Чи є Путін новим Гітлером, і хто тоді росіяни?

535

Чи є ідеологія Росії нацистською, і що має з цим робити світ.

 

Війна між Росією та Україною має одну цікаву рису, на яку варто звернути увагу. Обоє противників використовують одну й ту ж саму зневажливу назву один для одного. І росіяни, і українці називають один одного нацистами. Українці захищаються від російських нацистів, але й самі росіяни ідуть визволяти Україну від уявних нацистів, під вплив яких, як стверджує Кремль, підпало не лише політичне і військове керівництво країни, а й більшість населення. Навряд чи у світовій історії знайдеться багато подібних прикладів.

Утім, пояснити цей парадокс будь-кому, хто хоч трохи обізнаний з українською та російською історією, не буде надто складно. Для обох народів нацизм — абсолютне зло, яке завдало їм страшних людських втрат та, як наслідок, глибокої колективної травми, що передалася через покоління. Апеляція до цієї травми викликає різні, але сильні емоції ненависті та зневаги до ворога сильного та підступного, але переможеного неймовірною концентрацією волі та ресурсів. Ненависть і зневага, як жодні інші емоції, мобілізують своїх прихильників на подальшу боротьбу. В історії обох народів нацизм — це також зло, з яким не можна домовитися, лише перемогти. Із практичного погляду, для обох народів апеляція до нацизму є безпрограшним варіантом, який применшує можливість компромісу. Тому, схоже, що і українці, і росіяни аж до самого кінця цієї війни, хоч би як вона закінчилася, воюватимуть проти нацистів.

Однак видається, що на цьому схожість і закінчується. Чим же відрізняються українська та російська версії нацизму? Хто ж ближчий до справжнього нацизму? Чи може цей незвичний ракурс сказати нам щось більше про цю війну? Чи може він допомогти нам зробити певні висновки та прогнози?

Український наратив про російський нацизм

Український наратив про російський нацизм є результатом російського вторгнення і виник зовсім недавно. Місяць тому в Україні дуже мало людей асоціювали росіян із нацистами. Хоча певні його елементи, наприклад, порівняння Гітлера і Путіна, вживали ще до нинішньої війни, масовим він став лише внаслідок воєнної реальності, руйнувань і смертей, які для України зараз стали буденністю. Наразі, а вже триває восьмий тиждень неспровокованої російської воєнної агресії проти українців, порівняння Путіна з Гітлером, а російської армії із нацистською в Україні можна почути повсюдно. Президент, політики, військові люди і звичайні громадяни, на телебаченні, в офіційних повідомленнях, у соціальних мережах та у розмовах називають росіян рашистами, фашистами та нацистами. Ці асоціації набули такого поширення, що стали майже консенсусними серед українців. Вони випливають як із природи цієї війни, так і з травматичної української історії. Руйнування міст і сіл, артилерійські обстріли, а особливо навмисні вбивства цивільних, найвідомішим прикладом яких стали воєнні злочини, скоєні росіянами у Бучі та інших містах і селах навколо Києва, жахають самі по собі. Але також ці жахи мимоволі змушують людей шукати якщо і не пояснень, бо мало часу минуло для цього, то бодай певних історичних аналогій. Проведення таких аналогій є звичайною справою для людини і відбувається саме по собі.

Єдиною такою аналогією у цих перших, радше емоційних, а не раціональних спробах осмислити те, що відбувається, є німецький нацизм. З часів Другої світової війни українці не переживали більших руйнувань, втрат і страждань. За масштабом і глибиною горя ці дві війни абсолютно співставні. Нагадаю, що за роки Другої світової війни від рук нацистів загинуло близько восьми мільйонів українців, а спогади про ту війну глибоко вкарбовані не лише у культурну пам’ять, а й живу родинну. Нацисти завдали українцям найбільше болю. І цей нинішній біль від російської агресії нагадує той, хоча і дуже давній, але не забутий. З цієї точки зору, для українців порівняння російських і німецьких нацистів виглядають закономірними.

Українцям Путін нагадує Гітлера (іншу паралель можна провести із Сталіним). Обоє розпочали військову агресію о четвертій ранку. В українських соцмедіа циркулює ролик, що порівнює промови Гітлера та Путіна. Обоє демагогічно заявляли, що хочуть миру, обіцяли не починати війни, обоє виправдовували війну захистом мирного населення, яке начебто зазнає переслідувань. Обоє обіцяли не застосовувати військової сили проти цивільних. Звичайно, обоє збрехали та розпочали повномасштабну війну.

В українських наукових публікаціях наголошується, що обидва дискурси і Гітлера, і Путіна є колоніальними. Обоє створили якийсь свій уявний світ, в якому їхні народи/раси мали посісти становище гегемона, хотіли відродити минулу велич і використовували для цього найгрубішу та найбезчеснішу пропаганду. Схожа і риторика: якщо Гітлер вирішував єврейське питання, то Путін — українське, принаймні у своїх промовах такими термінами він пояснював необхідність військової агресії проти сусідньої країни. Якщо для Гітлера євреї були неповноцінними та ущербними за самим фактом свого народження, то для Путіна українці, принаймні кілька місяців тому (я згадаю про цей часовий аспект нижче), були братським народом, який, по суті, завжди був разом із Росією і лише через грубі помилки пізньої радянської еліти та за збігом обставин здобув незалежність. Але, додає він одразу ж, не спромігся побудувати справжню державу. Тобто для Путіна українці теж неповноцінні у своїх державотворчих потугах. Ці українці мають повернутися у російський простір і стати частиною так званого русского мира, а «українці-націоналісти» або «українці-нацисти» мають бути знищені так само, як євреї під час Другої світової війни. Демократичні інститути та цінності, іманентно притаманні українцям, Путін вважає чимось несправжнім і нав’язаним ззовні, від чого українці легко відмовляться у разі найменшого натиску. Ці путінські переконання падають на підготовлений ґрунт і легко знаходять підтримку у російського населення. Не тільки Путін, а й переважна більшість росіян не визнають за Україною права на незалежне існування. Для них це споконвічно російська земля, а населяють її ті ж самі росіяни з деякими відмінностями, яких у принципі і до уваги брати не варто. Для Путіна і росіян саме існування незалежної України є історично несправедливим, образою їхніх національних почуттів, адже, на їхнє переконання, до складу української держави входять споконвічно російські землі, такі як Крим і Донбас. Слово «шовінізм» найкраще описує ставлення більшості росіян до України та українців.

Українці переконані, що російські нацисти прийшли в Україну, щоб захопити її, вбити тих, хто боротиметься, та підкорити інших; у кращому разі звести до статусу Білорусі, а то й гірше. Оскільки зараз уся Україна бореться, то українці бояться, що така доля може чекати всіх українців, і росіяни можуть організувати новий геноцид, як уже робили це під час Голодомору 1932–1933 років, коли Сталін виморив голодом мільйони селян. Тому Україна мусить стояти до переможного кінця або зникнути. Бучанська різанина остаточно переконала їх у цьому.

Російський наратив про український нацизм

Російський наратив про український нацизм, на відміну від українського про російський нацизм, має довгу історію. Свій початок він веде ще з часів Другої світової війни. На думку росіян, українські нацисти — це початково носії ідеології, пов’язаної з ім’ям лідера українських націоналістів Степана Бандери, який очолював повстанський рух проти радянського режиму під час і після Другої світової війни. Бандерівці були одними із найбільш затятих противників комуністів і вели партизанську війну з ними на території Західної України аж до початку 1950-х років.

Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності 1991 року, за російським наративом, українським націоналістам вдалося відродити свій вплив і значно поширити його після повалення режиму Януковича 2014-го, в тому числі і на державні інституції. Росіяни приписують українським націоналістам природжену русофобію та ненависть до всього російського. Кремлівська пропаганда наголошує, що ідейно так звані українські націоналісти близькі до націонал-соціалістичної ідеології. Для росіян бандерівці — це поплічники гітлерівців, учасники їхніх злочинів.

Сучасна версія російського наративу про українських нацистів є по суті незмінною версією старого радянського міфу, доповненого окремими сюжетами, що маніпулюють страхами росіян. Класичним прикладом такого сюжету може бути кампанія щодо розробки в Україні біологічної зброї, зокрема пов’язаної з епідемією COVID-19. Цей сюжет транслюється головними кремлівськими медіа та, попри всю сміховинність, є одним із «аргументів» на виправдання агресії проти українських нацистів, які начебто і розробляють цю зброю.

Саме ці українські націоналісти або радикали, за кремлівською термінологією, стали головним ворогом Москви в Україні. Саме їх прийшла денацифікувати та садити в концтабори російська армія. ФСБ склала списки цих людей для фізичного знищення. Найбільш ненависним для росіян уособленням українських нацистів є добровольчі батальйони у структурі ЗСУ та Нацгвардії, такі як «Азов» і «Донбас». Військових добробатів російська пропаганда зображає прихильниками нацистської ідеології та звинувачує їх у воєнних злочинах проти російських солдат у цій війні.

Образ нацистів, зокрема так званих українських, є одним із найсильніших у російській пропаганді. Його активно використовують десятки років задля мобілізації свого населення та демонізації уявних ворогів. За потреби Кремль щоразу використовує цей перевірений хід для мобілізації росіян усередині країни та навколо режиму.

Західний наратив

Якби у приватній розмові звичайних обивателів у якійсь із західних столиць місяць тому хтось назвав Путіна новим Гітлером, то таке порівняння, радше за все, викликало б нерозуміння. Якби це сталося в інтелектуальному середовищі типового західного університету, то з автором такої заяви, швидше за все, просто припинили б розмовляти й надалі уникали його. Як і в Україні, до початку війни наратив про російський нацизм був майже відсутній у публічному просторі.

Російський наратив про український нацизм ще донедавна був значно поширенішим на Заході. Достатньо лише сказати, що такого роду спосіб думання характерний для чималої кількості західного наукового істеблішменту, який традиційно будь-які націоналістичні рухи періоду Другої світової розглядає у парадигмі співпраці із нацистами та щосили шукає докази будь-яких форм залученості таких формувань у Голокості. Нав’язлива увага багатьох західних медіа до полку «Азов» демонструє, що чимало людей на Заході все ще схильні бачити зв’язок між сучасним українським націоналістичним рухом і німецьким нацизмом.

Зараз, більш як через сім тижнів після початку російської агресії проти України, навряд чи все так однозначно. Схоже, картина того, що стосується сприйняття українського та російського нацизму, фрагментувалася. Питання у тому, в яку нову картину складуться ці фрагменти.

Наразі західний світ визнав, що агресія проти України була нічим не спровокованим нападом, а росіяни чинять проти українців воєнні злочини, вбивають цивільних і навмисне обстрілюють мирні квартали. На відміну від України, західні новинні агентства, зокрема і в розповідях про російські звірства, не називають російських військ та державу нацистськими. Більше таких паралелей у соціальних медіа. З’явився хештег #PutinHitler. В окремих публікаціях починають лунати запитання «Чи є Путін новим Гітлером?», і відповідь усе частіше дається ствердна. В західній суспільній свідомості Путін потихеньку стає відповідником Гітлера. Широка західна публіка дедалі частіше погоджується з українцями в тому, що Путін, як і Гітлер свого часу, використовує дезінформацію, демонізацію опонентів та мову ворожнечі. Історичних паралелей стає занадто багато, щоб їх не помічати. Символ латинської букви z нагадує свастику, спеціальна військова операція — нацистський Blitzkrieg, а проголошена ним «денацифікація» українців — той самий тип збоченої риторики, яку вживав Гітлер задля виправдання й реалізації політики Голокосту проти євреїв. Уся вина за розв’язання війни і воєнні злочини покладається на Путіна, його найближче оточення та російську армію.

Ось і канцлер Німеччини Олаф Шольц у своєму твіті написав, що це війна Путіна і звичайні росіяни не несуть за неї відповідальності, та закликав не ображати росіян у Європі. Здається природним дотримуватися такої логіки: якщо режим авторитарний, то винні в цьому влада й еліти, а народ — радше, жертва, а не співучасник злочинних дій.

То це лише Путін у всьому винен?

Визнання того, що Путін — послідовник Гітлера, важко співвідноситься з тезою, що з російського боку цією війною рухає щось таке зловісне, гігантське й потенційно руйнівне для всього світу, як німецький нацизм. Видається абсолютно неможливим, що в Європі у ХХІ столітті, за 70 років після закінчення Другої світової війни, проявилося нове абсолютне зло, фанатично впевнене у своїй правоті, зациклене на своїй історичній місії й націлене на геноцид інших груп та народів. Ба більше: носієм цього зла є один із народів — переможців Гітлера та нацизму, народ, який налічує 140 мільйонів осіб.

Таку думку важко сприймати ще й тому, що донедавна було мало приводів до її появи. Якщо направду російський нацизм існує, то треба визнати, що майже ніхто досі не звертав уваги на це зло, не говорив і не досліджував, як воно зародилося, розросталося, набирало сили. Воно оприявнилося лише тоді, коли розпочало відверту агресію із сотнями літаків і тисячами танків проти іншого народу, свого сусіда.

Але уявімо на хвилинку, що ця думка — справедлива і схожість між нацистським та путінським режимами не лише позірна, а що вони типологічно подібні, однаково небезпечні та людиноненависницькі.

Для переважної більшості західних людей така думка радикальна. Бо коли це правда, то наслідки для світу будуть драматичними й тяжкими. Одна річ — мати справу з авторитарним режимом, який придушує свободу слова та переслідує опозицію, навіть садить своїх противників у в’язницю. Інша — із суспільством, у якому буйно проростають геноцидні зерна, а ксенофобський порядок денний став державною ідеологією. Як поводитися з таким суспільством?

Я не говоритиму пафосних слова про те, що з таким суспільством неможливо примиритися й домовитися. Хоча наші прадіди з України, США, Європи, інших країн, в тому числі й Росії, зробили все, що було їм під силу, аби викорчувати це зло з корінням. Можливо, в нових умовах якогось компромісу буде досягнуто. Однак якщо російський режим і суспільство є «нацистськими», то незаперечно одне. Треба робити все, що тобі під силу, й навіть більше, аби протистояти такому режимові і такому суспільству тут і зараз, і допомагати тим, хто на полі битви виборює своє право на існування проти нового нацизму. Так мають діяти уряди, політики, лідери публічної думки та громадяни всіх країн світу. Немає іншого вибору, принаймні доти, доки такі режим і суспільство не ослабнуть до міри, що будуть готові до внутрішнього переродження, хоч би що воно означало.

Відповідь — за російським народом

Хто може дати відповідь на питання про нацистську суть російського суспільства? Ні західні політики, ні російська політична еліта з Путіним на чолі, ні науковці, ні навіть українські військові такої відповіді не дадуть. Істина в тому, що відповідь на це питання дасть лише російський народ, і дасть дуже скоро.

За останнім опитуванням незалежних російських соціологів, нині 71% росіян підтримує війну з Україною і пишається цим. Це сумно, та навряд чи є достатньою підставою для того, аби називати всіх росіян сучасними нацистами. Здається, вони лише підтримують свій уряд під час війни, організовують автопробіги з Z-символікою та діляться в соцмережах повідомленнями про те, як ненавидять українських нацистів.

Але що буде, коли росіяни мовчазно приймуть знищення навіть не свободи слова (це вже доконаний факт після того, як вони прийняли так званий закон про «фейки про спеціальну воєнну операцію», згідно з яким, лише іменування російської агресії війною може тягнути за собою 15 років ув’язнення), а будь-яких виявів інакодумства; коли російські сім’ї затягнуть паски тугіше, сотні тисяч російських чоловіків надягнуть військову форму, сядуть на танки, яких у Росії ще вдосталь, та підуть і далі «визволяти Україну від нацистів»? Якщо в надалі вбиватимуть українців, тільки ще більше й жорстокіше, палитимуть села та викрадатимуть активістів, розстрілюватимуть незгодних? Що буде, коли їхні жінки підуть на заводи робити крилаті ракети, а діти в кожній школі по всій Росії на перервах влаштовуватимуть перформанси та шикуватимуться у формі літери Z й надсилатимуть своїм батькам на фронт малюнки із закликами вбивати нацистів? Частково все це відбувається вже тепер, питання лише в тому, як поведеться критична маса росіян.

Так, звичайні росіяни є жертвами пропаганди, але ж і звичайні німецькі громадяни під Гітлером були жертвами пропаганди. Правда, нині в західному суспільстві панує майже консенсус: не лише жертвами, а й пособниками нацистського режиму, отже теж несуть свою частку відповідальності за всі злочини режиму.

Українцям найменше з усіх людей на планеті хотілося б, аби така перспектива стала реальністю. Бо саме наші жінки та діти ховаються в бомбосховищах від російських крилатих ракет і бомб, а чоловіки протистоять сотням тисяч росіян на полях битв.

На що звернути увагу?

Не можна стверджувати, що російський режим і суспільство за визначенням нацистські, але якщо такі паралелі все-таки проводити, то слід визнати: ця трансформація до нацизму відбувається саме зараз. Слова німецького пастора Мартіна Німеллера «Коли вони прийшли…» — мабуть, найбільш відоме висловлювання про нацизм. Зазвичай вони використовуються в контексті пасивності одних суспільних груп перед лицем знищення інших. Спочатку вони прийшли по євреїв, потім — по комуністів, потім — по членів профспілки і т.д. Ці слова мотивують опиратися злу й насильству тоді, коли вони лише розгортаються, бо інакше ставатимуть дедалі сильнішими й завдаватимуть дедалі більших шкоди та болю. Але цей вислів ще й відбиває природу таких режимів як нацизм. Апетит до насильства в нацистів наростав поступово, щоразу вони декларували своїми ворогами все більше людей, усе більше інших груп людей підлягали знищенню. Розширення кола ворогів є важливою ознакою становлення нацистського режиму.

Саме це зараз відбувається в Росії стосовно українців. Тоталітаризм, глибоко вкарбований у травмовану національну душу Росії, та іманентно властивий росіянам шовінізм проростають у справжній нацизм.

Вище я писав: на початку агресії, коли Путін був упевнений, що кампанія триватиме лише кілька днів, фізичному знищенню або ізоляції в концтаборах підлягали тільки окремі українці, так звані українські нацисти, зокрема військові, громадські активісти, державні діячі. Американські спецслужби повідомляли, що перед війною росіяни закупили 40 тисяч поліетиленових пакетів для трупів. Тепер зрозуміло, що ці пакети передбачалися саме для українських «нацистів». Хоч би як жахливо це звучало, але такі дії цілком вкладалися у звичайний російський довоєнний наратив про український нацизм.

За цією теорією, російський, український та білоруський народи є так званими братніми народами, що ведуть свій початок із Київської Русі — стародавньої протоукраїнської держави, заснованої ще наприкінці ІХ століття: її називають «спільною колискою братніх народів». У своїй масі росіяни були впевнені: всі ці народи по суті є одним народом і мають перебувати, скажемо так, в одному культурному просторі, який тепер називають «русскім міром». Звісно, для них краще, щоб ці народи перебували в межах одного державного утворення, власне Росії, але варіант підпорядкування на кшталт Білорусі теж прийнятний. Нинішня російська агресія знаходить підтримку в росіян, бо вони переконані, що в разі перемоги українці знову возз’єднаються з росіянами й житимуть із ними разом, як це було за Радянського Союзу. Звісно, росіяни — у статусі старшого брата, а українці — молодшого, в підпорядкованому становищі. Вони вважають, що «возз’єднання» поверне Росії статус великої країни, примусить інші країни з нею рахуватися і стане приводом до національної гордості. Для цього вони лише мають визволити братній народ, близький до них культурою, від українських нацистів — абсолютно чужорідного тіла до «руського міра». Очікування швидкого перебігу кампанії були побудовані саме на тому засновку, що переважна більшість українського населення вітатиме своїх «братів» після визволення з «нацистського ярма».

Абсолютно хибна теорія не могла спрацювати. Український спротив шокував не лише російську армію, а й російське керівництво та звичайних росіян. Як пояснити, чому українці голіруч зупиняли танки, а в російськомовних окупованих містах виходили на масові акції протесту під «бандерівським» гаслом «Слава Україні! — Смерть ворогам!»?

Росіяни справді обирають геноцид?

Пояснити цю реальність можна лише у два способи. Або визнати засновок хибним: немає ніяких братніх народів і немає ніяких «нацистів» в Україні, що для росіян зараз є неможливим із цілої низки причин. Або розширити поняття нацистів на всіх, хто бореться проти росіян. Росіяни вибрали друге, проголосивши «нацистами» не лише членів добровольчих батальйонів, Зеленського та громадських активістів, а всіх українців, незалежно від того, розмовляють вони українською чи російською, є етнічними українцями, росіянами, євреями чи татарами тощо.

Власне, таке розширення поняття «нацистів» як тих, хто має бути фізично знищений, зараз активно проводиться російською пропагандистською машиною. Всі, хто ідентифікує себе з українцями, для російської влади — нацисти.

Наприклад, ця відверто геноцидна ідеологія сформульована у статті «Что Россия должна сделать с Украиной», опублікованій на центральному російському державному ресурсі «РИА новости». Колишній президент Росії, а нині заступник голови радбезу Росії Медвєдєв прямо заявив, що українство — це фейк, і пообіцяв «змінити свідомість частини нинішніх українців». Інакше кажучи, тепер офіційна позиція Росії полягає просто у знищенні України, українців, української культури та ідентичності руками російської армії. Маски скинуто. Російська влада перестала приховувати свої наміри та відверто проголосила, що мета — геноцид усіх українців. Як зазначив історик, дослідник геноцидів Тімоті Снайдер, зазвичай держави — організатори геноциду рідко публічно декларують свої наміри, але не в цьому випадку. У націоналістичному чаду росіяни, схоже, перестали публічно приховувати свої справжні наміри.

Як відреагує російський народ? Це скоро стане зрозуміло. Якщо так трапиться, і ви зустрінете росіянина чи будете листуватися з ним у соцмережах, поставте йому два запитання. Чи є весь український народ «нацистським»? Як треба поводитися з нацистами? Але зробіть між цими двома запитаннями невеличку паузу.

Я особисто не дуже вірю в те, що російський народ відреагує інакше, ніж російська армія — плоть від плоті російського народу. Армія, яка навмисне скидає бомби на пологові будинки та лікарні, розстрілює цивільних чоловіків, ґвалтує жінок і дітей. Коли ці злочинці опиняться на лаві підсудних — а такий день неодмінно настане, — саме ці два запитання їм треба буде поставити першими і подивитися на їхню реакцію.

Віталій Огієнко, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам’яті.

zn.ua

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!