Гілка небесного вогню

118

Той, хто
спілкувався чи спілкується з цією творчо обдарованою особистістю, знає, що
головним стрижнем її характеру й поведінки є загострене почуття
відповідальності.  Перед собою, колегами,
студентами,  батьками. А ще захоплює
колег її працездатність і працелюбність. 
Перейшовши в останні роки на викладацьку роботу, Олена Михайлівна
встигала вчасно і до лекцій та практичних підготуватися, і статті написати, і
тяжкохвору матір доглянути, а по відходу в інший світ батька – письменника й
журналіста Логвиненка Михайла Семеновича упорядкувала й видала його не
завершену книжку «До останнього патрона…» 
(Харків, ІІІ тисячоліття, 2003).

Життєва дорога її почалася у м. Хмельницькому, у якому
її батько працював у газеті «Радянське Поділля». Через три роки Михайла
Семеновича запросили на журналістську роботу в Київ, де й проживає наша
ювілярка понині.

 Філологічний
факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка  відкрив широкі освітні й творчі обрії:
студентка почала публікувати журналістські замітки, потім рецензії, статті,
нариси, інтерв’ю, відвідувала літературну студію ім. В. Чумака, виявляла
активність у науковій роботі, писала вірші (хоча на той час не наважувалася їх
пропонувати до друку). Згодом, 2001-го, видасть ліричну збірку «Гілка небесного
вогню», яку помітить критика.

Відчувши в собі любов до слова й особливе чуття рідної
мови, після закінчення вишу Олена Михайлівна влаштувалася на роботу у
видавництво «Молодь», де «висвятилася» на редактора. На другий рік роботи їй
вже доручали редагувати твори навіть відомих тоді письменників, зокрема роман
«Ключ» Вадима Собка. Потім зі Спілки письменників запропонували вступити в очну
аспірантуру при Літературному інституті імені О. М. Горького, яку вона успішно
закінчила й захистила дисертацію на тему «Тенденції розвитку сучасного
українського роману: проблематика, характер, стиль» у Київському державному
університеті імені Т. Г. Шевченка. На основі дисертаційної роботи написала
літературознавчу книжку «Сучасний український роман» (К., Либідь, 1979).

 Оскільки
аспірантура була цільовою, то після закінчення на роботу згідно з розподілом її
призначили у редакцію письменницької газети «Літературна Україна». Хоча й мала
певний самостійний журналістський досвід, працювати в такій поважній газеті
було нелегко. Проте журналістський вир так захопив її, що наукову роботу
довелося відкласти на потім. Усім, хто передплачував або хоча би час від часу
читав цю газету, напевно запам’яталося це ім’я. Адже пропрацювала Олена
Логвиненко в «Літературній Україні» чверть століття, друкуючи і репортажі, і
нариси, і літературно-критичні статті, й інтерв’ю, й «круглі столи» з певної
гострої тематики, які мали особливий успіх у читача.

2003-го випустила книжку «Дзвін тиші: Українська
література наприкінці ІІ тисячоліття в діалогах із письменниками» – К.,
Видавничий центр «Просвіта»), у якій подано діалоги з відомими поетами,
прозаїками, критиками, чия творчість визначає основні тенденції розвитку
українського літературного процесу років незалежності. Крім збагачення новими
фактичними подробицями з творчих біографій знаних літераторів, читач має змогу
поринути у глибінь їхнього мисленого та психоемоційного світу, наблизившись до
секретів поетичного творення.

У її рецензіях, статтях та оглядах відчувається як
аналітичний підхід,  так і прагнення до
небанального, метафоричного мислення. Авторка демонструє своєрідний
майстер-клас із мовностилістичного слововживання.

З 2006 року Олена Логвиненко спробувала себе у ролі
викладача Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка,  а трохи більше трьох років тому перейшла на
викладацьку роботу в Київський національний університет культури і мистецтв.
Відтоді  передає свої знання й чималий
досвід студентам кафедри видавничої справи та мережевих видань. Викладає
дисципліни «Редакторські професії», «Переклади і перевидання», «Загальна та
спеціальна бібліографія», «Літературне та художньо-технічне редагування»,
«Газетно-журнальні видання», «Газетно-журнальне виробництво», «Теорія та
методика журналістської творчості». 
Останніми роками активно публікує статті у фахових наукових
виданнях. 

Вона часто повторює слова свого покійного батька –
відомого свого часу письменника й журналіста Михайла Логвиненка про те, що
працювати слід завжди на результат. У новій іпостасі викладача-навчителя
творчих професій цю настанову приймає так: не просто читати лекції, проводити
практичні, а всіляко підтримувати талановиту молодь, працювати індивідуально з
майбутніми особистостями, допомагати їм працевлаштовуватися.

Нерідко засмучується, коли відчуває, що занижується
планка відповідальності майбутнього спеціаліста. А загалом радіє, коли
студенти  шукають спілкування, охоче
виконують творчі вправи. Вірить – росте наша достойна творча зміна.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!