Долання непереборного

162

Рідко хто серед наших письменників торкається сучасності з
таким оголеним нервом, як Віктор Баранов. Знаний раніше поет, своєрідною візитівкою
якого стали дивовижно-щемкі слова пісні «До українців», він зробив несподівано
переконливу заявку на «перекваліфікування» в прозаїки невеликим за обсягом,
суто європейським романом «Притула». Цей твір разом із наступними романами
автора («Смерть по-білому», «Не вір, не бійся, не проси») наша критика
кваліфікувала як літературу нової якості. І ось цього року вийшов новий роман
В.Баранова – «Заплава». І відразу привернув до себе увагу читачів і
літературної громадськості.

Прочитавши його, можна по гарячих слідах скласти враження,
наче він – про події Помаранчевої революції. Насправді ж погляд письменника
охоплює значно ширше коло суспільного життя сучасної України. З
калейдоскопічною строкатістю постають у творі картини з різних, тісно дотичних
одна до другої, епох, що випали на життя головного героя – журналіста Артема.
Реалії часів Союзу й Незалежності, Київ, Москва й Полтава, Чечня й Польща,
невитруйне малоросійське прислужництво й огидний вищир  великодержавницького скінхедства на північно-східному
векторі, ніжне кохання й детективна інтрига сюжетних колізій, щире продажництво
представників «другої найдавнішої професії» та високе небо одухотвореного
Майдану – через це та багато іншого пролягає доля персонажів роману.

«Заплава» – книжка-магніт, книжка-зваба, книжка-наркотик.
Почавши читати, її неможливо відкласти «до наступного разу». Письмо автора
пругке, динамічне, стилістично вигранене. Оповідь від першої особи забезпечує
ефект безпосереднього звертання головного героя до читача, якому він і
сповідується, й воднораз вводить того у контекст власних напружених роздумів
про переживане, про те, що діється в Україні й з Україною. Важким, похмурим
тлом Артемових душевних борінь і потрясінь є цинічна олігархізація країни (у
романі виведено образ-символ Слона, під чиїми ногами стогне земля й навіть
опиняється перемога помаранчевого Майдану). Власне, й сама назва твору теж
символічна. В маленькому заключному розділі «Замість епілогу» подається
тлумачення слова «заплава»: 1. Частина річкової долини, що затоплюється під час
весняної повені. 2. Плавающие на реке в половодье дрова, камыш, щепки и пр.
(Словарь української мови Б.Грінченка). Можна вважати, це і є поясненням
головної суті задуму роману. Весняна повінь – людське море, що вихлюпнулось на
Майдан супроти кучмізму . Дрова, тріски й очерет – політичне сміття, непотріб,
що його понесла вода. Як уособлення тих помаранчевих вождів, котрі зрадили
народ і привели до влади Слонів.

Змушений рятуватися втечею до Москви за свої журналістські
розслідування, Артем вертається в помаранчевий Київ із сподіваннями, що його
переслідувачі й кривдники закономірно будуть покарані. Але в почеті нового
Президента, якого вистояв і викричав на найвищу посаду Майдан, бачить Слона. І
у святошинському кафе «Paradise», а по-нашому «рай», захрипло-нахраписто, як і
в часи допомаранчеві, далі (ще одна символічна прикмета неукраїнського часу!)
триває інвазія чужоземного шлягерного шамана, котрий зомбує аборигенні вуха
ідеями «єдіной і нєдєлімой»: «Офицеры! Россияне! Пусть свобода воссияет!..»
Заплава – як знак зневажених і зраджених народних сподівань. Як чи не найбільша
втрата новітньої нашої історії.

Переказувати зміст роману – справа надто невдячна. Тим
більше – такого роману. Його неможливо сприймати холодним розумом і серцем.
Кожна його фраза, кожен розділ перейняті буквально трепетом, дрижанням оголеної
чутливості письменника над долею свого героя, його життям і загрозою фізичного
знищення. І ширше, узагальнено – над долею землі й людей, котрі до неї приросли
із віків і довіку, усього того, що часом пафосно, а часом і призвичаєно звемо
Батьківщиною, батьківщиною. Адже Артемові вболівання – не особисті, не
особистісні; вони пракорінням – із тієї нематеріальної субстанції, переданої
нам від пращурів у відомій лексичній формулі «для загального добра». Отож «Заплаву»
треба читати і осмислювати, налаштувавшись не на легку прогулянку сторінками
твору, а на роботу серця й думки. Хто на таке зголоситься, той не пошкодує за
витраченим часом.

А ще роман поліфонічний і неоднолінійний. Кого в художніх
книжках привертає образно-мовна палітра, той матиме нагоду порозкошувати в
«Заплаві», дослухаючись до тембру слова Віктора Баранова, природності його
наративу, ощадливої й некрикривої бароковості стилістичних конструкцій.
Любителі гострих відчуттів уволять свій смак майстерно «закрученою» лінією
майже детективних пристрастей довкола родини дівчини Вікторії, які з волі
обставин упали також і на голову головного героя. А кому набила оскому груба
фізіологія інтиму у виконанні сучасних «текстовиків»,  для тих Баранов приготував історію дивовижно
«несучасного» кохання Артема й москвички Альони.

Ціла ідейно-змістова структура в «Заплаві» тримається на
постаті Шахаєва – Артемового однокурсника, сина чеченця й українки з Поділля.
Його «кавказька мафія» у Києві матеріально підтримує інсургентів Майдану,
надихаючи їх прикладом нескореності ічкерського люду, повсталого проти
імперського чобота войовничих федералів. Коли від опального українського
журналіста відвернулися навіть найближчі друзі, Шахаєв без вагань подає йому
вірну руку дружби. І не тільки тому, що обидвоє вони – сини підневільних націй.
Є щось моторошне в тому, що з ним Артемові простіше порозумітися серед
найскладніших викликів часу, ніж із московськими колегами-слов’янами.

Як і попередні романи Віктора Баранова, «Заплава» вражає
дисконалою, вишуканою мовою, високим регістром звучанння гуманістичного начала,
ненав’язливою українськістю авторського сентименту, майстерно створеним ефектом
незримої присутності читача поруч з героями у миті їхніх найтрудніших виборів,
через які вони проходять, мов через катарсисний санпропускник, хоча й не всі
складають іспит на честь і порядність. Зате таку всеочисну шокотерапію
безперечно одержить читач.

Роман «Заплава» належить до найпомітніших досягнень сучасної
української прози, а В.Баранов – до небагатьох її лідерів. А раз так, то ми
вправі очікувати від письменника нових творів воістину епохального звучання.
Немає сумніву – він до цього вже дозрів.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!