З ПОКОЛІННЯ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Минулорічної осені в засобах масової інформації нерідко з’являлись матеріали з нагоди 85-річчя масових розстрілів репресованих діячів культури, в тому числі в’язнів Соловків в урочищі Сандармох (Карелія) 1937 року. Серед них був і нині призабутий, маловідомий український поет-футурист та прозаїк Гро Вакар. Справжнє ім’я письменника Григорій Васильович Вакарчук, який народився 1901 року (точна дата невідома) в селі Мирони Балтського (нині Подільського) району Одеської області. Ровесник століття, він друкувався під вище вказаним літературним псевдонімом. З юнацьких літ писав вірші, на початку двадцятих років, з 1923 року проживаючи в Одесі і навчаючись у сільськогосподарському інституті, друкував вірші та оповідання в газеті «Червоний степ». Першою і єдиною книжкою Гро Вакара був його антиколоніальний роман «Поїзди підуть на Париж». Виданий 1932 року. На жаль, його вірші, оповідання і повість книжками не стали… У червні 1934-го з першим арештом, вже в Харкові, життя молодого письменника пішло у протилежному від Парижа і європейської цивілізації напрямку – у бік концтаборів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Та повернемось на його рідну землю. Григорій Васильович Вакарчук походив з української селянської родини. Батько Василь Карпович Вакарчук мав у с. Миронах земельну ділянку і до 1915 року торгував у сільській лавці (чекісти потім у судовій справі напишуть «син торговця»), а матір Оксана Опанасівна була простою селянкою. Мав Григорій і дружину – О.М. Степанишину (хоч в обліковій справі в’язня записано – неодружений), вона проживала в Києві й була присутня на квартирі під час другого обшуку 5 листопада 1934 року. Його молодший брат Михайло на той час жив у Києві, старший Іван – у Чехословаччині, а Петро пропав безвісти (найшвидше вбитий) 1918 року.
По закінченні в Одесі інституту, у якому, до речі, навчалися Степан Олійник та Олекса Влизько, з яким здружився Григорій, освічений агроном, котрий під час навчання підробляв як викладач української мови (зокрема, тимчасово в окружному відділі ГПУ), вирушив до столичного Парнасу, у Харків. Там Григорій одразу поринув у творчий вир літоб’єднання «Нова генерація», і його дружно прийняли лідери українських футуристів Михайль Семенко та Гео Шкурупій, спілкувався постійно з Олексою Влизьком.
Після другого арешту в Києві шлях Гро Вакара проліг уже в напрямку Соловків та Сандармоху. Людина романтична¸ «безшабашна», з гумором, він дуже емоційно, хоч без активних протестів, реагував на своє становище в’язня з суворим покаранням (п’ять років «виправно-трудових»), що відображалося в тоні його неодноразових (дійсно емоційних і зворушливих) заяв слідчим, які інкримінували йому український буржуазний націоналізм та контрреволюційні погляди. Чекісти не давали йому жодної очної ставки, а заарештований його земляк Йосип Камінський (з с. Миронів) безпідставно оббрехав його, дав фальшиві свідчення. До того ж Олекса Влизько під фізичним тиском примусово визнав, що буцімто входив до українсько-націоналістичного угруповання, у складі якого був і Гро Вакар. Негативні наслідки мали й свідчення провокатора Антона Біленького-Березінського нібито про діяльність «Об’єднання українських націоналістів», до терористичної групи якого в Києві нібито входили Григорій Косинка, Григорій Вакар і Дмитро Фальківський.
Гро Вакар не визнав себе учасником якоїсь організації, в останній день слідства протоколи було сфабриковано. І все це визначило трагічну долю талановитого письменника: кат-енкаведист розстріляв Г. Вакара 3 листопада 1937 року у сфабрикованій оперчастиною Соловецької тюрми справі «134 українських буржуазних націоналістів». Тієї ночі в Сандармоху було страчено 265 в’язнів.
У лютому 1959 року, не витримавши очікувань, матір Григорія Вакара (їй було 76 років) подала заяву-запит (підписав син Михайло) до КГБ при Раді Міністрів УРСР. Мине ще шість років¸ і Архангельський обласний суд скасує постанову трійки доби Великого терору. Це сталося 4 серпня 1965 року.
Лише у роки незалежності України, з доступом до архівних джерел, стали відомі нові факти з життя і творчості оригінального й талановитого поета-футуриста і прозаїка Гро Вакара. Відомо зокрема, що свого часу він написав, крім вищезгаданих творів, документальну повість «Румі ріжуть арабів», досі не надруковану (доля її мені невідома).
Одним із найвідоміших дослідників його біографії став відомий журналіст Сергій Шевченко, чиї праці про нього з вдячністю використав автор цієї статті.
Балтяни, земляки Гро Вакара, пишаються ним, деякі матеріали про нього зберігаються у міському історичному музеї, його окремі вірші публікувались у місцевих газетах, про нього йдеться на шкільних уроках за програмою «Література рідного краю».
Михайло Гершкович
м. Балта.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.