Продовження. Початок у ч.4,5,6,7
Розмова Якова Зайка з Євгеном
Пашковським
Є.Пашковський: Байдужість і є
ненависть; непроявлена як фізичне насильство. Небажання співчувати — знати,
визнавати, розуміти, вбивати заздрістю і відчуженням — духовне вбивство. Таким
способом це суспільство вбило сотні, тисячі найкращих своїх синів, мільйони
вигнало в жебри, а висунуло вперед людей тільки ззовні людоподібних; їм бракує
тільки привабливішого вигляду…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я.Зайко: …суспільного визнання.
…в очах розвиненого світу; їм же
зманювати інвесторів; своїх то всіх оголили, праведники. Їм ще не вистачає бути
святими й прекрасними. Свої партії мати, в благодіюгах ходити. Вони так цього
хочуть! але ніколи не матимуть; бо час лицемірства недовгий. По законах
Провидінням попускається певний процес, а потім викривається, щоб бачили плоди
діянь. Мімікрію поганок під добрі гриби — отруту зла. Не тому, що Він раніше
цього не знав; знав; але людині дана свобода здійснювати своє — те, що вона
хоче; які гриби хоче, такі й збирає. Але коли це загрожує малому залишку людей,
які мають добро у собі — людям, яких Господь розвиває для вічного — тоді
лицемірство буде Ним викрите: для добра тих, які на злоприкладі повинні
вчитись, яким є зло? щоб не забажали і не робили його; не травили себе та
інших. У них вже посіяне і проростає Його Добро — і лживим не переманити їх.
Ну, це процес самовбивчий для
декого…
…нема потаємного. Якби пам’ятали,
то б і не коїли. Поки в лицемірному добрі, як тьмущенко, всі чомусь впевнені,
він святий. Десять років про його всесвятість говорять, говорять, сперечаються;
мегатони розумової енергії випалюють; на цій енергії можливим було тисячі
відкриттів здобути, розвинути підприємства, ні, ляси точать! ніхто не спішить
вдосконалюватися, згідно з настановами Його! ні, навіщо? скоро Європа;
всьойтакхарашо! ставлять над собою тьмущенка, підсаджують йому інтєрєсну
дамочку, милуються на нєнаглядок своїх! десять років одні розмови; одне
говорилово; що та сказала, що той сказав; що та сказанула, що той; в
телевізорах одне: обговоріте, прокомєнтуйте, обговоріте, прокомєнтуйте; і чад
пливе, пливе. Коли сталося, те що малося, немов потєряні: за-що-це-нам?
Перечаділи серйозно і марять, нестямні. Коли Він припиняє це лицемірство, не
стільки людей, як лжеідей, що заважають саморозвитку, коли припиняє —
неважливо, чиїми руками — марнотратство енергій і розумове вичерпання,
голосять: це боротьба з дємократією! свободою слова. Та з дурістю вашою! із
отруйним дурнослів’ям, яке ви називаєте свободою слова; і розледащуєте людей.
Десять літ я потратив на те, щоб
створилась академія української мови. Я провів сотні годин розмов; доніс цю
думку до сотень голів; вона вбивалась в голови претендентів, президентів,
братів президентів, радників, соратників, депутатів, меценатів усіх мастей.
Вони доказували: Женя, не переживай, Україна вічна! є інститут української
мови, мова захищена; 90% газет українські, всюди все українське. То чого ж знов
за неї боретеся, провидці? Одного літератора, ще на зорі 90-х, питали колєги в
Польщі: “Лєон, це правда, що українці борються за українську мову?”, “правда,
правда! борються! так борються! а у вас хіба ні?”. “В дурдом закрили б зразу”,
— з сумом відповіли йому. От і я кажу їм: боріться, боріться; доки в Європу не
пустили.
Живу мову треба створити, а не
дубово-гробів’яну. Для духоєдності, а не звідчуження; для пасіонарності, а не
розбайдуження народу. Непосильне дубам-політикам і короїдам-мовознавцям, по
плечу тільки письменникам; хто відчуває слово, як композитор музику. Чом я
стільки клинюся на немові? бо опобутовлена, пристосована до суто земних понять,
до суто земного мислення, мова може бути і провідником суто земних емоцій, земної
любові; а передати поняття і блага Вищолюбові, бути провідником Його натхнення
малосила; невикристалізувана для духомислення немова допримітивнює і так
недалеких; хоча їм здається, мова є! найдосконаліша, найкраща! така ж, як і
свобода: потерендякати про політдушогубні, побутовопомийні справи; їхня мова,
як і їхня премудрість — вигадка природніх умів про своє всесилля й всевідання;
обожествлення примітивних знань, стан запихатілих голіафів, що поносять
воїнства духовних істин; вони їм здаються безсилими, але виходить завжди
навпаки; праща означає істинну духосилу, Істин силу — дію не людської Руки — і
камінь не помиляється; находить скрізь; як блискавка всяке виставлене напоказ,
обнагліле залізяччя; взятий від стад овечих — Давид — означає надсилу Блага в
Істинах, а у вищосмислі: Самого Господа; Пастиря дією Блага; всепроникної
тонкоенергії, що й прообразується стадами овечими; великою кількістю лагідних
сил; Благо в невинності захищає себе й своїх — Його Сила уражає водномить,
переможнить через Його Істини… Акадємікам мова дуже дорога; як культури
пам’ятка і самоцінність; як колєкціонерам рубльовська ікона; аж руки й ноги
тремтять, так од мови мруть; мови мруть одна за одною, а вони, рятуни,
культурно трусяться й трусяться, перед черговою мрущою; якби так Вавілов
нарятував насіння, то досі б не мали що їсти; прохвесорам мова дуже дорога: як
матеріал для препарувань і залякувань бідних студєнтів її конвульсійним
дриганням; для політюг мова дорога, як головна національна довбня; тіпа атомне
аружіє; для патріотів — як масовий ідентифікатор, агітатор і пропагандіст
їхнього кидалова; для багатьох мова і дорога, і, по-своєму, навіть рідна; як
голодному вкрадений кусень хліба за пазухою. Правда, він так одвик їсти, що вже
не знає: шо-з-ним-робити? Тому мову в нас люблять всі; увірувані в
українськість і записані в патріоти; мова потрібна всім — і так потрібна, що не
хочуть і не мають часу взнати, для чого вона потрібна Богові і створена Ним? І
чи будуть потрібні вони, якщо вгеть знепотрібніє вона Йому? Видно, через
невідання — улюблена то улюблена; в імпотентів також любов; і рідна й
возлюблена… Але до указу не дійшло; не зміг підписати; руки вивихнув, так
крильми махав. Чомусь у голову Рішельє прийшло створити академію французької —
і ніхто його не просив, наїттям дійшло — і французька леліється на континенті з
1630-х; французам не треба мітингувати за мову; полякам не треба боротися;
німцю не треба боротися, а українцеві постійно треба боротися — і то за рідну
мову! насмерть! мова є нація! Вже нема нічого. Заводи, фабрики, землю — за
пазухи трансконтинентальних компаній; і мовоборять. Книгу в тисячу примірників
розкупляють за тисячу років! А тільки в одному містечку Франції, на ярмарку, за
три дні французи розкупляють за півмільйона книг. Борітеся, непоборні! Залюблені
до обмерлості. Вже накультурили і надбали. Нехай згадають, скільки доказували:
як ви смієте чіпати святих комунісів! рукі прочь! вони, святкомуніси, збудують
святу Українську державу. Вони й назвели, і все віддали — руками цих людей.
Своїми руками все віддали. А нащадкам
гімн, мову й ходіння від пам’ятника до пам’ятника. Залиш їм одну цю
вулицю, стару-нову-свєтлу-путь, ходили б сто років туди-сюди і були б щасливі.
Славу кричали б, аж у кедебе стіни репали! якби і все довкіл вимерло б, а
лишилася одна вулиця від кобзаря до гетьмана — вони б і це називали країною.
Ходили б, доказували б, що їх
завойовують, їх зраджують, проти них воюють, підступно обманюють! ті, хто
голосують проти всіх; що діло у виборчих урнах; у підтасовках, у серверах, в
ідеях, які треба вкласти в голови; горе в чому завгодно, тільки не в них самих.
І ходили б цією вулицею… ну, фактично, вони нею і ходять всі 20 років; іншого
шляху не бачать — від проходжань під гаслами, прапорами, сльозами,
самозамилуванням всі 20 років. За той же час Сінгапур вирвався в приклад
світові. Зруйнована Німеччина стала провідною в Європі. Надламана атомовибухами
Японія звела надекономіку. А ви, хлопці, ходіть, прохлаждайтесь, між
пам’ятниками і пивом…
Японія звелась, не маючи ні
родючої землі, ні родовищ, майже нічого.
Дух мають. А тутай? алкоголізм,
наркоманія, розтлін, продажність, деграданство — вони добробут народять? Якщо
тут церкви — ні одна, ні друга, ні десята, ні сто десята, не бореться із
самознищенням, якщо в багатьох існує боговідторгнення й богоненависть, початки
всіх смертних недуг, то звідки Наденергію можуть приймати? А не маючи
Наденергії, вони не мають нічого іншого в своєму активі, як ходіння намерзлою
вулицею, від пам’ятника до пам’ятника, і присягання їм; оплакування себе і
грозьбу врагам. Кому грозитесь, забиті? ви спіткнулись об простягнену скрізь
мавзолєйну руку. Догрозились, що нікому сформулювати хоча б те, що ми пережили
за ці двадцять літ. Не можуть правильно назвати те, що жінки кинули мільйони
сімей, подалися навзахід, діти в тюрмах, чоловіки спилися, села вимерли, а ті,
як минулий вождяк, виправдовував їх, заробляють кусочок хліба. Чим?!
душпогубленням? якщо тут не визнають елементарнєйшого, якщо зло роз’їло
всередині, якщо наповнені злобажаннями, Добродіяння Його не може бути
довготривало добрим. Вже отримували великі імпульси, на початку 90-х, 2004-го,
а потім все обернули у протилежне. Хоч скільки б Господь давав Наденергії, все
зведуть у навпаки; у важливе й приємне тільки собі; у побутово земне; дай
більше, будуть більше себе погублювати; більше хтіти — дорогущих машин, більших
зарплат, більших маєтків, статків, більше мертвої розкоші, мертвотної їжанини;
скоріш дозіп’ються і перечавляться на дорогах. Щоб мати, треба не бажати —
надмірного. Бідніші за нас щасливіші за нас; бо не мають такого марнотратства.
Пора космос і духосвіт освоювати,
відкривати й почерпувати новоенергії, а тут, на стратегічному рівні, історію
ділять, вишиванням граються; то це не даун-стріт?
Це стан суспільства, який ти
розумієш. А кого не спитай, не можуть усвідомити.
Не хочуть. Один із патріотів
споїв і вигубив населення стільки, скільки війни не подужували; кожна третя
дитина — пивоголік. Це він не розуміє? він недоумок чи його не навчили, що
постане на вічному суді? не розуміють ті, хто завозить наркотики? знаркотили населення
– кожен двадцятий — наркоман. Інші завезли блудяжні ідеї; щокожен день, як не
гомосек, то лесбіянка видряпують очі, доказуючи свою правильність, а інших
відсталість. Тут від праведних комунісів не вспіли одхреститись, є другі;
кланяйтесь їм. Питається: Богу потрібні ті, які нагло вкорочують собі віка і
тягнуть несвідущих за собою? чи потрібне примноження роду людського? Можуть
гомосексуалісти примножувати рід людський? Не можуть. Можуть алкоголіки
примножувати рід людський? Не можуть. Можуть наркомани примножувати рід
людський? Не можуть. Чого ж вони хочуть вимертвити суспільство? що й так
згортає ласти. Це тільки деякі із причин. А подібних кожен може побачити дуже й
дуже. Це самі позірні; їх глухий почує і сліпий побачить. Вони ж і цього не бачать
і не чують; не визнають і не хочуть знати; із Ким воюють і що вояк цих жде!
думають, це богоугодні й простимі справи?
Знову-бога-нєт-всьопазволіно-всьонармально. Не вистачає тільки: кому достатку,
кому стабільності, кому яхти, кому мови; от у кожного й одбирається або
викривається його головне. А так би були — і з мандатами і педофілами; і з
мандатами і гомосеками; і з мандатами і наркодільцями; і з мандатами і
пухнастими лідерами, торговцями дитячим пивоголізмом; розповсюдниками такого
алкоголізму, якого не було за всеньке комуністичне іго; та з часів первісного
ладу! звідколи тут вперше з’явилась істота з кам’яною сокирою, не було такого
безчестя, яке завелось за неокаяне 25-ліття; рознезалежніли, всебевєрующі;
вєрні пастирям своїм і вождям.
Понадіялися на слово вєрую і на
храм пожертви? бачили, як царятам помогло? а царі більше й щиріше жертвували!
поклались на вєру в одне слово вєрую? Вєра в спасительне званіє вєрующого — нє
болєє, чєм самонадєянность. Коли ангелами в духосвіті одна вєра викривається — як
стан прозрілості й любовесповнення — там проявляється тьма богоневідання й люта
богоненависть: до Господа і влади Істин Його; бо через Благо Істин править Єдин
Господь; а не вєрующі, одне слово, вєрую, правлять Ним; визначаючи від себе, що
добре? що зле? що спасительне, а що душпагубне? кому на небо, кому нижче? “Хіба
не знаєте, що неправедні Царства Божого не наслідують? — каже апостол Павло в
Посланні до Коринтян, гл.6.9 — не обманюйтесь: ні блудники, ні ідолослужителі,
ні перелюбники, ні малакії (рукоблуди), ні мужеложники, ні злодії, ні лихоїмці,
ні злоречиві, ні хижаки Царства Божого не наслідують”. Вєра в заслугу вєрованія
не помагає. Кожен зважується не по званію вєрующого, а за станом
любовесповнення або відсутньості любові — до Господа й ближнього Його; за
станом дієвого милосердя або діянь тільки для себе; по схильності до принесення
добрих або лихих плодів. Ясніше ясного пояснює Сам Господь, “хто Мене відкидає
і не приймає слів Моїх, той матиме суддю собі: Слово, яке Я вирік, Воно
судитиме його останнього дня” Іоан 12.48. Останній день уже йде. Останній або
судний день — час, коли збільшення Світла Істин сприяє викриттю доти
прихованого: неправд зла чи істинного добра. Неуникне для кожного у вічності,
почасти проявляється й тут; нині; коли у вічносвіті, для багатьох народів і
царств, триває великий Суд і дії Бога там — сили Його — досягли землян.
(…) Людина й народ розвивається й
занепадає від накопичення родового зла; є один спосіб вижити — розкаяння; але
для цього треба знати істини: в чому каятись? і як не вертатись до зла; без
цього зло розростається до повної підміни добра і небажання знати про нього; до
профанації і дезорієнтації; вже радянізм був поклонінням людині замість
Господу, а це говорить про пересичення внутрішньозлом. Війни й морози сибірень
трохи припекли його. З приростом добробуту зросло відчуження й надбажання.
Стало менше, аніж хотілось; хоч і було більше, аніж у повоєнні; але не було
щастя, як по війні; зло через надбажання знов перекрило сприйняття доброго
духонавіяння і відповідної радості; хоч скільки давай, було б мало; в самому
матеріалізмі закладена тяга до його знищення. Було поклоніння літературі і
візуальній культурі, як релігії. Відповідно, з цього середовища висунуті були
лідери, для яких література і культура є релігією; або майже релігією;
обожествленими рядками; обожествленими артістами, їхніми ролями і постановками.
Людина завжди прагне Любові — вищої над дійсною і перебуденнілою — так
проявляється вроджена тяга душі до Предвічного; до Божественної Любові; до Радості
радостей; від незнання як найти Її — душа обожествлює милозвучне, красиве і
недоступне їй. Так, за відсутності богопізнання, — справжніх відань про Бога із
Слова Його — культура несвідомо стає замінником Його Любові; а замінником Його
Мудрості — справжніх Істин і надузагальнень, відкритих Ним — стає наука, згодом
політика. Релігію визнають у віровиправдальній формі, яка ні до чого не
зобов’язує; який стан, така і релігія. Роби, що хоч, верзи, що хоч, перехрести
лоба — і ти спасений. Доти була культура, яка ледь розрізняла між добром і
злом. Знову ж таки, для цих людей література, культура, все зовнішнє є
релігією. Істинне богослужіння для них — чуже й незрозуміле; який Бог, коли є
вони; уславлені; коли є влада друкованого слова на маси; істинна влада Господа
для них незрозуміла; благогоговіння перед Ним відсутнє; так допустили, що
релігія стала інструментом політики — і Богу знову служать тільки свічками в
храмах, а не горінням любові до діла; одними возгласами, а не благими ділами;
одною вєрою, а не добрими службами; щирим і чесним виконанням кожним
доброобов’язків на своєму місці; все, що Господь вимагає в Слові Своєму —
принести добрі плоди: діяти во благо багатьох — для них малозначиме; на другому
плані; завжди здається: є важливіші речі. Тоді вони автоматично стають на
першому плані, і короткозоре суспільство не сприймає підміни; їх слухають, мало
не як богів. Народ їх поробив богунами і потерпів по всіх напрямах. Скільки
борюкаються з хабарництвом — воно в душах вже. А що з ним боротись? коли є
пряма заповідь: “не бери дарів”. Це духовний закон. Питається, чого його не
донесли? ні вожді, ні пастирі; а вони своє мололи! святєйшествували, святкували
себе, ділили церкви, куди тільки покійників носять і мощі чтуть, а Бога Живого
почтити нема кому! почтіння до Істин Його на нулю; коли ж всьопазволіно, під
покриттям гріховиправданості Його милістю і заслугою, то де Він? Так опиняємось
у пребезсовісному сьогоденні; в духоруїні, де радості менше, аніж після жаху
чорнобильства і останньої війни. Законників, законодавців, законодавів
півкраїни, а бардак, як у порозчинюваному звіринці. Земні закони не діють у
стані внутрішнього обеззаконення; і навпаки: якщо людина приймає Духозакони,
вона й земні приписи виконує автоматично; без внутрішнього земне не діє, або
діє малоефективно. Суспільство ж повинно керуватися Вищозаконом і не мати
сумніву у його виконанні; Духозаконам треба підкорятися, як законам математики;
коли ж живуть як попало і як прикортить, злолюбов виїсть зсередини і залишиться
тільки зовнішня, позірна доброта; і тому говорити про розумний чи дурний народ
— абсурд.
Як можна осуджувати кислиці на
дичці, а яблуню виправдовувати? плоди хіба не від одного кореня? хіба не по
плодах пізнається й дерево? “всяке дерево пізнається по плодах своїх”, навчає
Господь у Луки 4.43; вчить віками, та не доходить: всякий матиме вічножиття
згідно зі справами добролюбові або до себе любові; згідно з служінням багатьом
або тільки для себе справ, виправданих званням вєрующого — в Його спасительну
заслугу; всякий є якістю своєї любові і таку ж матиме участь; чи вельможним, чи
страждущим, чи розумним, чи добрим назвись — вєра викрутитись не поможе; бо не
може змінити якість енергії, ту головну частоту, яка й приведе до собі
подібних: добрих до добрих, а злих до злих; партбілєт вєрующого енергії не
міняє; вєра без богопізнання, вєра без богорозуміння, вєра без прозріння Ним,
вєра без намагань змінити себе і світ, як наука, яка не приносить користі —
добру не сприяє; отже, сприяє злу — жадобам служіння собі, як богорівній
істоті; себелюбов же постійно збиває на ілюзію: ми хороші, премудрі, от тільки
влада дурна! така ж обсіла і лжедемократія; народ стало особливо вигідно
хвалити; ця мантра затьмарила собою все; ця булька — про народу безгрішність —
стала найдешевшим підкупом виборців; особливо діяло на старих, яким ще й
признавалися у любові; століттями інтелігенція ідеалізувала народ, захвалювала
його і таким чином розділяла: на терзальників і терпигорців, на владоможців і
підлеглих; багатих і бідних; коли ж двічі на століття вони помінялись місцями,
зочевидніла вся галіматья такого впевнення; добро і зло якось не залежало від
класового походження; на Колимі бригадіри з селян звєрствували посерйозніше
царської охранки; змладу вєрующий, виучень духовного училища й семінарії,
бідний син чоботаря насилу розгинався над розстрільними списками, коли вже
сіріло у вікнах і вкотре люлька гасла, а рука отерпала так, як у батька від
шила не терпла, і він закладав її у кітель; за смеркле століття добромудрість
народу так само не виправдала себе, як і послужні ідеології, на які купувавсь
простолюд у щоденному виживалові; у цій м’ясорубці безжальної
матеріалізмократії; але хто породив її, як не віра в тільки земне? як не
надлюбов до земного? як не одна вєра у виправдальне званіє вєрующого? як не
всебевєріє плоті у винятковість свою — і своїх надпотреб! цей потяг не
вивітривсь, і це одна із причин, чому тут не далось — ні усвідомлення власнозла
й всього наробленого за століття; ні дієвого окаяння; навіть ангели визнають
себе чистим злом, пам’ятаючи: добро в них від Господа; виходить: тут кращі за
ангелів? вдивляйтесь, покажуть.