Обставини склалися в
такий спосіб, що саме у ті жовтневі дні, коли зі Стокгольму надходили звістки
про імена цьогорічних нобелівських «іменинників», і якраз було названо
шведського поета Т.Транстремера як переможця у літературній номінації, в
Українському фонді культури у Києві відбулася презентація «Бібліографії Іво
Андрича. 1911-2011». Видання, присвяченого видатному сербському письменникові,
лауреатові Нобелівської премії І.Андричу, яке щойно, на початку вересня,
з’явилося у Сербії. Київська презентація стала для цієї фундаментальної праці
першою.
У грудні виповниться рівно п’ятдесят років, відколи авторові
всесвітньо відомих романів «Міст на Дрині» та «Травницька хроніка» було вручено
престижну нагороду, про яку, мабуть, мріє кожен, хто береться за перо. На
відзначення цієї дати, а також з нагоди 100-річчя з моменту публікації у
журналі «Боснійська віла» першого твору І.Андрича – вірша «У сутінках» – Фонд
«Іво Андрич», Сербська Академія наук і мистецтв, Матиця сербська здійснили
спільний видавничий проект, підсумком якого став вихід друком «Бібліографії» –
унікального бібліографічного покажчика, в якому зібрано всі відомі нині видання
творів генія сербської й югославської літератур рідною мовою, їхні переклади
мовами світу (в тому числі й українською), а також все, що було написано про
нього і про його творчість.
Словом про І.Андрича і про значення його творчості для
сербської культури, для слов’янського світу та для сучасної європейської
літератури презентацію відкрив Голова Українського фонду культури,
поет-академік Борис Олійник. «Іво Андрич підніс югославське красне письменство
на небачену висоту, здобувши для нього світову славу, підтверджену, зокрема, й
фактом присудження йому Нобелівської премії, – зазначив він. – Митцеві
пощастило знайти чи не оптимальне співвідношення між національним колоритом у
формі його творів та загальнолюдським змістом, створивши надзвичайно цікаву й
значущу нову міфологію рідної Боснії. Андрич – явище світового рівня. Хоча нині
читання чогось іншого, крім реклами та інструкцій користування побутовою
технікою нібито «не в моді», навряд чи можна вважати культурним того, хто не
тримав у руках його книжок, кому не вдалося прочитати (чи то в оригіналі, чи в
перекладі) хоча б один з його романів, декілька оповідань або віршів».
Детальніше про історію підготовки та видання «Бібліографії
Іво Андрича» та про самого класика сербської та світової літератури розповів
професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, Голова Товариства «Україна – Сербія» Павло Рудяков. «Андрич належить
до відносно неширокого кола митців, твори яких можна читати безліч разів, але
прочитати так, щоб осягнути все, що в них є, неможливо», – зокрема сказав він.
***
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нобелівські мотиви здійснили помітний вплив на захід в
Українському фонді культури, надавши йому дещо ширшого звучання, ніж це було
передбачено сценарієм. Презентація відбулася ніби під знаком Нобеля. Розмова
про сербського лауреата непомітно й, як зізнавалися згодом її учасники, цілком
природно перейшла в дещо іншу площину – в обговорення теми, пов’язаної з давно
очікуваним здобуттям престижної нагороди кимось з українських письменників.
Погляди присутніх звернулися до Бориса Олійника, ім’я якого вже не вперше
згадується у такому контексті.
Пропозиція ініціювати висунення кандидатури Б.Олійника на
здобуття Нобелівської премії в галузі літератури 2012 року, яка пролунала в
ході обговорення «Бібліографії Іво Андрича», зустріла загальне схвалення й
підтримку, викликавши жваве, зацікавлене обговорення по гарячих слідах.
Її у своєму виступі активно підтримали, розвинули,
обґрунтували поет і редактор Микола Луків, громадський діяч Роман Лунь,
літературознавець-бібліограф Сергій Гальченко, поет і літературознавець
Олександр Яровий та інші. Кожен з них знайшов власні вагомі аргументи на
підтримку ідеї побачити Б.Олійника у переліку кандидатів на Нобелівську
премію-2012. За всієї різноманітності поглядів і підходів усі ті, хто виступив,
при цьому зійшлися, щонайменше, у двох головних постулатах. По-перше,
українська література давно заслужила, щоб когось з її представників було
відзначено Нобелівською премією. По-друге, Борис Олійник цілком і повністю
відповідає всім критеріям для потенційних претендентів й на всі сто відсотків
заслуговує на те, щоб його було висунуто на її здобуття вже наступного року.