“Українська літературна газета”, ч. 5 (349), травень 2023
Михайло Наєнко. «Рауль Чілачава – грузинсько-український літературний завод»
РАУЛЬ ЧІЛАЧАВА ПРАЦЮЄ ЯК ПОТУЖНИЙ ЗАВОД: ПОЕТ, ПЕРЕКЛАДАЧ, ДИПЛОМАТ, ДОКТОР ФІЛОЛОГІЇ, АКАДЕМІК ГРУЗИНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ!
Дерево плодоносить, бо має потужне коріння. Прийшов Рауль у Київський університет після другого курсу університету Тбіліського, коли грузинський корінь в Україні набув міцності. У ньому нуртували соки не лише класики – Гурамішвілі і Миргород, Шевченко і Церетелі, Леся Українка і Сурамі, Бажан і «Витязь…» – а й молодших: Реваз Хведелідзе, Нурі Вердсадзе, Аміран Асанідзе, Сандро Мушкудіані (всі стали професорами літератури і мови), наставником був професор Тбіліського і почесний доктор Київського університету, директор Українського клубу в Тбілісі Отар Баканідзе. Лінгвіст Нурі Вердсадзе був ректором Батумського університету і спікером Аджарського парламенту, Аміран Асанідзе блискуче переклав грузинською «Енеїду» Котляревського.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У Тбілісі ми з Анатолієм Григоренком збирали в грудні 1963 року відгуки грузинських письменників про 150-ліття Шевченка і Лєрмонтова. Провідали і маму Амірана, яка пригощала запахущими гірськими чаями та вареннями. А говорила з нами тільки через перекладача (комсорг Тбіліського університету Томаз Попхадзе). У Грузії жінкам негласно рекомендовано розмовляти з чужинцями тільки грузинською, бо жінка – головна берегиня рідної мови, країни, нації. Повчитися б у них. Подібне я спостерігав, коли був у Грузії на відзначенні 150-ліття Іллі Чавчавадзе (1987), у Києві на весіллі дочки Сандро Мушкудіані Олександри. Вона зробила свій внесок у грузинсько-українські стосунки, захистивши дисертацію про творчість Ніколаза Бараташвілі. Грузинок на її весіллі було чимало, але вони в розмові з українцями тільки кивали чарівними голівками.
Рауль Чілачава видав чимало монографій і нарисів про грузинсько-українські літературні взаємини, три томи перекладів Тараса Шевченка, Івана Франка й Лесі Українки, і книжару (інакше не скажеш) ста українських поетів. Майже всі двомовні – грузинсько-українські, є й латисько-українсько-грузинські (він був послом України в Латвії і вписав у творчість і латиську сторінку).
Українською Рауль говорить без найменшого акценту (фонетики й орфоепії його вчила професорка Київського університету Ніна Іванівна Тоцька), а російською – як і всі грузини, з кавказьким акцентом, бо так їх учили «акцентні» вчителі у радянській школі. Старший син письменника (теж Рауль, удвічі вищий за всіх нас разом узятих), володіє українською і грузинською, веде автопрограми на 5-му телеканалі і в Ютубі.
10 грудня 2019 року письменник, учений і дипломат презентував видане у Національному музеї літератури. Модерував професор-сходознавець Грицько Халимоненко, про якого П.Загребельний сказав: «Він з грузином і турком їхніми мовами говорив, як оце ми з тобою українською».
Я у виступі згадував, як грузинські хлопці-студенти привозили до Києва бочечки прекрасного вина, після якого я одного разу (уже світало!) раптом почав розуміти їхню мову.
Літературний музей подарував український рушник; секретарка НСПУ Юлія Бережко-Камінська – палке слово про творчу діяльність, поетеса Раїса Харитонова – квіти, я – студентський альманах «Сві-й-танок», у якому публікуються твори студентів і випускників Київського університету. На вечорі були письменники, журналісти, шанувальники слова: радіожурналістка Емма Бабчук (моя однокурсниця Емма Білаш), поет-професор Анатолій Мойсієнко, поет Микола Луговик, поетеса-фізик Лариса Петльована – дочка письменника Віталія Петльованого, редактор журналу «Сакартвело. Грузія – батьківщина вина» Сосо Чочія (в «Літературній Україні» він опублікував діалог з Раулем, у якому розкрив деякі секрети творчості цього літературного заводу).
З роси й води, з гір та долин тобі, дорогий побратиме!
Гаумарджос!
Михайло НАЄНКО,
д. ф. н., проф.,
директор Центру літературної творчості КНУ ім. Т. Шевченка
Паата Нацвлішвілі. «Про нові чи майбутні книжки Рауля Чілачави»
В іншому випадку я б написав, що ці вістки схожі на телеграми з війни. Але чому «схожі»?! І чому в «іншому випадку»?! Це саме телеграми, надіслані з війни. Просто війна інша, і ці телеграми мають витонченішу, різноманітнішу форму, а на відміну від телеграм-блискавок, вони розносяться набагато швидше й набагато ширше.
Коли я сказав, що це схоже на телеграми, надіслані з війни, мав на увазі дописи Рауля Чілачави у Facebook, за якими сьогодні, ймовірно, стежить більше людей, ніж за будь-яким зарозумілим виданням чи «просунутим» телебаченням. Та й хіба можна байдуже гортати викладені за короткі проміжки часу статуси в один-два рядки, в яких очевидець і безпосередній учасник подій описує, що і як відбувається в Україні, в рідному для його дітей Києві, як вони залишають дім, як прямують на Захід, як днюють і ночують у бомбосховищах, як намагаються втекти від полум’я війни й пристати до мирного берега.
Рауль Чілачава – видатний поет, дипломат, громадський діяч, широковідомий та визнаний у трьох різних країнах – географічно, історично, мовно-культурно й ментально, у трьох абсолютно різних світах. Почесний член Академії наук Латвії, лауреат багатьох премій України і Латвії, кавалер найвищих державних орденів, академік Академії наук Грузії, нещодавно отримав найвищу нагороду грузинських митців – премію імені Шота Руставелі. Обіймав пост заступника міністра в Україні, був послом України в Латвії. Автор численних книг грузинською, українською, латиською, російською та іншими мовами. Серед них – переклади з української на грузинську, з грузинської на українську та латиську, з латиської на грузинську та українську.
Я дружу з Раулем Чілачавою з часів навчання у Тбіліському університеті. Він раніше закінчив факультет журналістики та поїхав до Києва. Професія журналіста неодноразово служила йому, і ось, 23 лютого, о 22.30, він опублікував свій поки що останній вірш у Facebook, звісно, про конфлікт між Україною та Росією, й відтоді, як військовий кореспондент, надсилає через Facebook, наче телеграми, новини з України…
Я думаю: «Що відбувається? Який сюрреалізм і абсурд, спочатку пандемія, а тепер ще й війна! Як страждає Україна, як знущається з неї Росія, не братня країна, а кревний брат! Що коїться сьогодні з Грузією, на яку тисне російський чобіт, і якщо ця війна вийде за межі України, то першою жертвою, звичайно, буде Грузія!»
Я згадую 2008 рік. Пам’ятаю п’ятиденну війну, коли російські військові частини стояли за кілька кілометрів від Горі. Я думаю про нинішній стан мого друга Рауля Чілачави, батьківщину якого та батьківщину його дітей так випробовує Росія.
Зараз він сидить у готелі зі своїми синами – Раулем і Темуром, а оскільки маленька Єва так чи інакше в безпеці, здається, він збоку подивився на себе, своє становище і написав у месенджері: «Я тут, як Михайло Кольцов у франкістській Іспанії, не знаю, куди подітися. На будь-якому прикордонному пункті кількаденні черги». Михайло Кольцов створив вражаючу книгу про франкістську Іспанію, тому я спонукаю його створити книгу про те, що він бачив, що пережив, і я знаю, що Рауль, безперечно, все це перетворить у книгу. «Здається, книгу справді треба написати, твоє спонукання — чудовий стимул!» – відповів він.
Я сповістив, що напишу передмову до майбутньої книги. Поки що остання книга Рауля Чілачави — перекладені вірші і нотатки тибетського ченця Ташіро Мацукі, написати передмову до якої він просив мене, а редакторство довірив Ґураму Одішарія. Він надіслав обкладинку книги в месенджер, мовляв, Гіві Чігвінадзе побачив книгу в друкарні й сфотографував.
Я почав думати про передмову до майбутньої книги. Яким буде текст Рауля? Документальний чи художній? А якою мовою буде писати? Цікаво, з чого розпочне? З того, коли зачинив двері своєї київської квартири чи коли вперше опинився з Євою у бомбосховищі?
У цей час він пише в месенджері: «Того дня, коли ми вперше побували в бомбосховищі, я закінчив переклад «Перевалу біженців» Гурама* (*Йдеться про книгу Гурама Одішарія, який 30 років тому внаслідок російської агресії теж став біженцем з Сухумі). Я повинен почати книгу з цього. Це також містика! Містика, та ще яка!»
Я уявив себе Раулем і почав книгу з того епізоду як, перебуваючи з онукою у бомбосховищі, закінчив переклад «Перевалу біженців», розпочатий у Києві. Може, зберу найважливіші моменти листування. Я б також перетворив у тексти свої телеінтерв’ю. Частина оповіді, звичайно, мала б віршовану форму.
Я б також навів допис Серго Цурцумії: «Коли пан Рауль Чілачава залишав Київ, я запитав, куди він прямує, він відповів: «Тимчасово переїжджаю». «Сподіваюся, Вам скоро доведеться повернутися до Києва, який став для Вас рідним містом» – зауважив я. «Якщо його візьмуть росіяни, я не повернуся!» – була відповідь. Що зараз коїться у його серці, мені, життя якого лишилося в Сухумі, уявити неважко! Тому я люблю цю людину ще більше!»
А якою мовою я б написав книгу на місці Рауля? Напевно, усіма доступними мовами – грузинською, українською, російською, навіть елементарною англійською чи німецькою, а може й мегрельською. Фрагменти приголомшливого тексту Ґурама Одішарія точно були б українською. Я б залишив листування тією мовою, яку зберіг месенджер у кожному випадку, для хроніки, мабуть, найкращою була б англійська… Отже, я б написав багатожанрову та багатомовну книгу, подібну до якої у світі, мабуть, тільки Рауль Чілалава може написати…
Решту читайте у майбутній книзі Рауля Чілачави. Навіть автор ще не знає її назви. Він також не знає, коли книга вийде, тому, що ніхто не знає, коли і чим це все закінчиться.
Слава Україні! Героям слава!
Бережи, Боже, Україну! Бережи, Боже, Грузію!
Господи, врятуй світ!
Паата Нацвлішвілі,
журналіст, поет, видавець, професор (Грузія)
Газета «Літературулі Сакартвело», 04.03.2022
Анатолій Ткаченко. «Батоно Рауль і наш “універ”»
Поет, перекладач, дипломат, урядовець, доктор філології, академік НАН Грузії, лавреат Національної премії Грузії імені Шота Руставелі та інших престижних премій, нагород і відзнак…
Серед цих та багатьох інших цілком заслужених звань і посад Рауля Чілачави, які, переконаний, звучатимуть не раз у ювілейні для нього дні, є одна, можливо, менше знана грань його діяльности. Він – справжній друг філологів КНУ імені Тараса Шевченка. І не тільки тому, що тут захистив докторську дисертацію, присвячену особливостям українського перекладу «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі, здійсненого Миколою Бажаном, а й тому, що відносно регулярно, наскільки змога, зустрічається зі студентами й викладачами, зокрема в межах курсу «Майстерня перекладу», на захистах дипломних робіт, як творчих, так і наукових, очолював Державну екзаменаційну комісію, що благословляла вихід у бурхливе море самостійного життя бакалаврів і магістрів.
Про одну з таких зустрічей ідеться в студентському альманасі «ДієСлово». Ольга Спіріна озаглавила репортаж рядком з відомого поетового вірша – «Є у мене дві столиці. І одна любов!». Ось завершальні абзаци репортажу:
«Наприкінці письменник прочитав кілька своїх віршів та перекладів. Рауль Чілачава переклав грузинською мовою не тільки нашу «Велику трійцю», а й Григорія Сковороду, Володимира Сосюру, Миколу Бажана, Василя Сухомлинського, інших видатних українських авторів, а твори Д.Гурамішвілі, А.Церетелі, Г.Табідзе, І. Абашідзе, Н.Думбадзе, Р.Мішвеладзе – українською. У розмові поет згадав тих, хто перекладав його поезії – це П.Осадчук, І.Римарук, В.Базилевський, І.Драч, М.Вінграновський та інші.
Зустріч залишила приємні враження. Було сумно й весело, цікаво й пізнавально. А почувши як пан Рауль читає свої вірші українською мовою і всім відому Тичинину «Панну Інну» грузинською, ми були в захваті від того, наскільки це гарно, емоційно й мелодійно».
Від себе додам: на таких зустрічах киянам ставало соромно за своє знання рідної мови.
Спасибі Вам за це, наш молодий ювіляре, батоно Раулю!
Анатолій Ткаченко,
доктор філології, професор
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.