Добро перемагає

216

Відомий меценат
Михайло Горовенко запропонував Борису Олійнику видати подарункове видання його
поезій. У відповідь поет запитав: «Чи можлива така книга для дітей та юнацтва?
На них сьогодні вивергнуто стільки жорстокості, цинізму, бездуховності! Їм же
треба жити».

А незабаром на світ у
видавництві «Новий друк» з’явилася чудово оформлена книжка Бориса Олійника
«Очима добра».

 

Тут справа не тільки в загальновідомих особливостях
сьогоднішнього дня – питання  стоїть
значно глибше. Людство заблукало у виборі своїх пріоритетів, й це засвідчують
просякнуті кров’ю його історичні шляхи, де ворогуючі сторони, відстраждавши з
вини один одного, нарізно приходять до своїх могил. Передова філософська думка
давно б’ється над пошуком того, що може змінити ситуацію. Досить згадати
«Мінотавромахію» Пабло Пікассо: потвора з Лабіринту втілює зло, та коли,
поранена, вона падає на коліна, до неї з ласкою та співчуттям тягнеться жіноча
рука. Або малюнки Артура Гротгера «Боротьба» і «Помирилися», де солдат
російської армії, виконуючи, як йому здається, 
патріотичний обов’язок, із багнетом кидається на озброєного довбнею
польського повстанця, а потім обоє лежать на снігу мертві… Що може об’єднати
сторони й стримати людей від «благородного шалу», який з відстані часу
катастрофічно знецінюється, бо й незрушні нібито кордони держав змінюються,
священні імперії розпадаються, а політичні ситуації тим більше стають
незрозумілими наступникам? Те, що є вічним: загострене розуміння чужого
страждання, причиною якого ти можеш стати. Саме боротьба із стражданнями є
підвалинами космічної моралі, до якої так тяжко доростає людство.

Хай декому не здасться ця преамбула занадто серйозною для
адресованої наймолодшим книжки, бо великий педагог Януш Корчак, виконуючи
обов’язки лікаря на фронтах Першої Світової війни, в окопах писав свою «Як
любити дітей», з щемкою одвертістю ставлячи питання, котрі й досі лишаються
нерозв’язаними. Чи не вперше він висловив переконання, що саме в  дитинстві, де проявляються всі
притаманні  дорослим помилки, де поганих
людей стільки ж, скільки й хороших, треба закладати підвалини нової моралі,
спроможної змінити світ. Думаю, що достойним внеском у нелегку еволюцію колективної
людської свідомості є вірш Бориса Олійника «Мама» із збірки «Очима добра». Миша
застерігає своїх дітлашат від кицьки, в якої підростають ще й кошенята,  а вранці плаче, бо кицьку опівночі вбито.
Ніби ж радіти треба – загинув одвічний ворог мишачого роду, – але ж за тим
постає проблема:

Як їм, сиротам
манюсім,

Жить тепера… без
матусі?

Парадокс? Утопія? Але тільки виробивши в собі отаке
мислення, людство  спроможне врятуватися.

З віршем «Мама» перегукується «Дощ». Негода –– нескінченна,
докучлива, коли навіть у старих дубів ниють суглоби, коли  вуж проситься в намет «просушити душу», коли
бджола віддячує медом  за тепло людської
руки… І –  несподіваний крик поетової
душі, крізь яку проходить  тріщина світу:

…Роде людський,
змучений в тяжбі,

Ненавистю загнаний в
окопи.

То невже для розмиру
тобі

Треба ще  і другого потопу?

Книжка Бориса Олійника про те, що тільки добром можна
перемогти зло. У вірші «Похвала собаці» 
маленький садист завдає нестерпного болю великому псові, і, коли батько
його за те карає, собака лиже  малюкове
коліно, де проступив слід від ремінця. І ось що з того виходить:

Диво сподіялось: в
синові очі жорстокі

Звільна верталась
погідна наївність дитяча:

Впав головою невтішно

            на
лапи собачі

В першій покуті за
перші провини гіркі.

Сльози лице окропили,
мов лагід Дніпра.

Мить зупинилася. Тиша
тремтить, як росина.

Світ засвітився, як
батько: рождалась Людина!

…Мудро всміхався
собака очима добра.

Книжка Бориса Олійника про те, що обов’язок перед
безпомічною залежною від тебе істотою спроможний  врятувати в тяжку хвилину. До сліз бере за
душу виписаний з притаманною Борису Олійнику майстерністю  вірш «Двоє», названий «сучасною баладою»,
герой якого, борючись проти злочинного клану, не витримав зради найближчих
людей і вирішив накласти на себе руки. Та схаменувся, коли об його ноги потерся
сліпий кіт:

…В двадцять перший,

            цинічно прискалений вік

Вийшло двоє

            рідніші рідні.

– Дай-но лапку за те,
– проказав чоловік, –

Що не дав ти…
осліпнуть мені.

Одвічну жорстоку людську забаву – полювання – можна
перетворити на свято спілкування з природою, про що йдеться у вірші «Чарівник»,
присвяченому М.Т.Рильському. Навколо веселого дідугана вершиться казка: «зайці
витанцьовують аркан», вірний пес носить хмиз на багаття, а зайченя замість
патронів подає жолуді, ще й просить, щоб стрельнув у ворону, аби біду не
накаркувала. І ось підсумок того полювання:

З дубельтівки в небо
чисте

            з голопузих жолудів

Визирали першим листям

            два дубочки молоді.

Ох, коли б же кожний вихід людини у ліс отак завершувався,
не було б Чорної книги – книги ганьби того, хто має себе за «вершину еволюції»,
хто так дохазяйнувався на своїй планеті, що вже й самому страшно стало.

А ще книжка Бориса Олійника про любов – оту саму, задля
визволення якої з «моральної тюрми» в ХХ столітті звершилася Велика Сексуальна
Революція. А коли звершилася, то виявилося, що все як було, так і лишилося. Це
означає, що в плані техніки сексу вище прадавньої «Кама Сутри» не стрибнеш,
зате кохання кожному доводиться для себе відкривати, як відкривали його
тисячоліття тому, бо ж, будучи тінню людської особистості, воно завжди
неповторне й завжди спрямоване на цілий світ. Ще за уявленнями древніх греків,
Афродіта Простонародна була здобиччю духовних плебеїв, зате Афродіта Небесна
надихала своїх обранців на високу творчість і подвиги. А тому  в книжці для дітей дуже доречні
високоцнотливі «За рікою тільки вишні, тільки вишні…», і «Парубоцька балада», і
«Летів до тебе турманом», і «Заболю, затужу, заридаю…» та й інші вірші, які
набули великої популярності в народі, будучи відомими із попередніх поетових
збірок.

Тож, слідом за автором адресованої дітям подарункової
книжки, хочеться повторити:

Можна люстерце дурить,
і закон – як люстерце.

Смерть навіть дурять,
як ставка іде на життя.

Вір тільки серцю.

Дурять і серце. Та
серце – ніколи.

Затям.

Так і треба розмовляти з дітьми: ні з чим від них не
криючись, але дивлячись на світ очима добра.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!