Діла добрих обновляться, діла злих загинуть

Треба вчасно казати одне одному слова вдячності та привіту…

Загалом у світі є дві яскраво виражені категорії людей: одні за найменшої нагоди та можливості, енергійно працюючи ліктями, стараються обов’язково випхатися наперед — аби ж їх усі побачили та зафіксували їхню яскраву неповторність, важливість у часі та громаді; а ось представники іншої категорії завжди стають позаду — бо хочуть самі всіх бачити і скласти виважену думку. Микола Владзімірський належить саме до цієї другої категорії. І хоч кажуть, що скромність — це шлях у нікуди, проте у духовному вимірі скромність — це дорогоцінна окраса душі, і її вибирають, не вагаючись.

У нашому динамічному (а якщо точніше — то хаотичному) сьогоденні не завжди вдається вчасно подякувати людині за її працю, душевність, чистоту, правду: через суєту суєт часто забуваємо про це, губимо в поспіху або і з байдужості. А потім скрушно сплескуємо руками: «Ой, — не встигли! Ой, — не догледіли!..»

А саме нині трапляється гарна нагода сказати добре слово панові Миколі Владзімірському, журналістові, громадському діячеві: він святкує свій ювілей, — і я користаю цією нагодою…

Нас заочно познайомив інтернет: у кінці літа далекого 2013 року столичний Союз українок зорганізовував для дітей літературний конкурс ім. Атени Пашко — на пошанування її пам’яті. Я подала про це інформацію в мережу. Невдовзі, 3 серпня, отримала коротку відповідь: «Добрий день, Наталко. Поставив на 1-шу сторінку. З повагою, Микола Владзімірський». І на додачу — адреси в мережі: портал «Українське життя в Севастополі» http://ukrlife.org/; найбільший ресурс дитячої літератури — для дітей, батьків, педагогів, учителів, виховників, пластунів, філологів України — «Весела Абетка» http://abetka.ukrlife.org/; мега-ресурс української мудрості «Афоризми» http://aphorism.org.ua/.

Потім у «Кримській світлиці» Микола прочитав публікацію моїх поезій, вони йому сподобались, і я отримала запрошення опублікувати свої твори на сайті «Дотик словом»…

Народився він на Донбасі. Oселився-заякорився в Криму 1976 року, після армії. Тих 38 літ, що там проминули, більш ніж достатньо, аби і прирости — й полюбити Севастополь та весь півострів… До речі, а скільки українців мешкало донедавна і мешкає тепер у Криму? 600 тисяч? 800? Та хто його знає? Перепису ж майже 20 років не було…

Мережа — це важлива робота Владзімірського, його боротьба, його плацдарм. Робить те, що може зараз. Якщо чесно, осягнути обшири цієї гігантської справи я навіть не берусь — вона просто вражає…

Микола «стартував» у Інтернет 29 березня 2000 року: в одному із севастопольських Інтернет-кафе за дві години на хостинг було завантажено 6 Мб інформації (тоді така швидкість була в Мережі!), з якої й розпочалось існування інформаційно-політичного просвітницького сайту «Українське життя в Севастополі». Це був перший проукраїнський та україномовний ресурс у Криму, який взяв на себе мету ще й єднати українців Криму. Осягнувши обшир цього замаху, письменник Данило Кононенко під час святкування 20-річчя газети «Кримська світлиця» назвав п. Миколу «патріархом українського інтернет у Криму». Нині обсяг завантаженої інформації виріс стократно, тисячі відвідувачів знаходять на понад 20 сайтах порталу необхідну інформацію історичного, літературного, мовознавчого, виховного спрямування.

Так, із 13 липня 2002 року запульсував сайт «Весела Абетка». Нині різних абеток зібрано понад 140 (наші українські автори таки невтомні!): музична, весела, смачна, пташина, рослинного й тваринного світу, іграшкова, абетка для хлопчиків і дівчаток, абетка з квітів, кримська абетка, абетка виховання, абетка гарних слів, мандрівна, абетка з історії України, козацька абетка, акровіршована, навіть абетка Інтернет-безпеки та Інтернет-етики для дітей і підлітків та багато-багато інших (справді на всі смаки!). Та не тільки абетками наповнений цей сайт – тут усе розмаїття дитячих літературних жанрів та сотні й сотні імен авторів, тисячі творів, до того ж і прекрасна педагогічна бібліотека. Тож дбайливим мамам і татам, бабусям і дідусям, творчим і небайдужим освітянам дуже зручно у межах одного сайту віднаходити все необхідне для занять із малятами.

Ось кілька відгуків вдячних читачів:

Юрій Підопригора, с. Грін-Банк, Західна Вірджинія, США: “Господи, спаси Вас за такий сайт! Що казати… У мене сльози на очах“.

Наталка, м. Київ: “Ви проробили величезну працю, твори, які я вважала втраченими, у Вас збережені”.

Мирослава, м. Прага: “Живу у Празі з дітками, тому знайти Вашу сторінку = повернутися додому”.

Зоряна, Мюнхен: “Приємно зворушена такою знаменитою, педагогічно надзвичайно цінною веб-сторінкою для наших дітей і для нас”.

Oleksa Obriy: “Bezperechno, Vasha storinka odna z naikrazhtix v Ykrains’komu sviti…”

Володимир Татусь, м. Львів: “Класна ідея, класне виконання, класне наповнення, класна ідеологія. Один із небагатьох сайтів, які можна сміливо рекомендувати сину”.

Сайти народжувалися випадково і невипадково: після поїздки в Ялту (ще до окупації Криму) М. Владзімірський зустрівся із директором музею Лесі Українки Світланою Кочергою і зробив сайт для їхнього музею, згодом так само — для Євгена Сверстюка та його газети «Наша віра».

На початку 2000-х Микола познайомився із Романом Ковалем. Зустріч була плідною: в Мережі з’явились два сайти — «Незборима нація» та «Афоризми» (Коваль саме упорядковував книжку іменних афоризмів «Українська афористика», передмову до якої написав Л. Кравчук. Нині це найбільший український сайт афоризмів — із 60 тисячами одиниць.

Слід зауважити, що усі зроблені ним сайти не були разовими проектами і залишалися під його крилом: наповнював, глядів, розвивав – аби міцніла українська справа, аби інтернет, в якому в ті роки було ще так мало українського (а що було, то часто російською мовою), міняв своє обличчя на користь українцям.

Окремо слід сказати про дивовижний сайт порталу «Українське життя в Севастополі» — бібліотеку імені Марії Фішер-Слиж: сам лише перелік текстів, що входять до розділів: «Мудрість», «За Україну!», «Афоризми», «Наука», «Мова», «Поезія», «Література», «1654», «Голод», «Крим», «Скарбниця», «Флот», «Драми», займає не мало, не багато — 28 сторінок! Праця, без сумніву, виконана гігантська! Це ж треба віднайти цікаве і важливе видання, зісканувати його або таки переконати автора (авторку) в необхідності поширити їхній інтелектуальний доробок у Мережі, і тоді вже розмістити текст там — читайте-користайте на здоров’я, добрі люди!

Передивляючись довгий реєстр наявних у цій бібліотеці видань, натрапила на унікальні і дуже вартісні. Микола розповів, як у 1990-х роках привозив від брата, що жив у Донецьку, журнали «Всесвіт» і сканував цінні публікації світової літератури в українському перекладі. А в севастопольській центральній бібліотеці ім. Л. Толстого ці журнали було «утилізовано» як застарілі. Така там велась гуманітарна політика…

Власне, антиукраїнська політика на півострові отримала додатковий імпульс, коли в кінці 2008 року надійшла вказівка з Адміністрації Президента, замість мітингів у пам’ятні дні, влаштовувати просто «покладання квітів». Німі представники влади, німі люди клали квіти до пам’ятника Шевченку, і цим усе святкування й закінчувалось. Микола Владзімірський протестував проти цього як журналіст і як координатор Громадського комітету «Український Севастополь» — він підготував та оприлюднив близько 30 заяв і звернень до влади про порушення прав українців Севастополя. А порушення ті були системними. Наприклад, у 2011 році влада під надуманим приводом заборонила українцям навіть покласти квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку.

У Севастополі невтомний Владзімірський заснував газету «Слово Севастополя». За допомогою благодійників випустив три номери: до 20-річчя Незалежності України, до 20-річчя ВМС України і до 200-річчя Тараса Шевченка. А 9 березня 2014 року вже в окупованому місті газета поширювалась серед учасників мітингу біля пам’ятника Кобзареві, наражаючись на небезпеку.

Друзі порадили терміново виїжджати. І він став біженцем. Та працю для України не покинув. Доглядає свої сайти — поповнює інформацію на них та сплачує їхні імена і хостинг. Робить це вже на громадських засадах. До того ж адмініструє 15 сторінок у соцмережі — найбільші з них — «Рух за мову»(47 тисяч підписників) та «Весела Абетка» (37 000).

Після розмови із очільником НСПУ Михайлом Сидоржевським завдяки панові Миколі в інтернеті з’явилась-запульсувала сторінка письменницької організації у Facebook — дуже солідний ресурс, який не тільки представляє спілчанське життя, його новини, важливі події, імена, проблеми та плани, а й подає матеріали, пов’язані із світовим літературним процесом — скажімо, уривки з унікальних і надзвичайно цінних текстів Яна Парандовського «Алхімія слова», Маріо Варгаса Льйоси, Ремона Кено («Вправи з стилю»), цікавинки з літературних сайтів та газет, важливі дати тощо. За короткий час на сторінку підписалося понад 2,6 тисячі осіб — отже, потрібна! На ній можна обмінятись думками-коментарями, пропозиціями, нагадати про щось важливе, подискутувати, виробити спільне судження…

Вдячні читачі чутливо реагують на публікації, які суголосні часові. Наприклад, допис із словами Ліни Костенко:

 

Ми хочем тиші, хочем храмів.

Ми хочем музики й садів.

А всі залежимо від хамів,

від хрунів, хряків і вождів.

 

Ми всі залежимо від хамів!

Від їхніх кланів і сваволь.

У нас немає наших храмів,

у нас немає наших доль.

 

Нас убиває їхній атом.

А їх все більше, їх орда.

Ми що не виборем, то втратим,

і в цьому вся наша біда

 

охопив аудиторію із 236 091 особи — майже у 100 разів більшу, ніж загалом кількість підписників сторінки НСПУ!..

Із іменем Ліни Костенко пов’язаний і найбільший конкурс у Севастополі серед учнівської молоді, який був присвячений ювілею поетеси у 2010 році, який був організований спільно із вчителями-словесниками міста. Микола прекрасно розуміє важливість нашого українського майбутнього і він координував чимало конкурсів, віднаходячи фінансування їх. Підтримували таку активність і добродійники з материкової України, які надсилали книжки для призів.

Дивлячись на цю, на перший погляд невидиму, працю Миколи Владзімірського, мені хочеться порівняти її з пульсуванням криничного джерела. Воно теж невидиме, але допоки живе та пульсує — допоти є в криниці вода, прибуває-очищається, і люди можуть черпати її, втамовувати спрагу чи ще якось користати для потреби, не завжди здогадуючись подякувати тому джерелу… Миколина криниця мережевої інформації, мережевої праці — для всіх нас: аби ставали обізнанішими, мудрішими, впевненішими, аби спілкувалися та єднались. Подякуймо йому за це та побажаймо нових успіхів. Вони нам потрібні. І не тільки тому, що в нього ювілей. А також сердечно побажаймо здоров’я та радості — на многії літа!

Наталка ПОКЛАД

Редакційний колектив «Української літературної газети» долучається до привітань на адресу Миколи Владзімірського з нагоди його ювілею. З роси і води, шановний пане Миколо!

 

«Українська літературна газета» №10 (250) 24 травня 2019

Залишити коментар