Федір Чужа. Якби Баранов написав… До 70-річчя Віктора Баранова

543

Якби Баранов написав лише один

єдиний вірш «До українців», то він

уже заслуговує Державної премії.

Анатолій Дімаров, письменник

 

З Віктором Федоровичем ми заприязнилися років з п’ятнадцять тому, коли він приїжджав до Кременчука. Тут жили його рідні брати і сестра, тут минула його юність, оскільки народився наш земляк у сусідньому з Кременчуком селі Кривушах, тут закінчив середню школу №10, звідси вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка.

А ось під час другої зустрічі, яка відбулася у жовтні 2011 року, коли Віктор Баранов очолив Національну спілку письменників України, говорили про роль Спілки, її особистостей, про плани та проблеми цього доволі помітного в культурному й суспільному житті письменницького цеху. Говорив він з надривом, міркував про непростий шлях письменника, який самотужки намагається реалізувати себе у широкому морі проблем… Той стан письменства в Україні його не тільки турбував – він шарпав за душу і серце, оскільки розумів, що байдужість влади на всіх рівнях позбавили письменство рівноваги, витіснивши з координат суспільного життя, зробили все, щоб майстер слова перестав бути честю й совістю нації, її моральним авторитетом і тим камертоном, на який колись люди рівняли свої душі, дії і мрії.

Щоразу, коли письменник приїжджав до Кременчука, він зустрічався з місцевими літераторами й дарував нам книги.

Ось тоді до рук й потрапили його твори: збірки повістей та оповідань «Переступаючи поріг» (1985); «Смуга біла, смуга чорна»; збірка гумористичних творів і літературних пародій «Вічний двигун» (1980); сатиричний роман «Презент»; романи «Притула», «Не вір, не бійся, не проси», «Смерть по-білому», за який автор отримав Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя, (2007). Всі три романи я й придбав під час однієї із зустрічей і зберігаю у власній бібліотеці. Під час читання вони одразу запам’яталися своїм способом мислення, мовою, широтою думки і блиском погляду на оточуючий світ.

Маю я й ще одну його книгу, що вийшла під назвою «Я світ перевертав – і світ корився!..», що вийшла друком у видавництві «ФОП Зеленський В.Л.».

Як зазначено в анотації, до збірки поезій відомого українського поета увійшли віршовані твори, які були надруковані у попередніх збірках: «Народження полум’я», «У середу рано», «Жоржини в маминім саду», «Поворожи на вранішній зорі», «Хата синьоока», «Отав невидима душа», а також вірші, які друкуються вперше.

Його поезія вражає гострою проминальністю життя, проминальністю жорстокою, несправедливою і неухильною. Вони були суцільною молитвою і суцільним розчаруванням у її спроможності.

Ця посмертна збірка поезій – духовний погляд Поета на останні десятиріччя, його щира любов і щемка печаль, біль і тривога за майбутнє. Згадана поезія має потужну енергетику і високий етичний заряд.

Слід додати, що збірка побачила світ завдяки піклуванню подвижника-аграрника, Героя України, генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Григоровича Яковишина, який, як писав Борис Кириченко, «… сам талановито збагачує Вітчизну найдобірнішим зерном та шанує життєдайне письменницьке слово, здатне засівати суспільну ниву мудрістю й енергією».

У Віктора Федоровича було багато друзів не тільки в письменницьких колах. Та найбільше він ріднився з тими, хто так само, як і він, вболівав за долю держави, її основи і народ.

А ось цих двох чоловіків поєднали доля, неспокій, болючі роздуми над проблемами і викликами нашого бурхливого часу. Як пише Б.Кириченко, хлібороб Яковишин був і є «…трудягою-плугом, а поет Баранов – палким пульсуючим Словом…», які переконували людей в тому, що «… за будь-яких умов і обставин, сприятливих чи несприятливих, попри всі фортеці гасел і протистоянь, – людина мусить поглибити і продовжити Батьківську борозну».

Віктор Федорович чимало часу віддав видавничій справі, з 1983 року працював секретарем Національної спілки письменників України, був головним редактором літературного журналу «Київ», віце-президентом Товариства «Україна-Румунія», членом Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Письменник любив читача, боровся за нього, задля чого мандрував Україною в пошуках зустрічі з ним. У переліку його зустрічей Тернопіль та Бережани (1985,1987 рр.), Підволочиськ (1987), він брав участь у святах літератури «Золота осінь» (Тернопіль, Чортківський район (1985), «Тернопільська весна» (Тернопіль, Бучач, Збараж (1989), «Медобори» (Збараж, Ланівці (1996), «Хліб України» (Тернопіль (1997), перебував на урочистостях з нагоди 70-річчя від дня народження Р. Андріяшика (2003, Тернопіль, Борщів).

У своїй роботі він спирався не тільки на членів НСПУ, але й на членів АУП – Асоціації українських письменників, і навіть літераторів, які перебували поза всякими структурами, бо добре розумів, що ці творчі загони також наповнюють те річище, яке називається «сучасний літературний процес».

Віктор Федорович Баранов творець багатьох книжок поезії, прози, численних перекладів, зокрема, з румунської – твори М. Емінеску, Т. Аргозі, Ф. Нягу, Дж. Кашбука, Л. Блага та ін., автор літературно-критичних, публіцистичних та мистецтвознавчих публікацій.

Колеги гідно оцінили його внесок у розвиток літературного процесу України, а уряд за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 21-ї річниці незалежності України нагородив його орденом «За заслуги» III ст. ( 2012 р.)

Окрім того, він лауреат декількох літературно-мистецьких премій: мистецької премії «Київ» у галузі художньої літератури ім. Євгена Плужника, премії ім. О. Гірника, Міжнародних літературних премій «Тріумф» та «Сад божественних пісень» ім. Г. Сковороди (2007), літературно-мистецької премії ім. М. Коцюбинського.

Не оминули увагою творчість сина кременчуцької землі і його земляки. Так, за поданням автора цих рядків, 3 вересня 2019 р. депутати Кременчуцької міської ради затвердили Положення про заснування літературної премії його імені, яку щорічно вручатимуть до дня його народження 14 жовтня. Як зазначено в Положенні, твори оцінюватимуть відразу в трьох номінаціях: проза, поезія, критика і літературознавство.

Відтак місцевим літераторам є з ким звіряти свою позицію, шукати відповіді на питання: як жити, чим жити, де шукати шлях до відтворення Істини.

Мова йде насамперед про творчість Віктора Федоровича Баранова, надто вже коли маємо на увазі вже згаданий вірш-звернення, музику до якого написав Теодор Кукуруза.

І знову ж повернемося до слів ще одного майстра слова, яким був і є Анатолій Дімаров: «Якби Баранов написав лише один єдиний вірш «До українців», то він уже заслуговує Державної премії».

 

…Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Нам же залишається якнайчастіше згадувати знаковий поетичний твір красного письменства – твір, що вийшов з-під руки щирої людини, громадянина і яскравого словосія Віктора Федоровича Баранова.

“Українська літературна газета”, ч. 21 (287), 23.10.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!