«Чорнобривців насіяла мати…»

1994

П’ятдесят років тому вперше прозвучала пісня, яку нині
співають українці в усьому світі

Іноді деякі маститі поети, прозаїки зневажливо
відгукуються на адресу поетів-піснярів, тобто тих авторів, на чиї вірші
співаються пісні. Мовляв, справжня поезія сьогодні майже не співається, співати
серйозні речі не модно та дуже важко, мовляв, у пісенній творчості існують свої
закони, а новому поколінню притаманні свої уподобання та свої стандарти,
спрощені новітніми мультимедійними технологіями. Певною мірою з цим важко не
погодитись, бо сучасний пісенний інформаційний простір та концертні підмостки
заполонив текстовий «блатняк» та словесний примітивізм, якому стало дуже
затишно існувати в новітніх музичних стандартах. Творці пісень, сучасні
музиканти, не маючи певної літературної підготовки, в умовах вседозволеності
почали віддавати перевагу звукам, тобто примітивним текстам, а не художнім
творам. Шкода, що творці сучасних пісенних сурогатів забувають національні
традиції, якими споконвіку славилася українська пісня. Проте, хоч хто б і що
казав та писав, певен, кожен з поетів подумки мріє, щоб хоч один його вірш
отримав музичні крила, ставши популярною піснею. Згадаймо славетного Дмитра
Луценка, який став відомим усьому світові передусім як поет-пісняр. А популярні
пісні не на «тексти», а на його прекрасні вірші стали народними. Сила пісенних
віршів, так би мовити їхній музичний код, композиційно закладається
поетом-піснярем у ритмомелодиці, у звуках поетичного слова. Якщо композиторові
пощастить розшифрувати цей музичний код, то на світ може з’явитися пісня. Як на
мене, першість у пісенному мистецтві належить саме творцям музичного коду,
поетам-піснярам. Справжніх майстрів пісенного слова, сьогодні працюючих у жанрі
сучасної української пісні, в нашій літературі не так вже і багато. Серед таких
відомих митців, як Дмитро Павличко, Ганна Чубач, Микола Луків, Степан
Галябарда, особливими гранями мистецького таланту виблискує і творчість
відомого поета Миколи Сингаївського – автора славнозвісних «Чорнобривців»,
пісні, якій нещодавно виповнився полудень віку.

Микола Сингаївський – пісняр від народження. З дитинства
він був зворушено закоханий в українську пісню. Ця любов до народної пісні
привела Миколу Сингаївського в літературу. Народна пісня для митця завжди була
і залишається неповторним скарбом української душі. Її національні традиції, з
притаманною ладогармонійною побудовою, особливо відчуваються в хоровому
багатоголоссі української нації, для якої пісня є генетичним кодом. Без­умовно,
пісенність української мови є тією гармонією озвучених слів, які з любов’ю співаються
та промовляються нашим народом. Щедрим джерелом пісенної творчості, в якому
народжувалися народні пісні, завжди було українське село. Такою колискою, таким
духовним джерелом для М. Сингаївського було і є його рідне село Шатрище, на
Коростенщині, в Житомирській області, де 12 листопада 1936 року у багатодітній
родині хліборобів і народився майбутній письменник.

Розповідаючи про своє дитинство, він трепетно каже:
«Пам’ятаю, що все життя я десь працював. В дитинстві ми були найумілішими
пастушками, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в
лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав
картоплі, не прополював грядки, не смакував першим хрумтячим огірком з грядки,
той, здається, достовірно не знає, як пахне земля. Неабияким щастям для нас
було скиртування соломи чи духмяного, з прив’ялою ромашкою, сіна і засинати
прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею
росли і гартували юнацькі плечі».

Так від отчої землі сільський хлопець набирався сил та
духовної наснаги. Отим першим духовним причастям для Миколи Федоровича, тією
стихією, що і сьогодні вирує в його душі, стала народна пісня.

…З якою насолодою сьогодні сприймаються пісні видатних
митців старшого покоління, поетів і композиторів: Платона Майбороди та Андрія
Малишка, Дмитра Луценка та Ігоря Шамо, Михайла Ткача та Степана Сабодаша,
Дмитра Павличка та Олександра Білаша. Однією з найпомітніших пісень тих часів
була і пісня «Чорнобривців насіяла мати…», створена Миколою Сингаївським у
віці двадцяти трьох років у співпраці з трид­цятип’ятирічним композитором
Володимиром Верменичем. Головним спів­автором і першим виконавцем
«Чорнобривців» став видатний співак Костянтин Огневий, якому під час рибної
ловлі на Дніпрі, на Жуковім острові біля Києва, у серпні 1960 року Володимир
Верменич вперше запропонував партитуру своєї нової пісні на вірші Миколи
Сингаївського. До речі, у творчому доробку Сингаївського налічується понад
п’ятсот пісень, написаних з багатьма відомими українськими композиторами,
зокрема з Климентієм Домінчиним, Ігорем Шамо, Віталієм та Аркадієм Філіпенками,
Василем Волощуком, Олександром Зуєвим, Леонідом Попернацьким. У розмовах з
поетом відчув, як приємно і тепер авторові, що з багатьох мелодій, написаних
композиторами на його вірші, саме «Чорнобривці» знайшли дорогу до людських
сердець. Пісня «Чорнобривців насіяла мати…» стала піснею-реквіємом Миколи
Сингаївського не тільки його матері Уляні, а й усім нашим працьовитим матерям.

І стала материнська пісня вічною зорею, «зорею
благовісною, маминою піснею», що п’ятдесят років щемливо звучить в українському
піднебессі, звертаючись до наших матерів. Вона вже перероблена багатьма
ремейкерами на сучасний лад, по-сучасному оброблена на естраді, але її
актуальність цілком беззаперечна.

 

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!