Чародій арабістики

Іван Франко, коли вперше познайомився з творчістю автора
«Краси і сили», захоплено мовив: «І відкіля ти такий узявся?» — так і хочеться запитати
д. Винниченка, читаючи його новели, яких в оцій книжці зібрано сім». Так само кортить
запитати й у відомого арабіста перекладача Валерія Рибалкіна: «І відкіля ти взявся
у нас такий?» Сам-один, гай-гай, зробив більше в сучасній українській арабістиці,
ніж десятки його колег.

А появився на світ В. Рибалкін не де-небудь, а неподалік
Кіровограда, що й уже згаданий автор «Записок кирпатого Мефістофеля». На польовому
стані. (Батьки майбутнього професора працювали ветеринарами). Степ український багатющий
не тільки чорноземами, а й талантами.

Тримаю в руках найповніше видання «Тисяча й однієї ночі»
(570 сторінок) українською мовою, перекладене вперше з оригіналу паном Рибалкіним.
Книжка ошатно видана, доповнена примітками та глосарієм. Знаємо, що перший повний
переклад казок і оповідань з «Тисяча й однієї ночі» безпосередньо з оригіналу видано
російською мовою у восьми томах (1929-1939) арабістом Михайлом Сальє, за редакцією
академіка Ігнатія Крачковського.

Що стосується українського перекладу цих казок, то його
зачинателем був Агатангел Кримський, який 1891 року в газеті «Буковина» (Чернівці)
надрукував пісеньку з «першої ночі», яку відтак повсякчас уміщав до своїх книжок.
Іван Франко також популяризував арабське красне письменство, пригадаймо хоча б його
віршовані казки «Абу-Касимові капці» та «Коваль Бассім». Проте, як зазначає Юрій
Кочубей: «Щоправда, вони не належать до канонічного тексту «Тисяча й однієї ночі»,
а були взяті ним (Іваном Франком – Ред.) із збірника «Тисяча й один день»,
що з‘явився німецькою мовою».

Варто наразі згадати й переклади
«Тисяча й однієї ночі» М. Лозинського й С. Дольницького за німецьким текстом М.
Геннінга, що побачили світ у Львові 1905-1907 та 1912-1913 роках. Але, щоб уперше
переклад з оригіналу одного з шедеврів світової літератури був зроблений українською
мовою, та й у такому великому обсязі, довелося чекати 1991 року, коли Валерій Рибалкін
запропонував його вітчизняному читачеві. (Книжка побачила світ у видавництві «Дніпро»).
Нинішнє видання, тернопільського видавництва «Богдан», значно виправлене, уточнене
і доповнене, й ще раз засвідчує, що ми також не ликом шиті у світовій арабістиці. 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Перекладу «Тисяча й однієї ночі» арабіст присвятив десять
років. Але пан Рибалкін не був би паном Рибалкіним, якщо б зупинився лише на цьому
з своїх перекладів. Попри те, що він: дипломат, завідувач відділу Класичного Сходу
Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України, професор Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та Київського національного лінгвістичного
університету, а ще й завідувач кафедри сходознавства
імені професора Ярослава Дашкевича у Львівському національному університеті ім.
Івана Франка, автор понад 200 наукових праць (у тому числі 10 книг) російською,
українською, арабською та англійською мовами з різних галузей сходознавства,
пан Валерій уже підготував до друку у серії «Скарби Сходу» у видавництві «Богдан»
казки «Руввас та сорок розбійників» з блискучою своєю передмовою «Казковий Схід
Агатангела Кримського».

Привертає до себе увагу з передмови така деталь: «Ще
мій дід розповідав мені, як улітку на базарі у Звенигородці він неодноразово зустрічав
літнього інтелігентного чоловіка з борідкою та в окулярах з круглими скельцями,
який уважно прислухався до народної розмовної мови. Подеколи він запитував у селян
значення окремих побутових слів, щось ретельно записував до свого нотатника. Особливо
цікавився влучними українськими прислів‘ями, дотепними виразами, анекдотами, оповідками».
Ідеться, звісно, в передмові В. Рибалкіна про Агатангела Кримського, який тоді жив
у Звенигородці.

Про творче обдарування
Агатангела Кримського В. Рибалкін може розповідати годинами. Позаяк вважає його,
А. Кримського, та й Андрія Ковалівського, з вітчизняних сходознавців, своїми вчителями.
Хоч дорожить і повсякчас пам‘ятає науку перших своїх учителів з орієнталістики
— викладачів Східного факультету Ленінградського державного університету, який закінчив
1976 року (екстерном) з відзнакою. Безумовно, перекладач вільно володіє російською,
арабською, англійською мовами; основними європейськими та деякими східними.

Звісно, так і напрошується запитати: «Невже Валерій
Рибалкін не брався за переклад «Корану» з оригіналу українською мовою?» Безперечно,
він переклав його ввесь і, попри те, ще й підсилив ґрунтовно науковим апаратом.
Дещо з «Корану» зміг частинами видати. Повністю пам‘ятка світової літератури та
священне письмо мусульман і релігії ісламу ніяк не дочекається на вітчизняного видавця.

Валерій Рибалкін бажаний гість в арабському та мусульманському
світах на міжнародних наукових конференціях. Його радо запрошують як у Катар, так
і в Ліван, пишаються ним, скажімо, й арабісти Кембриджа…

У свої шістдесят він невтомно розвиває вітчизняну арабістику.
На запрошення документалістів бере участь у зйомках фільмів, у яких розкриваються
маловідомі факти з українського сходознавства. Виступає на радіо. Бере участь у
міжнародних наукових форумах. Нещодавно підготував до цікавої наукової розвідки
свою передмову «Мандрівний манускрипт», що неодмінно зацікавить шанувальників історії
та красного письменства.

Мандрівний манускрипт

Православний антіохійський патріарх Макарій (обраний
в 1648 р., пом 1672 р.) здійснив у 1654 р. подорож до Русі та інших православних
країн (в Молдавію, до земель козаків) за грошовою підтримкою для своєї арабської
церкви. Його супутник і син диякон Павло Алепський виконав опис цієї мандрівки арабською
мовою з багатьма вульгаризмами з сирійського діалекту. Це свідчить про відсутність
високої книжкової освіти у автора, однак йому не можна відмовити у тонкій спостережливості,
особливо коли він підмічає і фіксує побутові риси молдаван, козаків, московітів.
Детально описує Алепський і важливі політичні події, свідком яких він став під час
мандрів. Саме тому «Подорож Макарія» зайняла важливе місце як важливе історичне
джерело 17 ст. у дослідників російських та румунських і меншою мірою – українських.

Опис «Подорожі» мовою оригіналу досі існує лише в рукописах,
причому як у розширеній, так і в скороченій редакціях тексту. Повнішу версію містять
лондонський, паризький та петербурзький манускрипти. За лондонським списком здійснено
англійський переклад (1829, 1836) Ф. Бельфура, за паризьким списком – французький
переклад (1930, 1933, 1950) Б. Раду. З бельфурівського перекладу виконувалися інші
переклади російською мовою, допоки з іще одного московського манускрипту не з‘явився
прямий російський переклад (1896—1900) Г.А. Муркоса. Відтоді українські дослідники
й перекладачі послуговувалися саме цим перекладом. Лише Я. Полотнюк єдиний опрацьовував
текст за арабським оригіналом.

Зрозуміло, що і Ф. Бельфур,
і Б. Раду краще могли інтерпретувати тільки початкову частину тексту стосовно перебування
патріарха в Молдавії, на відміну від іншої частини, що є головною для українських
та російських істориків, – стосовно мандрів землями козаків та московітів. Не краще
потрактовував цей фрагмент і Г. Муркос, бо як етнічний араб він краще знав арабомовні
реалії, проте погано орієнтувався як у молдавських, так і у слов‘янських. За хибне
тлумачення окремих місць арабського тексту його піддав гострій критиці А. Кримський.
Він же повідомив про існування коротшої редакції тексту «Подорожі», фрагмент рукопису
якої йому вдалося придбати під час свого відрядження до Леванту (1896—1898).

Нині діє міжнародний проект за участі науковців Росії,
Румунії та України (долучилася з червня 2012 р.) з видання повного критичного тексту
«Подорожі» мовою оригіналу на підставі текстів англійського, французького та російського
рукописів. Після їхньої звірки заплановано долучити також матеріали коротшої редакції
манускрипту А. Кримського. Наступний етап проекту передбачає повний переклад арабського
тексту англійською мовою з відповідним науковим апаратом (коментарі, бібліографія,
індекси тощо).

Коли дійшла черга до рукопису
А. Кримського, виявилося, що його місцезнаходження невідоме. Довелося докласти чимало
зусиль, поки його не було «відкрито» заново. Манускрипт про «Подорож» сам виявився
неабияким мандрівником. Зі Сходу А. Кримський привіз його до Москви, де 1912 року
опублікував дослідження про нього, зауваживши, що, незважаючи на коротку редакцію
тексту, він вартий серйозної наукової уваги. Після переїзду А. Кримського до Києва
рукопис зберігався в фондах арабо-іранського кабінету ВУАН. За дорученням вченого
в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. його перекладав російською мовою Тавфік Кезма, а пізніше,
перед війною, українською – О. Пріцак. Згодом рукопис мандрує ще далі – тепер вже
з О. Пріцаком – до Німеччини, а потім до США. Після смерті вченого він разом з його
бібліотекою знову повертається до Києва, де нині зберігається в архіві О. Пріцака
в Києво-Могилянській академії. Після подорожей світом протягом більш ніж століття,
на довгі роки загубившись в бібліотечних та архівних нетрях, мандрівний манускрипт
нарешті знову поступово повертається до наукового обігу.