Малярчук Т. Біографія випадкового чуда : роман / Таня Малярчук. – Харків :
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 240 с.
Амелі по-українськи
«Диво має бути від віри, а не віра від дива»… Ці слова
знаного філософа Миколи Бердяєва пов’язуються з темою нового роману Тетяни
Малярчук «Біографія випадкового чуда», де авторка якраз і розглядає поняття
«віри» та «дива». Ці поняття, над якими можна довго філософствувати, авторка
вплела в канву банальної історії. Дивакувата дівчина Лєна з українського міста
Сан-Франциско не вірить у Бога, проте вірить, що у світі існують дива, що
настане час, коли з неї «виростуть великі люди». Якоїсь миті Лєна вирішує, що
може стати дивотворцем, навіть дає оголошення до газети «Творю чудеса на
замовлення. Недорого». Щоправда, її омріяний бізнес, ще не розпочавшись, зазнає
фіаско: що ж вдієш, коли українці не вірять у дива… Однак, на думку Лєни, вони
майже напевно повинні вірити у добро, як різновид дива, проте і тут на дівчину
очікує розчарування.
До слова, «Біографія випадкового чуда» – це вже не перший
твір, де Т.Малярчук розмірковує над суттю добра, йшлося про це, зокрема, і в
«Божественній комедії»: «Зараз людей не цікавить, що ти зробив доброго,
скількох врятував від наглої смерті, скільком дітям дав життя, скільком ідеям
дав притулок у власному серці, люди зараз люблять чужу ницість, чужі гріхи і
злочини і ще більше люблять, коли винуватці самі ж і зізнаються в них».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В анотації до «Біографії … » зазначено: «Якби Амелі Пулен
народилася в СРСР, це була б її біографія…». Справді, між українською Лєною й
французькою Амелі з однойменного фільму є кілька спільностей. Передусім, те, що
обидві героїні досить самотні ще з дитинства, у них майже немає друзів, немає
порозуміння й тепла і в стосунках з батьками.
Окрім цього, і Амелі, і Лєна працюють у кафе. Та головне
– вони прагнуть допомогти людству. Ось тільки Амелі на шляху творення добра не
натрапляє на численні перешкоди, як Лєна, і пояснення цьому просте: Лєна живе в
Україні. Хоча Т. Малярчук сюжетно і повертає читача до часів СРСР, однак
проблеми, що оточують персонажів роману, нікого не здивують і сьогодні (мовне
питання, корупція, еміграція тощо).
Серед багатства інтерпретацій
Дивакувата Лєна не тому, що вірить у чудеса, а тому, що
поводить себе дивно, мислить як дитина. Так, вона завжди має свою думку, хоче
змінити життя на краще, але реально нічого для цього не робить, точніше –
нічого для себе. «Щоб бути злим, не треба докладати зусиль. А от для добра
треба постаратися», – констатується в романі. Тож протягом життя Лєна невтомно
старається: стає захисницею собак, намагається «накормити» жебраків, бореться
за справедливість, за нормальне життя подруги-інваліда Іванки, яку ще у школі
охрестила прізвиськом Пес (за це прізвисько вона згодом неймовірно картається,
адже життя Іванки справді можна назвати собачим). Однак не всі «добрі» справи
героїні є добрими насправді, часто-густо Лєна старається для когось, аби
самовиразитися. Ймовірно, саме тому більшість добрих справ на початку мають
нещасливу розв’язку у фіналі.
Якщо ж розглянути образ Лєни з іншого боку, навиворіт, то
в її випадку віра походить від чуда. Як зазначалося, Лєна не вірить у Бога, але
довіряє чуткам про існування жінки у квітчастій хустці, яка допомагає людям у
біді й вміє літати. «Ти ладна повірити в жінку, що літає, – сказав священик (Авт.
– Лєні), – але не віриш у Бога, який усе створив» .
Читаючи роман, не полишає думка, що саме тоді, коли Лєна
повірить у Бога, тоді з нею й трапиться якесь диво, і її добрі справи нарешті
будуть увінчані успіхом. Принаймні – це
було б логічно. Однак за сюжетом роману Т.Малярчук події розгортаються інакше:
Лєна так і не приходить до віри в Бога, натомість потрапляє до психіатричної
лікарні, і тут з нею і відбувається диво – вона злітає.
Такі суперечності в сюжеті твору дещо заважають
викристалізуватися ідеї роману, і це можна було б вважати його недоліком, якби
не одне «але»: кінець «Біографії…» Т.Малярчук залишається відкритим, і тим вона
дає читачеві право на самостійне завершення романної оповіді.
Ймовірно, авторка «Біографії…» хотіла показати, що
важливим є сам факт віри (навіть якщо і не в Бога) плюс щире бажання творіння
добра, і тоді людина досягне вознесіння.
Цікаво й те, що жінку «в жовтій хустці з бордовими
квітами» називають Божою Матір’ю. Якщо Лєна вірила в її існування, отже,
підсвідомо вірила й у вищі сили або ж, як вона сама зізнається згодом: «Я
завжди думала, що моє життя особливе», «Думала, що живу заради особливої,
визначної мети. Що я краща і мудріша за інших, що я розумію і відчуваю щось
більше, ніж вони, і тому можу їм допомогти. Я вірила у свого бога, бо мій бог
не міг бути богом інших, мій бог розумніший за богів інших людей. У мене була
власна думка, яка не могла бути думкою інших людей. Бо я не хотіла бути такою,
як вони. Але справа в тому, що я і не є ними. Я така сама інша, як інші» .
Узагалі персонажам «Біографії випадкового чуда»
притаманні дві крайнощі: вони або злі, цинічні, нервові, незадоволені життям,
або надто наївні, які, не вміючи відстояти себе самих, водночас не можуть
змиритися з несправедливістю життя. Очевидно, авторка хотіла продемонструвати
буденне явище, коли чорного багато, тому білі вкраплення в ньому надто
вирізняються, але при цьому залишаються поодинокими. Як наслідок – такі білі вкраплення
мозолять усім очі, їх не сприймають, вважають недалекими, дивними.
Герої попередніх творів Тані Малярчук також дивакуваті,
як-от у «Комплексі Шахразади», проте там вони живуть уявним світом, тож їхня
інакшість сприймається як факт. Читач або погоджується входити в їхній,
інакший, світ, або ні. Якщо так, то закручується у фантасмагорії з персонажами,
і це виглядає нетривіально. У «Біографії випадкового чуда» інакші співіснують
із реальними, а останні не сприймають перших.
Підсумовуючи, зазначимо: роман «Біографія випадкового
чуда» варто передусім читати тим, хто забув про дива, байдужим до оточення. Для
таких читачів роман виявиться повчальним. Натомість для захисників знедолених
або «інакших» книжка такою цінною не буде, але, впізнавши себе в романі, вони
завжди зможуть переосмислити власні вчинки.
м. Київ