Франкфуртські канікули

179

Щороку в середині жовтня Франкфурт-на-Майні стає
книжковою столицею світу. Протягом п’яти днів тут проходить  найбільший у світі книжковий ярмарок за
участю у середньому ста країн світу. В західній історичній науці є такий термін
foundation story, яким позначаютъ легенди чи перекази про заснування міст
чи сіл, про початки тієї чи іншої спільноти, тих чи інших подій чи явищ. Так
от, франкфуртський ярмарок теж має свою foundation story, за якою вперше подія відбулася ще в 1574 році, коли
Йоган Гутенберг заснував за містом маленьку друкарню.

          Слово
“ярмарок”  цілком відповідає тому, що
відбувається у жовтневому Франкфурті. Щоправда, на сьогодні воно має дещо інші
акценти. Якщо раніше фокус був на продажу і купівлі книжок, то сьогодні – на
продажу і купівлі авторських прав на переклад. Це не виключає інших, теж
надзвичайно важливих функцій цієї акції. Це і виставка книжок, з якої можна
дізнатися не лише про найкращі видання світу за останній рік, а й про нові
тренди в справі книжкового дизайну, видання аудіо- й електронної книг, тут відбуваються
зустрічі з письменниками, взагалі пропагується не лише сама книга і література,
а й читання – як стиль життя. Читати книги – це не анахронізм, це модно і
стильно.

          Мені вже
вдруге пощастило відвідати цю франкфуртську подію як видавцю і як автору (на
цей раз – за підтримки Фонду Ріната Ахметова “Розвиток України” та Фонду Арсенія
Яценюка “Відкрий Україну”). Я подорожую в компанії двох видавців – Анетти Антоненко
(“Кальварія) та Елеонори Сімонової (“Нора-друк”), які вже кілька років, як
криголами, торують шлях до інозмених видавців. І я побачила вже перші паростки
зацікавлення видавничою продукцією з України на переговорах з зарубіжними видавцями,
редакторами, літагентами. Вони вже добре розрізнають українські видавницва,
знають українських авторів, «замовляють» уривки з українських книжок для
рідерів…

           Перший раз я перебувала Франкфуртському
книжковому ярмарку майже в дитинній ейфорії від побаченого, я писала, що для
видавців – це як Лондонська біржа для брокерів і трейдерів. Під час другого
візиту моя думка не змінилася. Дійсно, це тисячі зустрічей, переговорів, це
“тусовка” професіоналів – видавців, літагентів, скаутів, письменників тощо.

          Відразу
скажу, пробитися з українською книжкою на світовий ринок дуже тяжко. Звичайно,
є кілька солідних європейських видавництв, які можуть собі дозволити заради
поповнення “географічної палітри” свого перекладного сегменту видати одну
українську книгу на п’ятиліття. І для цього вони шукатимуть автора, який, з
одного боку, у своїй книзі зможе представити живий “шматочок” України чи
української історії, а з іншого, його твір перебуватиме, якщо не всередині
європейського літературного мейнстріму, то хоча б далеко не виходитиме поза
його межі. Саме так французьке видавництво Галімар прийняло рішення видавати
Марію Матіос.

          Решта закордонних
видавців неохоче беруться за переклад і видання наших авторів. На це є маса
причин: видавництво – це не благодійний фонд, це бізнес, видавець завжди
ризикує своїми коштами і тому, перш ніж взятися за нову роботу, прораховує свої
ризики. Уявімо собі, що значить видати невідомого в їхній країні автора та ще й
заплатити за переклад. Та й те, що пишуть наші автори, не всім  видається настільки цікавим, щоб вони з
охотою вкладали в це кошти. Це стосується не лише української літератури і не
лише літератури з пост-радянського простору. Це стосується навіть літератури з
країн, які вже вступили в ЄС. Видавництво ніколи не піде на ризик видавати
маловідомого в своїй країні закордонного автора (хай навіть він тисячу разів
буде у себе на батьківщині живим класиком), якщо не буде фінансової підтримки.

          І така
підтримка реально існує. По-перше, це державна підтримка перекладів своїх
письменників на іноземні мови, що реалізується через спеціальні програми чи
установу, на кшталт культурних центрів при посольствах. По-друге, це підтримка від
самого Європейського Союзу, який має для цього різноманітні програми підтримки.
А по-третє, це ґранти від різних приватних фондів.

          І тут
треба сказати, що окрім поганих, є ще добрі новини для української книги. По-перше,
з’явилися свої українські фонди, які підтримують видавничі проекти та переклад
українських книг на іноземні мови. Так, наприклад, Фонд Арсенія Яценюка “Відкрий
Україну” підтримує переклади українського автора на іноземну мову у випадку,
якщо конкретне закордонне видавництво дасть згоду опублікувати твір. Це вже
дуже важливий крок. Реакція закордонних видавців відразу міняється (на краще),
коли вони бачать інформацію про ґранти на переклад і перелік перекладачів, які
професійно працюють на цій ниві.

          Цей фонд
разом з Фондом Ріната Ахметова “Розвиток України” всіляко підтримує професійні
подорожі письменників, видавців, перекладачів, зокрема, надаючи тревел-гранти.
Нещодавно у фонді “Розвиток України” була встановлена і письменницька
стипендія, яку можна виграти на написання книги.

          І ще
цікава новина, пов’язана з новими можливостями просування української книги на
західний ринок. Існує такий проект, що називається BOOK PLATFORM («Книжкова
платформа») фундації NEXT PAGE («Наступна сторінка»), який здійснюється у
співпраці з Форумом видавців у Львові (Україна), Національною Асоціацією
видавців Вірменії та Грузинською асоціацією видавців книжкок, за підтримки
«Культурної програми східного партнерства» при Європейському Союзі. Цей проект
направлений на підтримку письменників, видавництв та перекладачів. В рамках
Франкфуртського книжкового ярмарку відбулася дискусія, організована «Книжковою
Платформою», в якій взяла участь з української сторони директор видавництва
«Кальварія» Анетта Антоненко.

          Звичайно,
це лише перші кроки у справі промоції української книги у світі. Однак все
велике починається з малого…

          …А у
Франкфурті цього року видалися дуже теплі книжкові канікули.    

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!