У Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки відбулося дві прем’єри за творами Генріка Ібсена. На основній сцені театру Дмитро Богомазов поставив виставу «Будівничий Сольнес», а на новій Юлія Лобановська виставу «Ляльковий дім».
Нова постановка «Будівничого Сольнеса», створена режисером Дмитром Богомазовим та художником-сценографом Петром Богомазовим, пропонує власне, унікальне прочитання однієї з визначних п’єс класичної норвезької драматургії Генріка Ібсена у сучасному сценічному форматі.
Вистава зацікавить і тих, хто лише відкриває для себе світ сучасного театру, і глядачів, які уважно стежать за творчими пошуками митців.
Гальвард Сольнес – успішний архітектор. Кар’єра стрімко зростає, однак дедалі сильніше його охоплює страх: талановите молоде покоління може його перевершити. Якось до його майстерні приходить молода жінка Гільда Ванґель ‒ і разом із нею повертаються тіні минулого. Починається стрімка боротьба за осмислення колись пережитого. Що сталося десять років тому, під час першої зустрічі Сольнеса і Гільди? Чому в домівці бездітної пари стоять три порожні дитячі кімнати? На якому моторошному підмурівку збудований успіх Сольнеса? Зіткнення із правдою змушує героїв балансувати на вістрі реальності ‒ аж до запаморочення. Фатального запаморочення.
Про роботу над виставою ми попросили розповісти виконавця ролі Сольнеса, народного артиста України Олександра Кобзаря. Далі йде його пряма мова:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«До участі у цьому проєкті мене запросив режисер Дмитро Богомазов. Ми вже знайомі понад двадцять років. Разом працювали у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Там у нас було кілька спільних вистав. Він зіграв важливу роль у моєму акторському житті. Відкрив для мене інший театр, інший спосіб існування актора на сценічному майданчику. У нього своєрідний підхід до акторів, до матеріалу. В Україні Дмитро Богомазов не схожий ні на кого іншого. Мені з ним завжди цікаво. Від часу нашої попередньої співпраці минуло десять років. Було спільне бажання знову попрацювати разом.
Зізнаюся, що новий проєкт давався дуже складно. Тому, що складна історія і досить непростий сам автор. Доводилося викладатися і фізично, і емоційно. Складність полягала ще й тому, що хоча у виставі два склади виконавців, але Сольнеса граю я один. Мені доводилося постійно бути на репетиціях, два рази проходити прогони.
Вважаю, що для того, аби сказати щось людям, ти маєш віднайти у своєму героєві щось, що близьке саме тобі. Те, про що ти хочеш сказати. А якщо ти не маєш про що сказати від імені героя, то ти не маєш права грати цю роль.
Як і будівничий Сольнес всі ми переживаємо якісь емоції. У кожного є особисте життя, стосунки з дружиною, дітьми, своє ставлення до Бога. Це з приводу які теми є в п’єсі, якими живе мій герой. Якщо мені є що сказати з приводу цих тем, то мені роль цікава. Тому я завжди шукаю щось своє у кожній ролі. Якщо мені тема близька, то я намагаюся щось взяти зі свого життя.
Добре, коли поруч чудові партери. У «Будівничому Сольнесі» це Олександра Єна, Наталія Доля, Григорій Наумов, Юрій Радіонов, Ольга Гришина, Оксана Жданова та інші. Як я вже сказав, у нас два акторські склади. І вистави виходять трішки різні.
Вистава тільки народилася і мені, як актору, звісно є над чим працювати. Наразі у мене у театрі п’ять ролей. Також готуюся до зйомок у новому серіалі. Буду концентруватися на цьому».
***
Далі розповідь про виставу «Ляльковий дім».
Що ми втрачаємо, наважуючись побачити правду — ілюзію чи найцінніше? Роками можна жити у світі, де все здається правильним: слова любові, звички, сімейний порядок. Та раптом стає зрозуміло, що це не життя, а лише роль.
Напередодні Різдва у родині адвоката Торвальда Хельмера розгортається драма Нори — турботливої дружини і дбайливої матері, за зовнішньою легкістю якої прихований сміливий вчинок. Колись, рятуючи чоловіка, вона таємно взяла у борг гроші, підробивши підпис батька. Цей крок, народжений любов’ю та відвагою, з часом відкриває гірку правду: світ, у якому живе Нора, побудований не на довірі, а на владі та страху.
У центрі вистави — питання, що залишаються актуальними й сьогодні: любов без свободи, право жінки бути собою, межа між обов’язком і правом на власне життя. Коли правда виходить на поверхню, Нора робить крок до внутрішньої свободи — болісний, але необхідний. Чи приносить він свободу, чи назавжди позбавляє того, що вважають щастям?
— У п’єсі «Ляльковий дім» я побачила не просто сімейну історію, а стан людини, яка живе в ілюзії й навіть не одразу це усвідомлює, — розповіла Юлія Лобановська. — Мене хвилює тема дому як безпечного місця — і, водночас, як пастки. Зовні все красиво, правильно, «як має бути», але всередині — страх, самотність і втрата себе. Мені дуже близький образ жінки, яка намагається бути хорошою, зручною, але поступово перестає розуміти, хто вона насправді.
Але ця історія не тільки про жінку, вона про особистість взагалі. Ми всі живемо в ілюзії, заплющюємо очі на багато речей, а потім, коли ілюзія руйнується, усвідомлюємо багато «цікавих» речей.
Ця робота дійсно відрізнялася від моїх попередніх постановок. Головна особливість у тому, що ще до початку репетицій з акторами вистава була майже повністю пробудована на макеті. Це було необхідно, тому що сценографія у цій виставі дуже динамічна.
У «Ляльковому домі» для мене сам дім є окремою діючою силою. Він живе своїм життям, змінюється, тисне на героїв. У виставі декорація постійно рухається — в ній більше ніж тридцять переміщень різних елементів. Тому було важливо дуже точно продумати весь ритм простору ще на етапі макету.
Цими змінами керують молоді актори, які у виставі існують як примари або тіні. Вони ніби сили, що втручаються у життя цього дому, змінюють простір і створюють відчуття, що сам дім дихає і реагує на внутрішній стан Нори.
Новий простір (Нова сцена театру) дав можливість працювати з масштабом, рухом декорацій і створювати більш відкрите, пластичне сценічне середовище. Для цієї вистави це було дуже важливо, тому що простір тут постійно трансформується разом із внутрішнім станом героїні.
Визначитися з деякими акторами допомогло керівництво. Але головну героїню Нору — Ольгу Узун, я обрала сама. Вважаю її дуже талановитою глибокою драматичною героїнею. Працювати з нею дуже приємно, тому що вона людина дуже творча і дуже трудолюбива. Сподіваюсь, що це не остання наша з нею співпраця.
Примари — це повітря вистави, це сила, передчуття, яке проникає в дім Гельмерів і виконує різні функції, трансформується у різні форми залежно від того, що відбувається в цьому домі. Вони виступають у ролі сутностей, дітей, присяжних, у ролі страхів Нори, її тривог, у ролі гостей. На них побудовано весь задум вистави.
У мене була прекрасна команда, яка складалася зі сценографа Олексія Вакарчука, художниці по костюмах Катерини Корнійчук, звукорежисера та музичного оформлювача Влада Тенненбаума, художниці по світлу Наталії Осадчук та хореографки Ірини Клименко. Усі ці люди неймовірно творчі, і вони перейнялися моєю ідеєю з самого початку. І так само, як і я, до зустрічі з акторами вони працювали над загальною концепцією нашої вистави.
Швидше за все режисер ніколи не буде задоволеним на сто відсотків своєю роботою. Але я дуже задоволена, що ми з акторами слухали і відчували один одного, у нас ніколи не було конфліктів. Тому саме в дружній атмосфері нам вдалося відтворити цікаві речі і створити виставу.
Зізнаюся, я вже шукаю цікавий і актуальний матеріал для наступної постановки.
Також ми мали можливість поспілкуватися з акторами.
Ольга Узун, виконавиця ролі Нори:
«Вперше прочитала цю п’єсу ще під час навчання у школі. Думки тоді були суперечливими, твір здався завеликим. А тепер була захоплена інсценізацією, яку зробила Юлія Лобановська. Вона дещо скоротила п’єсу, залишила найголовніше. Це додало твору динаміки.
Стосовно своєї героїні хочу сказати, що це дуже сильна жінка. Насправді я ніколи не думала, що зможу бути Норою. Дуже здивувалася, коли мені запропонували цю роль. Але вже під час роботи над образом знаходила багато асоціацій, спільні риси з собою, іншими знайомими мені людьми. Зрозуміла, що це досить актуальна історія становлення особистості. Це процес пізнання себе, розуміння чого ти хочеш у житті і як навчитися про це говорити. Це доволі складний, болючий шлях, але він відбувся у Нори. І цей процес відбувається безпосередньо на очах глядачів. Думаю, що ця історія відгукнеться у серцях багатьох людей і не тільки жінок.
На роботу над виставою було не так багато часу. До того ж так склалося, що я почала брати участь у репетиціях не з самого початку. Репетиції були виснажливими, але досить корисними для мене як для артистки.
Вперше за час акторської кар’єри мені потрібно протягом усієї вистави постійно бути на сцені. Немає часу підготуватися, налаштуватися. Все, що відбувається, ти проживаєш тут і зараз. Це теж було цікаво. Я чекала прогонів, щоб з’єднати між собою всі епізоди. Буду цим займатися й надалі, аби скласти цілісну історію. Напевне з’являтимуться якісь нові цікаві моменти.
Режисерка Юлія Лобановська дуже грамотно, дуже м’яко і точно вибудовує виставу. Вона з тих режисерів, які чують акторів та відкриті до співтворчості з нами. Мені було легко спілкуватися з Юлею. Вона давала чіткі, зрозумілі задачі, у нас була чудова комунікація.
З деякими акторами я працювала вперше, з іншими граю разом в інших виставах. Серед партнерів навіть є мій майстер. У нас відбувається обмін енергіями. Це неповторний та корисний досвід».
Олег Савкін, заслужений артист України, виконавець ролі Торвальда:
«Стосовно мого персонажу все є в автора, нічого нового, чого не написав Ібсен, я не грав. Але можливо відчув якісь особисті моменти. Дуже важливо, щоб в образі було щось від особистості актора. Здається, що у Торвальді є щось від мене.
Звісно, актор завжди повинен бути адвокатом своєї ролі. Для мене це абсолютно нормальна людина. Всі ми наче нормальні люди і живемо за своїми правилами. Але інколи настільки упевнені у собі, що часом навіть не намагаємося помічати власних помилок. Це ж саме сталося і з Торвальдом.
Хотів би сказати про режисерку Юлію Лобановську, що незважаючи на свій молодий вік вона досить професійна людина. Завжди знала чого хотіла, була підготовлена до роботи і впевнено нас вела.
Юлія нагадала мені англійського режисера Гордона Крега, який працював на початку минулого століття. Він відпрацьовував всі деталі, всі мізансцени у себе в кабінеті з макетом. І до того, як безпосередньо вийти до акторів був повністю підготовлений. Так само і наша молода режисерка.
Як професійний актор я, звісно, вносив пропозиції до свого образу. Вважаю, що актор завжди повинен бути режисером своєї ролі. І чим досвідченіший виконавець, тим більше у нього може бути таких пропозицій. Дуже важливо коли актор і режисер відчують одне одного та довіряють. Саме така співпраця була у нас з Юлією. Вона прийняла майже всі мої пропозиції.
З виконавицею ролі Нори Ольгою Узун ми разом граємо у виставі «Джульєтта і Ромео». Вона виконує роль Джульєтти, а я – батька Ромео. Але там у нас немає спільних сцен. А тут ми вперше зустрілися на сцені. І я хочу сказати, що мені дуже повезло з партнеркою.
Загалом всі учасники вистави – професійні і талановиті актори, цікаві особистості. Радий, що працюю у виставі з Іриною Новак, Сергієм Детюком, Дмитром Савченком, Станіславом Бобком. Також у нас багато молодих акторів, які грають примар. Завдяки їхній синхронній роботі декорації немов оживають. Не дивлячись на те, що вони працюють загальною масою, але, разом з тим, кожен з них яскрава індивідуальність. Вважаю, що це дуже перспективні актори. У тому, що вистава відбулася, також важливий і їхні внесок.
Переконаний, що робота над образом ніколи не закінчується на прем’єрі. Дитина народилася, починає рости. Так само і вистава, вона може рости вгору і набирати. А іноді буває, що театральна дитина виявляється невдалою і її шлях швидко закінчується.
Мені здається, що вистава «Ляльковий дім» має потенціал і вона буде тільки набирати. Матеріал дуже цікавий, зацікавлені актори і цікава сама постановка. Думаю, що ця історія тільки починається».
Фото Едуарда Межула з сайту театру.