«Герої народжуються на могилах героїв»

З крові, із битв, із зла

Квіткою проросла.

Хто ж тебе захистить, Україно?!

Володимир Шовкошитний

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Поява книги «Кров – свята» Володимира Шовкошитного наразі
дуже своєчасна подія. Видання містить в собі гостросюжетний історичний
роман-дилогію у двох книгах – «Хресна путь» та «Білий кречет».

Ці дві книги, – як зазначає сам автор, – «як два береги
Дніпра, розповідають про хресну путь України, про те, що ми є один народ, про
те, що наша історія гідна того, щоб читати її не з бромом, а з гордістю, бо ми,
українці, перші в Європі почали воювати з нацистами, тим більше, що українським
воякам було найважче, бо вони боролися за українську незалежність одразу на
кількох фронтах: з більшовиками, з поляками та гітлерівцями».

Книга перша «Хресна путь» (до речі, це доповнений варіант
вже відомого читачам роману) розповідає про те, що сталося в знекровленому
голодомором селі Пологи на Київщині, а події книги другої – роману «Білий
кречет» розгортаються на Західній Україні: в Поліссі, на Поділлі, на Волині та
в Галичині в період 1937-1943 років, зображують війну тоталітарних імперій та
боротьбу УПА з ними.

Східняк Макар Мормиль – «Білий кречет» – воює за Україну на
Волині так само, як і мешканці Західної України, він бачить єдину мету –
створення УССД – Української самостійної соборної держави.

Композиція роману «Хресна путь» здається трохи незвичною для
традиційного романного полотна. Цей твір побудовано з низки окремих новел та
повістей, герої яких є мешканцями села Пологи та їхніми нащадками. Постаті
персонажів виписані об’ємно, виразно, деякі з них власним прикладом, як-от
Оксентій Катреча з першого розділу – «Не так тії вороги» – прикладом власного
життя підтверджує сентенцію про те, що характер людини визначає її долю.

Долі героїв розходяться в часі й просторі, перетинаються з
долями видатних людей, зокрема, Василя Стуса, та нездоланна сила крові, сила
тяжіння рідного краю зав’язує в тугий вузол їхні земні паралелі, отож кожен
долає свою хресну путь на голгофу України.

Однією з найприкметніших в цьому плані є остання частина
роману «Хресна путь» під назвою «Спокута». Через неї рефреном проходить думка
про те, що «Герої народжуються на могилах героїв». Отож нашому молодому
сучасникові Тарасу у 1989 році було доручено кінематографічною групою як
директорові фільму «Василь Стус. Тернова дорога» зробити все можливе, щоб
організувати перепоховання тіл наших видатних борців за українську незалежність
і свободу Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина з кладовища у селі Копальному
Пермської області, там, де замучили їх у Чусівській колонії як політв’язнів –
до рідної Батьківщини.

Врешті-решт, Тарасові це вдається. Але не з першого разу:
«Тарас зауважив, як Валерій змахнув невільну сльозу, коли на розчищених могилах
запалили виставлені хрестами свічки й в мерехтінні їхніх вогників ожили червоні
і чорні кольори на рушниках, що пов’язали українці на могилах мучнів. Тарасові
й самому стисло серце, й він пообіцяв собі, що вони обов’язково повернуться,
обов’язково перепоховають своїх героїв у рідну землю. Адже герої народжуються
на могилах героїв. А країна без героїв ніколи не стане державою».

Вир лихоліття вплітає героїв першої книги, Макара –
«Кречета» та Ельвіру, у світ Ярослава Стецька, Бульби-Боровця, творців УПА та
Олевської й Колківської республік. Помста чи милосердя – ось вибір героїв. Яка
ціна розбрату між українцями? Де витоки міжетнічного взаємознищення, якщо в
жилах багатьох героїв порівну крові – української й польської?

Макар є шляхетною людиною, яка навіть за найскладніших
обставин знаходить практично єдиний можливий вихід – він не побоюється за
власне життя – сам-один йде до табору політичних опонентів УПА, щоб прояснити
ситуацію.

Героїзм Макара полягає певною мірою в цій його шляхетності,
розумі, вродженій інтелігентності. З самого початку (про ці події ведеться на
сторінках роману «Хресна путь»), переживши за часів Голодомору 1932-1933 року
страшну трагедію, коли поховав свою першу сім’ю, Макар наважився простягнути
руку допомоги Ельвірі Францівні, чоловіка якої щойно відправили до ГУЛАГу та їй
самій з маленькою донечкою погрожувала така сама доля як дружині «ворога
народу».

Здається, що зараз саме той час, коли вкрай необхідно
продемонструвати молодому поколінню образ справжнього героя – шляхетної людини,
в котрої є власні принципи, що співпадають з патріотичними інтересами.

Володимирові Шовкошитному в книзі «Кров – свята» це вдалося.
І, сподіваємося, в подальшому читачі ще зустрінуться з героями цієї книги в
нових творах письменника, бо «Кров – свята» матиме продовження.            

 

м. Київ