Чому Яворівський не хоче покидати крісло голови НСПУ?

109

Від з’їзду чекалося, що буде більше розмов про літературу.
Адже проблем за п’ять років накопичилося багато: невисокий авторитет
Національної Спілки письменників України в суспільстві, внутрішня і міжнародна
ізоляція української літератури, законодачі та фінансові проблеми видавничої
галузі, байдужість до літератури українських ЗМІ, корупція при одержанні спілчанських
премій, неефективна робота Секретаріату та голови Спілки. Та, як не дивно,
центральною подією з’їзду мала стати зміна Статуту для забезпечення
Яворівському право втретє очолити НСПУ. Виявляється, за десять років Володимр
Яворівський з Анатолієм Кримом не встигли конвертували все в готівку й сховати
у свої гаманці. Ще залишилось трохи спілчанської власності, і їм конче треба
покерувати хоча б п’ять років, щоб нарешті впоратись із цією відповідальною
місією.

А коли з’їзд проголосував проти зміни Статуту, Яворівський,
не кліпнувши оком, сказав, що насправді керував не десять, а п’ять років. Після
такої заявки багатьох аж заціпило від його нахабства. А коли він, зухвало порушивши
Статут, виставив свою кандидатуру втретє і найнята ним охорона почала стягувати
з трибуни неугодних делегатів, стало зрозуміло, яким чином зі Спілки виключено
за критику голови талановиту українську письменницю Галину Тарасюк. Полюванням
на відьом у Спілці письменників України Володимир Яворівський повернув нарешті
добрі старі часи Володимира Щербицького.

А головним аргументом на користь третього терміну
Яворівського став його депутський мандат, який нібито дасть йому шанс
вирішувати українські літературні проблеми. Але якщо  він із цим мандатом нічого не зробив для
літератури за десять років і за прем’єрства свого однопартійця Юлії Тимошенко,
то невже він буде щось робити наступні п’ять років?

Із Секретаріату НСПУ просочується думка, що небезпечно пускати
до керівництва інших людей у такий складний для Спілки та країни час. Хоча
насправді найбільшою небезпекою для Спілки є сам Володимир Яворівський, а його
благословення на третій термін – це колективне запускання козла в капусту.

Чомусь на з’їзді не говорилося про мораль, естетику, художні
пошуки і про те, чи відповідає сучасна українська література на питання, які
хвилюють суспільство. Але хіба можна було говорити про такі екзистенційні
проблеми, коли весь пафос з’їзду зводився до того, щоб дати юридичне право двом
піраньям у каламутній воді догризти недоїдки спілчанського майна?

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!