Чергова місія Світлани Усенко

165

У
році, що проминув, до Шевченкового 200-літнього ювілею телеканал «1+1»
запропонував нам  версію «головної
таємниці» Поета: ніякий він не Шевченко! Генетично. Біологічно. Його мати –
нікому не відома Гафія Бойко, а справжній батько – Константин Романов, на той
час спадкоємець російського царського престолу. Так що нічого дивуватися з
таїни Шевченкового слова, його інтелекту, вродженого аристократизму. Все просто
– голуба кров! Великоруська (ну, не тільки, там у Романових чого лише не
набовтано). А ми думали, простаки, що, як сам писав, «син кріпака Григорія
Шевченка». Дурив нас Тарас Григорович, не може син українського селянина
вродитися генієм!

     А наприкінці року «плюси» оприлюднили в
ефірі ще один фільм  про великого
українця – «Секрети Степана Бандери». Послідовність, як бачимо. Там були
«таємниці генія», тепер – секрети… І та ж автор і ведуча – Світлана Усенко.
Пані Світлана відома аудиторії «плюсів» завдяки проекту «Секс місія». То був
такий собі сексуальний лікнеп, досить провокативний. Ведуча була  «у матеріалі» (йшлося про такі речі як
оргазм, розмір пеніса, анальний секс тощо), чого не скажеш про  враження від двох документальних біографічних
фільмів. Бо коли чуємо з уст ведучої «Янгелонський(?!) університет або «слов’янська
мова», то одразу спадає на думку, що такими темами мав би займатися принаймні
журналіст-історик. Хоча… Ведуча виконує свою місію. І місія ця недвозначна
–  черговий раз показати ущербність
головного персонажа докудрами (зродився недавно так неоковирно названий жанр).

      З чого почати? – З прізвища.  Розвінчати міф, що воно походить від bandera –
прапор. Для цього залучається фахівець, філолог-ономаст. Дивний, слід сказати,
фахівець. Версію «прихильників та оспівувачів» Бандери відкидає безапеляційно:
«Подумайте собі, чи можна було людину назвати прапором?». Відповідаю – можна! І
в далекому сибірському Іркутську, і в нашому, нині тривожному, Маріуполі знаю
про людей з  прізвищем Корогва. Далі
таке: «Не можна просто так назвати людину, скажімо, Стіл, Вікно…» Справді,
немає прізвища Вікно, але є Лутка (деталь вікна), Варцаба (те саме, діалектна
форма). Справа в тому (фахівцеві це не зайве знати), що більшість таких,
«предметного» походження, прізвищ утворено від іменників першої відміни (хоч
трапляють й інші, наприклад, Чепіль, Кожух, Чобіт). Тут багато важить звукоряд:
Верьовка, Скрипка, Борозна, Дудка… Човном, наприклад, нікого не назвали, а
Шугалія (фома човна) – досить поширене прізвище на Київщині. Як і Гвинтовка –
на Слобожанщині. Що ж до Бандери, то bandera й однокореневі слова у романських
і германських,  мовах означають: тканина,
стрічка, пов’язка, корогва, прапор.  В
Іспанії це прізвище добре відоме, записки Даміана де ла Бандери про Перу, про
імперію інків можна прочитати, вони перекладені російською. Перенесення цього
прізвище  з Піренеїв «живцем» у Галичину
не виглядає неймовірним (з огляду на «габсбургський» період в її історії),  проте обізнані люди все ж схиляються до
італійської версії.  Але!.. Це не
вписується в «місію». Тому починаються пошуки в болгарській, чеській,
білоруській етимологіях (про поляків «забули», бо там це слово також означає
знамено). Знаходяться більш-менш співзвучні слова, з яких  випливає, що «бандера» це: товстун, тюхтій,
телепень… У вже згаданій «слов’янській» (треба гадати, у словенській?) знайдено
апелятив «бандера», який, кажуть нам, походить від… «балда». Приїхали!

       Отже з прізвищем
автори «докудрами» розібралися. Це щось таке, що очі б не
бачили і вуха не чули. Тепер про походження.

       З
батьками  в Степана Бандери, на відміну
від Тараса Шевченка, все гаразд. Народився в священичій родині. Але «як у
родині, – запитує ведуча, – що сповідувала християнські цінності, могли
виховати терориста і зрадника?» 
Радянські ідеологи відпочивають!  Вони обзивали Бандеру як завгодно, але щоб
звинуватити у юдиній роботі – тут просто не було за  що вчепитися. Та не аргументує це
звинувачення й Світлана Усенко (під кінець фільму виникає, щоправда, почерпнута
з чуток «сімейна» історія, але вона кволо пов’язується з атестацією на самому
початку).  Головне – сказати, а такі
слова міцно осідають у пам’яті. Та ще коли підсилити отаким милим зворотом:
«Отже, чим жив, кого любив, за що вбивав Степан Бандера?»

 
   Чим жив… Усі собі думають – Україною. Хтось
переконаний у високості покликання і служіння, є такі, що засуджують, але
сходяться в одному: Бандера – самостійник. Метою його життя була незалежна
українська держава. Якби ж то! – кплять з усіх автори «Секретів…». Вся справа,
пояснюють нам, у комплексах низькорослого, хирлявого хлопчини,  який вирішив доказати всьому світові, що він
видатний і  великий.

      Кого любив? Тут також проблема на
проблемі. Не відповіла взаємністю одна дівчина, друга, на третій, кажуть нам,
одружився похапцем. Невдачі, звичайно, загострили прагнення до самореалізації
(сублімація, знаєте), а вінчана дружина «була нещасною жінкою. Бандера бив її,
вагітну, ногами». Про таке звірство начебто розповів перевербований функціонер
ОУН, фактично агент Луб’янки. З усіх інших джерел маємо свідчення про хорошого
сім’янина, але «місія» фільму диктує з притиском зупинися на єдиному,
чекістського походження. – Бив. Ногами!

      За що вбивав?

     
Жодна політична сила у світі, що стає на чолі визвольного руху,  її лідери, не можуть уникнути
причетності  до пролиття крові. Це війна.
У тій чи іншій формі. Але чи сприйняв би хтось інакше, ніж як недолуге, таке питання:
«За що вбивав Джуззеппе Гарібальді?»  Або
– Симон Болівар?

      До речі, щодо історичних аналогій. Ведуча
запитує, як же так трапилось, що Українською Повстанською  Армією командував Роман Шухевич, «а вся слава
дісталася Степанові Бандері». Ну, ніхто в Шухевича заслуг не одбирав, та й не
зміг би, вони визнані й належно оцінені. А що й армія, і увесь
повстанський  рух має «бандерівську»
назву, то пригадаймо собі, що армією чеських таборитів у 15 столітті командував
Ян Жижка, з історії ж ми знаємо про гуситів, гуситські війни. Ім’я Яна Гуса
стало знаменом у релігійно-національній війні після його мученицької смерті,
ім’я Степана Бандери набуло такого значення ще за життя.

       «Але – чому?» – запитує ведуча. В
згаданому вже інтерв’ю вона заявила таке: «Сташинський – одна з відповідей на
це питання. Саме він сприяв міфологізації їмені Степана Бандери».  Говорила-їхала! Сташинський ще був підлітком,
коли й нацисти, і їхні кремлівські близнюки вже називали підпільний, згодом
повстанський  рух в Україні
бандерівським, а в повстанських піснях рідко обходилось без цього імені. Щоправда,
«міфотворча» роль убивці Бандери в самому фільмі якось не прочитується.
Відбувся, очевидно, «опір матеріалу», хоч Сташинському відведено метражу чи не
стільки ж, як самому Бандері. Але питання – чому? – звучить постійно. Чому,
мовляв, простий сільський хлопець… Та не простий він, не селюк! Його батько,
отець Андрій Бандера, був помітним громадським і політичним діячем, членом
парламенту  (Загальних Зборів)  Західно-Української Народної Республіки. Яку,
між іншим, майже не помітили творці фільму. «Кров, насилля, безкінечна війна»,
– чуємо з екрану, – ось що бачив Бандера в дитинстві, і це позначилось на його
характері». Що ж, кожен бачить те, що спроможний або хоче бачити. Бандера бачив
насамперед боротьбу за  українську
державність. До речі, зблизька, адже отець Андрій брав у ній безпосередню
участь. Був капеланом полку і після поразки виніс потай з фронтів капеланський
синьо-жовтий прапор. В його сина були поважніші мотиви для вступу в Пласт, в
ОУН, аніж нещасливе кохання і невисокий зріст. Силі тих мотивацій відповідав і
характер Бандери, підпертий здібностями. Організаційна, розвідувальна,
пропагандистська, видавнича робота, забезпечення зв’язку з Проводом, який діяв
тоді за кордоном… І вже у 24(!) роки Бандера очолює ОУН в Краю і одночасно стає
комендантом Української Військової Організації. І коли мова йде про судовий
процес, на якому Бандері було винесено смертну кару, то не гріх би зацитувати
прокурора на тому процесі Желенського: «Від нього била невичерпна енергія та
фантастична сила». А нам щось про Сташинського, про те, що міф про Бандеру
створили самі більшовики.

     
Міфи треба розвінчувати. Особливо національні. Таку тенденцію
спостерігаємо останнім часом. Таку місію, після сексуальної, взяла на себе й С.
Усенко разом зі знімальною групою. Шевченко? – Байстрюк Романових. Бандера? –
Комплексант, терорист і бузувір. Аби такий образ чіткіше сформувався в
свідомості глядача, впродовж оповіді – наче б для інтриги – звучать рефреном
«мантри» на зразок «Бил ногами, когда она была беременна». Що під кінець через
чекістський, як тепер кажуть, фейк це виглядає сумнівно, не важить. Так само
кілька разів з’являється в кадрі чоловік зі словами «я син Степана Бандери».
Згодом виявляється, що фраза просто обтята. Насправді він розповідає, що хтось
пустив чутку, що він нешлюбний син Бандери. За таку «інтригу» в порядному
товаристві можна й потиличника схопити.

     А щодо позашлюбних дітей, подружньої зради (це ніби
для пояснення, чому на початку розповіді Бандеру названо зрадником), то тут
таки спробували знайти «кістяк у шафі». Але знову – через плітки та силувані
спроби порівняти зовнішність гаданого нешлюбного сина і батька Степана Бандери.
Таке ми вже бачили в історії з «таємничим» вітцівством Тараса Шевченка.

 

     Світлана Усенко каже, що вона лише
наводить факти, а дати оцінку героєві її оповіді – право глядача. Проте чомусь
факти, переважно – з пліток, з чекістських архівів, підібрані з очевидною
упередженістю: листи до Гітлера, навчання в Абвері (це ще з радянських
заготовок), «бил беременную ногами»… І хоча б один, подібний до випадку на
судовому процесі, що його згадує адвокат Степан Шухевич. Бандеру, пише автор
спогаду, завели до судової зали останнім. Усі підсудні встали. За ними встали
адвокати, журналісти, вся публіка і навіть – судді. Останні, можливо,
відрухово, а не з пошанівку, проте факт промовистий.

     Думаю, однак, що було б несправедливо всю
відповідальність за підленьку «докудраму» покладати на ведучу. Як би вона не
зводила брівки і морщила лоба, переглядаючи архівні матеріали та плутаючи
янголів з Ягеллонами, непосильність місії, на відміну від попередньої
(сексобучу), відчувається. Проект кимось організований і, судячи з географії
фільмування, добре оплачений. Річ у тім, що заявлена у фільмі теза «Міф про
Бандеру донині розламує Україну навпіл» кришиться на очах. Згадаймо проект
«Великі українці».  Лише маніпуляціями
Дмитра Табачника Бандеру відсунули з першого місця. Голосів галичан на такий
загрозливий для табачників результат не вистачило б. Російськомовні хлопці –
бійці одного з батальйонів, що стоять під Маріуполем, кажуть «на камеру», що не
відступлять ні кроку: «Мы же бандеровцы!» Без тіні іронії. То треба, думає хтось, із цим щось робити! Адже ось уже після
виходу фільму на телеекран день народження Бандери відзначили масовою ходою не
лише в Західній Україні та Києві, а й у Дніпропетровську, Одесі, в Сумах. І
нищівної, часто в’їдливої критики «Секретів…» російською  мовою в мережах з’явилося не менше, ніж
подібних відгуків українською.

      «На каналі, – каже С. Усенко в
цитованому вже інтерв’ю, – зацікавлені створювати лінійку фільмів під кодовою
назвою «Обличчя епохи». За яким же кодом ховаються замовники і справжні автори
проекту, наслідком втілення якого є спотворені портрети двох великих українців
– Тараса Шевченка і Степана Бандери?

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!