“Українська літературна газета”, ч. 5-6 (325-326), березень 2022
Літературознавець, критик і публіцист, академік НАН України Віталій Григорович Дончик у наукових працях утверджував концепцію націєтворчої ролі літератури. Українська література для дослідника — фундамент, який визначає патріотичність духу, допомагає захищати свою землю в разі небезпеки. А небезпека поруч із Україною постійна, оскільки Росія, і це прекрасно розумів В. Дончик, є країною з карколомними (тепер уже в буквальному сенсі) імперськими амбіціями. «Реально ж для української літератури це завжди було замахом на її життя і — усвідомлюваною чи ні — боротьбою за існування»[1].
У радянський час державна політика була спрямована на нівеляцію українського як чинника ідентичності. «Споруджування «нової історичної спільності», цього нібито інтернаціонального, насправді російсько-імперського, «гомункулюса» почалося з кастрування національних, передовсім української, літератур і культур»[2]. Ідеологічний пресинг породжував зворотну реакцію: появу прозових історичних творів В. Шевчука, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, В. Земляка, В. Дрозда, Ю. Мушкетика та ін., у яких було представлено форми репрезентації питомо українського буття. Для Віталія Григоровича важливо було фіксувати ті літературні з’яви, які утверджували історію літератури як історію національного буття, де важливим компонентом світогляду є здатність протистояти агресору й утвердження власних екзистенційно-національних позицій. «У 1990-х роках у зв’язку з цим нам так необхідно було здолати — раз і назавжди! — уперто нав’язувану зовні, пропагандивно тиражовану (та й задавнену внутрішню) звичку неодмінного прирівнювання-озирання на «всесоюзний контекст», «російський приклад», цей клятий меншовартісний менталітет, малоросійство, на які й подосі слабує велика частина наших владних і білявладних структур»[3].
Світоглядні переконання Віталія Дончика полягали в тому, що українська література — підмурівок української нації, основа національного єства, фундамент і могутнє джерело національного духу. Останніми десятиліттями така концепція зазнавала критики: постмодерний постструктуралістський поворот світової гуманітарної думки змінив вектор, тож і концепція націоцентричності літератури була піддана критиці. Але сьогодні, 15 квітня 2022 року, згадуючи Віталія Григоровича Дончика, якому виповнилося б 90 років, розуміємо, наскільки важливою є українська література для збереження нації.
Нещодавнє звернення викладачів-зарубіжників щодо виключення з програм творів російської літератури, знесення пам’ятників Пушкіну в Україні… — маркери утвердження концепції націоцентричності літератури, яка має допомогти розламати сформовані впродовж століть форми колоніальної залежності. В. Дончик із гіркотою констатував: «У постколоніальній ситуації імперіалізм міняє шкуру (тепер його звуть подеколи «мондіалізм»), але не змінює суті й мети — поширювати свою владу на інші народи. Україна ж, на жаль, тільки пристосовується до нової ситуації, але не протистоїть новітній експансії, не обстоює власну націоцентричну позицію»[4].
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сьогодні ми спостерігаємо відверту агресію проти України, війну, яка є викликом світові. І російська культура є одним із факторів фінансування російської зброї, якою вбивають українських громадян. Література — це ідейно наснажений наратив, а отже, частина соціального буття. Й важливо, з яких цеглинок таке національне буття формується.
Нинішня повномасштабна війна Росії проти України переконала в такому розумінні концепції літератури, як це обґрунтовував В. Г. Дончик: література — національний фундамент. Сьогодні, в день народження академіка, визначного українського історика літератури, розуміємо, наскільки важливу ролі виконували його праці для формування українського буття за допомогою осмислення літературного процесу. Розуміння літератури саме як процесу — ще один важливий чинник наукового світогляду Віталія Григоровича. Проте зараз важливо зупинитися на тих аспектах його праці, що засвідчують роль літератури у формуванні національної ідентичності.
Постструктуралістські, загалом властиві добі постмодерну прийоми й методи інтерпретації тексту значною мірою поглибили теоретичний інструментарій, проте «оголили» текст і модифікували його в інтерпретаціях дослідників до таких структур, які часом унеможливлюють сприйняття твору як цілісного естетичного феномену (категорія естетично-національного часто була підважена й не бралася до уваги). Але етика й естетика в українській літературі часто нероздільні.
Етичне — прекрасне, естетичне — етичне. І Віталій Дончик акцентував на таких формах літературного симбіозу, аналізуючи твори, у яких осмислювалось історичне буття. Майстерність зображення трагічних сторінок української історії поставала чинником національно вкорінених рефлексій, які були спрямованні на підсилення духу вже в часі сьогоднішньому. Література, з якою працював Віталій Дончик як науковець, була закорінена в національному бутті. Дослідника цікавили ті твори (Гр. Тютюнника, П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала та ін.), у яких була експлікована основа буття, які вияскравлювали національні «екзистенціали» (П. Іванишин), формуючи оптику інтерпретації минулого й аналізу сьогодення в парадигмі становлення української нації. Література допомагає сприймати соціальні та політичні явища в аспекті історичності національних процесів, в аспекті ціннісного розуміння для національного буття, що твориться не лише тут і тепер, а у «великому часі».
Сьогодні роботи В.Г. Дончика актуальні, як ніколи: в багатьох фахових літературознавчих колах відбувається потрібна з огляду на момент сьогодення переоцінка націоцентричної ролі літератури, осмислення національного як важливої компоненти сучасної, вже постпостмодерної ідентичності. Війна поглибила розуміння національного як категорії екзистенційної, як чинника теперішнього політично-суспільного наративу.
Українське суспільство в щоденній небезпеці, а отже, нагальною є потреба інтенсифікувати духовні й фізичні сили, аби зміцнювати дух, аби посилювати відсіч ворогові. Така позиція можлива за умови консолідації тих духовних потуг, які визначають національне буття. Якщо ще «вчора», кажучи умовно, така позиція могла бути критикована або ж дискутована, то сьогодні навіть для полеміки немає підстав: література потрібна для того, щоб сформувати національну свідомість. Перефразовуючи І. Канта, який визначив поняття «морально забарвленого розуму», здатного сприймати категорію Піднесеного, сьогодні можемо наголосити на національно забарвленому розумі, здатному сприймати категорію духовного героїзму. Героїчне — естетична, філософська та екзистенційна категорія, актуалізована в українській реальності вкрай гостро, починаючи з 24 лютого 2022 р. Дослідження В.Г. Дончика стали важливою основою в утвердженні історії літератури як історії національних візій і ревізій, що формують буттєвий національний наратив як чинник духовно-національного спротиву.
Водночас, портретуючи людський вимір дослідника, наголошу, що Віталій Дончик був людиною мудрої рівноваги, він умів знаходити компроміс тоді, коли у великій перспективі йшлося про творення проєкту, потрібного для України, для утвердження національних основ державності.
Безперечно, проєкт багатотомного видання «Історії української літератури» — праця, яка розкрила естетичні потуги української літератури, а також дала можливість здійснити суттєву ревізію в плані методологічних підходів до окреслення давнього періоду української літератури. Саме ця доба часто була предметом дискусій із боку проімперськи налаштованих російських літературознавців. Віталій Дончик був фундаментальним істориком літератури, який ніколи не відмежовував літератури від національно-суспільних процесів. Для нього література — це не лише чиста естетика, гра розуму, художні експерименти. Передусім дослідник розумів літературу як форму утвердження нації в слові й чинник консолідації національних сил, здатних витворювати спільний антиколоніальний наратив, тобто давати відсіч зазіханням ворога.
Віталій Григорович зізнався якось у розмові, що за життя йому так і не випало побувати на Британському острові. Велика Британія (англійську мову він справді знав добре, його викладач — визначний український історик і теоретик перекладу Ілько Вакулович Корунець, нині вже також покійний) залишалася для Віталія Григоровича омріяним і цікавим світом. Сьогодні, в період війни, саме Британія стала, до речі, надійним другом України в боротьбі з рашистським агресором. Тож, напевно, Віталій Григорович уже точно відвідав би Альбіон після української перемоги.
Віталій Дончик був і залишиться в пам’яті багатьох колег, друзів і учнів людиною інтелекту, душевної шляхетності, а водночас і надзвичайно міцного українського духу. Він підтримував колег, виявляв доброту, завжди був готовий простягнути руку допомоги. Дослідник перебував ніби над дрібними непорозуміннями та конфліктами, але водночас був людиною, яка чітко бачила велику перспективу й уміла об’єднувати заради українських ідеалів.
«Доля української літератури — доля України».
[1] Дончик В.Г. Доля української літератури — доля України. К.: Грамота, 2011. 640 с.
[2] Там само.
[3] Там само. — С. 7.
[4] Там само. — С. 605.
Дмитро Дроздовський,
науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка
НАН України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/