Дав Бог теля, та не дав хліва

 

Десятки, якщо не сотні
драматургів України щиро пораділи, коли міністром культури став Євген Нищук.
По-перше, він – майданного гарту, по-друге, добре знає театр, його проблеми,
позаяк і сам служить Мельпомені.

Втішивсь
і я, провінційний трудівник на ниві того жанру, який називають найважчим. І не
тільки втішивсь, а й написав п. Нищуку листа з конкретними пропозиціями, як
вирівняти диспропорції у репертуарі наших театрів, допомогти нині сущим
українським авторам “протоптати стежку” на сцену. Були в цьому посланні від 31
березня ц. р., зокрема, такі адресовані новому міністрові рядки:

“Безперечно,
Ви знаєте, яке складне становище склалось із сучасною українською драматургією.
І справа не лише в тому, що режисери не хочуть ставити п’єс сучасних авторів (а
серед них, повірте, є чимало талановитих, що підтверджують, зокрема, щорічні
міжнародні літературні конкурси “Коронація слова”), а й навіть не читають
запропонованих їм текстів. Одна з причин – ліньки осмислювати новий матеріал, розробляти
сценічний варіант і т. д.; значно легше перелицювати московський чи
санкт-петербурзький спектакль чи старий фільм і видати це за творчий пошук або
ж запропонувати 101-й нібито свій, а насправді “змавпований” із старих
постановок варіант чогось із української класики чи “зліпити” власну
напівграмотну інсценізацію. Так триває з року в рік, репертуари театрів
залишаються однотипними і на заході, й на сході, й у центрі України, досить
порівняти афіші, щоб переконатися в цьому.

Протягом
минулих років Міністерство культури, по суті, самоусунулося від формування
репертуарної політики театрів, мотивуючи це тим, що, згідно із Законом про
театр, він сам визначає, що йому ставити. Наслідок – зникнення зі сцени
актуальної української проблематики, відірваність театру від реалій нашого
життя.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

У
зв’язку з цим вважаю за доцільне оголосити постійно діючий фестиваль-огляд
вистав за п’єсами сучасних (написаних у ХХІ столітті!) п’єс українських авторів
і підсумки його підбивати щорічно, можна навіть без грошових премій (хоча з
ними, звичайно, краще). Спеціальними призами відзначати за постановку п’єси
автора зі своєї області чи міста. Умовна назва такого огляду: “Україна–ХХІ”. Це
спонукало б режисерів до співпраці з авторами, не дало б загинути українській
драматургії. І неправда, що причина неуваги до неї тільки в нестачі коштів.
Погляньте на афіші – справжній інтернаціонал, від Ірландії до Нової Зеландії, і
гроші на ці “передерті” постановки у театрів є. Отже, маємо справу з тотальною
зневагою режисерів до нашого, українського та їхнім хронічним небажанням чи й
неспроможністю мислити творчо, дбати про розвиток саме національного театру”.

Зрозуміло,
я з нетерпінням чекав відповіді на своє послання. І ось вона надійшла (№
1267/7-2/13-14 від 05. 05. 2014). Щоправда, з підписом не міністра (чи й бачив
він мого листа?), а заступника міністра О. П. Журавчака (виконавець – О. А.
Долечек). Коротко цю відповідь можна охарактеризувати так: “На городі бузина, а
в Києві… міністерство”. Втім, судіть самі:

“Міністерство
культури України розглянуло Ваш лист щодо заснування фестивалю-огляду вистав за
п’єсами сучасних українських авторів та інформує.

На
сьогодні в Україні існують потужні фестивалі й конкурси, спрямовані на розвиток
і популяризацію сучасної української драматургії, пошук нових авторів,
підтримку молоді, а також сприяння комунікації драматургів з діячами театрів
для створення нових спільних проектів. Серед них:


фестиваль сучасної драматургії “Тиждень актуальної п’єси”, м. Київ. Проходить в
режимі акторсько-режисерських читань українських та зарубіжних актуальних п’єс,
відібраних за результатами попереднього конкурсу. П’єси на конкурс подаються за
електронною адресою: urkainplay@gmail.com;


конкурс україномовних п’єс, що проходить в рамках фестивалю сучасної
драматургії “Драма.UА”, м. Львів. Інформацію про конкурс можна отримати за
електронною адресою організаторів: drabyna.org/drama, drama.ua@gmail.com;


всеукраїнський конкурс “Коронація слова”, м. Київ та багато інших.

Також
повідомляємо, що з метою налагодження творчих контактів між театрами та
драматургами при Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса
(01001, м. Київ, вул. Володимирська, 23-В) існує драматургічна
інтернет-бібліотека, яка допомагає літераторам, театральним діячам, критикам і
режисерам ознайомитись з творчим здобутком сучасної драми.

Разом
з тим маємо зазначити, що в разі надходження пакету документів від структурного
підрозділу у сфері культури обласної державної адміністрації щодо заснування та
проведення фестивалю-огляду Мінкультури надасть організаційно-методичну
підтримку”.

Залишивши
на совісті виконавця листа мовно-стилістичні огріхи на кшталт “П’єси на конкурс
подаються…” (самі?!), “Проходить в режимі…”, “…проходить в рамках…”,
“пакету” замість “пакета”, скажемо про головне.

Складається
таке враження, що ліва рука не знає, що пише права. Справді, перераховані у
відповіді фестивалі та конкурси в Україні є, але жоден із них не можна назвати
фестивалем-оглядом вистав за п’єсами сучасних українських авторів. Зрештою, це
видно з міністерського листа:

1.
“Тиждень актуальної п’єси” (м. Київ) – “проходить у режимі
акторсько-режисерських читань”. А від тих читань до сцени шлях, самі розумієте,
навіть в ідеальному випадку довгенький. Насправді ж він веде здебільшого у
нікуди.

2.
Подібне можна сказати і про “Драму.UA” (м. Львів). Адже це теж читання п’єс. У
2012 році на цьому конкурсі прозвучала завдяки режисерові та педагогу Тамарі
Квеквескірі й наша з народним артистом України Олегом Мосійчуком п’єса “Реквієм
для кларнета без оркестру”. Про це я через кілька днів випадково дізнався з
інтернету. Як згодом розповіла п. Тамара, вона вибрала наш твір чи не зі сотні
запропонованих на згаданий конкурс п’єс, залучила до читання студентів і… І
на цьому все закінчилося. Мені залишилося тільки похвалити п. Тамару за
режисерське чуття, бо саме ця п’єса була відзначена 2-ю премією на
всеукраїнському конкурсі “Коронація слова–2010”. На тому й розпрощались, адже
Т. Квеквескірі, на жаль, не працює в театрі, де могла б реалізувати свій задум,
хоча він у неї дуже й дуже цікавий.

3.
Щодо “Коронації слова”, то честь і слава сімейству Тетяни та Юрія Логушів, які
з року в рік, затрачаючи значні кошти, проводять конкурс (він із
всеукраїнського став уже міжнародним) і відкривають усе нові й нові таланти. Авторові
цих рядків теж пощастило протягом 2010–2013 років чотири рази бути відзначеним
на “Коронації слова” саме в номінації “Драматичні твори”.

Але
далі справа не пішла, незважаючи на спроби налагодити контакти з багатьма
театрами – від надсилання п’єс до поїздок для розмов із режисерами. Крига за
чотири роки скресла тільки раз – завдяки Хмельницькому обласному академічному
музично-драматичному театрові ім. М. Старицького, де недавно побачила світло
рампи відзначена дипломом на “Коронації слова-2013” наша з Галиною Шулим
казка-притча “Чотири чарівні перлини” (режисер Дмитро Гусаков). Але це –
виняток, хоч і приємний.

Тож
виходить, як у тій приказці: “Дав Бог теля, та не дав хліва”. І мій приклад –
далеко не поодинокий, радше типовий для тих, хто займається драматургією.

Згадана
у листі-відповіді драматургічна інтернет-бібліотека в Національному центрі
театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, які і загалом те, що такий центр діє,
– це, звичайно, добре. Але, знову ж таки, функціонування згаданої установи не
означає, що в репертуарі театрів стануться суттєві зміни.

Сподіваюся, Міністерство культури (а може й сам міністр), незважаючи на
величезну зайнятість його працівників, усе-таки зверне увагу на цю публікацію і
не тільки продумає, як провести фестиваль-огляд вистав за п’єсами сучасних
українських авторів, а й стане його організатором-модератором. Наголошую: саме
вистав, а не п’єс. Хай це буде навіть перегляд відеозаписів, диски з якими
театри надсилатимуть у міністерство (щоб воно не витрачало кошти на переїзди
фахівців із журі). Але керівники театрів, режисери знатимуть: такий
всеукраїнський фестиваль-огляд є. І проводить його Міністерство культури
України, а не якийсь “структурний підрозділ у сфері культури обласної державної
адміністрації”, як ідеться у процитованому листі-відповіді. А драматурги
матимуть додаткову надію, що їхні творіння побачать світло рампи.