Дамоклова земля. Євген ПАШКОВСЬКИЙ: "Вони дурість посіяли і її пожинають"

131

Продовження. Початок у ч.4

 

Розмова Якова Зайка з Євгеном
Пашковським

Державні мужі попрікають нас
відсутністю Достоєвського, Толстого і не тільки їх! а звідки їм, питається,
взятись? скільки державка ця доклала коштів для створення новітньої літератури,
словесності, науки, всього? про себе ж не забуває дбати; скільки там безкорисно
надобродіяли людям? може, один депутяк, міністряк, президент на одному
натхненні потрудилися два десятиліття? як переважна більшість літераторів; коли
труд літератора, праця мовотворця, діяльність того, хто переосмислює,
узагальнює, овічнює ввесь національний досвід нічого не варті в державі, то
чого така державка варта? пчих історії; в державі для державкання, в державі
для державодворців суспільне добродіяння неможливе апріорі — і майбуття
відсутнє; що натворили, тим і гордіться; ласі на дармове; яка держава, така й
культура; мавпування одяг; істинною ж культурою є тільки те, що вдосконалює почуття
і не дає людям коїти зло; така культура не виростає і не плодоносить на дикому
полі.

Від дикарії до тиранії один
скліп; тиран ще у сповитку, а подичавілі вже трусяться перед його можливим
насильством; йому й насильничати особливо не треба — самі здадуть і розтерзають
своїх; дикість і насильство, як стан запущеного внутрішньозла в народі,
породжує беззаконня на троні; настає демоклятія з желєзною рукою, з іржавими
когтями; воздихали за сильною рукою і отримують кувалду; податки здеруть із
шкурою; закінчаться шкури, замутять ще якусь муть; передиху не буде; доброжиття
не настане, доки добро від Господа відсутнє в людях; розкоші, матеріальні
блага, розваги, спорти, байдикування туризмів — розкішні дуризми для простаків,
що уявили себе ізбранними й кидаються на голі блешні — матеріальні блага, і вся
решта пустяків, ставатимуть все менш привабливими через відсутність у них
радостей небеснолюбові; Блага справжнього; ним дорожитимуть; його шукатимуть,
дійсно обрані; непримітно для світу; одним шоколад, а іншим шоколадні обгортки;
тріскучі блискучки; одним серотонін, другим холод у роті і різачку на язиці;
одним внутрішні радості, а другим примарні, зовнішні; які й радостями то є
такими, як жування, жування, жування, заздрість, заздрість, заздрість, до
цукеркових позліток; небагатьом пощастить розпізнати смак; падкі на модні
блешні, самоізбрані для дуризму домарнують себе в милих дурницях і воздиханіях
про сильну руку; бо всякий блуд жде насильства; обездуховленими правлять
природньою силою; злом управляють через злопорядок; аби пригадали що краще:
духовне чи природнє добро? земне чи небесне Благо? Його рука, Його закон? чи
їхні вседозволи й кігтяві законобрєдні? кігті безправ’я і насильства над
духовним глуздом; щоб звідали духу терзання! і зволали до Нього, змолили про
захист і владарювання Духозакону. Через дію Духозакону — стисло: Заповідей
Десятислів’я, а загалом всього Вчення Господа, даного Ним у Слові — через
обмеження природньолюбовей дух людини, народу, людства стає здібним для
живлення Богоенергіями, вищим натхненням для земної і прийдешньої діяльностей;
для сприйняття і здійснення вищих ідей, народжених ніби від себе, але навіяних
від Нього; отримує, нарешті, ті сили й ту елементарну мудрість, що дозволяють
навести елементарний земний порядок: помогти злу й звироднінню прижухнути, а
добру й праведності розвиватись; дикому полю прийняти зерно. Одуховлена людина
в житті не зробить того, що природня істота, обставлена сотнями законів, тюрем
і поліцій; того, що обездуховлена істота, яка всіляко маскується під прикультуреність
і розумність, але визнає тільки своє: хочу і нада! в ницих, скотських і
черевних задоволеннях вся її культура й розум! Чим би вона не здавалась собі,
але ангели від Господа бачать таких мерзенними животними; їх не розпереконаєш;
не купиш і не заставиш робити хитрозлим добро; вони бачаться тими, що в Слові
іменуються як нечисті тварини; нечестивством є зовнішня припорядненість,
прикультуреність і люта внутрішня усехіть; вождєлєнія дико розпаленої
чуттєвості; нечистими, тобто пекломерзенними, є ступені їхніх радостей; їхніх
себеублажань, їхньої себелюбові; протилежних зреченню себе і колективним
добродіянням; без яких розвиток і життя цілого неможливі. У знедуховлених
обширах всяка найменша духовна праця викликає насміх, зневагу й перед­убивче роздратування;
насправді убивство коїться несприйняттям, “вигнанням за правду”, повною
безоплатністю, цілковитим знехтуванням; так, ніби давно нема, ніби вбили давно,
совість і правду саму, і глашатаїв її; духу будителів; їх нема; їх немає як
суспільно­значимих одиниць; їх вбили відштовхом і презневагою, а це і є
вбивство в духовному сенсі; порушення Заповіді “не вбий”; а з ними убито й
істини, як можна і як не можна, як треба і як ніколи не треба жити; по суті,
істинне розуміння добра і зла, і того способу життя, що дарує рівновагу;
незверження у самовигуб; коли ж затоптали нагадувальників, значить, спішать
самі — скоріше добігти й піти під ніж. Століття тому, коли інтелігенцію
перетворили в люмпен-інтелігенцію, а віра зійшла в мертвослужіння, це обійшлось
одикуненням, неслухом всіма усіх і Бога з Його “не вбий” найперше; розпалене
властолюбство, тяга до насильства над ближнім, розпалене духу свавілля не могло
нічим іншим спинитись, як окаянням і прийняттям багатьма Вищозакону; але було
не до того; сіялась жадність; свербіло землі і територій; царствувати й
камлати; війнярити і балювати в діамантах; вмивати кровищем і потом, во
служіння смерті; благословляти на смерть розпалених у владолюбстві; во імя
корони втрачати голову, во імя отєчєства втрачати й царства; а коли злохіть
докотилася до низів, дати їм — заволодівати усим добром і душею ближнього,
усіма пролєтарськими засобами! набрати стільки старих кандалів, щоб хватило на
сімдесятилітнє рабство! вєрующими ж вони були такими, як і нинішні вєрующі:
більше в себе і свої треби; мені треба, бо мені так хочеться, мій бог мені так
підказав; тим хотілось землі, цим сєксу — із землею вже назлягались; тим все
хотілось примітивного господарювання і надмірної наживи; все для відсталих
марниць, все собі і тільки; їхня узвичаєна дрібноволя і їхній власний план ніяк
не вписувались у Його найвищої благоволі одвічний План; доброенергій для
здійснення Його призначень все меншало; зло примітиву, внутрішньозло беззаконь
і переповненості надбажаннями панувало; все накопичене по роду за століття
зріло, зріло і не могло не прорватись; згідно з попущеннями Його Провидіння;
мільйони марнописань на цю тему тільки одволікли од істинності причин і всього
жаху невідворотності: легше спинити руками ланцюгове кипіння у водневій бомбі
над головою, аніж одвернути ланцюгову реакцію зла, смертовигуб обездуховленого
люду; і кончений той, хто цього всерйоз не розуміє! хто пробує загравати з
народом, як колись із большевицькими комітєтами; все улещувати і все обіцяти;
за народження дитини розкидати немалі кошти; за народження книги, що переживе
мільйони осіб і десятки століть, держава і не подумає тратити абищицю; тому і
має нагло споживацьке, дико політизоване, зп’яну волаюче протосуспільство; має
некероване населення в стані деградації і самовигубу; які зупинити можна єдиним
способом: реформуванням свідомості і сумління людини; на що й поставлене
духомислення; помилка усіх влад – у намаганні реформувати суспільство, не
вдосконалюючи людини; рептильна, вилуплена з себелюбові, думка про те, що ми й так
найкращі, привела до того, що в очах світу ми дійсно стали кращі — в якості
страшного прикладу; і саме це, а не міфічна недосконалість демократії, є
головною перепоною для економрозвитку; достатніх інвестувань; співпраці з
людством; ми були й будем буферною чи гіршою зоною, якщо не здобудем ставлення
до себе, як до дійсно благосповнених людей; самим оцивілізаченням, тільки
одягом та інвесткліматом цього не підмінити; країна ж, що розвиває і підтримує
лише каральну й фіскальну системи, а виховну й розумову сфери вперто недобачає,
така більмокраїна приречена на авторитаризм, поліцейщину і обезкровлення через
еміграцію; країна зітхаючих і обіцяючих не має майбуття — через банальну
відсутність працюючих: головою і руками.

Кому не зрозуміло: без підняття
моралі збільшення продуктивних сил неможливе; моралі не як моралізаторства і
чистоплюйства, а як обов’язкового для багатьох Духозакону; мораль є лиш
зовнішнім проявом внутрішньої впорядкованості; істинного благопорядку, як
узгодженості із тим Благом, яким Господь через Свої Істини всевічно керує
всесвітами, підтримуючи в них рівновагу; відтворення і примноження;
досконалення і спасіння. Правдиво духовне, освітньо культурне дійство базуються
не на мертвих догмах, омертвілих цитатах і співочій ліриці; така культура
нічого не окультурює; ні до чого не зобов’язує; ні від чого не від­учає; не
обтинає злолюбовей; а саме в цьому первинне культури значення; перекручене
хитрими виводками і зисколюбними, самовкоханими профанами в якусь
розважальність; у якусь виставляльність і трусіння пір’ям; аби платили; їм і
їхнім виученикам; їхнім виплодкам — злопохоті посівальникам; підучальникам
льохкой, нєобрєміньонной, разуспєшной жизнякі; куролєсам, єтакім чортом, по
мозгівні планети; по гробовій мовчальній сцені; аби дивувалися і платили; саме
така культуряка все бачить через туалетну дірку, все уявляє раком або догори
дригом, дозвихнює і так звихнуте, дотьмарує і так сліпе, а потім умильно
дивується і торочить статті, строчить дисертації, чого це світ навернувся в яму
і красіво, умно, з воплями й конференціями, всьоякположено, скрутив в’язи? і
ліберякала поскисали, всесвобода не в моді, з ями ніхто не платить; копали
бідовим, рили простосердим, а викопали собі.

Культуросвітнє дійство — живий
процес за участю дбайливців свого часу; на одному відмерлому живих не виховати;
по суті культура є засвідченням зло­устремлінь свого часу і дієве запобігання
їм; культурою є те, що не дає злу розростись до вглушень добра і вигляду норми;
бо тоді унормовуватимуть не ручними, поглажувальними, а ураганними,
бомбовийними засобами; тим духобеззаконня стосується всих, як злих, так і
добрих; як невігласів і безпутніх, так і дещо просвітлених; одні з природнього
обов’язку, а другі з внутрішньорадості мають приймати Духозакон і радіти з
наслідувань Істини: вселенського, ніким не порушного Благопорядку; втайні
порушники, як і відверті богоборці, надовго не затримувались; культуросвітнє
дійство неможливе без сучасності представників; на відмерлому живих не
виховати; за відсутності культурпроцесу і затребуваності діячів його, помалу
відсутвіє і саме суспільство; як непродуктивне і обезсилене виродженням; той,
хто бачить культуру тільки в минулості і тягне її за вуха сюди, сам не мудріший
осла, що ремигає завчене і такому ж важливому може навчити; диковпертому
зарозумленню, мареву з фантазій і вигадок, всьому віджилому, всякому непотрібу,
тільки не вмінню відрізняти добро від зла і жити так, щоб не зашкодити; не
накоїти горя людям і собі. Притягальники мертвокультури за вуха во всю
постаралися для держави; на постаменті фантазій і вигадок поставили ремигання,
про свою найкращість, найрозумнішість, найвизначнішість, бо в нас був той і
той; ми скрізь; ми все! Культ влади задля влади вибуяв із величань собою і
власнозла невизнання; воно ж не могло не забаритись! Для кого створена і нібито
діє ця держгава? для кого каркає, дметься і сир носить? для судяг, прокуряг,
депутяг і носіїв одної звивини у вигляді дубіни? це для них ми старалися в тиші
формулювань державності, в битві за істинну, а не паперову незалежність її; для
них під крижаними зливами простоювали і човплись на мітингах, підтирали собою
закривавлену підлогу по міліцярнях, ішли під їхні суди, на їхні нари; для них десятиліттями
не жили й не доїдали, втішаючи ближніх якимось завтра; для них змирялися з
безробіттям і безділлям, відчаєм і нуждою, намагаючись дотерпіти до просвітку;
для них співали в сльозах і браталися під теплопромінням зими майдану?! для них
і поспіла ця держгава! для всіх судяг, катюг, контрабандюг, мордатих
беззаконців, розставлених нібито на стражі якогось закону, нікому не милого,
інакше як для наживи; більшість із них щиро вважає себе християнами; дітей в
церкві хрестить і гладить їх по голівках; забезпечує мздою їхнє калікомайбутнє;
таке, що й кинуті в шахту царські отприски не позаздрили б їм; подає на сиріток
— убитих і замордованих ними — подає на церквушку і вважає себе майже
сподвижниками Його милосердя; добродіянь для ближнього — більше як для себе;
вони своїм прикладом вчать і виховують, добродіють і забезпечують себе, власним
нацпродуктом; докаркалися до того, що якщо ввести дієвий закон проти здирницва,
держгава гавкне і народ пропаде! кодло судяг, прокуряг, депутяг, цих трудами
заморених доходях, розбіжиться хто куди, по гниляки картоплі, бо на зарплату їм
ажніяк не витягнути; вчителі за вдесятеро меншу можуть; писаки всякі взагалі
без нічого роками можуть, на голоду манні! а сударі судді — ніколи; розбіжаться
і кинуть на пропад нас, не дай їм пошаліть із хабарцями; похряцати під столом;
і ніколи й ніяк не відучити їх від цього свиньства й душпагуби, як тільки
замінюючи їх на людей, що свято хранитимуть Заповідь “не ізвращай закону, не
зважай на лиця і не бери дарів”, Второзаконня 16.19 і тим свято чтитимуть Бога,
бо Він усе зрить; і в книзі пам’яті кожного — докази за і проти нього; а хитро
запам’ятних заждались у пеклах; і лживі судді, закон підтасовуючі політикани
там виглядають шахрайствуючими картярами; не відкупляться всим узятим тут; як і
їхні, Бога Всевідущого зневажаючі, жваво крутійствуючі побратими:
лжезаступники, лженародолюби, лжецілителі за обдурених злиднів гроші; там не
тут; там ангели не беруть хабарів; кожен переконається; далі духосвіту не
попаде; час близько! стрепеніться, лживі; завжди так близько; час близько!
сказано Ним у Одкровенні, 22.12, як попередження про Страшний суд: кожному, хто
в ситі й наглості не боявся ховати зло; тому-то плекання богобоязних, чтущих
Богозакон людей — найперший закон для всякої влади людства; як Бог Єдин і Свят,
так і Закон Його має бути єдин і свят для всіх! єдиночтимий для всіх; свято і
неспокручено! доки ховатись від істини, що час так близько! вже ближче
близького; він у тобі; час всього людства щодо Його годин миттєвіший стрепету
серця…

 

Влада діє по прихотях народу,
підтримує одні забаганки, а сама не формулює і не підтримує жодних живих
завдань для народу….

…Двадцять років галдять, що їм
треба; тільки це і знають! а що Богові від них треба, ніхто не скаже; і
сформулювати нікому; донести нікому; а одне без другого неможливе; як життя без
сонця; може, хтось і не надає йому значення, але тілом живе від нього; Бог же є
сонцем і Наденергією духосвіту, і дух кожного живе від Нього… розумінням
істинного й неістинного… справжніх потреб і надуманих, від свого зіпсутого
хочу; свого треба; розумінням без чого можна, а без чого не обійтися; без таких
знань життя є дурним марнотратством; дурі й непотребу примноженням.

 

Чи під силу комусь одному
переконати державне й простолюдне невігластво у згубності себе вдоволень без
вищої мети? Де взяти подвижників, які б отямили й прояснили нестямних?

Щоб мати мислителів, а не
палітолагів, письменників, а не папісуватєлєй бульварщини, і, ширше,
нехуторянську інтелігенцію, треба вкласти мільярди в інтелекту становлення;
один із нинішніх віце-прем’єрів правильно про це обмовився; дороги навчилися
виправляти, нехай не скупляться виправляти і своїх дурнів; бо доки не створять
нову культуру, приречені гризтися за кістяк історії і люто ненавидіти,
погризати одне одного; в державі політикоманів примирення неможливе.
Оздоровлення потреб — ніколи. Тільки боротьба — духу самознищення. Коли в
деяких народах підтримують і розвивають мову любов’ю до своєї мови —
прилюбленням до своєї мови, тяжінням до власномовного продукту — то наші
достойники все борються! все рятують мову; десятиліттями рятують! на мітингах і
в політпрограмах; рятують, верещать, борються за українську! поросячими
забігами від кобзаря до гетьмана; покричали, погетькали і розійшлися; так, по
своєму, примножили мовне багатство; що ж заважає сотні тисяч тиражів
розкуповувати? мовотвір підтримувати? хто не дає патріотам навчитись, нарешті,
читати рідною мовою? а не тільки янчати над нею; їм що? кремль возбранив книги
українські купувати і передплачувати? що їм заважає? ніщо, крім жлобства і
затятого лицемірства: жити для скотських вдоволень і зиску, а торочити про
якусь культуру; якусь любов до вищого; чи дійсно, доки не вмре вітчизна, не
полюблять її належно? як тільки мертвих тутай любити вміють; тільки мертвих спасати
— пишними похоронами, риданнями і пам’ятникугами з граніту; їм це дуже помагає
— ворон приманювати; розчахнуті в лицемірстві тільки й лишили собі — поверещати
в забігах перед заливанням пивом; що це за нація, що чула прізвища кількох
поетів і тих не читає? що це за народ, що за всю історію народив одні пам’ятки
й пам’ятники — воронам сідала; це в тому вся культура їхня: у пам’ятниках і
засіяних мишаками, мов витрушеними літерами, бібліотечних полицях? це для того
Франко над сторінками сліпав і стома томами трудився? та хіба він один? Яка в
біса любов до мови, коли кругом жадність і марнотратство! кількість придбаних
машин зросла на мільйони, кількість придбаних книг упала на мільйони, кількість
книгарень скоротилася на тисячі, кількість порносайтів виросла на тисячі;
бажаючих за гроші скачати вмістилища спірохет — сотні тисяч, бажаючих за
копійку українську книгу скопіювати — жодного! то де в цих бісів любов до мови?
де воля – там і любов, а любов і є душа кожного; до чого тягнеться воля, те і
любить, і насильно прилюбити неможливо. Двадцять літ гниття вигноїло дух до
одного порнолюбія, примерзенного дітонасильства, елітарями коєного; слівце
запозичили – педофілія! так ніби педантизму філія; до того виродилися, що слова
для правдивого викриття мерзоти не винайшли; так маскує зло наволоч! мовоблудом
і попустительством; двадцять літ гниття! ціна жирування комуноеліти, перешитої
в демокрякал, патріотякал, любителів старовини й Трипілля; ніби це не держава,
а гурток філателістів-любителів дрібного масштабу; задушевні люди! але все це –
ровесники пірамід! причаділі в мавзолєї поклонителі кісткам і ідєям
позаминулого століття; глупоті глупот, а не вченню Господа; все це маловіри і
зляки, бідолашні невігласи, далі політиканств не зрячі, далі теревень безсилі;
свистуни мальовані, пєвчі явори; і вся ця гвардія кастратів возомнила себе
наполеонами історії, спасунами неньки, батькунами-засновниками держави; мріє
прізвище своє побачити видряпаним, у позолоті, на стіні верховної безпоради;
проспіться й продеріть очі: шоста частина люду згинула!! а решта, в чаду
безнадьоги й покинутості, бреде як наполеонівське військо крізь русскую зіму.
Зминуло двадцятиліття і всі вони – комуніси і кегебіси, рухери і розрухери
похрестилися в патріоти, і патріот стало синонімом праведник; ідеальна людина;
істинний арієць; всіх їх об’єднала універсальна засліпленість, невідання істин
і причин спустошива; чим примітивніший і нагліший примітив, тим горлопанніше
він волав про свій патріотізм і правильність, свистів про, нарешті, навіки
щастя; лірична замріяність і відірваність від життя не дали помріяти ще й про
патріотизм економічний; якось помогти своїй патріотичній частині елементарно
вижити, ні! для чого? їх голодоморами годували! їх меморіалами підтримували! їх
підгодовували про близький єврорай баснями; просвистіли і досвистілися, що
тільки вітер у кістках свище; пригадую, як головний патріотяк на з’їзді
збідовлених укрписьменників вітряками рук молов! годував їх хлібом про НАТО,
про державну мову, якою з його писульки заговорило всеньке населення; годував
їх історією і перемогами, про минуле фантазіями; всіма тими
ілюзіями-історійками, які письменники, сп’яну й розпачу, щоб на похмілля мати,
колись понапридумували, а він десь вичитав; і так переказував їм їхню лірику,
мов колискову співав; вони плакали й легко засинали, мов після висповіді й
причастя геройськи легко вмирали: нарешті влада наша! Спасун виблискував
черевиком у півсела вартістю, а поснулі сіроманніли в костюмах, куплених з
першого гонорару 1961-го — в таких і в гроб зараз не кладуть — і дорогих
їхньому серцю, як пам’ятки відлиги; руки на сцені вимахували все об’ємніше –
українськість розросталася до об’ємів все­світу, українство – до центру
галактики; держава жила, мова сяяла, світила рухались, все було вповні
упорядковане годувальником; під кінець більшість вснула, як після переможного
банкету; “треба тільки, щоб письменники платили податки” — вознеслись заламані
руки до сіряків із пенсіями, як шнурок від його черевика; прослухали батька й
прокинулись — хто в домовині, хто в капкані олігархії; і знову полум’яно
заборолися. Якщо ж серйозно, вони зліпили паперового бога із славословлень
України і поклонялись собі під виглядом України; а все, що в душах стає
найвищою цінністю – на місці істинного Бога і вчення Його – буде викрите Ним і
приведене до відповідного масштабу; щоб було відчутно, що править Він;
породження Його ума, а не мікробні вигадки; про всесилля людей і їх рукотворної
історії.

 

Вбивали людям найпримітивніші
уподобання, протухлі міфи, і більшість увірувала, що це і є справжні цінності,
обереги в традиціях, заступництва в рушниках…

 

Продовження в наступному числі.

 

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!