Дивитися на світ очима серця

246

Я так глибоко сиджу у проектах
«Приватної колекції», що нерідко боюся судити про інші видання. Щоб когось не
оминути увагою і не образити. Врешті, у нашому стрімкому часі не завжди
встигаєш все прочитати навіть з того, що купуєш. Отож мої судження про найкращі
художні книги 2012 року (сюди зараховую і ті, які вийшли наприкінці 2011 року)
будуть дуже й дуже суб’єктивними, приватними. Цього року, як ніколи раніше,
вийшло багато ориґінальних прозових, поетичних і перекладних книг. І не менше
вийшло, напевно, мистецьких видань, але про них не буду говорити.

З прози надзвичайно втішили книги
Володимира Діброви «Чайні замальовки» (К.: Пульсари) і Юрія Винничука «Танґо
смерті» (Х.: Фоліо), з великим зацікавленням я перечитав твори Ярослава
Мельника «Телефонуй мені, говори зі мною» (К.: Темпора), Мирослава Дочинця
«Криничар» (Мукачево: Карпатська вежа), Григорія Гусейнова «Повернення в
Портленд» (К.: Ярославів Вал) та Андрія Любки «Кілер» (Л.: Піраміда). Але й
далі мене не перестають дивувати чотири письменники, тому систематично видаю
їхні книги. Це львів’яни Галина Пагутяк «Уріж та його духи» і Петро Яценко
«Січкарня», киянин Володимир Даниленко «Тіні в маєтку Тарновських» і
полтавчанка Любов Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки», книга якої номінована
на Шевченківську премію.

Серед цього різноманіття важко
вибрати когось найкращого, бо кожен з цих авторів по-своєму цікавий і
самобутній. Довго вагаючись між соковитим романом Юрка Винничука і маленькою
новаторською книгою Галини Пагутяк, ставлю таки обох цих письменників на першу
сходинку.

Рясним був цей рік і на поетичні
книги. Серед них — класиків Тараса Мельничука «Князь роси» (К.:
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА) та Ігоря Римарука «Божественний вітер» (Чернівці: Букрек),
по-справжньому великих поетів Олега Лишеги «Великий міст» (Л.: Піраміда),
Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові» (Х.: Клуб сімейного дозвілля) і Костянтина
Москальця «Мисливці на снігу» (Л.: Піраміда), книга якого із серії «Приватна
колекція» також  номінована на
Шевченківську премію; і нарешті — задиркуватого закарпатця Андрія Любки «Сорок
баксів плюс чайові» (Чернівці: Meridian Czernowitz). Разом з Марією Ревакович я
був причетним і до видання антології «Нью-Йоркська група» (Л.: Піраміда) —
поетів, які були чужими своєму часу, і значення яких не всі розуміють і сьогодні.
Я люблю вірші цих поетів, але найсильніше мене притягує до себе Олег Лишега —
український Вітмен.

З перекладів привабили видання
Гюнтера Грасса «Бляшаний барабан» (Х.: Фоліо), Бруно Шульца «Цинамонові
крамниці» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» (Л.:
Піраміда), Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі» (Л.: Свічадо), вперше
в Україні перекладені з давньогрецької «Пісні з Лесбосу» Сапфо та «Елегії
вигнанця» Теогніда — праці Андрія Содомори. Потішили добрими перекладами
австрійських класиків Наталя Іваничук (Артур Шніцлер «Повернення Казанови.
Царство снів»), Ігор Андрущенко (Ґустав Майрінк «Білий домініканець») та
Володимир Кам’янець (Лео Перуц «Майстер Судного Дня») — всі вийшли в
«Піраміді». Надзвичайно розкішні переклади Андрія Содомори (Сапфо і Теогніда) і
Наталі Іваничук (її Шніцлер читається на одному подиху), та щоб мене не
звинуватили в надмірній любові до своїх приятелів-перекладачів, віддаю таки
першість вартісному перекладові Юрія Андруховича «Цинамонових крамниць» Бруно
Шульца. Хоча всі троє гідні першої сходинки.

Вдумливим читачам радив би взяти
до рук книги есеїв Богдана Рубчака «Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу»
та статті, критику, розмови Юрія Тарнавського «Квіти хворому», двох
інтелектуалів і представників Нью-Йоркської групи, бо вони не лише глибоко
аналізують поезію, а й задумуються над болючими питаннями, зокрема, як
позбутися українській літературі меншовартості.

Та якщо б ви спитали мене, яка
книга стала для мене найважливішою 2012 року, то я без вагання відповів би:
проходи старими цвинтарями Галичини Андрія Кіся «Сльоза і камінь» (Львів: ЛА
«Піраміда»). Цей фотоальбом вчить людину дивитися на світ очима серця і
цінувати справжнє мистецтво, а не кіч. Обличчя Ісуса Христа, Богородиці, святих,
ангелів і звичайних людей, вирізьблених з каменю, промовляють до нас значно
більше, аніж слова.

Цілком ймовірно, що багатьох
талановитих письменників та їхні цікаві книги я через забудькуватість не згадав
у своєму суб’єктивному «рейтинґові», але радив би вам переглянути бодай
декілька видань, які згадую, бо вони і справді є дуже важливими для сучасного
літературного процесу й нашого життя.

м. Львів

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!