НОТАТКИ НА БЕРЕГАХ КНИЖКИ ПОЕЗІЙ МИХАЙЛА ПАСІЧНИКА
«СВІДОМІСТЬ УДОСВІТА», ЩО ПОБАЧИЛА СВІТ У ВИДАВНИЦТВІ «РУТА»
Час безпомильно розставляє усе
в нашому житті – на свої, належні еволюції місця. Саме тому навіть майже
непомітна колись, але постійна моральна перевага українського народу над
усілякого роду зайдами-визискувачами нараз постає у тому чи тому мистецькому
творі насправді майже легендарною, стрімкою вершиною новітньої історії. Як ось
і у поезії Михайла Пасічника, зокрема його поемі «Людина-корінь» та й інших не
менш яскравих епічних творах відомого майстра слова.
Здавалося б, що після надзвичайно рельєфних,
талановитих лірико-історичних полотен Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Івана
Драча важко сказати щось таке ж неперебутньо значне в українській поезії…
Проте для літератора, який бачить себе трудівником Краси – сумлінною,
працьовитою бджолою у цьому сонячному світі, де ворохобство не полишає замірів
оповити все навколо зловісною пітьмою, – совісний труд завжди був основою основ
любові, надії та віри. Але й, певна річ, традиційної козацької відваги! Ось
чому Михайло Пасічник зізнається:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Важко щось вибирать –
Тут і там небезпека…
Закіптюжений рай
Вічним вогнищем пекла.
Території пільг
Не окреслить і свічка,
Й смерть не зменшить ваш біль –
Дух страждатиме вічно.
У цих рядках звучить яскраве, до того ж
усвідомлено вистраждане кредо письменника, який перебуває у розквіті своїх
творчих можливостей. Адже він і є саме та витривала, справді чудова бджола,
котра за жодних життєвих обставин не перестає дбати не тільки про власний
внесок у спільну справу, а й про честь і добробут усього вулика літератури.
Хто ж у нашому краї, окрім поета й хлібороба,
достеменно відає, що найпрозоріша, себто найадекватніша свідомість удосвіта?!
Зовсім небагато знайдеться таких… Проте істина криється у тому, що чуттєва й
розумова сфери українців саме вдосвіта діють найефективніше, незважаючи на
розбіжність у емоційному сприйнятті часу «жайворів» та «сов». Адже, як мовить
народна мудрість, хто рано встає, тому й Бог дає. Тож і поети, а Михайло
Пасічник засвоїв цю істину з дитинства, в жодному разі не мають відставати від
сумлінних сівачів! Недарма ж українські хлібороби у цьому випадку особливо
непоступливі: як посієш, так і вродить.
Але ціла правда
полягає ще й у тому, що як назвеш книжку, так вона і заспіває в допитливих
руках читача. До того ж хіба поліський ранок – не найприкметніша солов’їна
пора?! Тим паче, що серед розмаїття тваринного й рослинного світів, на
перехресті яскравих подільських та поліських образів і характерів є змога
творитися унікальному, зовсім не завжди схожому на традиційний тип ліричному
героєві, закоханому в рідний край, наче дерево у ґрунт. Чи не так само, як і
самобутньому героєві уже згаданої вище поеми… Адже тільки вкорінившись у мову
свого краю, поет заспіває так, немов лірники-предки, задушевно й переконливо.
Вдивімося лиш у цей пастельний, різдвяний
малюнок, що засвідчує характер універсального, справжнього майстра:
Малює пара плями на попоні,
а білий іній карий круп січе…
Торкаюсь губ коня вівсом з долоні,
і гріюся в теплі його очей…
Саме такі світлі, проникливі образи й склали
книжку з дивовижно місткою та промовистою назвою, якій судилося стати досить
помітною віхою у творчості Михайла Пасічника. Ще й неперебутньою! Хоча творчий
День, як правило, і не завершується «Свідомістю удосвіта»…
Зрештою, належна місткість і медоносна
афористичність поетичного слова взагалі характерні Пасічниковій манері. Недарма
ж утаємничений, мудрий голос автора маємо змогу відчути (а таки ж відчуваємо!)
чи не в кожному творі книжки, як ось і у цій пречудовій мініатюрі:
Усе стоїть в химерах марев,
У забутті старих доріг…
По клаптику із неба хмару
На землю переносить сніг.
Йому так легко й вільно падать
У синій надвечірній млі!
Летить, даруючи нам радість
Ходить по небу – на Землі.
Незабутній образок… Тож хай і надалі таланить
працелюбу в удосконаленні мистецтва слова та більшає радості у нашому житті!