«Читаючи, перечитуючи…» Миколу Ільницького

755

26 листопада 2021 р. відбувся перший тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. За результатами розгляду в номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» до участі в другому турі конкурсу допущено, зокрема, книжку відомого літературознавця і критика Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми» (Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019).

В Інституті Івана Франка НАН України (м. Львів) нещодавно відбулося обговорення цієї книжки.

 

Директор, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Євген Нахлік:

Стосовно такої знакової постаті у вітчизняному літературознавстві, зокрема літературній критиці, а також в українській поезії, як Микола Миколайович Ільницький, виникає подив: чому цей видатний учений, поет і перекладач – досі не лавреат Шевченківської премії? Популярний і читаний критик іще з 60-х років, без публікацій якого неможливо вивчати поточний літературний процес в Україні відтоді й досьогодні, крізь призму розважливих інтерпретацій якого читачі сприймають багатьох сучасних письменників, широкозорий історик української літератури та літературознавчої думки, який влив свіжий струмінь у повернення в нашу культуру й адекватне розуміння багатьох класиків, замовчуваних і заборонених постатей, – Микола Ільницький з його подиву гідною творчою продуктивністю і надзвичайно вагомою суспільною роллю та значенням є унікальним явищем у вітчизняній науці та культурі. Варто відзначити й те, що як літературний критик та історик літератури, журналіст, редактор і професор університету Микола Ільницький у своїй довголітній діяльності завжди виступав як український патріот, подвижник національної культури, гідний продовжувач славних традицій Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Івана Франка та інших наших письменників-патріотів, тож і з цього погляду також заслуговує на Шевченківську премію.

Висунута на здобуття авторитетної Національної премії нова книжка Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи…» містить літературознавчі статті, портрети й роздуми, написані в основному впродовж 2014–2019 років (деякі – раніше, а деякі публікуються повністю уперше). Це нові розмисли знаного автора, які віддзеркалюють його сучасний погляд на творчість Тараса Шевченка, Івана Франка (зокрема в компаративістській проєкції на поезію Ґете), Михайла Грушевського, Павла Богацького, Дмитра Загула, Богдана Ігоря Антонича, Миколи Зерова, Ігоря Муратова, Миколи Петренка, Володимира Затуливітра, Ірини Калинець та Ігоря Калинця, Романа Кудлика, Василя Герасим’юка, Ірини Вовк, Михайла Зарічного, Віктора Неборака, маловідомого львівського футуриста-експериментатора Ярослава Цурковського й також маловідомого воїна і письменника Йосипа Позичанюка. А ще маємо змогу ознайомитися з уважним поглядом досвідченого літературознавця на доробок колег – майже незнаного в нас еміграційного літературного критика Михайла Мухина, щойно тепер зактуалізованого шевченкознавця-психоаналітика Степана Балея, незабутнього історика Ярослава Ісаєвича, провідних сучасних літературознавців Юрія Барабаша, Івана Дзюби, Михайла Шалати, Володимира Панченка.

Уміщені новаторські статті є безперечним внеском у шевченкознавство, франкознавство, осмислення української поезії та прози ХІХ–ХХІ століть, літературно-критичної, історико-літературної та історико-культурологічної думки ХХ–ХХІ століть. Пропоновані праці містять численні влучні спостереження над делікатною художньою матерією, яку так тонко відчуває, розуміє й декодує Микола Ільницький, сам обдарований талантом поета, виявнюють його дослідницькі знахідки й відкриття, цікаві й глибокі розмисли про здобутки та складні долі письменників і науковців. У різних розділах книжки Микола Ільницький укотре виявив себе не як схоластичний теоретик літератури, а як чутливий до краси художнього слова інтерпретатор, який з успіхом застосовує теоретико-літературні знання і вироблений власний методологічний інструментарій для проникливого прочитання мистецького тексту. Стиль викладу вишуканий, свіжий, жвавий і доступний для сприйняття і зрозуміння не лише фахівцям, а й широким колам читачів. Новаторська книжка Миколи Ільницького, поза сумнівом, поповнила класичне надбання вітчизняної науки про літературу.

 

Заступниця директора з наукової роботи, доктор філологічних наук Алла Швець:

Нова книжка Миколи Ільницького – авторитетного літературознавця, критика, теоретика літератури з оригінальним стилем мислення – вже стала вагомим набутком українського літературознавства, як і, зрештою, кожна книжка цього вченого. У ній – результат невпинних мислительних пошуків, які виявляють тривкий і незгасний інтерес автора до творів української словесності, як класичної, так і сучасної, а також знакових літературних постатей. Ідеї книжки викристалізувані й протестовані часом та тривалим науковим досвідом автора. Кожен розділ відкриває різні грані таланту Миколи Ільницького як інтерпретатора, вдумливого літературного аналітика, фахового критика й назагал – проникливого реципієнта-інтелектуала. Безсумнівна цінність цього дослідження актуалізує уже її назва-інтенція і вступне profession de foi автора зі щирим одкровенням про безперервну тяглість його розмислів про літературу, намагання зглибити вже відоме й поділитись відкриттями.

Ясність, вправність і зворушлива впізнаваність стилю Миколи Ільницького створює відчуття безпосереднього інтелектуального діалогу з дослідником, слугує камертоном для захопливого сприйняття його творчих осяянь і духових осягнень у царині слова – чи то у сфері оригінальності Шевченкового вірша, чи у відкритті феномена Михайла Грушевського-белетриста, чи у відшукуванні суголосності Франкової поезії з поезією Ґете, чи в новому, міфопоетичному, прочитанні знаменного Франкового тексту.

Надзвичайно цінною і відкривавчою є частина книжки під назвою «Портрети», в якій із неабияким хистом біографа, з притаманним ученому опертям на факти й документальні джерела Микола Ільницький виводить на світло денне забуті, маловідомі або й невідомі постаті Степана Балея, Петра Богацького, Михайла Мухина, Ярослава Цурковського, Йосипа Позичанюка.

Неперевершений інтерпретаторський хист Миколи Миколайовича й у цій книжці аж фонтанує цікавими ейдологічними, мотивними, міфопоетичними, інтертекстуальними знахідками, явленими в студіях про творчість (чи окремі її фрагменти) Ірини Калинець, Володимира Затуливітра, Богдана Ігоря Антонича, Ігоря Муратова, Миколи Зерова, Миколи Петренка, Романа Кудлика, Василя Герасим’юка, Ірини Вовк.

Ґрунтовність, відкривавчість, ретельність, як і належить академічному вченому, є прикметами рецептивної методи Миколи Ільницького-критика. Тим книжкам, що потрапили в поле зору дослідника, завжди щастить на його вдумливе прочитання, доброзичливу рецензію і фаховий літературознавчий аналіз. Адже Микола Миколайович й досі перебуває в авангарді сучасної літературної критики завдяки своїй непідкупній об’єктивності, неабиякій продуктивності, жвавому і при цьому академічному стилеві та аналітичному хистові.

Нова книжка Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми» – знакове явище сучасного літературознавства, ґрунтовна багатоаспектна студія, спрямована на те, аби не лише заповнити недосліджені лакуни в царині літературного процесу, а й на те, щоб стати важливою пропозицією і взірцевим прикладом фахового методологічного підходу до аналізу літературних явищ, проблем, персоналій, текстів.

 

Завідувач відділу франкознавства, доктор філологічних наук Микола Легкий:

Книжка Миколи Ільницького становить собою збірку літературознавчих студій, написаних здебільшого впродовж 2010–2017 років. Є в ній також праці, що друкуються вперше (наприклад, про прозові твори Михайла Грушевського чи про поетичні – Володимира Затуливітра). Уже в цьому – перший позитив: глибокі студії й розвідки знаного літературознавця (історика й теоретика літератури, критика) зібрано під однією обкладинкою. Цікавою, до речі, з погляду дизайну.

Друге. З усіх уміщених праць проглядається світле обличчя й наснажена ерудицією думка автора, який уміє, «читаючи й перечитуючи», в одному тексті чи в їхній сукупності побачити нове, свіже, не заторкуване ніколи й ніким раніше, і ословити його так, що подивовуєшся: як цього можна було не помітити? Візьмімо хоча б Франкову повістку «Як Юра Шикманюк брів Черемош». Останніми роками писали про неї багато й часто, зокрема й я, та ніхто, крім Миколи Ільницького, не спромігся пошукати ґенезу образів Білого й Чорного демонів аж ген ув «Авесті», до якої стежка веде крізь «Слов’янську міфологію» Миколи Костомарова. Або ж, коли розмова йде про Шевченків вірш «Ой діброво, темний гаю…», то автор сягає думкою не лише до фольклору, а й до творчості Івана Франка, Павла Тичини, Романа Федоріва, Василя Шевчука, Галини Пагутяк та інших письменників, виявляючи розлогі ремінісценції й паралелі до Тарасового мотиву «золотої ризи» та «білої габи». Перелік прикладів можна продовжити.

Третє. Микола Ільницький у запропонованій книжці вкотре виявляє себе як багатоплановий дослідник: історик літератури, теоретик письменства, літературний критик, до аналізу тексту чи творчого доробку того чи того письменника підбирає відповідний інструментарій, який дає йому змогу сказати своє вагоме слово про об’єкт та предмет дослідження.

Четверте. Книжка має потужний евристичний потенціал, адже відкриває нові горизонти досліджень, виводить на яв незнані сторінки з життєтворчості певного автора або й узагалі невідомі імена (особисто для мене цілковитим відкриттям стала розвідка про Йосипа Позичанюка).

П’яте. Одразу впадає у вічі струнка («зґрабна», казала Олена Пчілка) композиція видання: праці об’єднано в чотири блоки з лаконічними, проте місткими назвами: «Студії», «Портрети», «Сильвети» та «Роздуми над книгою». Перший, третій та четвертий містять по сім праць, другий – дев’ять. 7+9+7+7=30. Кожне з цих чисел має, як знаємо, свою символіку. Мабуть, автор вклав у них свої сенси. Та річ не стільки в них. Бо якщо «тій формі зміст най буде відповідний» (І. Франко), то книжка Миколи Ільницького справді становить гармонійне поєднання цих двох важливих компонентів.

Шосте. Видання вже стало помітним набутком нашого літературознавства, викликало резонанс у науковій думці.

 

Наукова співробітниця відділу літературного процесу та компаративістики, кандидат філологічних наук Марія Котик-Чубінська:

У книжці відомого українського літературознавця, критика, поета, перекладача Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми» є добре знаний для нас, колишніх студентів професора, «широкий» засяг. Автор розглядає художні твори, біографії письменників, теоретичні літературознавчі питання, обов’язково висвітлюючи контекст, особливості часу, місця, суспільних, життєвих обставин. За викладом Миколи Миколайовича зосереджуються величезні літературні знання, вміння побачити тему з несподіваного ракурсу, подати інтерпретацію в неочікуваному ключі, відкрити нові грані, відтінки художнього твору, назагал – малознані чи забуті імена української літератури. Тут є довершеність, «орнамент» викладу, життєвий досвід.

У статті «Відкритий на всі прочитання», розглядаючи Шевченкове віршування, Микола Ільницький ніби «запрошує» дослідників цього питання до, умовно кажучи, спільної дискусії, наукової «учти». Ми, читачі, можемо бачити, яким є шлях автора-науковця до свого прочитання, можемо відчути, як через літературну творчість, різні підходи проникає і зв’язується час.

Микола Ільницький дає нове прочитання творів класиків, «зірок першої величини» Тараса Шевченка, Івана Франка; відкриває сторінки життя і творчості малознаних, невідомих імен, «малих зірок» української літератури та літературознавства – Степана Балея, Михайла Мухина, Дмитра Загула, Ярослава Цурковського, Йосипа Позичанюка; пропонує інтерпретації творів Михайла Грушевського, Богдана Ігоря Антонича, Миколи Зерова, Ігоря Муратова, Миколи Петренка, Ігоря Калинця, Василя Герасим’юка, Віктора Неборака. І так виразніше постає зоряний простір української літератури.

Книжка Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми», як і всі інші численні літературознавчі дослідження автора, є великим внеском у вивчення української літератури.

 

Старший науковий співробітник відділу літературного процесу та компаративістики, кандидат філологічних наук, відомий критик Ігор Котик:

У середовищі українських літературознавців, зокрема серед тих, чий фах – українська література, напевно, важко знайти людину, якій би треба було пояснювати, хто такий Микола Миколайович Ільницький. Класний викладач, один з найкращих на моїй пам’яті. Автор багатьох важливих літературознавчих праць з історії та теорії літератури, літературний критик, перекладач і поет.

Книжка «Читаючи, перечитуючи» належить до найбільш репрезентативних книжок професора Ільницького, перелічити яких пальців двох рук не вистачить. На що можна звернути увагу, читаючи її?

Перше. Поєднання ґрунтовного знання літературних текстів з культурно-історичним контекстом. Темою статті може бути одна фраза, а скільки всього довкола неї оживає і резонує! (Так, це про «всеплодющую матір», яка надихнула на компаративістичну студію про Франка і Ґете. Але в книжці є ще кілька студій, присвячених одному творові.)

Друге. Поєднання традиції і новаторства, або, іншими словами, – досвіду й пошуку – як на рівні досліджуваного матеріалу (класика, забуті імена, сучасна література), так і на рівні літературознавчого викладу. Сфера дослідницьких інтересів охоплює ціле ХХ століття, але не обмежується ним. Частину літературного ландшафту цього періоду актуалізовано завдяки активності Миколи Миколайовича (зокрема, творчість письменників Галичини першої половини ХХ століття і діаспори: «Молода Муза», «Празька школа», Антонич, Нью-Йоркська група, тут-таки варто згадати і його двокнижжя «Драма без катарсису»).

Третє. Вкраплення особистих спогадів у літературознавчих студіях. Скажімо, спогади про спілкування з галицьким футуристом, збірки якого виходили ще дев’яносто років тому, за Польщі. Отже, «Читаючи, перечитуючи…» – не лише про тексти, а й про людей, зокрема і про ті таланти, які через певні обставини не змогли повносило реалізувати себе в літературі.

Четверте. Перечитування як ознака глибокого вкорінення у літературний процес і як невичерпність рефлексії над літературою і над життям. До речі, завершується книжка рецензією на вибрані вірші нашого колеги Віктора Неборака, в творчості якого мотив перечитування і переосмислення себе посідає дуже вагоме місце.

Трохи більше про книжку «Читаючи, перечитуючи…» я написав у рецензії «Досвід перечитування удосвіта», опублікованій на сайті «Збруч» (https://zbruc.eu/node/108765).

Величезна літературознавча праця професора Миколи Миколайовича Ільницького впродовж багатьох десятиліть і, зокрема, його нова книжка «Читаючи, перечитуючи…» – достатні підстави, аби ім’я літературознавця було вписано у перелік лавреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

Голова Ради молодих учених, наукова співробітниця відділу франкознавства, кандидат філологічних наук Олександра Салій:

Певно, для більшості науковців нашого інституту Микола Миколайович відомий ще зі студентських часів, адже для філологів першого курсу Львівського національного університету імені Івана Франка читав лекції зі вступу до літературознавства. Пригадую, саме тоді, на першому курсі, в читальному залі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника я вперше прочитала його монографію «Від “Молодої Музи” до “Празької школи”» (Львів, 1995) і була подивована ясністю письма, легкістю викладу думки, широтою охопленого матеріалу й ерудицією. Це захоплення триває в часі – коли писала дисертацію про гуцульський текст, саме стаття Миколи Ільницького «Поруч із ним ішли два велетні – білий і чорний» (Слово і Час. 2017. № 7) розімкнула для мене інтерпретаційні горизонти мітологічних персонажів Франкового оповідання «Як Юра Шикманюк брів Черемош». Тому повідомлення про те, що книжку Миколи Миколайовича «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми» висунуто на Шевченківську премію, дуже втішило. Адже літературознавців такого масштабу в Україні зовсім небагато.

Звісно, книжка – це збірка літературознавчих студій. Весь літературно-критичний та літературознавчий доробок професора (а він ще також надчутливий лірик та перекладач) – колосальний, його ніяк не вмістити в одну книжку. Видання, яке сьогодні обговорюємо, унікальне тим, що в ньому зібрано все найважливіше за останні 5-7 років (щоправда, є текст 2009 і навіть 1998 року), притому два тексти друкуються вперше. Зібрано не упорядником – автором. Як написав Микола Миколайович у рецензії на збірку вибраних віршів Віктора Неборака «Бай-бай, богемо!.. Вона ще з нами!», «укладена вона під ретельним – не скажу цензорським, але прискіпливим оком самооцінки, або й переоцінки написаного раніше». Ці слова можна прикласти й до книжки «Читаючи, перечитуючи…», автор й упорядник якої професійно підійшов не лише до змісту, а й до форми – це книжка з добре продуманою структурою: студії – портрети – сильвети – роздуми над книгою.

Нариси, літературні портрети, рецензії, есеїстичні роздуми в цій збірці помережані спогадами, інтертекстуальними алюзіями (не лише в межах української, а й європейської літератури), культурно-історичними фактами, що охоплюють цілі епохи – від сучасності до Бароко й аж до Античності. Свої дослідження Микола Ільницький будує не лише навколо творчості поетів, прозаїків, доробку літературних критиків – вони проростають навіть з міркувань про один віршовий мотив. Читаючи їх, мимоволі ловиш себе на думці, що ці тексти – це теж спосіб письмово зафіксувати певну епоху, певний стиль, погляд на літературу. Це тексти про пам’ять, про тяглість традиції, про те, що виходить за межі особистості (навіть геніальної, як ось Шевченко чи Франко) на рівень національного, універсально-людського. В них відчувається увага дослідника до літератури і як слова, і як життя, вміння глибоко вчитуватися у твори й перепрочитувати їх. Делікатність, ненав’язливість, аргументованість, евристичність, відкритість до дискусії й прийняття множинності інтерпретацій – характерні ознаки наукового стилю професора, його способу мислення. Вибір творів чи конкретних постатей – органічний, тут мова не лише про «зірок першої величини» (за словами Миколи Миколайовича), а й про менш (чи мало) знаних майстрів слова – дослідник охоплює широкі пласти літературного процесу.

Учасники обговорення дійшли одностайного висновку: новаторська книжка авторитетного, видатного літературознавця і критика, поета і перекладача Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми» є визначним набутком вітчизняної гуманітаристики, повністю відповідає вимогам «Порядку представлення творів та оформлення документів на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка» і цілком заслуговує цієї найвищої нагороди за 2022 рік у номінації «Літературознавство і мистецтвознавство».

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.