Дамоклова земля. Євген ПАШКОВСЬКИЙ: "Вони дурість посіяли і її пожинають"

162

Продовження.
Початок у ч.4,5,6

 

Розмова
Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Є.Пашковський:
Їм достатньо, що ті, хто приватизував усе, покликали у бедламент; посадили в
якихось колєгіях, комітєтах, президіях; вони будуть декоративно представляти
гетто; декларувати незалежність! їм більше нічого й не треба. А інші народи
нехай постачають їм сюди — мобільні телефони, машини, тьму речей добробуту.
Свій же народ депасіонаризували до того, що він нічого не бачить, крім
цвинтарів. По селах одна надійна робота — могил копання. Українська влада
забезпечила працемісцями; вся надія на мерців і цвинтарі. А по містах, по
всенькій вітчизні — торжествуюча цвинтаріана! якби не цвинтарі, то живим не
було б де щиро встрітися. О, якби це цвинтарно-пам’ятниково-етнографічне
дійство та перевести в інше русло! якби ті кошти й енергію, які витрачали на
облаштування цвинтарів (на пам’ятники, ювілеї, похорони, могили, меморіали,
музєї, віншування і вінкування) перепустити у створення власної економіки,
сталося б давно омріяне диво.

Немало
прислужилася і діаспора — етноманії з соняшників, стріх, мальвин; сама ж то
вона, мабуть, не солому й квітки жує. Приїхала, подивилася, як бідує притулок —
і в нори достатку; лічені одиниці проміняли громадянство мачух на паспорт
вітчизни; так дорогої, так любої їм! Та ж сама хвороба, що й тут:
аби-мені-добре; значить-всім-уже-добре; самолюбові пристосуванство; нездалість
любити великого ближнього згідно з Заповіддю “возлюби себе”; недостатність
живої любові; докори й відвертання одне від одного в скорботи дні; самоїдів
плем’я! як подбали про престарілу матір – а подбати мали хист, отримали вміння,
мали й мають чим – таке вготували й собі: нікому ніде непотрібність; одринуту
одинокість; нині по закордонах устами любить неньку за 60 мільйонів вихідців:
їхня активність, стосовно овиду отчого – одна із причин його розквіту; якби так
євреї любили землю обітну, яка б була вона? то їх там скільки? а народ, що має
у світі – тільки вслухайтесь! – за 100 мільйонів рідних, не може помогти собі?
підняти вітчизну? в наймитах буде гнити?! згнивати духом, а матері не подасть
руку? то нехай він і клякне!! улюблена історія каже; всею хитрістю наймитів її
не обхитрувати.

 

Я.Зайко:
І церква так само відірвана від реалій життєвих…

Поклоняється
кісткам і доказує — це святиня! спасенствує людей лобохрещенням і поклонінням
мертвим. Господь ніде цьому не вчить; це спрофанована віра, що позбавляє
Божественного захисту. Кожна людина, яка вдумливо читає Слово і прозирає у
внутрішній смисл, легко це розуміє. Та ж людина, яка не хоче і не має до Вчення
Господа ніякого дотику, а тільки знає, що існує церква з каменюк і все
богослужіння тільки у маханні кадилом і ставленні свічок, та виправдовується
такою мертвовірою, бо це дозволяє їй чинити превсяке зло, задовольняти хіть,
любов до світу, і при цьому самовтішатися лжеідеєю, що Господь її виправдає.
Господь не виправдовує несвідущих зла… не із суворості, а по тій простій
причині, щоб не перепалили себе. Господь не дає можливості приймати вищоступені
Своєї Божественної Любові людям, які внутрішньо перебувають у злі, бо вони Його
чисту Любов, чисте Добро переводять у свою нечисту любов, у чисте зло, і мучать
себе. Бог не марнотратець. Станьте чистішими, здібними на добро — і дасться.

Коли
ж відкидають духовні закони, згідно з якими Господь розвиває і вдосконалює і
людину й суспільство, і дає їм можливість приймати Його енергію для здійснення
добродіянь, тоді відкидають Істини спасіння і вдосконалення задля своїх лживих
ідей і уславлення себе. Оце є те, що в Слові називається: ви приймаєте славу
людську, а славу від Бога відкидаєте. Славою Божою означаються ідеї Бога.
Славою людською означаються ідеї, народжені людьми; не обперті ані на які
духовні закони; тобто фантазії; і сили в них стільки ж. Слава від Бога
нехтується, чим більше уваги всьому земному; Він десь дуже-же-дуже далеко, дуже
маленький, малопотрібний і безсилий, а велич людей, влад і щастя дарителів
здається просто чарівною і всемогутньою; від них залежить усе, а від Нього що?
чим менше уваги приділяється істинному, від Господа, тим менш здатні вловлювати
Божественну волю і керуватися нею; внутрішньо; тим менше розуміння того, що є
добро і зло, і тим менше добра земного і духовного можуть мати. Вони не здатні
його спільно, колективно здійснити, як загальну мету. Вони мають лиш власну, а
не колективну мету; не власну у колективній, а власну в безколективній; тому
так тяжко дається все; мета і є любов; правильна мета притягує Його Любов; чим
вища й колективніша блага мета, тим сильнішу здатна притягувати Богоенергію;
ось відповідь на всі таємниці всього історичного розвитку…

 

Ось
наша інтелектуальна еліта – на найвищому рівні там два десятки людей — тримає
на собі всю духовну Україну, всю культурну Україну. А потім, виявляється,
абсолютно нульові ці “інтелектуали”. Але ж водночас навколо свого нуля вони
створюють цілу атмосферу, через яку неможливо ні пройти, ні прорватися; ні
мирно, ні з боєм; ніяким чином. І все зводиться до одного — ми, ми, ми: ми — генії,
ми — провідники, ми — сіль нації; ми — стовпи українського неба; ми — основа
незалежної, суверенної, самостійної. Куди тому культу лічності!

Суть
надзвичайно проста: чим більше поклоніння людині, тим менше поклоніння Господу;
менше людяності. Відповідно, чим більш порядкують люди, тим менш благопорядку і
ненасильної справедливості. Невипадково на цій континентальній території віками
було поклоніння людям. Віками було поклоніння тираніям. Саме людині, а не
Господу, Який править світом. Господь вчить цьому в головній молитві “Отче
наш”, в усьому Слові: що Він є “Бог богів і Владика владик”, Второзаконня
10.17; що Він править небесами й світом, “і всі живущі на землі нічого не
значать; по волі Своїй Він діє як у небесному воїнстві, так і живущих на землі;
і немає нікого, хто міг би противитися руці Його і сказати Йому: що ти зробив”,
Даниїл 4.32. Для них таємниця, за стома обезключнілими замками, як це
відбувається. Знаючи не знають і відаючи не відають. Невіра й людям поклоніння
— звідси. Нехай вивчають духозакони й знатимуть — як. Коли ж кажуть, що вони
правлять, нехай докажуть діяннями. Вроджені при культі лічності й самі
занедужали ним. Господь по-різному це викриває, що не правлять нічим; крім
вигадок і власних ілюзій; так Провидіння відводить від людопоклоніння, як
наймерзеннішої ідеї, що автоматично розриває зв’язок людини із небесами; ангели
вмить покидають людопоклонців, і ті підпадають під навіяння й терзання пекла;
самі від себе люди не здатні нічого виправити; нічого здійснити без
Божественного натхнення. Божественне натхнення було і в 90-ті, і 2004-го. Я
безпосередньо бачив сходження його від Господа; кажуть: ні, ми самі це зробили;
це все ми, “шістдесятники”. Нехай далі попробують. Нехай далі зроблять. А вони:
ні. І хвостами туди-сюди.

 

«П’ята
колона» винна, кажуть.

П’ята,
шоста, двадцять шоста… Хоч яка б колона йшла, але ті, хто приписав собі Його
заслуги й владу, будуть усунені невідворотньо. П’ять років одне доказували:
Україна вічна! нарешті, вічна! Коли один Господь вічний. Так вони казали, ми
вічні. Їм і показано: вічна чи невічна? вічні чи невічні? де Він і ми? Так і
збувається — по співвідносностях.

 

Ми
є свідками цього процесу.

Так.
Що захотіли, те й отримали. Деякі казали, ми праведні, — їм відкрилась їхня
праведність: блуд, хитрозлодійство; а продажність, а зрадництво! казали: ми
маємо месію і десять літ носилися з ним. Їм відкрилося їхнє спільне месіанство.
Я їм особисто у вуха вкладав, життя витрачав, час марнував — не доходить. Доки
до вуха долітає, те воском запливає. Тоді я почав розказувати це ширшим масам;
може, комусь дойде, що Господь править, а не кволі істоти, в масштабах Творіння
менші найменших мікробів. Якщо людина вже уявляє свій масштаб — свій
мізернорівень, вона слова убоїться, “Вічний”; це синонім Бога, одне із імен
Його, яким відкривався нам. Людина узгодженого масштабу остережеться ставити
людські ідеали першими й головними. Вони можуть і повинні бути, але не першими
й не головними.

 

Безумовно.
Свідомістю, зовнішнім розумом це визнає кожен, а от духосвідомістю, внутрішнім
розумом — ненадовго. Власні бажання і власні плани безмежно далекі, якщо не
протилежні, одвічному Планові і головному завданню. Виходить, свідомість або
первісний мозок, даний для існування, пов’язаний із чуттєвістю, обманює людину
і заважає чути мозкові частини, сформовані за нової, олюдненої доби? Виходить,
тваринна частина створює ілюзію сприйняття, ілюзію справжніх цінностей,
радостей і потреб; і нав’язує їх новим, лобовим частинам і одволікає від
надзавдань; от що значить влада майя, підкорення ілюзорності…

Вони
самих себе вирядили в святих, а Він викрив їхню всесвятість. Вони себе вирядили
в те, що вони найсильніші і вічні, а Він викрив, наскільки найсильніші й
найкращі вічно. Вони казали, що вже вони перемогли зло, Господь допустив їм і
старе зло і нове і позволив поставити всюди, де казали, вже ніколи його не
буде. Вони так казали у 90-х, а потім 2004-го, всеньке зло переможене,
Радянський Союз, комунізм переможений… Сиріт культу лічності намножилось, як
дєтей лєйтєнанта Шмідта. Там поклоняються ідолові в мавзолеї, а тут своїх
ідоляк попридумували; не гірших від того, що лежить у граніті, мов обагачений
сказ, мов смерть на мільйони рентген у зарадіаченому контейнері; і в них руки й
ноги тіпає, щоб тільки не прибирати, тільки нє-є: а ну, як знов вибухне! і всіх
перекусає. Ідол є ідолом, як людоїд людоїдом; та прибрати безсилі; він править
ними, а не вони; так попущено для очевидності; та головне в ідольстві — їхні
вчення, помрачіння й роздвоєння народів, онемочілих до того, що свого головного
людоїда бояться винести і вся їхня віра їм не помагає; бояться, може, рвоне, як
і полум’яний чортобиль його імені; сперечаються, яке він добро робив; яке
обійшлось обезживленням континенту; де без його кам’яної руки могло б
життєдіяти понад мільярд людей, а так рахівниці втерпли долічувати кістки — і
зникли з обігу; пропали слідом; міг бути понад мільярд, і ні війни, ні суми,
якби не поклоніння людині або дещиці людей, замість поклоніння Господу…
Зайняло б забагато часу згадування всих лживих ідей і лжеобіцянок, ілюзорщини,
свідком якої я був із середини 80-х. Скільки говорилось, брехалось, марилось,
присягалося, вірилося, довірялося! скільки співалось, танцювалось,
вигукувалось! всього того, що ніколи не збудеться. Всі ті люди, які возсідали в
президіях, на сценах; які танцювали язиками, навприсядки марили, всі вони добре
знали, що все це марнославства героїка — величання, красування, марення —
їхня…

 

 …поетична уява…

…їхня
возлюблена ілюзія; кожна людина щось любить своє; має улюблення особистісне,
родове, національне; але свій план і своя любов не може замінити всесвітнього
сценарію — і великого розвитку, великого діяння Його Любові. Мале має
доповнятись, узгоджуватись, підживлюватись Великим; зимою бджола, відпадаючи
від клубу, приречена замерзнути. Випадання із світового розвитку — малопомітне
падаючим, але нічим не краще: приречених мільйони. Танцювалося, співалося,
говорилося — все те, що можна було б сформулювати одною фразою: нічого не треба
порушувати! нікого чіпати! злодіюг минулого; любімих колгоспів! взагалі нічого!
це порушить лад, приведе до громадянської, до страшного кроволиття! ви цього
хочете? Сидимо тихо, ліпимо тільки глиняники, фінансуємо тільки черепки, любимо
тільки нашу історію і національний одяг. Чим завершилась ця видатна ідеологія?
видно насьогодні: ілюзорщина зникла, і як не бувало; а з нею і чверті населення
заляканих і тим одіпхнутих від клубу. Не було б так прескорбно, якби я не знав
і не писав про це із самих 90-х; не було б так страшно бачити марноту виживань
у завідомо програшній війні. Для тих, хто не знатиме, що таке для українців
2010 — це повна національна анігіляція. Повна згуба намріяного протягом 200
років. Захистили їх їхні патякала, депутякала, суди, міліції, прокуратори й
інші вібратори в розшитих златом погонах? В генерали одним указом пошивали
сотнями — назахистили генерали? Для кого ж ще ця держава, як не для них,
захисників духопорожнечі? у царя таких героїнів було тисячі; озброєних вояк 17
мільйонів; помогло? коли увірвалось Терпіння і дмухнув жах Його, убиюги з
охорони, що людину розрубували навпіл, одним махом, і ті розбіглися мало не в
кальсонах; армада з десятків мільйонів комунісів, кегебісів, комсомолів, що
пройшли війни, таємні завдання, морозні стройки, помогла утримати комунарню? то
цим бутафорним, покозаченим у черзі за салом мало повезти більше? у війні з
Богопорядком?! Звироднили все і розводять ручками. Чого так трапилось? не
хотіли позбутись нічого і мати все; не могли позбутися, хоча б комунобрєдєї:
ледачого щастя з вареників, що самі летять у рот. Це коли ще було підмічено? це
коли вже комуномєчта жила? Їй потрібно було тільки оформитись, у відповідну
ідєю; всєобщий брєд; як жити-пити-потягуватись, тільки й работая на туалєт?
Жодна ідея не може притягнутися й прорости, якщо в людині й народі нема
відповідних їй, притягальних їй, поживних їй, добрих або підробно добрих,
живильних або смертоносних бажань. Це коли було? А досі галушкам пам’ятники,
мов підсадних качок, ставлять — нехай летять! Не хотіли позбутись старого, а в
той же час – хотіли нового. І комунізму, й капіталізму. Ну, й розчахнулись; між
заздрістю внутрішньою і зовнішньою; між любов’ю до владарювань і заволодівань;
між надлюбов’ю до світу й до себе; між заздрістю й жадністю; між підсвідомою
жадобою і проявленою; тому, хоч як крути ці дві схильності, а виходило гірше й
гірше: цинічніше і наглючіше зло; хоч як крути цю динаму сотні літ —
примітивноенергія виходитиме та ж сама; і розчахуватиме, ніби немає іншого; Вищого!
ілюзія підвела; лєніняка улюблений, ще той галушник! накидав повні лопати
щастя. Втрати населення й економіки неспівмірні з громадянськими війнами.
Відчай призвів тільки до еміграції 20% діяльніших; втрати творчо і науково
здібних за 90%; залишені, кинуті з комунізованими пенсіонерами й радянськими
старцями, влаштували провалище континенту, ковзанку в пекло. Де так марнується
дар життя, довго життя не проіснує; при всіх бажаннях і упованнях; країна, що
тільки чинягам, здирникам, роботягам у погонах сприяє, а все працююче й совісне
добиває, така злокраїна не має права і довго не може протягнувати; бо веде
війну із Його вдосконаленням; коїть насильства над духовним добором; сприяє,
щоб дикі, перенаглілі поїли милосердних і досконаліших; дарагі, дарагі, обчєствєні
слуги! мілашкі і дарагуші, обчєствувані доніззя; дорого ж вони обійдуться самим
собі; для них, державних вібраторів — ця-страна-одно-удовольствіє! вся любов
їм! а решті трупарня; де ввесь спосіб життя, щоб послизатися насмерть і ніхто
не поміг. Так поможуть і їм. Збулися уявлення древніх греків про нас: десь там,
у густих туманах, є вхід у пекло.

Люди,
які зараз водять мітинги на захист мови, якби вони підтримали в 90-х роках ідею
люстрації і очищення суспільства, якби дали можливість прийти до влади
діяльним, якби дали можливість утворитися середньому класу, а тоді ця
можливість була, могли б мати на сьогодні і національну культуру, і незагрожену
мову, і дієздатну країну. Але не прийнявши ідею очищення — ідею розкаяння і
творення нового — втратили і перше, і друге, й третє. Бо людей, які б хотіли
жертовно дбати, немає; каторжний труд, як відомо, безплатний труд, і
найсвідоміших вже заїздили; беручкіші поїхали; працюють за кращі гроші в
кращому світі; ні за які приваби не збираються вертатись. Їх туди викинула
провальна атмосфера, ганебний злодух, який утворили опатріотичені комуніси 90-х
років; потім ще була можливість 2004-го; вони далі привели комсомол, вже
одряхлих, як сточені шашелем милиці, патріото-комунісів; освиноматілих
комсомолок і диявола сотоваріщєй; знов, на радостях встрєчі, почали пити, вити,
цибати, танцювати на сцені; замість того, щоб хоч таке, залишкове, очищення
втнути — нізащо! А тепер ридають! та це ж людоїда ридання! схлипи людоїдихи,
яка вбила, з’їла своїх дітей, нажерлася до відвалу, а коли вже її в наручники,
починає плакати з перепою, з похмілля ридати; вона щось втратила? а-а, згадала,
сердешна. Дітей поїла. Це людоїдне покоління виїло все, що підростало. Видно по
мистецтву; все покоління 80-х — 90-х — поетів, художників, митців, композиторів
— воно їх всіх визнищило, з’їло дітей; угробило байдужістю; так само знищило
підприємців; тих, хто в шахтах лежать; тих, хто в київських озерах лежать; тих,
через кого дерева в лісах проросли; воно їх знищило; дозволивши малопримітну
громадянську бойню. Ніхто не збирався їх захищати. А зараз кричать, давайте
захищати мову й свободу слова! сплюхи! вже не свобода слова, а цілого абзацу.
Свободяга абзацу. Чимсь можна змити власних дітей людоїдство? це людоїдство
закладено 91-го, а 2004-го продовжено; ніколи не змиється. Ніякими мітингами,
ходіннями від площі до площі, від галасу до порожнечі. Ніщо не поможе. Повинно
зринути інше покоління; Господь надихне інших на іншу, живу фазу розвитку.

 

Вони,
кажуть, очистились; покаялись; не тільки у своїх гріхах, а й у гріхах своїх
попередників; знов, хлопці, підемо, боротися будемо; ми вже не ті…

На
язиці… можуть казати — і те і те не так, і те і те неправильно — але зречено
ніхто нічого міняти не хоче. Навпаки, витягують із віджилого різних
лжефілософів, провідників, різну білібердєнь, і з павутиння й праху хочуть
возвести країну. Руки тільки до боротьби — за вольнії права — сверблять. За
обов’язки не дуже. Портретами обвішуються і в павутинні цитат обімлівають, ніби
в осяянні. Запропаще скорбна ця сліпоманія. Легше вернутися в неандертальський
лад, аніж у віджилі ідеї. Новий стан породжує і новоідеї. Суспільство будується
на поборенні зла і сприянні добру, а не на затятому зборенні культурно
відмінних і владоспроможніших на сьогодні. Для всього свій час — виборювати
свободи і дбати в стані свобод; розкорчовувати і сіяти; а тутай ні: пеньки й
бур’яни доглядаємо — і так боремось; нібито за свою землю; насправді: за
злосвободу відсталості. Де зло значний час не поборюється і добру не стає місця
— і добромайбутнє відсутніє. Хоч якими б прізвищами звались мертві, вони не
оживотворять! Хай зараз звернуться до мертвих; до пам’ятників; від кордону до
кордону! хай звернуться; спитають як жити? хай мертві їх захистять; хай мертві
поможуть. Мертві не помагають. Мертві живуть у духосвіті. Дайте їм спокій! Не
ставте це головною ідеєю; скрізь і так: мертва культура в театрах, мертва
культурщина на екранах, мертвокультура в бібліотеках, мертвотою забита освіта,
на мертвотінь віджилого витрачається хмара бюджету; енергія громадської думки
витрачається на переосмислення мертвих ідеалів, а нового не твориться нічого;
нічогісінько новоякісного; на духомайбутнє не тратиться — ні духу, ні копійки.

Поясню
на простому прикладі. Вмер мого віку письменник, вмер, у жахливенних умовах.
Життя його минуло чорно, без гонорарів, без роботи; так більшість пишучих тепер
живуть; таке й не снилося безталанним століття тому; але тоді й не гасали на
джипах, не було стільки мільйонерів і мільярдерів. Коли письменнник здихає, а
якийсь кабан жирує, це не письменник непотрібен — скописько закабанілих
байдужаків, непотрібних для описання. Поки жив, винуватили в аморалізмі; пів
держапарату подонків, а половина збоченців – і ніхто не винен; а письменник
генерала описав і попавсь на аморалізмі; давай клювати; статтями видовбувати
очі. Панам не подобалося, як горемика писав; панам хтілося, щоб про неньку
сиропив, на сопілці в брилику грав; потішав заплющених красивою грою про
пасторальну жись; списану з панських садиб і маєтків; де на одного пса по три буди
з підігрівом підлоги, а народ замерзає в розвалюхах; народ, який вони в
депутатстві так люблять, спить на відкритих вокзалах, у тридцятилютий мороз,
підстелившись картонкою на голобетонній підлозі. Пани й запаніла обслуга з
інтєлігенції ототожнили життя із телекадром — зі своїм довольним усміханням у
ящику — і розучилися бачити серцем: на шостій частині суші погребальний вітер
виє! на шостій частині світу доживає кілька відсотків населення; із них праце­здатних
і діяльних — менше відсотка; по шостій частині суші вітер — стогне поривами, як
німа душа всиротілого, що вигрібся із розстрільної ями і не знає, куди подіти
себе; ніде нікого! а пани й підпанки, в коробці, все засідакають і умнякають,
умиляються й розважаються; клюють одне одного; як курчата без квочки;
перекидають воду й пшоно; тіпа чимсь сильно правлять; коли стихія править вже;
вітер ниє прострелено, стогне зітханнями — і в перервах між схлипами: така
чорнота, така порожнеча, ніби й горе тут оніміло давно; гангренна моторош! на
шостій частині суші всього декілька великих міст догорає вночі, а то все
вокзали й кочівні, вокзали й чуми, вокзали й стойбища; вокзали й віхи; вокзали
і попелища; ледь мригаюча, ледь жевріюча, дрижакуватим мерехтом, тліну сяйвом,
пустеля згасань! барачнотюремна безнадьога перегулялої комунарні, і тільки
вітер. Словом, не винесла душа поета… Вмер — за два дні гроші найшли; вони йому
потрібні? особисто йому, а не погребальникам і поминальникам? він при житті
таких грошей не бачив; ніколи. Потрібно мертвому сприяння? потрібно, кажуть,
дуже потрібно; вони будуть його уславлювати, лицеміри. Мертвим не треба нічого
від живих. Очевидне приматам неочевидне українцям — по самі очі державним лоєм
запливли; пихтять і не бачать нічого. Що мертві живуть у духовному світі, а
всяка любов до мертвих дорівнює ненависті до живих.

 

 

Продовження
в наступному числі.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!