Дамоклова земля. Євген ПАШКОВСЬКИЙ: «Вони дурість посіяли і її пожинають»

132

Розмова Якова Зайка з Євгеном
Пашковським

21 жовтня 2010 року, Майдан Незалежності. Ти сказав: «Вони дурість
посіяли і її пожинають». Це образ, маленька фраза, але в цій фразі все.
Розшифруй її з посиланням на деякі особистості.

Ми обговоримо сьогодні останнього
чвертьстоліття лжеісторію; відколи почався рух за незалежність, за вивільнення
творчих сил особистості (рух за її свободу) і потім колапс. Брехня, яка
посіялася тоді, і брехня, яка проросла тепер — єдина; отруйноплоди її від
одного дерева; брехня, самообман полягає в тому, що ні тоді, ні зараз ніхто не
хотів і не хоче боротися із злом у собі. І народ, і його провідники-лжепророки
не хочуть визнати, що причиною всього злого в суспільстві є зло в народі.

 

Або в самій людині!

Так. І лжепророки в рясах, в
національних тогах безпосередньо винні: не донесли найпростішу істину до
населення; не вивільнили і не пробували його вивільняти із рабства зла, із
рабства гріха, як учить Господь, і привели його до повного самопоїду,
самонищення й самоосліпу. Лжевчителі, в рясах і тогах, недобачали й
виправдовували зло, вважаючи його якоюсь дрібницею або філософською категорією.
Влада, національна влада — ось що їх найбільш мучило і турбувало; їх поїдом їла
любов до влади із потягу до владарювання і любов до благ із жадоби володіння.
Влада для насолод властолюбства, а не справ милосердя; різні блага для ублажань
себе, а не сприяння ближнім. Та, оскільки добро і зло — не просто категорії і
не якісь мильні телебульки, а справжні духосили, відблиск духореальності, то від
наповнення ними, від діянь згідно з ними і залежить майбутнє. Наскільки ці дві
головні злолюбові здатні перерости в любов до суспільнокорисного, наскільки
сприяють суспільному розвитку, настільки й стають добролюбові горінням; стають
владою для добродіянь, для дійснення і утвердження всього доброго, і любов’ю до
благ задля блага ближнього; ближнім є той, хто ближній Господу — перебуває в
істинах і любові, від Нього до Нього; великим ближнім є істинна Церква, країна,
спільнота, якщо сповнені блага від наслідування істин, і понад усе — Сам
Господь; і навпаки: ніхто не є ближнім нікому, якщо благо богонаслідування
відсутнє; звідти й ввесь розбрат і розпач; наскільки ці дві злолюбові шкодять
розвитку, просичивши багатьох зисколюбством і властолюбством, настільки вони й
приводять до опустошення; до стану, коли в муках, у розпачі зло виїдатиме себе
зсередини. Зовні праведні, внутрішньо нечестиві, непридатні для Благом
наповнення — і зреченої добродіяльності. А кушатьтохоціцца — позакушувати
людьми — повладарювати сердегами, ой як свербілося ж! побогувати над
довірливими й простосердими; справжніх істин невідаючими. Для цього національне
виставлялось як найвище благо, а справжнє, Божественне Благо десь не
присутніло; благо доброслужіння, ніби вивітріло. Богом ставало славословлення
України. Для всіх і кожного богом є те, що приносить йому найвищу радість —
іншобогом його свідомості; породженням людського розуму на противагу
народженому Божественним розумом Господа — небесної Мудрості Його Вчення,
відкинутої політатеїзмом, байдуже яким, інтернаціональним чи національним;
відштовхнутої релігіями, байдуже якої традиційності і чисельності, та головне,
що там поклоняються людям, а не Богові; а Бог, як відомо, не сприяє
ідолопоклонцям. Жертвоприносець богам, крім одного Господа, да буде знищений. Вихід
22.20.

(…) Де не приймають законів
здійснення Блага, там і Його нема; немає внутрішнього добра — нема і служінь
добру, хоч скільки б церков і законодавень там стояло. Без цього настає
ритуальне мертвослужіння, кісткам поклоніння, фальші й брехні поклоніння, і,
врешті, собі поклоніння, як богам: визнання себе як добра — і собі добра, як
головної мети; визнання своїх прихотей, кортячок, пожадань, своїх прихованих
розпуст, мерзот єдиною істинною цінністю; єдинодостойною любов’ю; при всьому
зовнішньому, нібито благочесті, нібито боговизнанні, нібито богослужінні,
нібито прикультуреності й порядності; але дух живе внутрішнім наповненням і від
нього діє; дві однакові на вигляд дії можуть мати різне наповнення, різну мету
і здійснитись по-різному; за відсутності блага дух хоче блага вже
трансформованого; кимось чи чимсь; хоче радостей земного походження; дух живе
потаємно улюбленим, тим, чого хоче: пекельними ублажаннями і їх насолодами;
цілком протилежними радості неба, чистій Богоенергії, хлібові насущному, яким
предписано жити. Невігласи в рясах і тогах настільки тупі, що навіть цього,
навіть припису з молитви Господньої! за століття не змогли пояснити; хліб та й
хліб, живильнішого нам не треба! так, ніби Творець усесвітів, Управитель
незчислимих, духовних і матеріальних, світів іншого клопоту не має, як щоденно
дбати про вміст животів і добробут пекарень! це ж як себе треба любити, щоб
перекласти на Бога ще й таку функцію — обов’язок фізичного забезпечення себе; а
це і є возлюбленням себе, що, як відомо, на третьому, тобто останньому, тобто
природньому, місці — після любові до Господа і любові до ближнього; отже,
стосується власного земного життя. Апостоли, учні Господа, наділені силою
зводити вогонь з небес, міняти царства силою Слова Його, жили з праці рук
своїх, а теперішні, мнящіся християнами, і їхні лжевожді, лжевчителі навіть
хліб принести із булочної — переклали на Господа; так заклопотані манікюрами,
педікюрами і нарощуванням кігтів; щоб сильніше впазюритися — в добро ближнього
— і, нарешті, добитись успіху; от і вся їхня премудрість: вся ідеологія, все
віровчення, вся політика й вся релігія, все надбажання їх: вони на троні, а Бог
на побігушках; виконавцем їхніх забаганок, їхніх препагубних лжеідей. Віками б
так розкошували — казились, обирались, коїли перевороти, одне світле майбутнє
підміняли іншим незбутнім, вірили в нього і змушували добріших, чесніших,
сердечніших надривати на нього пупа, гробити літа і душу — віками б так
запрягали й перепрягали нещасних, але є одне але. Поклонителі самим собі,
розриваючи з Богомудрістю, розривають і з Його натхненням: з Його Благом, що
захищає від пеклонавіянь і остосилює на добродію; від Бога енергії стає все
менше, живлення матерійними енергіями — все більшим; настає все більша залежність
від харчувань, злягань, добробуту, звичок і місця життя, як способу самим
потішити й захистити себе; чим менше приймається Богоенергії, тим дужче мертвіє
дух, внутрішня людина кориться зовнішній, залежніє від її примітезних забаганок
і втіх — перетворених природніх енергій — і, слідом за радістю, й мислення стає
примітивним; суто земним; суто плотським; а що дух починає насильно любити, те,
практично, і стає його богом; замінником Божественної Любові Блага; а від
надміру земної і недостатку небесної енергій — пришвидшений або надпришвидшений
клітинний поділ; і так, по висхідних ступенях, всі процеси: від людини до
людства; Бог діє з найвнутрішнього — мітоз іде від ядра до оболонки;
найвнутрішня любов втілює зовнішню; по різновидах; тому всіма примочками вчених
клітинний надподіл малоспинимий; змінити зовнішнім впливом глибинну надлюбов
неможливо; злошкідливість нічим себе не видає, здаючись добром, благістю,
чимось приємним і наддорогим; невід’ємно звичним; можливо тільки пригнітити й
відтермінувати; по суті, розпад через гіперподіл є підміна любові; коли різні
грубоенергії виїли й витіснили Божественну; подібне діється і у
великоклітинному тілі суспільства. Радість справжня, життя в малому блаженстві
— стає чимсь смішним, відразливим і непотрібним; тому всі, Вищоблага неімущі,
заприроднілі істоти здаються собі велетами і всевідущими, творцями історії,
найсвобіднішими, найрішучішими, найвсеможнішими людьми — звідси надлюбов до
політики — але до певної, до всевпорядковуючої днини; коли Сам Він викриває їхній
пшик усередині; тому так косять смерчі недуг — від ранньостарінь до онкології;
від переситу собою до всепожираючої порожнечі; тому так гибло скрізь на
планеті. Для тутешніх богунів таким днем став 2010. На кого молилися, те й
провалилось. Тепер схочуть списати провал на одного чи на кількох, на змову чи
підступ, на всякий брєд і біліберду, аби тільки не визнати боговідступництва.
Їм і засоби пасталакання обтинають, щоб вони менше брєдили, а більше думали —
і, може, хоч деякі всерйоз одумались, по правді розкаялись, а не морочили
народ. Їм не свободу обмежують — одбирають знаряддя злочину, засоби
розсатанілого політатеїзму і душнасильства. За двадцятиліття вже виросло ціле
покоління, яке крім бредьожу нічого не знає. Робити не вміє і не хоче. Для
добра дюдей треба припинити політборотьбу — на користь економрозвитку. Залишок
суспільної енергії має спрямуватись туди. Партіям підписати угоду про неучасть
у політичній боротьбі. До влади запросити економістів провідних світових шкіл,
а якщо таких нема — найти своїх; молодих і беручких. Політикоманія,
коментоманія повинна вигасати і припинятись; і в цьому не одна людська воля.

Лжепророки, політтявкала
впевнені, що ті знання, яких вони наловили з пилюки, як бобік бліх, яких
набралися із газет і матеріалістичних книжечок, все це і є — дійсні,
життєспроможні, життєдайні істини, майже небесний сценарій, згідно з яким
повинно було здійснитись земне життя і, саме по собі, облаштуватись майбутнє;
саме по собі; щоб їм тільки виступати, обиратися й наживатися, а народові тільки
пиво хлебтати із їхніх заводів і обсмоктувати їхні комєнтарії, гірку тараньку
злиденства, і обожествляти щастя дарителів; за їхнім сценарієм Бог має
розігрувати земну партитуру, підігравати їм, обраним; вони… й не один раз
писали, і з радіо кілька років вили, впевнені сильно були, «з нами Бог!»; тепер
видно, чи з ними; майданкалами, камлателями про свої заслуги; крадіями
Духозішестя; приписувачами собі Його звільнення; якщо це вони так вміло робили,
нехай знов підуть зроблять; дрібні прилипала; обнагліла духопаразитень! час не
тільки пиху корчити, роги в сонці золотити, а й отримувати по рогах!

З 90-х років я невтомно нагадував
і не змінив у цьому напрямі думки — без розкаянь, без відречення від
зломинулого не може бути добромайбутнього. Чуючи не чули і далі улюблене
верзли. Коли науявлене майбутнє вислизнуло в них із-під ніг, кажуть, це вина
політичної сили! вина в підлих людях, у чому завгодно, в навколишніх країнах, у
довколишніх імперіях — тільки не у власному нерозкаянні! у власній дурі і
самопотьмаренні; бо нерозкаяних розпирає самовпевнення, засліплює глупотінь і
вони нездатні обрати для добропорядку самозреченого вождя і пастиря; самі
вождюють і самі враждують, і себе перетворюють у посміховище; хто винен
сліпням, що не займалися суспільним добором; не розкаялись в комунобрєдовізмі і
подосі дичавіють у матеріалізмі-речовізмі; хто винен, що любов до земного
доїдає поїдом всіх земномислячих і земножадібних; якби ж на перше місце
поставили вчення Господа й Істини Його, внутрішній смисл Слова, всього всім
було б предостатньо; бо зменшення любові до земного й плотського обрізає
глитайства і дику заздробу; щастя ділитись переважає радість заволодівати,
суспільно вироблене розподіляється за внутрішнім звелінням; зникає
невдоволення; мало кому треба мало; більше кому треба більше; розвивається воля
до колективного добродіяння, до спільної добромети; непримусового щастя; немає
більших матерієлюбів, аніж раби матеріалістичних ідей — і саме матеріалізм з
комунобрєдом на чолі позбавляє волі, позбавляє духосил для хоча б матеріального
забезпечення! от де парадокс, записаний посторонками на мільйонів шкурах! це
одне вже вимагає відректися від тих облесливих лжеідей, які записані в головах
і конституціях, програмах і світобаченнях; бо це витіснило Вчення Господа; там
такого нема; а чого в Нього нема, є лиш тимчасова ілюзія; всяке дерево — всяке
явище, що живиться не від Благої любові — насаджене не Отцем небесним — буде
викорінене. Не викинуті ідеяки гнили й витлівали в брехловізорі; в душах і в
головах; в комєнталіях на комєнталії; в камланіях на камланії; аж поки всмерть
не остогидли людям; привчивши до пасивності й ліні; а викинь ті ідеяки вчасно,
енергія спрямувалася б на економрозвиток.

В передових країнах існують
людські ідеї, існують і людські закони, але вони не поставлені вище
Божественного Закону; там одиницям у голови збредає те, що тут роблять
повально, нагло й виклично; в цьому і їх перевага — духодосконаліших над рабами
прихотей і сваволі; хоч скільки їм набивайсь, хоч скільки видемокрачуй себе й
виліберачуй, вони духом бачать дикунів; подичавілих у сваволі; куди не кинь:
обман на брехні, профанація на оскверненні! знущання за знущаловом; замість
медицини — міністерство вбивств, фармторгівлі і примусового прищеплення всякої
зарази; яким фашистам мріявся такий масштаб?! ціле міністерство наживи на
смертях, каліцтві і болісному конанні; паразитуючи на людському невігластві, як
запобігти недугам, ця найнагліша з банд пригребла медзаклади, числиться на
держслужбі, а фактично відкрила приватний монетний двір: все, від аналізу мочі
до придуманого діагнозу, клепає і продає по ціні акцій «газпрому»; в нагрузку
впихає лопату хімії і дме щоки, спасительство корчить; запихатіло вимагає з
держави ще й ще; з янчливо конаючих живу шкуру на акції лупить; а хто десь
одбіг чи ще не попав у ручища свєтіл-коновалів, мовчать захланні, і йдуть
закланні: до людоїдяг у білих халатах; світочів смерті; за рівнем безсовісті
ударніші від них тільки міністерство знущання над правосуддям, міністерство
списування фінансів банкам, кантора тюремщиків, податкова здирня, департамент
контрабанди, та куди не ткни, одна безсовість, одна банда, нагла, упітана, в
погонах, мундирах, тогах, із необрубаними ратицями; останню шкварку з баланди —
все тягне на продаж! усе спродажнено! красіву ж виплодили дияволярню!
толєрантну й недоторканну; їм добре, значить нитрожте й нибиспокойте нас; ми
богуємо, бо намположено; ми вєрующі і наша вєра нам позволяє так; скрізь закон,
як дишло — тільки тут така м’ясорубна мудрість могла вродитися, і прижилася! як
і згадана комунобрєдєя — профанація Боговчення; народи, які ніби знають Його,
мають Слово віками, але живуть гірше скотського, як попало, так, наче істини
неба, закони Бога не стосуються їх зовсім, народи з опрофаначених підпадають
під цю напасть і довго мучать себе; одержавленим беззаконням, державним
розбоєм; всяким подобієм людяних порядків. Профанія заводиться там, де
заприроднілий стан церков привів до опрофанення Істин; а людогубні ідеології тільки
дозгублюють внутрішньо вже омертвілих; зло має прорватися, проявитись — і
приховане опроказнює суспільне тіло. Країни ж, омріяні для більшості нашого
зубожіння, керуються і внутрішнім, і зовнішнім законом; і совістю, й
неуникністю покари; а тут — суди й міліції існують для вдосконалення в
хабарництві й знущанні над здоровим глуздом, і недокатованими ще в тому
столітті! тут всі ходять боком, мов туші з гаками, вготовані на м’ясокомбінат,
і рожденні на м’ясорубку не знають, як із гакугами впоратись? понад 70% великої
комунарні хоче кудись втекти, подітися звідси; загризене власним і власних
ближніх беззаконням; не знає як вижити і дожити; про рай на землі якось хутко,
з людоїдної памняті, призабули; вродженим із коптильними гаками тепер не до
раєвні; як жити? як вижити? та дуже просто: не робити того, що й звірі не
роблять; не робити того, що роблять злопосадовці; прогнилі вельможі; гидкучі
ведучі; еліти із сволочіти; та горе хитрозаденків у тому, що й найпростіші
істини вже ніби не стосуються їх; треба втікати! страх накоєного жене у спину;
гаком вчіпитися за чужий порядок і десь там вижити; але в десьтамі розвинулись
не тому, що не мали конкурентів чи ворогів, чи закони списали кращі; а тому, що
Богу слухняніші; власні ідєї, власні ілюзії, брєдні й сплєтні, не поставили
вище Божественних приписів. Не окумирили себе й своїх, не створили різних
духовних ідоляк і не служать захоплено їм; а навчились забезпечувати себе
самим; мовчки, економічно. У нас же забезпечували язиком; обіцяловами всього; а
це ж і є комуногикавка: обіцяти й тримати на гаку обіцянок земнораю! ну,
скажімо, по такій малій, але такій улюбленій і дорогій темі — українській мові
— скільки наговорили про її пріоритетність; с-к-кільки наприсягалися в
державній любові! але ніхто, навіть обгризеним олівцем, не забезпечив носіїв
мови, творців мови, діячів мови — письменників; працюйте! ринкономіка вам
поможе! тільки й думала, як напомогти; одбираючи все, до останнього; і всього
за пару десятиліть художня, емоційна якість мови зпартачніла до мичання; подобизна
мислення недалеко відбігла від немови; і при такому зпечернілому духорівні не
бояться людей лякати? в європейці пнуться? мають послужити вищому? можуть знати
своє місце? знати й виконати обов’язок – перед Богом і людством? нема народу
без вищопризначення, є примітивні люди і їхні сліповожді, що не зрять його,
тільки й вбачаючи ціль — в історичному виживанні; у борні за чрево; і чим
більше борються, наобіцюють, ворохоблять історію, прилюблюють до земного, тим
ямера ближча; і рота не вспіють стулити, як за заздрими кавкне! жадні до
примітиву, перелякані за життя не матимуть ні його, ні себе; могли ж засукатись
і на свому місці вилюдніти, та знов роззявились на чуже! панів-то повиганяли
раніше, тепер за візами сердяться, напрошуються в найми до них; або підсадних
сиріт корчать: давайте, давайте, інвестори, з торбинками, до нас; та ті вже
навчені; не проймеш. Зрілість суспільства, його звірство чи людяність
визначаються дуже просто: по ставленню до малих дітей і хранителів досвіду; від
якості їх, вдосконалення і благосповнення їх, значною мірою, залежить і якість
буття; а тут? забезпечували пам’ятники і улюблені бігморди; старі, надбиті і
новопропиті рожі; вдосконалювали бандитизм; банда профанаторів колосальні суми
витратила на зведення бездарних меморіалів, політпрожектів; на гризню
марнославств і глупотняви, а на створення власної провідної верстви — петлю без
мила; якщо мовою так дорожили, що вона зійшла до мичання, то звідки промовитися
ідеям, вищим від ремигання? звідки піднестись розгубленим до висот призначеного
їм? якщо діти росли з собаками, а літописці догризли останню свічку, то таке й
зійшло просвітлення; особачілі підросли, сліпі наспасенствували! ворота в обору
відкрили і шукають ворогів; стадо в полі і те дбайливих пастухів вимагає, а
цим, нещасним, підсунули побрехеньку про якусь автоматичну демократію і
повісили на шию бемкало у вигляді мови; одним поля, міста, заводи, маєтки,
одним усе, а цим бемкало і демоклятію; спасайтесь! народ без дбайливої
провідної верстви — сліпців притулок; юрбище ласих на обіцялова: як одним
похрестом лоба навіки спастись, а одним впихом писульки в дірку — навіки
ощасливіти; 20 років голосярити за одну й ту ж нечисть — це треба бути
українцями; довірити, віддати голоси й душі прожжонним, прокляттям
заклєймньонним, нечестивцям — це треба бути особливо мудрими; хитрозадомудрими
«як би не було гірше…»; голосували, підспівували їм позавчорашній гімн; а
настало стогірш найгіршого і нізвідки не мають ради; обхитровані хитровірством.

 

 

Продовження у наступному числі

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!