Дамоклова земля. Євген ПАШКОВСЬКИЙ: «Вони дурість посіяли і її пожинають»

183

Продовження. Початок у ч.4,5

Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Причина, чому українці завжди падають, така ж проста, як
закон гравітації: їх притягує любов до земного; далась свобода – із побитих
розписаних глиняників зліпили собі бога; довго любили його! довго старалися!
довго мучились, щоб виліпити найдавнішу історію – й довести свою переможну
найкращість – а про Бога істинного і Його переможні Закони, з піною, нічого не
хотіли знати; вчили людей одному патріотизму; вчили сотням красивих марниць, а
навчити головного – як жити – не подужали; мавпуючи під якусь нацдемократію,
політику запосіли вдоволені, в гуньках, дядьки з інтєлектом непарного копита;
даждьбожі внуки; борці проти чужого Бога Ієгови; їх бог і поміг їм додубовіти,
як заморені тисячолітні колоди – і тричі народ перепродати; від партії до
партійки; та все задарма вдароване ворогам у руки вкласти; так мокровуса
мудрість – до Бога ненависть – копита собі й скрутила; а вкупі з ними підкосило
й тих, хто вірив їм, як богорівним і богообраним – їх себеславленням і печерним
агіткам; славкали, славкали і прославилися по самі вуха; просравилися без
імперської ідєї; так високочтимої ними, що тільки її одну і знають і визнають;
як пугало і загрозу всім; це ж тільки вона їла поїдом; заважала варварам
власний Рим збудувати! відсутність страху Божого, серед посполитих, їх не
лякала і не лякає; а жаль; якби мали його в достатку, то й прославлена їдєя
ніколи б не вигризла ніпеля. Тепер піррові переможці, самоїдів плем’я, факіри
невдачі з шкури лізуть, щоб доказати державний пшик як парфумів вибух;
пренатхнення запах! мовляв, всьо нормально, викиди скороминущі, зате збулися,
нарешті, мрії – вікові мрії бездержавного люду! та коли щастя придбане ціною
шостої частини населення, а решта в конаннях жде погребної участі, то таке
злощастя вимагає, принаймні, уважнішого розгляду; не трафаретного камлання; не
садівничого дерзання – калини піднімання; мисляки ж подосі впевнені –
історичний пшик від недостатнього патріотизму виборців або підступів
противсіхів; інші зрять ще далі: країну розвалило падіння партдисципліни і
невиконання світлих, 27 з’їзду, рішень; ще інші: що недостатньо поклонялися
даждьбогам, батуринам, рідновіру забули, недостатньо намотали ляльок-мотанок –
захисниць собі – і це пробудило в будителях дух тригетьманства; і так в трьох
калинах заблудли – не можуть опам’ятатись: проти вас не Росія, проти вас Бог; а
Він проти тих, хто проти Нього; хто довго й уперто іде проти Духозакону;
рогатіє проти Нього; впирається Його ярму; грозився другими й третіми месіяка
термінами; не питавши в Нього дозволу; сліпі в самовпевненні просторікували: все
буде добре! Україна буде вічно! і брехнями про себе, гризнею за себе вбили в
людях рештки доброго; те що вб’ють Божественне Благо в собі, мені показано було
2005 року, і невдовзі й роз’яснено мною в статті “Крижана правда”; про духостан
самозахоплених жодна провладна, жодна тиражна, жодна патріотична газета не
захотіла оприлюднити; доносилось через найближчих порадників до владної руки;
їм не до того; вони богують; народ на вході у єврорай жде; потомивсь блудити;
їм не вдалось почути спасительного; їм якщо не дійшло через голови, дійде через
ноги, коли ганятимуть і шугатимуть, як проклятих; і як Він кликав, а вони не
чули, так вони кликатимуть, а Він не чутиме; хоч казали “із нами Бог”, та Він
проти тих, хто вперто й довго ціпився проти Нього; гнівив Його: жив так, ніби
нема Його – по прихотях власнозла і всякого беззаконня; у нечестивих радостях,
обманом жили, так, ніби Він не відає і не знає, не бачить опоганення в
ницолюбов’ях; коли ж внутрішнє зло запановує понад міру – воно має викритись –
для збереження дещиці добрих; і Господь його викриває; відсутність добра уже є
зло! відсутність любові до Господа і любові до ближнього – не порожні звуки, як
природолюбам і маловірам здається; не загальні поняття, а стан передпогибелі:
такої гиблої себелюбові, що притягує опустошення і опустошителів; і всіма
силами всесвіту цього не відмінити! не те що, як обрізані крила, впихнутими
папірцями в урнах; духопорожні, духобезсилі терзатимуться доти, доки дві
головні любові не відновіють у деяких добродіяльних; доки від Бога не зійде
наснага діяти; а вона не може ввійти в осквернених і властолюбних; далі себе не
зрящих; тих, хто любив себе і свої чуттєві вигадки більше від Його істин;
більше звертавсь до кісток і пам’ятників, аніж до Його Заповіту; більше до
своїх прокламацій і виборчих писульок, аніж до Його невідмінимих приписів; до
Його настановлень: що високе, а що пекельне; й що приведе до чого; тут і у
вічно­світі; в трьох калинах блуд тьмаритиме і терзатиме, доки не прийде чітке
визнання: всі причини в людині; ще точніше: в зіпсутості її волі; в надпотягові
до вдоволень; хто цього не бачить – сліпці матеріалізму, поклонителі природі;
найтупіші з безбожників, що просвітлення Його не отримали; або виправдальники
одною вірою, що себе поробили богами і владу Його – кому в рай, кому в пекло –
привласнили; торгують блаженством; та все храми мурують і отєчество так
люблять; відновлюють мертве богослужіння, що недавно вже привело до революції і
братоїдства подичавілих у всебевірстві (…) Де зараз пастиряки? як почуваються
зараз ті, що повісили на сіром шиї слуг мамони? як вони навчили їх
доброслужіння любити? як вони привчили їх бачити поперед себе великого
ближнього – свою країну? як вони навчили їх розуміти, прозрівати волю Його? як
самі розуміли, так і месіяка навчили, і язикатих поплічників, і комсомольських,
полум’яних влюбльонок його; а як навчилися, так і діяли – на згубу всім; на
попелищне спустошення; бо за милуванням на свої заклики і бігморди, на свої
блеяння й белькотіння в ящику, до Богомудрості не доходили руки; а навіщо? вони
й так всівєдущі; всі главні пріоритєти завчили з писаних прихвостнями
політпрограмок; тому й надламали махущі крила, що впроти вітру летіли, бо не
узгодили блеянь із Його Програмою; так би мовити, із прогнозом погоди; і ніколи
не задавались цим; осягненням Єдиноістинного Плану; а це не бухгалтерству
навчитись – і обміняти людоєдів партбілєт на партбілєт вєрующого і випхатися в
главбухи країни; “він же вєрующий, по нашому вєрующий, крашанки красить, він же
наш!” умилялась бабська частина населення і особливо слізна, калинова
інтєлігєнція; що покалиновіла колись під людоєдським знаменом, але партбілєт
вєрующого так і побоялась брати, малолішо! і тому так полюбляла свого
відчайдушного героя; от він і спасе їх! а коли недоспас нацсусанін, спідниці на
голови – і хто куди в кущі! оце по козацьки! недарма ж вони святкували поразку
за поразкою, одну битву за другою, виставляючи їх у приклад, виславляючи їх у
перемоги; тепер у фанерному Батурині проголосять потьомкінську Україну і будуть
щасливо батькувати; їм і їхнім однопартєйцам по вєрє іншого не треба щастя,
прозріння звищого …ще літ зо три тому, напередодні загострення чергової
вибороманії, в духосвіті була суперечка: що врятує країну: власні боги? власна
церква? національне вчення? сперечальники зійшлись біля порожнього казана в
темряві – так проявилась їхня духотьма, їхнє невігластво щодо істини – і товкли
своє: як настане добре, коли того поміняють на того; порожній казан означав
відсутність всякого добра у такому вченні, його пекельне походження; і Духом
суворо було попереджено: доки не вдосконалюватимуть народ, нічого не зміниться;
ця фраза – фактично дороговказ для суспільства – була донесена мною і до
загалу, і до владних, і до привладних; і всім безслідно пролетіла повз вуха;
чого ж дивуватися її справдженню, коли слід карбується на мільйонах? наступні
будуть слухняніші; “у Бога не залишиться безсилим жодне слово”, сказано Ним
через Луку, 1.37.

Коли потомляться чути тільки себе й товкти пекельні брєдні,
розгадувати змови й підступи та морочити себе історичними паралелями, доречно
буде задуматись, що між внутрішнім станом і зовнішніми подіями існує пряма
співвідносність; ораблені злом спільноти – чи то диктатурою пролєтаріату, чи то
диктатом олігархату, щонайперше про себе засвідчують: вони в стані
надсебелюбові й непомірного властолюбства, що жодної духовлади Господа не
визнає над собою; наскільки внутрішньо правлять земного прихоті, настільки
постає правління земного насильства; так всю історію; з усіма і кожним;
наскільки народ приймає владу Його Духозакону і втілює її, настільки людянішою
і терпимою є Його земна влада; свобода зовнішня є відображенням свободи
внутрішньої – вивільнення від зла; в протилежному – протилежне; війни,
революції, кризи попускаються Провидінням – як крайні засоби вичерпань
властолюбства і надбажань; як ривок в іншу, після потрясінь, якість.
Зосередження засобів виробництва в руках держави, освяченої диктатурою
пролетаріату, чи в руках кількох угруповань, освячених демократичним вибором, є
наслідком мализни духодобра, депасіонаризованості або духовичерпання, що
проявляється як надзаздрість, надлюбов до чужого, і, водночас, як лінь,
безвілля й нехіть законними методами здобути засоби до існування; так звана
класова боротьба, так звана політична боротьба – всього лиш боротьба заздрості
і глитайства; за лишнє і непотрібне; коли запановує надлюбов до земного.
Століття боротьби селян – кривавого самознищення за землю – обійшлося тим, що
земля їм зчужіла і зненависніла; і так по багатьох, багатьох проявах; зловоля
попускається для самовигубу або переростань її; щоб розуміти елементарні етапи
суспільнорозвитку, треба визнати: не виробничі сили рухають економіками й
суспільствами, а стан народів впливає на розвиток, розквіт чи смерть
суспільств, цивілізацій; звідси преочевидно: теперішні олігархи – спадкоємці комунотиранів;
олігархія як стан – пряме продовження комунорабства; рабства зла в осерді;
неважливо, в який спосіб досягається раболєпіє, страх і залежність у населенні
– терором, репресіями, економічними засобами, запановує безправність в умовах
жорстокого виживання, закон лиш як привід пофілософствувати, як щиро висловивсь
один сусідній держолігарх у кепці; так зовнішнє беззаконня відверто прообразує
стан беззаконня в душах людей: нехіть до порядку і відразу до Богозакону. Вина
й відповідальність спільна; колективна власність розікрана руками свого народу
або за його посібництва; злодійські, глитайські звичаї розбудженні не
марсіанами, а власною елітою, що назводила собі палаци з фонтанами й павичами й
жирує так, як ніяким ханам не марилось; ті лій з дітей пили, а ці зжирубісять у
розтлінах і дітонасильствах; закабанілі як борови; кабанеро-кабальєро; і все
це: колишні полум’яні поборники соціалістичної рівності; cправедливості і
братерства; перешиті у нацдемагогів, патріотів, імперіотів – без різниці – всі
ж виховані на соцідеї, на любові до народу, чому ж чинять якнайпротилежніше? бо
стан людоненависті – у надлюбові до владарювань і втіх заволодіння – і з часом
внутрішнє породжує зовнішнє; як були партії націонал-соціалізму й
інтернаціонал-соціалізму, то зараз вони зіллялися в одну всенародну, нерушиму
партію алкоголізму-соціалізму: всі хочуть зрозумілого і хочуть за рахунок
соціуму; це найпоширеніша ідеологія сучасного – соціал-алкоголізм як
продовження марксизму-лєдінізму; і які ще тут керують уподобання? якщо їх не
виправляти, то дітям алкоголічок-рожениць пиво подаватимуть із сосок; інакш не
виживуть. І це лиш один із преочевидних пунктів боротьби за духозвільнення; те
ж саме з мовою – неорана цілина для дбайливців і стривожених її станом; пора
визнати: ніяка писулька згори їй не поможе; тому я запропонував – створіте фонд
самопомочі українській мові – побачимо, як українці дійсно люблять свою мову;
не так давно існувало книгозамовлення; варт спробувати відновити замовлення на
сучасні книги, журнали, мистецькі газети; якщо є стільки охочих їхати на
мітинги, то, може, знайдуться й бажаючі копійки за проїзд переслати на фонд
українського книговидання чи передплатити ту чи іншу непартійну часописину; хто
тратиться на дорожчий проїзд, у лексусах і мерседесах, і в пробках над мовою
хлипає, ризикуючи влізти в аварію, міг би спастися тим, що передплатить книги й
часописи на свої колективи чи народні книгозбірні; на рекламу пивоголізму є, на
поширення книг – ніколи; на зведення стадіонів і купівлю гладіаторів, ледь не
на вагу золота, є, на переклади й культурне представництво – ніколи; така
держава не може довго проіснувати не через розбрат чи козні, а через здикунення
і відставання в умовах цивілізаційного всеприскорення; через те, що обрала й
підтримує найдрімучішу маскультуру, найбрехливіший політикоатеїзм і часто,
надламуючись, летить впроти вітру; підриває невибагливу працездатність і любов
до праці – до добродіянь любов; і тільки розпалює заздрість, обіцянками й
побрехеньками, од виборів до виборів; виборюють то синдром невситимої жадоби;
скільки не дай, буде мало! тут спотворено найглибші поривання, підмінено
найтонші почуття, які, насправді, є надважливими рушійними силами суспільства;
злізши з дерев, примати-більшовики за 20 років перевернули світ, бо привчили до
знань, побороли безграмотність і обмежили глитайства, а ці, найнашіші і
найкращі, чисторукі й білокомірцеві, за 20 літ на дерева вилізли, глитайства
розпалили, зате доказали себе на всенький світ; за втягнення у непосильну й
завідомо програшну війну їх і скарано неприйняттям та відразою, що колись, у
рішучих краях, для більшої користі, унаочнювалось вигнанням за срам; але, хоч
скільки б наробили, шанс на вдосконалення завжди є; була б охота; як є охота на
членські внески в партію алкоголізму чи фракцію гобсеків, що настягують повні
палаци західної рухляді й мотлоху; жити в хоромах, коли більшість нидіє в
курниках – уже злочин; бути багатстволюбом у злиденному народі – уже злочин;
жирувати, казитися в розкоші, витрачатися на колісні гроби, коли безліч мріє
про пісну вечерю присмерті – уже злочин жадності, якої і в землеїдних черв’яків
нема; бути лицеміром серед довірливих – уже злочинюга смертний; бути
обіцяльником серед жебраків і сиріт – уже надзлочин; бути політиком і не бути
пастирем, у лихолітті і погибелі не бути рішучим і самозреченим – уже злочин
проти людства; мнямлі й прихвосні, перебіжники й пристосуванці заразили решту
зрадництвом і продажністю, лихоманкою зисколюбові; опустельнили територію!
кинути мужа й матір, продати задницю стало найподвижнішим ділом; як може вижити
народ, де за одного іноземця мріє продатись по двісті кандидаток?! по двісті
гламурок із вомбатними когтями; то зависають у салонах, то висять, загламучені,
на сайтах, як ледачі висучки; мать городов – стала мамкою секс-туризму; а ті,
що не бігають між посольств,Ю – у забігах виборчих; мільйони ринули в підстилку
Заходу – визволяються з незалежності; не бігати з криком треба – від кобзаря до
гетьмана, від пивбару до підворітні, від блудярні до сифілярні – а мати треба
тисяч за сто читачів, які б купували книги, розвивали й підтримували б свою
власну провідну верству; мова отримувала б свій безперервний пошук смислів;
задіяний інтелект – новий розвиток; а країна – яскраве майбутнє; боротись за
мову – це не з панами з вилами й косами боротись; ці дикі методи віджили
назавжди; боротись за мову – посильною співучастю читачів, які оберуть між
пивом і книгою, журналом і лексусом; а якщо недомислі вибрати – жалітись на
несвободу, плакатись на русифікацію буде пізно; на півночі, в зв’язку з поте­­­­плінням
і харчовим нес­­­­татком, виникає пот­­­­реба – розвивати оленярство; і да
поможе їм північний цар, нарешті, зайнятись достойним них ділом.

 

Я.Зайко: Чого ж ніхто і ніде не обзивається про надзлочинне
й неприпустиме; про стан взаємовідраз і взаємозрад; безвиході і безсовісті;
стан розумового вигасання на грані ментального колапсу?

 

Є.Пашковський: Бо головна ідеяка теперішнього – наставити
мертвим борцям пам’ятники – затьмила все. Ось що їх мучить. Ось чого їм не
вистачає. Ну то нехай підуть до них і попросять захисту: мертві, поможіть нам!
пам’ятники наші, встаньте з вилами! встаньте з косами! захистіть нас від
ворогів; підкажіть, як вижити; ми дообирались до становища резервації; і виходу
не бачимо. Це і є ідоли. На скільки служили ідолам, на стільки й посліпли. Вони
навіть простого очищення не могли підтримати. В народах, які розвиваються,
немає поклоніння минулому, немає поклоніння мертвоті, всім поразкам і малим
перемогам. У Китаї, мені казали, ще в 70-х був голод. Але ніхто там із голоду не
зробив ідола і не поклоняється голоду; не ставить пам’ятники, не каже, це
святиня! не додумались. Пережили, переступили і живуть далі. Діють, працюють по
14 годин; скоро не один континент запряжуть, яко обри; уже запрягають. Ці ж на
кожному кривавому й слізному місці створюють собі ідола і мруть покляті пред
ним; вже не годні ступнути далі; вперто, тупо вхилені в могильне минуле. Яке
може скластись майбутнє в баби, що живе спогадами, як вона дівкою була? Але й
баба найбабніша не живе тим, чим залітукраїнена інтелігенція. Де б найти ідола
і впхати межи очі. Їм по руках, а вони пхають і пхають! їм по шиї, а вони далі
калину гнуть! Понастворюване в газетах, часописах все, на 90% – сформований
ідол, поклоніння зовнішньому, декоративному, безживному! мертвослужіння собі! я
втомивсь це повторювати. Їм залишили, цьому гіркослізному українському гетто,
одну ілюзію України – клоніння науявленій і наприкрашеній історії, мертвому
геройству, в землю слідом! Їм залишили одну калину і домовину, пивбари й
безвихідь – а їм і досі не доходить. Індіанцям Америки й то більше дісталося.
Та для наших це неважливо. Навіщо для них тепер героїти? Навіщо для них
піднімати заводи? Навіщо для них обробляти землі? Навіщо для них економіка?
Навіщо все? коли в них є все! головні святині – меморіали, традиції,
ідентифікації. І забєги з бемкалом від кобзаря до гетьмана.

 

Я.Зайко: Пристосувались і забезпечили себе здоровим способом
життя…

 

Записав Яків ЗАЙКО

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!