіло-здоров’я людина повинна взяти на
себе. Та як їй допомогти у цьому?

Матеріалістичним потьмаренням – про всепереможність науки –
приходить край; облуди про «якісну медицину» не мають майбутнього; брехні:
«дайте нам гроші на кращу апаратуру й ліки – і ми всіх виздоровим» є наживанням
на горі й смерті; політики цю побрехеньку підхоплюють, бо треба ж щось обіцяти
збезнадієним; наслідком торгашництва ліками і діагнозами є мільйони смертельно
недужих, що мучаться й мучать близьких; віра в медицину – ще більше дикунство,
ніж віра в марксизм-людоїзм; неможливо зцілитись, не змінивши духу і способу
життя; всі тисячі методик, рецептів, діагностик не замінять молитви, прийняття
істин Слова й активної себе¬зміни; лікують не припарки, а Господь лікує; лікує
зсередини, а не ззовні; можна здобути видимість зовнішньої міцноти, але це
трухляве «здоров’я» рухне від першого ж потрясіння. Припарочне лікування
переносить неміч з одного органу на інший; хвороба в духові; тимчасові
полегшення, відсутність болю – період, коли одне зло перекипає в інше, одна недуга
стає іншою, ще тяжчою. Горе нинішніх людей, що вони пізнають все про все,
тільки не про дух свій і тіло; не про їхню взаємодію. Захворів – значить вірус,
продуло – так приключилось. Питання – чому мені прийшло воздаяння? – ніхто собі
не ставить. Тільки щоб не боліло, й не гризли страхи і розпачі. «Чому»
важливіше від усих «як» – від духоприродньої себезміни. Чому люди мало
нездужать на війнах? – бо вищають над минулим, попрощавшись з собою і з ним.
Так і в голоді: смерть старої клітини позбавляє минулого, любові до себе,
агресивного самозбереження; повільно гинуче примирюється з усим і замість
дріб’язкових цілей отримує вічномету. Хто переживе блаженство Вселюбові вже не
прилюбиться до жертя-пійла чи, прости Господи, політики. Земним треба жити, але
возлюблювати його – безумство; окумирювати його – взагалі самознищення і
причина найзаклятіших залежностей. Незнання небесного не звільняє від
дотримання Його закону – Заповідей, – і від усих наслідків праходійного
існування.

Господь у голоді над марнотами; дух вчиться безсмертніти:
цінувати піднесення і відкритість. Найзакомплексованіший, помисленний відчує
безстрашність, щиру доброзичливість, відверту дружелюбність, споріднення з усим
людством. Чим більший голод, тим сильніше затямлюєш, як мало треба. Любов
спілкування, щастя миті – ось важливе. День зживається повнокровніше від
десятиліття. Час ніби спиняється, мить пронизує вічним. Ніколи так легко й так
приязно не сходишся з людьми, як тоді. Ніде і ні в кому нема загрози – безмовно
підказує душа, відчувши свою вічнісність. Жодних гризот минулого, жодних тривог
за майбутнє – така дія Вічнолюбові в душі, що відсахнулася від вмирущого і
відчуває свою безсмертність. І жаль невимовний до тих, хто не спізнав цього, –
і блаженством вважає самовбивства примітивом. В голоді непомітно відучуєшся від
того, що півжиття гризло – від дурноїж, пристрастей, скотських звичок; від
любові до світу і насолоджень тілесності; від зарозумлення, переситу знаннями,
від уважань себе розумним, премудрим на основі чуттєвого досвіду й знаннєвого
глупотизму; зарозумлені в духосвіті виглядають п’янезними, але не від вина – не
Богомудрістю втішені; зарозумлення їхнє – по суті безумство, бо від себе
походить, а не від Бога і Його Всевідання; тому так вдурманено й самовпевнено,
із задушевним піднесенням, міняють устрої, єресі, утопії і потопії! Міняють
один лад на інший, з жорстокого на прелюто жорстокий, з душогубного на заюшено
кровопивчий! Міняють землі, течії рік, океанів дихання, міняють все,
перепалюючи в порожнезну даремщину мільярди зусиль і життів століття! Та в дні
крушилова і розтрощилова всі гиблі діла їх здаються їм найпрекраснішими і майже
божественними! І діти безумців, неуявимо премудрі заднім числом, всю
батьківську геростратню, ще тліючі головешки, цементною слиною наспіх запльовують;
тому й майбутнє від них закрите, а нинішнім бредуть всліпу: у спотикачці
впитості оманливими знаннями.

м. Київ

(Далі буде).

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!