Видатний український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, автор трьох десятків книжок, член міжнародного ПЕН-клубу Олександр Деко добре знаний не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
До 85-річчя
письменника
Видатний український прозаїк, перекладач,
літературознавець, публіцист, автор трьох десятків книжок, член міжнародного
ПЕН-клубу Олександр Деко добре знаний не тільки в Україні, а й далеко за її
межами. Нині він проживає в Ізраїлі, та його творчі інтереси якнайтіснішим
чином пов’язані з Україною, де народився 25 грудня 1926 року, яку захищав на
фронтах Другої світової війни і якій присвятив свої, писані кров’ю серця,
талановиті твори, відзначені багатьма літературними преміями, з яких чотири –
міжнародні.
Творчий набуток
О. Деко зібраний у чотирьохтомному виданні вибраних творів (Київ, 1977-2001),
де окремими томами представлена проза, переклади, літературо¬знавство та
публіцистика. Багато років життя О. Деко присвятив художньому осмисленню
творчої спадщини та наукових матеріалів з життя Тараса Шевченка, Віктора
Забіли, Леоніда Глібова, Марка Вовчка. «Шевченківський календар» О. Деко,
безперечно, – нове слово у світовому шевченкознавстві, свіжий погляд
неупередженого дослідника, який відступив від усталеного радянського погляду на
світогляд поета. Нині опубліковано у журналі «Соборність» лише три місяці
(січень-березень) науково вивірених фактів з кожного року життя Тараса
Шевченка, однак і цей, доступний для читача, початок великого дослідження вже
став безцінним для учнів, студентів, викладачів шкіл та вузів, та, власне, для
всіх, хто глибоко вивчає життя і творчість Шевченка.
О. Деко зізнався,
що «встиг написати про Забілу (роман «Солов’ї співають на світанні». За його
словами, «двадцять років радянщина не пускала в світ, вимагаючи викинути з
тексту Пантелеймона Куліша, та дещо про Глібова (встиг видрукувати першу
частину біографічної повісті «Журливий заспів», та літературознавчу працю
«Леонід Глібов. Дослідження і матеріали»), а потім зазнав репресій і мене
зупинили. Мало вийти Академічне зібрання творів Леоніда Глібова, підготовлене
мною. Але вороги України Шамота та його заступник Зубков і цековські щурі, яким
звична форма існування – цькування з пітьми, зупинили моє правдиве висвітлення
історії української літератури. З 1970 року я був заборонений друкуватися». (З
листа письменника від 28.11.2008).
Олекса Гуреїв у
своїй передмові до першого тому вибраних творів письменника, маючи на увазі
твори про Забілу і Глібова, зазначив, що якби О. Деко навіть більше зовсім
нічого не написав, його ім’я навіки вписане у вітчизняну літературу, а
рецензенти у захопленні порівнювали його творчу манеру з письмом Андре Моруа.
На Хмельниччині й досі працює єдиний музей Леоніда Глібова, створений з
ініціативи О. Деко та в основному на експонатах, які він подарував, а есей «Де стоїть
гора високая?» увійшов до книги «Літературна Хмельниччина ХХ століття.
Хрестоматія» (Хмельницький, 2007).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цінність наукових
і творчих здобутків О. Деко безперечна. Його наукові відкриття доповнюють та
уточнюють багато аспектів історії української літератури. Зокрема, роман
«Солов’ї співають на світанні» – перша спроба відтворити в художній літературі
образ українського поета-роман¬тика першої половини ХІХ століття Віктора
Миколайовича Забіли (1808 – 1869), автора славнозвісних віршів «Гуде вітер вельми
в полі», «Не щебечи, соловейку», що стали народними піснями. Високу оцінку
цьому твору дав корифей українського літературознавства Степан Крижанівський,
відзначивши цілу низку важливих знахідок та уточнень стосовно фактів з життя і
творчості Віктора Забіли: «Повість «Солов’ї співають на світанні» видана 1988
р., …однак в цілому ті нові дані, які здобув О.Деко, ще досі не ввійшли у
літературний вжиток, ба не помічена й кричуща помилка, яку виправив дослідник:
Надія Миколаївна Риба – це мати, а не сестра В.Забіли. Сестрою вона названа і в
«Шевченківському словнику» (т.1.1976)… Якщо досі чимало відомостей про його
життя будувалися лише на здогадах, уривчастих згадках, а то й зовсім не були
ясними, то праця О.Деко «До біографії Віктора Забіли» («Рад. Літературо¬знавство»,
1969, №6, с.71-74) вносить у них повну ясність і визначеність. Автор добре
«покопався» на «чорному дворі науки», в архівах та музеях, і ця праця принесла
багато нових фактів… Архівні дані стверджують, що Забіла спочатку вступив до
Московської губернської гімназії, де провчився з 1820 до 1822 року. Про його
освіту турбувалася мати, бідна дворянка Надія Миколаївна Забіла, яку згодом
нарекли його сестрою, і ця помилка у довідкових виданнях досі не виправлена…
Так само повну ясність внесено і щодо термінів проходження Віктором Забілою
військової служби. І щоб спростувати одночасне іменування його то корнетом, то
навіть майором, О. Деко виявив документ, що він на початку 1834 р. звільнений
зі служби за домашніми обставинами у чині поручика». Наголошує вчений і на
достовірності висвітлення О. Деко обставин «спочатку щасливого, а далі гіркого
кохання, появу іншого (багатшого) претендента на руку Любові Михайлівни,
старшої сестри Надії та Олександри, з яких перша згодом стала дружиною відомого
етнографа Номиса (Симонова), а друга – дружиною П.Куліша і письменницею Ганною
Барвінок».
Важливим є внесок
О. Деко в українську документалістику. Схильність його творчої манери до
документально точного відтворення реального життя підкреслюють і автори
«Енциклопедії сучасної України»: «…більшість творів Деко побудовані на
документальному матеріалі, присвячені малодослідженим фактам з історії України.
Писав Деко також про участь дітей у Другій світовій війні». Підготовлене ним до
друку й видане «Веселкою» у 1989-1991 рр. чотиритомне видання обсягом більше як
150 друкованих аркушів є найповнішою художньою енциклопедією про українських,
білоруських й російських дітей-месників, які боролися проти фашистів у роки
Другої світової війни на терені України, Білорусії та Росії.
Тема єврейства
часів окупації, висвітлена О. Деко, вражає своїм трагізмом. Повість «Кейдошім»
може прикрасити доробок будь-якого класика. Вона написана на основі укладеної
самим автором хроніки шепетівського гетто, про яку свого часу захоплено
відгукувався Петро Осадчук: «Здавалося б, після роману Анатолія Кузнєцова
«Бабин Яр» неможливо написати іншу таку потрясаючу книжку, проте Олександрові
Деко це вдалося. «Кейдошім» – з тих книг, прочитавши які, запам’ятовуєш
назавжди».
Свою творчу діяльність О. Деко невіддільно
пов’язує з активною громадською роботою. Він був першим головою Всеукраїнського
«Меморіалу» (1989-1990), заступником голови Київської письменницької
організації (1997-1998). Коли змушений був виїхати з України, став головою
Спілки українських письменників Німеччини (1999-2004), а згодом – ініціатором
створення Спілки українських письменників в Ізраїлі, яку успішно очолює й досі.
Неоціненне
значення для письменників сучасної української літературної діаспори має й
періодичне видання українською мовою – міжнародний літературно-публіцистичний
журнал українських письменників «Соборність», заснований О. Деко ще в Києві
навесні 1997 року, і який він досі незмінно редагує та видає спонсорським
коштом. Питання взаємодії культур народів світу, україн¬сько-єврейської
співпраці в боротьбі за незалежну Україну, трагічні сторінки вітчизняної
історії, зокрема – «Євреї під захистом Української Повстанської Армії»
(«Соборність» №2,2007), тема голодомору в Україні 1933-го року, матеріали з
актуальних подій життя сучасної України – ось головне ідейно-тематичне
спрямування видання. Національна спілка письменників України нагородила його
Почесною Відзнакою, Президент України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Один з новіших
творів письменника – антифашистська повість з часів Другої світової війни «Сніг на червоних маках» (Ізраїль, 2008),
присвячена українським воїнам-розвід¬никам Другої світової війни, яка має
солідну документальну основу. Повість у новелах стала першою книжкою
українського письменника, перекладеною з української мови на іврит за всі 60
років існування держави Ізраїль.
Своїми духовними
скарбами О. Деко щедро ділиться з Україною. Для подолян його творчість особливо
цінна ще й тим, що він підтримує активні творчі стосунки з письменниками та
мистецькими організаціями Вінниччини, популяризує їхню творчість, зокрема
творчу спадщину Марка Вовчка в Ізраїлі та за його межами. За вагомий внесок у
творчий загальноукраїнський та світовий літературний процес, активну
громадсько-просвіт¬ницьку роботу та популяризацію творчості українських
письменників за кордоном та за повість у новелах «Сніг на червоних маках»
(Єрусалим: Вид-во «Соборність», 2008) Вінницька обласна крає¬знавча
літературно-мистецька організація «Велика рідня» нагородила О. Деко
літературно-мистецькою премією імені Марка Вовчка.
Тож від щирого
серця вітаємо письменника-побратима з його славним ювілеєм, бажаємо йому
потужного творчого натхнення на незліченні роки життя, міцного здоров’я та
родинного щастя, нових видатних творів, сповнених любові й краси.
м. Вінниця
Ми живемо в добу химер
Сергій
БОРЩЕВСЬКИЙ
Олександрові Деку
Ми живемо в добу
химер
І пізнаєм це
знову й знову…
В якій країні ще
прем’єр
Калічить так
державну мову?
Ми живемо в добу
химер,
Псевдопророків та
облуди.
Нас кличуть до
СССР
Чужі і власні
словоблуди.
Ми живемо в добу
химер,
Та все ж у нас
міцні основи:
В змаганнях
вікових не вмер,
Зміцнився дух та
обшир мови.
Їй жодна змова не
страшна,
Що проти неї всі
цунамі,
Коли вже чується
вона
Ген у біблійному
Бет-Ямі!