Станіслав Близнюк, «Шлях кіокушин карате в Україні».
Видавництво «Український пріоритет», 2012 р.
|
Невід’ємними
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал |
Автор цієї книги – першої в Україні україномовної книги
про кіокушин карате зробив чималий внесок у те, щоб виправити цю
несправедливість. Станіслав Близнюк – особистість в царині бойових мистецтв
непересічна: володар шостого дану з кіокушин карате, причому кожен дан захищав у
Японії перед комісією на чолі з засновником цього стилю Масутатсу Оямою,
переможець багатьох міжнародних
турнірів, чемпіон колишнього СРСР та триразовий чемпіон України, заслужений
тренер України. А ще він – доктор економічних наук… Це насправді людина-епоха в
становленні й розвитку єдиноборств в Україні. З його ім’ям асоціюється сама
легалізація цих видів спорту в Україні. Бо саме його перемоги на міжнародній
арені зробили неможливими їх заборони в колишньому СРСР та його колонії УРСР. В
незалежній Україні його наполеглива праця, його спортивні досягнення та його
харизма дозволили вивести східні мистецтва й кіокушин карате зокрема на рівень
офіційного визнання. Сьогодні українська школа кіокушин карате – одна з
найшановніших у світі, а серед її представників – чемпіони і призери світу,
Європи, чисельних престижних міжнародних турнірів.
Презентована книга є четвертою книгою Близнюка про
історію, правила, традиції й філософію кіокушин карате. Його попередні книги:
«Магія кіокушин карате», «Велич кіокушин карате» й «Могутність кіокушин карате»
дають докладний аналіз розвитку даного виду карате від часу виникнення до
сьогодення. Четверта книга не лише продовжує цей аналіз, але й показує
спорідненість східних єдиноборств зі школами козацькими. Адже й справді є дуже
багато спільного в причинах виникнення цих шкіл і навіть у філософській їх
основі, бо ж не є секретом, що східна філософія базується на внутрішньому
самозосередженні, на самоконцентрації,
на медитації та інших інтровертних засадах. А подивіться на українського козака
Мамая! Чи не є він цілковитим втіленням саме цих засад?! А ще ж є й спільність
середовищ, в яких способи самозахисту перетворювались на школи бойових
мистецтв. Лише треба разом зі Станіславом Близнюком уважніше придивитися: в
кожного народу в часи лихоліть виникає потреба в героях – вправних і
безстрашних захисниках його цінностей – як матеріальних так і духовних, героях,
які б відповідали найсміливішим мріям народу, тобто були його виховним ідеалом.
У середньовічній Європі існувало два типи виховного ідеалу: перший такий ідеал
– це людина-аскет, монах, а другий – людина-воїн, лицар. Україна, як невід’ємна
частина європейської цивілізації, не лише сприйняла ці ідеали, але й пішла
далі, поєднавши їх між собою, адже Січ була ні чим іншим, як православним
лицарсько-чернечим орденом. Причому, на відміну від численних
західноєвропейських орденів, таких, як тамплієри, саме Січ змогла створити свої
власні школи бойових мистецтв. Це пояснюється тим, що створювалася вона не
тільки без сприяння держави, чи, скажімо, церкви (Папа Римський у Західній
Європі), а й навпаки – від самого початку це була структура опозиційна до
навколишніх держав, більше того, саме Запорізька Січ на довгих три століття
стала, власне, уособленням держави українського народу, з якою рахувалися й
Польща й Росія, й Туреччина, й Крим, і без якої не писалися сторінки
європейської історії.
Так само й школи східних бойових мистецтв утворювалися й
розвивалися в монастирях, де подібним чином були поєднані згадані вже виховні
ідеали лицаря й ченця. Відповідним чином виникали й бойові мистецтва – як
реакція на заборону селянам носити зброю. Отож, їхньою зброєю ставало їхнє
власне тіло й предмети селянського побуту. А ще як на Сході, так і в Україні,
зброєю ставав їхній Дух – найпотужніший вид енергії, дарований нам від Бога.
Саме тому кожна велика цивілізація й породила власних елітних воїнів. «Самураї
або ніндзя, «безсмертні» або спартанці, кшатрії або сикхи – пам’ять про цих
легендарних бійців пережила епохи і стала легендами… Але набагато менш
вивченими є сакрально-культурні джерела технік останніх представників цієї
лінії – козаків-характерників. Наші характерники багато чим нагадують японських
ніндзя, про яких підлітки точно знають. Хоча у школах саме історії України, а
не Японії, повинна приділятись більша увага».
Станіслав Близнюк не просто досліджує історію виникнення,
філософію й розвиток кіокушин карате на наших теренах, він показує
спорідненість східних і українських шкіл, ба, навіть пріоритет наших мистецтв
перед східними. Кому як не йому – людині, що віддала понад сорок років життя
служінню розвитку бойових мистецтв – бачити, що в східних практиках є маса
запозичень з нашого бойового гопака, з мистецтва характерників та пластунів.
Автор показує, що й саме козацтво в Україні, й відповідно його бойове мистецтво
виникло не 500 років тому, а відразу після насильницької й кривавої
християнізації Київської Русі як спротив візантійській експансії, як спосіб
самозбереження народу та його традицій. Причому, зроблено все це на добротному
публіцистичному рівні та ще й з використанням достовірних джерел! Цим автор
мимохіть демонструє стару істину, що людина талановита в чомусь – талановита в
усьому. Книга охоплює широкий спектр питань нашого національного буття,
розглянутих під кутом зору національних бойових мистецтв як невід’ємної
складової цього буття. Це робота не просто чудового спортсмена, закоханого в
свій вид спорту, це робота літературно обдарованої людини, яка плекає власну
душу в загартованому тілі воїна. Отож, читаючи цю книгу, неначе занурюєшся в
таємничий і привабливий світ лицарства представників бойових мистецтв і Сходу й
України.
Цим книга цікава не лише спеціалістам і прихильникам
кіокушин карате й інших видів східних бойових мистецтв, а й усім тим українцям,
які не втратили своєї національної ідентичності, які здатні відчувати в собі
гордість за власне українство, за історію свого народу, за його внесок в
історію європейську й планетарну. Що стосується людей, причетних до бойових
мистецтв – і східних, і традиційних українських, то ця книга для них є
невичерпним джерелом знань, адже містить вона і рекомендації з ведення
тренувального процесу, й адміністративні правила та правила змагань різних
видів кіокушин карате, словник термінів кіокушин карате, необхідні кожному, хто
став на шлях вивчення бойових мистецтв, ката, клятву дожо, девізи Масутатсму
Оями… Кожен розділ має епіграфом дуже специфічну східну мудрість, як то:
«Перебуваючи у небі, думай про приземлення»; «Підкинутий угору камінь впаде.
Камінь, що лежить, поступово увійде в землю. Знайди свій шлях»; «Пошук істини
прекрасний тому, що у кожного вона своя».
А ще книга розповідає про людей,
які паралельно з автором чи самостійно долучилися до великої справи виховання в
Україні людей сильних духом і тілом, справжніх чоловіків і справжніх патріотів
– це й Володимир Пилат, і Олександр Гартвіч, й Василь Крутов, і славної пам’яті
Анатолій Попович. І зрозуміло, що книга містить відомості про всі регіональні
відділення федерації кіокушин карате, а також про людей, які зробили найбільший
внесок у розвиток цього мужнього виду бойових мистецтв. Книга прекрасно
ілюстрована, по ній можна не лише вивчати цей вид рукопашу, а й проводити
змагання різного рівня. А прочитавши її, розумієш, що «…помилитися у підрахунку
не біда – можна перерахувати. Головне не помилитися у виборі». Станіслав
Близнюк у власному виборі не помилився, ні як спортсмен, ні як літератор. Він
завжди йшов невторованими стежками, завжди був першим – колись на татамі, тепер
на літературній ниві, відкриваючи українському читачеві невідомі йому сторінки
східної культури й нашої власної історії.
м. Київ