Гірш Діамант – забутий поет із Волині

310

Закінчення. Початок в ч.19

З усією силою свого юнацького завзяття Діамант полинає у вир
київського літературного життя. Гірша швидко визнає, з літа 1934 р., вже
столичне літературне співтовариство. Про це можна думати за публікаціями
1934-1941 рр. у республіканській «Літературній газеті» (зараз – «Літературна
Україна»). Починаючи з травня 1934 р., ця газета неодноразово відзначає серед
молодих талантів, які з’явилися в радянській єврейській літературі останнім
часом, Г. Діаманта. Тематика його віршів все більше привертає увагу критиків,
які оцінюють творчість поета-початківця досить позитивно. Діамант бере участь у
багатьох громадських літературних заходах, що організовуються колективом
єврейських письменників. Коло його спілкування неухильно розширюється. Зокрема,
в лютому 1935 р. він виступає на радіовечорі, присвяченому творчості І.С.
Фефера, на якому виступали також Л.М. Квітко, М.Д. Гарцман, Д.Г. Хайкіна, його
голос чути на творчих вечорах, він бере участь в обговоренні нових книг
аспіранта Інституту єврейської пролетарської культури УАН А. Гонтаря, молодого
єврейського поета М. Талалаєвського. Це були не рядові формальні зустрічі. Їх
відвідували, наприклад, директор Інституту єврейської культури Г. Горохов,
професор М. Ерік, І. Фефер, А. Каган, Є. Коган, письменники П. Альтман, М.
Герцман та ін. У листопаді 1935 р. вірші Г. Діаманта звучать разом з віршами М.
Булатовича, І. Віргана, М. Гарцмана, К. Герасименка, С. Крижанівського, І.
Муратова, Г. Плоткіна, Г. Саченка, В. Собка,                         Є. Фоміна, Ю.
Черкаського на літературному вечорі в актовій залі Державного університету
(зараз – Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка).

Популярність поета зростає. Вже в травні 1935 р. ім’я
Діаманта відзначає у своїй доповіді на пленумі правління Спілки радянських
письменників УРСР її голова А.Г. Сенченко. Підпис Діаманта з’являється серед
підписів багатьох маститих єврейських літераторів під некрологом на смерть
драматурга А.В. Вевюрка. У лютому 1936 р. вийшло повідомлення про те, що
незабаром має побачити світ нова книга Г. Діаманта. І в цьому ж році така книга
– друга збірка віршів під назвою «Лідер» («Вірші») – вийшла у Києві у
Держнацменвидаві України.

У лютому 1936 р. популярність Г.Я. Діаманта виходить на
всесоюзний рівень – він був відзначений у доповіді А.Г. Сенченка на ІІІ пленумі
Спілки радянських письменників СРСР у Москві.

У розквіті сил, на високій хвилі визнання та успіху, мабуть,
у першій половині 1936 р., поет захворів на тиф, що був тоді в Києві зовсім не
надзвичайним явищем. Побічно це підтверджується тим, що протягом березня 1936
р. – листопада 1937 р. його ім’я не з’являлось на сторінках «Літературної
газети». Але після хвороби, незважаючи на те, що вона негативно відбилася на
його стані здоров’я, Г.Я. Діамант із подвійною енергією відразу ж приступає до
роботи, розширює жанровість своїх творів, починає писати прозу. До цього
періоду відносяться його філософські вірші, переклади О. Пушкіна і М.
Лермонтова. Його п’єсу «Музиканти» поставив Київський дитячий театр. І це при
тому, що основним місцем роботи поета було ремісниче училище №1 металістів при
заводі імені С.М. Ратманського, що розміщувалося на вулиці Ковальській, 69
(зараз – вулиця Горького/Антоновича), в якому він викладав єврейську мову, а
також керував літературним гуртком.

Г.Я. Діамант, як людина і поет, швидко, якщо брати до уваги
його вік, завоював авторитет у середовищі київських літераторів. На
підтвердження цього – наступні факти. У 1937 р. він бере активну участь в
агітаційних заходах перед виборами до Верховної Ради СРСР першого скликання,
разом із Н. Лур’є виїжджає в єврейські райони України, відвідує Проскурів
(зараз – Хмельницький), Кам’янець-Подільський та Могилів-Подільський (ось коли
став йому у нагоді досвід агіткультурпробігу по Криворіжжю на початку 1930-х
рр.). У грудні 1937 р. на загальних зборах єврейської секції Спілки радянських
письменників УРСР таємним голосуванням Г.Я. Діаманта вибирають членом її бюро.
Разом із ним у бюро ввійшли А. Гонтар, Г. Орлянд, Г. Полянкер і Ф. Сито. Але
попрацювати на новій посаді йому довеловся лише трохи більше місяця.

6 лютого 1938 р. Г.Я. Діаманта призивають до лав Червоної
Армії. Дійсну службу він проходив у 100-му стрілецькому полку 34-ї
Середньо-Волзької Червонопрапорної стрілецької дивізії імені В.В. Куйбишева
18-го стрілецького корпусу 15-ї армії Далекосхідного військового округу (з 28
червня 1938 р. – Далекосхідного фронту), що дислокувався в районі м. Біробіджан
у с. Бабстово (зараз – Ленінський район Єврейської автономної області
Російської Федерації), неподалік кордону з Китаєм.

Про проходження ним служби не залишилось ніяких свідчень.
Однак про умови, в яких вона проходила, можна скласти своє враження за
публікацією 2006 р. московського дослідника Г.Р. Рамазашвілі в азербайджанській
газеті «Вишка» про командира взводу 100-го стрілецького полку з 5 червня 1938
р. Григорія Івакіна. Далі цитата: «…100-й стрелковий полк… готовился к борьбе с
холерой. Эта страшная болезнь унесла немало жизней среди гражданского населения
и перекинулась на военнослужащих и членов их семей. Приказ по борьбе с холерой
выполнялся как боевой. Стремясь провести поголовную вакцинацию, командование
пыталось компенсировать антисанитарные условия, в которых питались
военнослужащие. 100-й полк… обладал собственной хлебопекарней и несмотря на это
в апреле и мае 1938 года красноармейцами из хлеба были извлечены запеченная
крыса и конская скребница. Бывали случаи, когда в пище обнаруживали червей, и
хотя об этих случаях становилось известно командованию дивизии, «гвозди и
песок» в каше встречались по крайней мере вплоть до октября. Но санитарные
проблемы удалось преодолеть проще, чем учебно-боевые. Из протокола №16
партийного собрания 100-го полка: «Дисциплина на крайне низком уровне, особенно
начальствующего состава, явка на занятия с большими опозданиями, приказы по
полку и дивизии выполняются медленно, ссылаясь на объективные причины… Летние
боевые учения проходили без особых достижений. По огневой подготовке наш полк
отстает. К боевым стрельбам еще не приступил. Строевая подготовка на крайне
низком уровне…». Не произошло существенных изменений и в последующие месяцы. В
ноябре в 100-м СП… сорвались ротные тыловые учения, штабные тренировки и
занятия с младшим начальством…».

Для Діаманта, який раніше переніс тиф, такі умови, звичайно
ж, були вдвічі важчими і небезпечними.

Під час служби в РСЧА Г.Я. Діамант, як про це можна
говорити, знаючи практику того періоду, був курсантом-однорічником. У
передвоєнні роки, в зв’язку з гострою нестачею командних кадрів, існувала
система підготовки командирів, що передбачала наявність у полках 1-ї роти, яка
була навчальною. Зазвичай лейтенанти запасу готувалися півтора року, але у
випадку з Г.Я. Діамантом, як бачимо, обійшлося одним роком. Надалі ті, кому
присвоювали звання лейтенанта, проходили піврічне стажування. Для молодих
лейтенантів термін стажування збільшувався до року. Таким стажуванням для
молодого лейтенанта Діаманта, мабуть, і були військові збори, на які його
призвали згодом, у травні 1941 р., тому що тоді по всій країні відбувався
масовий призив запасників до війська на 3-6 місяців. Називали це зборами,
перепідготовкою, але істинною причиною такого повнокровного комплектування
військ була війна, що насувалася, хоч про це і не говорили.

Є спогади довоєнних друзів Діаманта про зустрічі з ним у
Біробіджані. Але, якщо такі зустрічі дійсно були, то відбутися вони могли,
майже стовідсотково, лише під час перебування Діаманта в армії. Можливо, він
бував в обласному центрі у службових справах, намагатися побувати там він міг і
тому, що були на це особисті причини – адже тут жили Ем. Казакевич і Б. Міллер
– його харківські друзі. Видно, саме звідси беруть початок витоки інформації
про те, що Діамант перебував у Біробіджані. Зокрема, про зустріч із Діамантом у
цьому місті згадував, але без подробиць, в одному зі своїх інтерв’ю Г.І. Добін.

У січні 1939 р. в званні молодшого лейтенанта Г.Я. Діамант
демобілізується з армії і повертається до Києва. Причому, повертається не з
порожніми руками – він привіз із собою нові твори, серед яких домінували вже
вірші на військову тематику, а не ліричні, як було до цього. Найвірогідніше,
хоча цьому і немає конкретних підтверджень, він продовжив викладацьку
діяльність – читав лекції в одному з київських технікумів і в системі
фабрично-заводського навчання. І, звичайно, не полишав писати вірші.

На своєму засідання у квітні 1939 р. бюро секції єврейської
літератури Спілки радянських письменників УРСР рекомендувало Г.Я. Діаманта для
переведення його з кандидатів у члени Спілки письменників.

У січні 1940 р. Діамант взяв участь у творчому вечорі
єврейського поета-орденоносця І.С. Фефера, який відбувся в Київському клубі
письменників. Вечір, на відміну від подібних літературних зібрань, відійшов від
сценарію, поступово набрав форм обміну думками про методи теоретичного навчання
молодих літераторів і роздумів про необхідність перейняття досвіду класиків,
про місце сатири в сучасній літературі, викликав дискусію із загальних проблем
літератури. У дискусії, поряд з        
Г. Бловштейном, І. Бухбіндером, Х. Гільдіним, Ш. Лопатіним, М.
Талалаєвським та іншими, виступив і Г. Діамант.

У квітні 1940 р. українська громадськість урочисто
відзначила 30-річчя творчої діяльності М.Т. Рильського. Під привітанням ювіляру
від єврейських літераторів стояло і прізвище Г.Я. Діаманта. У травні 1940 р.
Діамант разом з іншими єврейськими письменниками України підписав адрес                      Д.Р. Бергельсону в
зв’язку з 30-річчям його літературно-суспільної діяльності.

У січні 1941 р. прізвище Діаманта востаннє зустрічається в
«Літературній газеті» – у невеликій замітці анонсується нова книга Г.Я.
Діаманта (є дані, що весною 1941 р. третя збірка поета вже друкувалася в одній
з друкарень Львова, але доля її невідома). Таке зникнення поета з газетних
шпальт пояснюється просто.

Вже 7 лютого 1941 р. Г.Я. Діамант пройшов переоблік у
Кіровському районному військкоматі м. Києва (зараз – Печерський райвійськкомат)
і незабаром (березень – не пізніше 20 травня 1941 р.) був відправлений на військові
збори на західний кордон СРСР. Так, видно з усього, врахували його досвід
перебування під час служби в армії в районі радянсько-китайського кордону,
обстановка на якому вирізнялася тоді небезпечною, з воєнної точки зору,
напруженістю і була подібною до обстановки, що склалася у 1941 р. на західному
кордоні.

Цього разу Діаманту довелося служити на прикордонній з
окупованою німцями Польщею території, тільки у вересні 1939 р. приєднаній до
Радянського Союзу, у м. Бірча тодішньої Дрогобицької області, розташованому
недалеко від м. Перемишль (зараз це Підкарпатське воєводство Польщі).

Як згадувала Д. Хайкіна, після отримання повістки з
військкомату, перед від’їздом до військової частини, Діамант наніс їй і її
сусідам із письменницького будинку прощальні візити.

В журналі «Зе грейт!» («Будь готовим!») № 5 за 1941 р. на
24-й сторінці побачила світ остання прижиттєва публікація Г.Я. Діаманта – вірш
«Ганцфрі» («Світанок») у супроводі ілюстрації С. Ройтмана. Мабуть, тоді ж, або
ж трохи раніше, коло його друзів поповнив дитячий поет А. Бородянський.

Навчальні збори Гірш проходив на посаді командира взводу у
187-му гірничо-стрілецькому полку 72-ї гірничо-стрілецької дивізії 8-го
стрілецького корпусу 26-ї армії Київського особливого військового округу. Війну
поет зустрів практично на кордоні (Бірча розташована на відстані 20 км від нього). Друзі і
колеги, які згадували і писали про нього, відзначають, що Г.Я. Діамант загинув
23 червня 1941 р. поблизу м. Бірча… Ця ж дата фігурує і в більшості
енциклопедій.

Але деякі джерела називають датою його загибелі навіть 23
червня 1943 р. (або просто 1943 р.). «Енциклопедія сучасної України» і
«Українська літературна енциклопедія» подають дату 23 червня 1941 р., але місце
загибелі визначають с. Бірче Городоцького району Львівської області.

Звідки виникла ця дата загибелі поета, що домінує серед
інших, зокрема, якщо говорити про дані з різних енциклопедій: 23 червня 1941р.?
Адже в статті Т.Г. Гена до 60-річчя поета, опублікованій у 1971 р. у журналі
«Советиш геймланд» (№8), написано, що офіцер Жубінський, який служив разом із
Діамантом, розповів про те, що 23 червня 1941 р. їхня частина направлялась до
Рави-Руської. І далі у цій же статті, на жаль, без ніякого логічного переходу,
говориться про бій біля залізничної станції Фронтівка поблизу с. Сабарівка
Оратівського району Вінницької області, в якому Г. Я. Діамант востаннє підняв
свій взвод в атаку…

Але ж бої у Вінницькій області за участі військових
підрозділів 12-ї армії (з 12 липня 1941 р. 72-а гірничо-стрілецька дивізія була
перепідпорядкована 12-й армії), відбувалися вже у липні-серпні – саме тоді 72-а
дивізія була практично повністю знищена. Загинув її штаб, було згублено всі
документи і бойовий прапор. Отже, якщо взяти до уваги бій в Оратівському
районі, то датою загибелі Г.Я. Діаманта необхідно вважати не червень, а липень
1941 р. (до речі, за військовими документами, бій біля Фронтівки за участю 72-ї
дивізії відбувався 23 липня 1941 р.).

І декілька слів про творчий доробок Г. Діаманта. Він на
сьогодні такий. Крім двох довоєнних збірок віршів, про які йшлося вище, у 1948
р. у Держлітвидаві України вийшов збірник творів радянських єврейських
письменників України «В сім’ї єдиній», в якому є вірш Діаманта «Парад»,
написаний ним у 1938 р. під час служби в армії. У 1959 р. в Києві вийшла збірка
«Поезії» з віршами Г. Діаманта і С. Гельмонда в перекладі українською мовою. І,
насамкінець, у 1966 р. у Москві у видавництві «Советский писатель» видано
збірку «Правдивая песня», в якій вірші Діаманта опубліковані в перекладі на
російську. Цілий розділ присвячений Діаманту і його віршам в «Антології
єврейської поезії», виданій українською мовою 2007 р. Не будемо забувати й про
те, що багато віршів (а, можливо, і не тільки віршів) Гірша Діаманта
розпорошено по підшивках різних єврейських періодичних видань, які ще чекають
уваги дослідників, а також в Інтернеті.

У своїх віршах, що вирізняються високим поетичним рівнем і
ліризмом, який критики порівнюють з ліризмом С.О. Єсеніна, Г.Я. Діамант
відобразив красу рідної землі, соціальні зміни на селі, переживання людей, які
брали участь у перетворенні свого життя, об’єднав тремтливу чарівність природи
з захопленням тими звершеннями країни, очевидцем яких він був.

 

м.Житомир

 

На фото: справа наліво: Іцик Кіпніс, Фейга Діамант (сестра
Г.Я.Діаманта),

і Гірш Діамант (кінець 1930-х – початок 1940-х рр. (?)

м. Київ. Фото надане В.Діамантом (Ізраїль)

Прокоментуєте?