НОТАТКИ ДО ІСТОРІЇ ПРОТИСТОЯННЯ ДОБРА І ЗЛА
На початку IV сторіччя нової доби грецький письменник Євсевій залишив в одній з своїх праць назву країни над Чорним морем “Χρυση” (Хриса). Цей факт можна віднайти в книзі В. В. Латишева “Scythika et Caucasica”. Відомості давніх грецьких і латинських авторів про Скіфію і Кавказ. том 1. Грецькі письменники СПб,. 1890. Його повторив Константин Багрянородний (Порфирогенет) у 950-і роки, вживши до земель України, на північ і північний захід від Чорного моря, термін “Χρυσος Λεγομενος” (яку називають Хриса).
Беручи до уваги усталену традицію греків писати всі назви й імена інших народів на грецькій лексичній основі, можемо впевнено назвати українську назву країни “Хриса” – “Славія’. Саме так нашу країну назвав Пліній Старший – “Aeningia” (Енінгія) на основі грецького слова “αινη” /ene/ – похвала, слава. Так само й автор “Слова о полку Ігоревім” називає українців – “слави” у вислові “звиваючи слави обопіль цього часу”. Тут мовиться не про національну ознаку, а про релігійну: “молитва – славлення”, як про це написано у Влесовій Книзі – “Ми своїх богів не просимо, а славимо”.
Так само Гомер цілком вірно назвав острів Мальту “Хриса”, бо хетське “maltai” означає “молитва”. В “Іліаді” Гомера титул “Хрис” належить жрецю, як і Богиня Молитви – “Хриса”, а предки українців у Йордана названі “анти” від грецького слова “αντη” – молитва. На основі іншого грецького слова про молитву – “ara” – їх називали “аріяни”, а на основі латині “ora” (молитва) – “оріяни”. При тому, що латинь “ora” має також значення “країна”, а тому українці – “оріяни”. Є в Україні ріки молитви – Латориця (Λατω, Λιτα), Іква (ικω), “Гора молитви” – Лемберг (грецьке “λημ, λημα” – просити, жадати) та інші.
Виразним свідченням належності “скіфського” періоду історії Україні слугують ім’я Богині молитви – “Аргімпаса” і назви рік, присвячені Богині, яка наглядає за дотриманням людьми в суспільстві і в природі норм моралі. Так ім’я Богині “Аргімпаса” утворене від латині “arguo” (викривати порушення і осуджувати) і “passen” (стежити, наглядати). Аналогічні значення мають назви рік “Прип’ять” (п’ятити очі), “Вижва”, (вижу), “Стир” (німецькою “stier” – настирно дивитися), “Рача” (рачити очі), “Гуйва” (латинь “hui” – настійно стежити), як і топоніми з аналогічним значенням: Смотрич, Судилків, Судче, Шепетівка (від „Schöppe“ –суддя, поряд з Шепетівкою знаходиться назва Судилків, Судче). Жовта барва Вечірньої зорі (тепла барва) сприяє зору – проведений експеримент засвідчив, що без доступу жовтої барви до гнізда орлів, орлята народжуються сліпими.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отже, свідчення належності Україні 700-річного “скіфського” періоду історії незаперечні. Не заперечним залишається і той факт, що християнство нашого народу багатостраждальне, особливо у первісний період його становлення і в Середньовіччя, коли орди різних толків під виглядом “правовірності” (чистоти віри) нападали на землю і народ Християнської України.
В списку “Баварського географа” за №26 числяться ”атторозі” (Attorozi), назва яких утворена на основі шведської мови – “att” (неперекладний прийменник до основи слова) та “oro” (неспокійний, або ж, свавільний). ”Атторозі” мали 148 поселень і названі укладачем списку “ferrocissimus” – ”розгнуздані”. Це значення відповідає назві ”мурома”. Санскрит “murra” – дурний, глупий, поспішний, як і грецьке ”ωκα” (спішити) у назві ріки Ока, яка раніше мала назву “Рязань” – ”зуха” у назві притоки Оки “Зуша” (зухвала) на Орловщині (“or” – ”пустинь”, у євреїв “orel” – грубіян, не вихований). Така ж характеристика дана тамтешнім племенам укладачем ”Повісті временних літ”: ”Жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я (було) в них перед батьками і невістками”. І далі: ”Сей обичай мали в’ятичі і кривичі й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон (самовілля)”. Назва ”в’ятичі” утворена від санскритського “vyatita” (vyati) – минулий, колишній, мертвий. Себто, в’ятичі – старовіри, хоча “вятель” – верша (для ловлі риби). А тому характеристика ”розгнуздані” може вказувати на населення басейну сучасної Оки, назва якої утворена на основі грецького ”oka” – борза, швидка. В роки панування Золотої Орди, сюди, в басейн ріки Оки переселяли людей з Чернігівщини, з Черкащини, з Волині, Поділля (“щоб вони вирощували хліб” Орді). Так що не про “правовірність” йшлося, а про визиск.
В “Слові о полку Ігоревім” т. з. “розгнуздані” в списку “Баварського географа” названі “деремелою” – “деремела і половці сулиці свої кинули і голови свої схилили”. В основі назви “деремела” вжито композит грецьких слів: “δερω” – “δηρις” (розбійники, розбишаки) та “μελλω” (мати намір, мати звичку).
Оксентій ОНОПЕНКО
Відень, Австрія