Чи потрібен Спілці спілчанський часопис?

132

Відкритий лист до керівництва НСПУ

 

Високоповажні
секретарі Національної спілки письменників України!

Звертаюся безпосередньо до вас, оскільки не маю права (та
й ніхто не має права!) вирішувати долю спілчанського журналу самочинно.

А йдеться саме про журнал спілчанський.

І про найбільш пекуче питання: бути йому чи не бути?

За тринадцять років, відколи я очолив
«Березіль»,часопис  не раз опинявся у
дуже складних ситуаціях, але настільки критичної досі не було.

Як відомо, у новорічну ніч учинено напад на редакцію
«Березоля» – викрадено оргтехніку. До цієї біди долучилася й інша – редакція не
змогла сповна розрахуватися з друкарнею за поліграфічні послуги, бо кошти (хай
і незначні – 4277 грн.), що їх виділило Держкомтелерадіо, через бідність
державної скарбниці були заблоковані на нашому казначейському рахунку і  повернулися у бюджет.

У хвилини біди звертаються за допомогою до друзів і
надійних партнерів. І ми, сподіваючись на ваше розуміння, вчинили і чинимо саме
так. Тим паче, що в редакційному статуті зазначено: 50 відсотків коштів на
видання «Березоля» має виділяти Спілка (журнал, підкреслюю, був і залишається
спілчанським, а не приватним).

На січневого нашого листа Спілка відреагувала тривалим
мовчанням, яке нічого доброго не обіцяло. І справді, на редакційний рахунок від
Спілки так і не надійшло жодної копійки. Як не надійшло фінансової допомоги і
минулого року. Хоча іншим часописам, навіть приватизованим, грошова підтримка
надавалася. І немала. Складається враження, що дехто з кермових апарату Спілки
сприймає «Березіль» як пасинка, отож і ставлення до журналу відповідне.

Одначе це ще якось можна було б перебути, якби не  одна привнесена обставина. Нещодавно Дирекція
управління майном НСПУ в особі генерального директора М.В.Грицика виставила
спілчанському журналу за оренду спілчанського приміщення, а також за
минулорічні комунальні послуги  приблизно
45 тисяч грн. боргу (з урахуванням ПДВ).

Тим часом, відповідно до статутних зобов’язань, сама
Спілка мала б виділити торік на видання журналу «Березіль» щонайменше 60 тисяч
грн. (50 відсотків від потреби). Однак статутні зобов’язання чомусь не беруться
до уваги. Натомість, як великий вияв ласки, редакції запропоновано
реструктуризувати  борг – потіснитися і
здавати приміщення в оренду. Звісно, кошти від такої оренди ітимуть не на
підтримку «Березоля»,  а в Дирекцію
управління майном.

За такої ситуації трудовий колектив редакції як один із
засновників «Березоля» вважає за потрібне сказати наступне: секретаріат Спілки
має все зробити, аби спілчанські підрозділи та структури не вдавалися до
конфронтації  і судових розглядів.
Оптимальне рішення завжди знайти можна. Наприклад,  збільшити орендну плату для приватних підприємців,
які вже поселилися  у кімнатах, де колись
працювали співробітники «Березоля».

Наразі умови для співпраці нав’язуються «Березолю»
кабальні.

Не можна не усвідомлювати, що це неминуче веде до
ліквідації літературно-художнього часопису. Уже в другому півріччі, якщо не
раніше, колектив як видавець змушений буде попрощатися з читачами і закрити
один з небагатьох письменницьких журналів, який зажив доброї слави не тільки в
Україні, а й за її межами.

Нічого нового в цьому світі, панове, – цим шляхом уже
пройшли «Вітчизна», «Сучасність», «Київська Русь»…

Але доки ми ще тут, доля «Березоля» – у наших з вами
руках, високоповажні секретарі Спілки!

Думаймо, який залишимо слід!

 

Від імені
трудового колективу редакції

Володимир
Науменко,

головний
редактор

 

Постскриптум для невтаємничених, або
Кілька пропозицій по суті

Якщо Спілці письменників фінансувати «Березіль» не під
силу, не варто лукавити і принижувати редакцію, заганяючи трудовий колектив, як
овець у кошару, в одну кімнату. Гірше того, чинити це в спосіб, абсолютно
далекий від коректності і шляхетності.

Цифри, як відомо, – річ уперта. Так
от, кілька цифр. Наші сусіди-орендарі, котрі до Спілки не мають жодного
відношення, винаймають кімнати, з яких років двадцять тому редакція «Березоля»
вимушена була піти. Платять ті офісні працівники за оренду по 50 грн. за
квадратний метр. Платять, звісно, не редакції, хоч десь із півроку після
укладення угоди про суборенду  «Березіль»
також із того мав певний зиск. Треба зауважити, що редакція звільнила для
прийшлих кращі, просторіші кімнати разом з вестибюлем, який невдовзі новосели з
дозволу місцевих письменницьких чиновників також перетворили в офіс. Платили ті
орендарі і за себе, і за редакцію «Березоля» . Потім ситуація змінилася,
прийшли інші орендарі, як і інші письменницькі управителі. Плати за оренду
тепер вимагають і від «Березоля». Питається, скільки ж має платити спілчанський
журнал за користування приміщенням, яке також належить Спілці? Ви не повірите –
не символічну гривню, і навіть не по п’ятдесят, як наші сусіди,  а по шістдесят(!) гривень за квадратний метр.
Символічна гривня за метр, можливо, з’явиться пізніше, коли редакційних
працівників заженуть… ну, та ви про це вже знаєте. Так вважає пан Грицик разом
із паном Стожуком, головою Харківської письменницької організації: «Не можете
платити – посуньтесь».

Наскільки ж розбагатіє орендодавець
(себто НСПУ), якщо «посуне» редакцію «Березоля» з усіх кімнат, окрім однієї?
Максимум на півтори-дві тисячі гривень щомісяця. Можна було б на ці гроші взяти
до штату  «Березіля» ще одного творчого
працівника (вакансій більше ніж досить!), та де там! Виручені від оренди кошти
плануються не на підтримку  нашого
журналу.

  Панове! Заради
цієї суми варто знущатися над «Березолем»? Зменшіть ставку згадуваному панові
із семи до п’яти тисяч гривень – і матимете оті жадані дві тисячі, яких вам так
не вистачає. П’ять тисяч для  громадської
організації, що виживає значною мірою за рахунок державних дотацій, – це
пристойна ставка. Весь трудовий колектив «Березоля» (підкреслюю: колектив, а не
окремо взятий його штатний працівник) щомісяця одержує менше, аніж п’ять тисяч.

Якщо ж така пропозиція когось не влаштовує, розгляньте,
будь-ласка, інший, радикальніший варіант 
– відкличте своєю ухвалою спілчанське співзасновництво «Березоля»:  як розлучатися, то розлучатися! Хай як це
болісно, але все ж це чесніше, ніж виявляти свою нелюбов до «Березоля» у
згаданий вище спосіб. Відтак редакція сама вирішить, залишатися їй у
письменницькому особняку на Чернишевській, 59 чи шукати для «Березоля» щось
краще за кошару в іншому помешканні.

Нарешті, класичне: кому це вигідно? Хто втішиться від
припинення співпраці двох нібито зацікавлених у творчому партнерстві сторін?

І чи додасть це авторитету Спілці письменників, зокрема
голові НСПУ В.Ф.Баранову?

Хай ці питання стануть поштовхом для роздумів.

                                                                                            
В.Н.

м. Харків

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!