Коли мільйони очей приковані до екранів смартфонів, будь то вранці, вдень, ввечері чи вночі, вони слідкують за нескінченним потоком інформації, занурюючись у безодню віртуального світу, де править дофамін — підступний володар насолоди та залежності. Цей феномен змінив не лише нашу поведінку, а й саму структуру суспільства.
У цьому цифровому паноптикумі кожен жест, кожен свайп — це не просто рух пальця, а ритуал, який викликає хімічну реакцію в мозку. Дофамін, цей тихий алхімік, обережно виділяється зі своїх сховищ, щедро нагороджуючи нас за кожну нову нотифікацію. Ми несвідомо шукаємо ці маленькі спалахи насолоди, які так щедро нам дарують соціальні мережі — Facebook, YouTube, TikTok. Вони стали храмами сучасності, де поклоняються новому божеству — миттєвому задоволенню.
Лайки, коментарі, репости — все це цифрові монети, які ми кидаємо у фонтан бажань, сподіваючись на черговий момент радості. Ми стаємо гладіаторами на арені лайків і репостів, щоразу виходячи на бій з порожнечею, намагаючись заповнити її новими пікселями насолоди.
Алгоритми цих платформ, хитромудрі творіння нових магів — програмістів, створюють персоналізовані світи, де кожен новий відеоролик, кожна нова фотографія стають потенційними джерелами дофамінових сплесків. Вони, як картярі-шулери, що підкидають нам виграшні карти, змушують нас повертатися за черговою порцією задоволення.
Але за цим здавалось би святом ховається темрява. Ми звикаємо до цих швидких винагород, стаємо їхніми рабами, не помічаючи, як втрачаємо здатність насолоджуватись простими речами. Кожен новий лайк стає менш значущим, кожен новий коментар втрачає свою магію. Ми падаємо в безодню нескінченного скролінгу, втрачаючи себе у цьому віртуальному лабіринті.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Парадоксально, але, прагнучи до віртуального визнання, ми опиняємось в ізоляції. Ці цифрові мости, що мали нас з’єднувати, перетворюються в стіни, які відокремлюють нас одне від одного. Ми порівнюємо свої життя з майстерно відредагованими образами інших, відчуваючи себе все більш нещасними і незадоволеними.
І в цій темній стороні мережі, сховавшись у тінях, існують порнографічні сайти. Вони — приховані пастки, що притягують і поглинають мільйони. Обіцяючи миттєве задоволення, вони викликають викид дофаміну сильніше, ніж будь-які лайки і коментарі. Порнографічна залежність — це ще один страшний побічний ефект цифрової епохи, пастка, з якої так складно вибратися. Ці сайти пропонують ілюзію близькості, підмінюючи реальність фальшивими образами і фальшивими емоціями.
Іронія в тому, що багато людей, які страждають від наркотичної залежності, активно використовують соціальні мережі, створюючи порочне коло залежності. Дофамінова стимуляція від соціальних мереж і порнографії часто виявляється більш доступною і соціально прийнятною, ніж наркотики. Тим не менш, це не робить її менш руйнівною.
Наукові дослідження підтверджують ці побоювання. Роботи вчених зі Стенфордського університету показали, що використання соціальних мереж активує ті ж області мозку, що і наркотичні речовини. Дослідження Гарвардського університету виявили, що саморозкриття в соціальних мережах викликає викид дофаміну, що посилює бажання ділитися і взаємодіяти в інтернеті. Психологи і нейробіологи з Каліфорнійського університету довели, що постійна стимуляція дофамінової системи може призводити до порушення уваги і зниження здатності до глибокого мислення.
Занурені в цю віртуальну реальність, ми втрачаємо здатність до справжньої близькості і щирих почуттів. У гонитві за дофаміновим кайфом ми забуваємо про реальний світ, про тих, хто поруч з нами. Ми втрачаємо здатність концентруватися, заглиблюватися у думки і почуття. Наші уми стають поверхневими, наші емоції — штучними.
Є і інша сторона проблеми: вплив цифрових технологій на молоде покоління. Діти і підлітки, що ростуть у середовищі смартфонів і соціальних мереж, не встигають розвинути навички міжособистісного спілкування. Їх соціальні контакти все частіше обмежуються екраном, що призводить до емоційної незрілості і труднощів у встановленні глибоких зв’язків у реальному світі.
І ось, коли вечір перетворюється в ніч, мільйони очей закриваються, втомлені від нескінченного потоку пікселів. Ми засинаємо з думкою про те, що завтра нас чекає чергова порція дофаміну. Але чи варто цей хімічний сон тих втрат, які він приносить?
У цьому світі, де цифрові тіні затмюють реальність, важливо знайти баланс. Усвідомити, що за цими миттєвими задоволеннями ховаються глибокі ями самотності і нещастя. Один мій знайомий подав позов проти компаній-засновників кількох соціальних мереж, стверджуючи, що вони шкідливі і викликають залежність.
Серед відповідачів — TikTok, YouTube і Reddit, а також компанія Meta Platforms, якій належать Facebook і Instagram. Юридична фірма, що склала позов, стверджує, що особливий дизайн платформ сприяє надмірному виділенню дофаміну, викликаючи у користувачів залежність, яка негативно впливає на їхнє психічне здоров’я і самооцінку. За словами головного позивача, розпочавши користуватися соціальними мережами у 2015 році, він відчув наслідки для своєї продуктивності та зовнішності. Він проводив онлайн до чотирьох годин щодня, але зміг скоротити цей час лише до двох годин. Він все ще переконаний, що це впливає на його працездатність і сон.
Суд має схвалити позов, перш ніж він буде розглянутий. Подивимося, чим закінчиться боротьба дофаміну і мережі з правом і здоровим глуздом. Можливо, цей випадок стане поворотним моментом у розумінні реальних наслідків цифрової залежності. Може бути, коли-небудь ми зможемо не лише усвідомити шкоду соціальних мереж, але й знайти шляхи до відновлення і здорової взаємодії з технологіями. Врешті-решт, справжнє щастя і задоволення знаходяться не в нескінченному потоці пікселів, а в реальному світі, серед справжніх людей і справжніх емоцій.
Богдан Скрипка