До питання про «нову мораль Росії»: брехня на брехні їде, брех­нею поганяє…

335

Мої намагання відслідкувати бодай основні приклади брехні Путіна завжди зазнавали фіаско, бо, як стверджував відомий персонаж, не можна осягти неосяжне, а цей «правдоруб» що не ступить, то й збреше (цікаво, сам президент бодай приблизно вирізняє щедро сіяну «полову» від зерен правди, якщо такі взагалі є?). І чи не кожний наступний його вчинок знову ж таки множить цей «продукт», оскільки часто свої дії він майстерно приховує саме брутальною брехнею. Проте, як стверджували ще апостоли-євангелісти (див., наприклад, Євангеліє від Матвія, розд. 10, ст. 26: «немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться»), — справа лише в часі. Здавалося б, у книзі «Руйнуймо міфи!» цьому було приділено достатньо уваги, але до річниці анексії Криму зявився документальний фільм «Крым. Путь на Родину» (інтернет-видання «Русская Фабула» охрестило його «явкой с повинной»), в якому Путін детально розкриває багато з того, що досі так ретельно приховував або категорично заперечував.
 
Кожен народ має той уряд, який він заслуговує» — ось уже понад два століття цей висновок графа Жозефа де Местра підтверджує свою істинність. Утім, у країні з авторитарним правлінням все урядування зосереджене в руках однієї особи — диктатора. Саме таке явище спостерігаємо в сучасній Росії, причому серед головних рис «неоімператора» відзначимо такі: безжальна жорстокість, нехтування загальноприйнятими нормами, абсолютний авторитаризм, неадекватність поведінки, схильність до брехні. А за тієї високої підтримки, яку виявляє йому російське суспільство (навіть якщо декларовані 86 % перебільшено), можемо вважати, що моральні засади, котрі виявляє Путін, є моральними засадами й пострадянської Росії, з яких найбільш зримою є просто незнищенна любов до брехні (можливо, в термінології відставного каґебіста — це навмисна дезінформація ворога), висвітленню якої вже було приділено чимало уваги різними авторами та ЗМІ.
На схильність московитів до перебріхувань ще на ранніх етапах їхнього етноґенезу звертали увагу чи не всі іноземці, яким довелося відвідати тогочасну Москву. Так, посол цісаря Леопольда І при московському дворі А. Майерберг у своїй книзі, виданій у 1661 р., зокрема писав: «Розмова гостей, як людей не вихованих ніякою школою або освітою, разить нісенітницею, дуже часто образлива для порядної людини. Лайка, захоплення найбільш бридкими ділами, або нахабне вихваляння, котре ображає чисте ім’я інших (безперечно, мав рацію російський історик професор К. Кавелін, підкреслюючи, що «на вдачі великорусів позначилася історія їхнього походження». – М. Л.)… Брешуть москалі з неймовірним нахабством і без усякого встиду.., видаючи брехню за правду». Тобто, погана спадковість, як-то кажуть, «на лице». А ще «стаж! — як казав булга­ков­ський професор Преображенський-Євстигнеєв, — тут уже нічого не поробиш…». Тому намагатися підвести якусь логіку під «шариковські» вчинки та слова — марна справа.
Згадайте, як 4 березня 2014 року під час зустрічі з журналістами в Ново-Огарьово на запитання, чи люди, які здійснювали блокування частин української армії в Криму, були російськими військовими, Путін категорично заперечив: «Это были местные силы самообороны». І будь-які сумніви тут, здавалося б, просто недоречні, адже — як казав все той же Євген Євстигнеєв, але вже в ролі злодія Ручечника зі знаменитого серіалу «Місце зустрічі…», — хазяїн сказав!
Та не мине й півтора місяця, як той же «Главковерх» 17 квітня, на черговій «лекції» перед журна­лістами — без найменших докорів сумління — зізнається: «За спиной сил са­мообороны Крыма, конечно, встали наши военнослужащие. Они дейст­во­вали решительно, но корректно и профессиона­льно». Звісно, щоб «по­мочь лю­дям выразить свое мнение…». Можете собі уявити подібний — де б «помочь людям» (в Чечні, Татарстані чи іншому регіоні) «выразить свое мнение» взялися озброєні вояки чужої держави — референдум у Росії? Навіть за всієї повноти декларованого права на народне волевиявлення…
Ще через півроку в інтерв’ю німецькому телеканалу ARD Путін, не гикнувши, заявив, нібито вони «никогда не скрывали (уже «забув», як ретельно приховував це, прикриваючись якимись «самооборонцями»! — М. Л.)» і «это факт», що «Вооружённые Силы (Росії. — М. Л.), прямо скажем, блокировали (в не просто стояли «за спиной». — М. Л.) вооружённые силы Украины, расквартированные в Крыму».
Далі — більше.
У відео-анонсі до прем’єри документального фільму «Крым. Путь на Родину» 8 березня 2015 р. Путін розповів про напружену нараду в Кремлі з «чотирма колегами» упродовж ночі з 22 на 23 лютого, в результаті якої він вирішив «начать работу по возврату Крыма в состав России» і «поставил (тим «колегам». — М. Л.) определенные зада­чи, сказал, что и как мы должны делать».
«З юридичної точки зору, — зазначає доктор юридичних наук, юрист-міжнародник Олександр Мережко, — це свого роду доказ, публічне визнання Путіна у скоєнні міжна­родного злочину, серйозний доказ того, що ніякого самовизначення кримського народу насправді не було, що за цим стояли не воля частини населення Криму, а воля Путіна».
На підставі короткого аналізу брехливих тверджень Путіна лише у цьому відео-анонсі відомий автор «Русской Фабулы» Олексій Широпаєв, назвавши його «изолгавшимся», слушно наголошує: «Проблема в тому, що російська більшість, підтримуючи політику Путіна, стає співзмовником у його брехні. Живе на брехні. Такий головний, гнилий і розтлінний зміст річниці “русской весны”…».
Ще більше «секретів» розкрив у своєму інтерв’ю агенції «РИА Новости» адмірал Ігор Касатонов. Зі слів колишнього командувача Чорноморського флоту (тут він цитує генерал-пол­ковника Олександра Волкова) стає зрозуміло, що жодної імпровізації, спричиненої нібито «волевиявленням народу Криму», у справі захоплення української території не було: «Було проведено блискуче зосередження сил спеціального призначення в Криму із застосуванням маскувальних заходів, несподіваних для українців, а також широкий набір заходів щодо завчасної дезінформації супротивника». Тобто, була проведена заздалегідь спланована за всіма правилами — зосередження сил, радіомовчання, маскування, дезінформація (учорашні «брати» — вже «противник»!) — військова операція, підкріплена широкомасштабною пропагандистською.
А ось як конкретизував поставлені ним задачі та задіяні для цього засоби й методи сам «Главковерх»: «Чтобы блокировать и разоружить 20 тысяч человек хорошо вооруженных (нічого, що це українські збройні сили, що перебувають на території України?! — М. Л.), нужен определенный набор личного состава. И не просто по количеству, но и по качеству. Нужны были специалисты, которые умеют это делать. Поэтому я дал поручения и указания министерству обороны — чего скрывать — под видом усиления охраны наших военных объектов в Крыму перебросить туда спецподразделения Главного разведуправления и силы морской пехоты, десантников».
А що ж стало причиною такої широкомасштабної військової операції на території чужої суверенної держави? Логічно припустити, що й причина така ж вагома. Ось як причину прямого вторгнення російських військ і техніки (до часу — прихованого «під виглядом» і рішуче заперечуваного Кремлем та, попри наявні факти, обізвані «головним генералом» Шойгу «провокаціями») пояснив сам Путін (там само): «Прошла информация, что могут быть (або «не быть» — ось, фактично, і вся «причина»! — М. Л.) совершены и террористические акты, а радикально настроенные некоторые украинские руководители, в том числе силовых структур, готовы были совершить и какие-то акты, связанные с большими человеческими жертвами». Утім, це ще далеко не межа неаде­кватності та брехні! Згадайте, як Путін на тій же зустрічі 4 березня запевняв, ніби вони навіть «видели, что в Крым уж е подтягиваются “боевички” из националистических организаций», але навіть російські ЗМІ, яких у Криму пускали усюди, так і не побачили жодного з тих, кого нібито «видели» з Кремля. Ні, що не кажи, а вишукувати логіку в словах (а за ними йдуть дії!) людини, котра, як повідомила ще на початку березня минулого року президенту США після тривалої телефонної розмови з Путіним Ангела Меркель, втратила «зв’я­зок з реальністю» та «перебуває в іншому світі» — грішити проти тої ж реальності…
Звісно, колишній командувач Чорноморського флоту не міг не наголосити на особливій ролі у захопленні Криму свого улюбленого «дітища». Тож, зазначивши, що «основою для подальших після 23 лютого дій» послужило те, що «ЧФ був і залишився» в Криму, з погордою наголосив: «Можна сказати, що ЧФ підготував плацдарм, офіцери знали, що діється навколо, де розташо­вані українські частини, сценарії розвитку подій пророблялися на картах. Тобто Чорноморський флот зі своїми завданнями впорався — були доставлені “ввічливі люди” (а відтак — і військові підрозділи та техніка. — М. Л.), з 27 на 28 лютого була узята Верховна Рада Криму». Віддав належне й «умілому використанню севастопольської бази, транспортних бойових засобів, які доставляли збройні сили в Крим» — кораблі «йшли з Новоросійська, також війська доставлялися по повітрю».
Це дуже важливе зізнання — на чиїй совісті «взяття» держустанов у Криму (не пригадую, щоб «Главковерх» десь про це прохопився).
Згадайте, коли 1 березня м. р. (цього ж дня Рада Держдуми звернулася до президента РФ із закликом вжити заходів для стабілізації ситуації в Криму, захисту населення Криму від сваволі та насильства, а також у зв’язку із намаганнями проникнення озброєних груп на різні обєкти, зокрема, спроби захоплення будівлі МВС Криму) Путін вніс до Ради Федерації звернення щодо дозволу на використання Збройних Сил РФ на території України, то обґрунував це «угрозой жизни граждан РФ, наших соотечественников, личного состава воинского контингента ВС РФ, дислоцирующегося в соответствии с междуна­родным договором на территории Украины». Хоча всього лише 19 грудня 2013 року — ще один штрих до в цілому відомого «портрета» — він обурено відкинув навіть гіпотетичне припущення про можливе застосування російських військ проти «братньої» України: «Это не значит, что мы собираемся махать шашкой, вводить войска. Это полная ерунда, ничего подобного нет и быть не может. Та й спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко 26 лютого заявляла, що сценарій силового втручання з боку Росії в події на Україні повністю виключений: «Росія заявляла і підтверджує свою позицію про те, що ми не маємо права, ми не можемо втручатися у внутрішні справи суверенної держави».
А вже через 3 дні Рада Федерації, очолювана тією ж Матвієнко, миттєво задовольнила прохання президента. Вся ця поспішна триходова «шахова» ком­бінація (Дума — Рада Федерації — Путін) була розіграна в один день упродовж кількох годин. Однак причиною «единомыслия» було не тільки згадане, зрозуміло, дуже переконливе, «обґрунтування» — вирішальним каталізатором прискорення подій стало повідомлення про нібито жертви серед росіян. Про це заявила Матвієнко: «При попытках захвата здания МВД в Крыму были пострадавшие, есть жертвы, идет запугивание, идут угрозы, и люди просто, естественно, в этой ситуации высказывают серьезную тревогу за свою жизнь, за безопасность свою и своих семей… Есть жертвы, в том числе и среди россиян». Для підтримання «легенди» про вбитих і екстремістів у Криму російське телебачення опуб­лікувало сюжет про нібито перестрілки, що сталися у Сімферополі, в якому на землі навіть лежали «жертви». Згодом інформацію про загиблих чи пост­раж­далих (все це виявилося банальною постановою російських телевізійників) під час спроби захоплення будівлі МВС республіки спростували журналісти, бло­гери, зокрема й російські, і навіть генеральний консул Росії в Криму В. Світ­личний. Та було пізно — «забор уплыл, качаясь на волнах…» Мети було досягнуто, а про «засоби» — забудуть…
І нарешті ще одне зізнання адмірала. На відміну від «головного генерала» ВС РФ Шойгу, котрий, спілкуючись 5 березня із журналістами, брехливо стверджував, ніби «російських військ у Криму нема», та «главковерха», який днем раніше намагався заховати російських військовиків під машкарою «місцевих сил самооборони», Касатонов на запитання, хто вони, ті «ввічливі люди», без вилянь і відбріхувань відповів: «це армійський спецназ».
Та повернімося до Путіна. Невдовзі, менше ніж через два тижні після згаданої нічної наради, президент РФ у Ново-Огарьово зустрівся з журналістами, де на запитання, чи розглядається варіант приєднання Криму до Росії, не кліпнувши оком, заявив: «Нет, не рассматривается». І справа не в тому, погоджуюсь із автором російського інтернет-ЗМІ «Ежедневный журнал» Олександром Гольцем, що лідер держави узвичаєно збрехав: ні для кого не секрет, пи­ше він, що «кадровому офіцерові ФСБ збрехати, що склянку води випити». А в твердій упевненості відставного каґебіста, що «підлеглий народ не тільки з розумінням, але і з вдячністю сприйме свого брехливого начальника», а отже, повторю, стає спів­змовником.
Навіть виходячи з наведного (а це лише невелика дещиця із сущого), вважаю, Олександр Гольц має всі підстави стверджувати, що брехня — «нова мораль Росії». «Це не подвійна мораль, — наголошує автор. — Це взагалі відсутність будь-якої моралі…»
У цьому документальному фільмі, звертає увагу згаданий Олександр Мереж­ко, «Путін заявив, що Росія провела якесь мало не секретне, закрите опитування населення Криму з приводу того, хочуть вони приєднатися до РФ чи ні. Сам факт проведення такого опитування, по-перше, свідчить про те, що Росія вже планувала захоплення Криму, а по-друге, це порушення міжнародного права, принципу невтручання у внутрішні справи держав».
Звісно, «миротворець» намагається прикрити таке кричуще порушення всіх міжнародних норм (певна річ, сам він «глубоко убеждён, что никаких нарушений международного права Россия не допустила») нібито «благими» намірами — мовляв, не могли «кинути цю територію і людей, які там проживають, напризволяще, під каток націоналістів (які, як стверджував Путін ще 4 березня, нібито «уже подтягиваются», але… так і не підтяглися. — М. Л.. На жаль, уже невдовзі відома богословська істина про те, що саме благими намірами вимощено дорогу до пекла, знайде своє жахливе підтвердження: каток самозваних «визволителів» перетворить життя людей у захоплених районах Донбасу на справжнє пекло…
Заодно Путін узвичаєно звинуватив американців (охрестив їх «реальными кукловодами»), які нібито допомагали проводити підготовку «националистов» та «боевых отрядов» не лише в Україні, але й на території Польщі та Литви. МЗС обох країн спростували ці інсинуації, зокрема прес-секретар МЗС Польщі Марчін Войчеховський заявив: «У повідомленнях, що бойовики Майдану проходили підготовку в Польщі, немає ні зерна правди (знайшли в кого шукати правди! Його та йому подібних справа — «прокукурікати», а там… — М. Л.). Це виключно елемент пропагандистсько-інформаційної війни». Як на мене, на подібні інсинуації слід реагувати так, як це вчинив згадуваний радник президента Польщі Томаш Наленч на адресований польському МЗС лист заступника голови Держдуми РФ В. Жириновського з пропозицією розділу території України: порадив направити це «офіційне» послання на аналіз… психіатру.
Утім, нічого нового у цих кінозізнаннях світ не побачив: про те, що анексія Криму планувалася задовго до результатів проведення так званого «референдуму», що відбувалося пряме вторгнення російських військ, що жодних реальних причин для «захисту» кримчан не було, що захоплення адміністративних органів і блокування українських військових частин здійснював російський спецназ, і т. ін. у Євросоюзі, як заявив очільник МЗС головуючої в ЄС Латвії Едгарс Рінкевічус, «і так знали або пі­дозрювали».
Дивно навіть, що Путін сам зізнався у численних брутальних порушеннях законів України та міжнародного права, ще й наголосив, що він «лично этим занимался» (важливе зізнання на майбутнє для Гааги: тут уже не відбрешешся, як Янукович, котрий наполегливо переконував, ніби він не наказував розстрілювати Майдан). Російський політолог Станіслав Бєлковський вважає, що розповісти про анексію Криму російського президента Володимира Путіна змусила «типово бандитська логіка, вона ж етика», мовляв, «я вас обдурив і кинув».
Згада­й­те радісне збудження «регіонала-махальника» М. Чечетова після шахрай­ського протягання у Верховній Раді одіозного колесніченко-ківа­лов­ського законопроекту: «Мы их развели, как котят», і чим усе закінчилося — як для самого «махальника», так і для очолюваного «регіоналами» режиму…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!