Дотик руки життя

Відклав усі справи і написав це, бо серце спонукало до осмислення «живої окрушини минулих літ» – тепла рука з минувшини торкнулась і мого, нашого життя.
Хоч у Новому Заповіті не знаходжу й думки, повчання чи слова поза логікою людського буття, проте, як і більшість із нас,  маю своє бачення релігійного життя, вчення Ісуса Христа.  Це, звісно, територія мого раціо. Але є люди, життєвий чин котрих не лише повчальний, а й незаперечний. Про одну з них – отця Олександра Содомору – книга «Батькова рука» (Львів, 2014), зібрана і зредагована його сином Андрієм Содоморою. Йдеться не про вигадливі події, не про абстракції, а – про «життєвий матеріал», що промовляє мозольною працею на духовній ниві, гірким щоденням передуманого і пережитого разом з Богом, родиною, громадою. Слово і діло – понад усе! Як у давніх римлян: «Слова повчають, приклади поривають».
Це книга про часи, коли священики завжди були з людьми, потужно сприяли їхньому освітньому пробудженню «правдою життя», засвідчували своєю інтелігентністю цю правду життя; «…не так проповідували, як промовляли… як зворушували».
Ой, як же не вистачає і правдивої інтелігентності, і щирого зворушення нашому народові!.. І хто це та як мусить робити нині?
Якщо Андрій Содомора при зустрічах бачить в очах своїх земляків, перевесників, сльозу, то таки не марно прожив його тато своє життя («На кого людей залишу?..»–  бідкався відходячи), –  і читачі не проминуть бодай уявно помолитися на його могилі, в розмислах серця доторкнутися до сльози життя… Вдячний син о. Олександра немовби подає нам уже свою руку, допомагає, спогадуючи, поринути думками в минуле 20 століття, з його кровопролиттям і водночас життям серед рідних та знайомих людей, щоб могли ми осягнути й переосмислити події сьогодення. Окреслені словом образи і долі краян підсилені зоровим сприйняттям: до болю близькими, рідними, сповненими якоїсь особливої галицько-європейської шляхетності «виходять» вони до нас із чорно-білих світлин, а власне з нашої пам’яті, щоб нагадати, розповісти нашим дітям, онукам про болі-печалі, злидні, кров, смерть – життя не з книжки, а з… життя. Яке, однак, не робило людей нелюдами (ніколи не відпускали руку Господа Бога!).
Відвідаймо світ родини Содоморів, переданий для нас добірним українським словом,  а відтак побуваймо на могилі своїх близьких і рідних, –  щоб відновити в пам’яті те, що мусить пам’ятати кожна людина, що робить людину Людиною.
Читаймо роздумуючи, приміряючи, вивіряючи свої думки і помисли, примножуючи і скріплюючи  крихти Духу Божого, даровані нам при народженні – «а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Еклезіяста 12:7б)… «Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, – чи добре воно, чи лихе!» (Еклезіяста 12:14).
Ось листи, спогади родичів Андрія Содомори. Вельми цікаво зрозуміти й побачити ту благословенну «тінь», під якою формувався життєвий шлях, талант нашого видатного сучасника. Адже – «Ми живемо в епоху Андрія Содомори» (Ігор Калинець). Долучившись до слова, яким так щедро обдарувала природа одного з авторів й укладача книги, маємо унікальну можливість заглибитися в минувшину і побачити обставини, за яких зростав і виховувався митець, віртуоз слова. А звідти окинути поглядом і свої життєві дороги.
Це книга для неодноразового прочитання. Тож викладаю тут лише крихти того, чим наснажилася моя пам’ять, чим  зворушилося моє серце.
Р.S. Плекаймо свою пам’ять, бережімо, примножуймо її читанням, роздумами, бо в будь-якому віці мозок гнучкий, здатний зберігати незліченні обсяги інформації – як і Всесвіт. Він чи не найбільше з усього створеного Творцем слугує вічності. Прикладаймо зусилля, щоб не загубитись у вічності…
м. Львів