Наприкінці минулого року міжнародний видавничий консорціум «Concordia & Landmarks» з великим успіхом представив на ХХХІІІ Міжнародному книжковому ярмарку у Варшаві збірку есеїв Юрія ЩЕРБАКА «Рашизм. Звір із безодні» польською мовою (у травні в Києві презентувались українське та англійське видання з ілюстраціями Олексія КУСТОВСЬКОГО). Модерував презентацію у варшавському Королівському замку разом з поважним автором перекладач книги – відомий польський та український письменник і літературознавець Тадей КАРАБОВИЧ з Любліна.
Вже тоді він, авторитетний член Спілки польських літераторів та Національної спілки письменників України, головний редактор (з 2001 р.) польського щорічника «Український літературний провулок», повідомив про свою роботу над перекладом наступного твору Юрія ЩЕРБАКА – висунутого на здобуття Шевченківської премії 2026 року роману «Мертва пам’ять». А днями видавці з «Concordia & Landmarks» анонсували вихід двох книг Юрія ЩЕРБАКА: «Рашизм. Звір із безодні» німецькою та «Мертва пам’ять» – польською мовами.
Вітаючи творчий тандем Юрія ЩЕРБАКА і Тадея КАРАБОВИЧА, публікуємо передмову до нової книги.
***
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Позаторік у видавництві «Абабагаламага» з’явився роман Юрія Щербака «Мертва пам’ять». Автор свій твір присвятив пам’яті сина Ярослава і в якості епіграфа взяв таємничу цитату з Книги пророка Ісаї:
Закричи з усіх сил і не стримуйся,
Здійми свій голос, як трубу,
І сповісти моєму народові їхні гріхи…
Назва книги відкликується до потрясаючих розповідей, що чергуються у її змісті з двочастинним підзаголовком «Голоси і крики. Книга підсумків і пророцтв».
В інтернеті книгу супроводжує така анотація: «Україна – в окупації. Ворог не тільки узурпував владу, а й досяг, здавалося б, неможливого: в народу цілковито знищено пам’ять, він став елементарною біомасою. І за такої ситуації група сміливців починає боротьбу за визволення. Про це – політичний трилер-антиутопія визначного українського письменника Юрія Щербака». А жанр твору означено як «політичний трилер-антиутопія», і це не перший трилер-антиутопія у творчій біографії відомого письменника (трилогія «Час», «Зброя Судного дня»).
На презентації роману в Національному музеї літератури України Юрій Щербак наголосив, що шукає відповіді на питання, як назвати жанр нового роману. Тоді, задумуючись над книгою, письменник сказав: «…коли українці будуть добре знати і шанувати власну історію – вони будуть сильними і згуртованими; коли в державі буде сильна армія і потужна розвідка – незалежність буде надійно захищена; коли українці будуть читати не лише розважальні й легкі твори, а й складні тексти – тоді вони зможуть вирішувати складні завдання і не заковтнуть черговий нейролінгвістичний гібридний телегачок із Голобородьком». На презентації пролунали також інші варіанти найменування різновиду роману: роман-антиутопія, роман-хроніка, роман-марево (Тарас Кремінь), футурологічний роман (Михайло Сидоржевський), роман-фентезі (Вадим Скуратівський), тобто філософія назви залишалася відкритою.
Втім цікаву думку на тему книги і творчості Юрія Щербака висловив Академік НАН України Микола Сулима. Вчений сказав, що автор «Мертвої пам’яті» – це «багатогранна особистість із потужним життєвим досвідом: доктор медичних наук, письменник, дипломат, політик, громадський діяч. Літературною творчістю захопився зі студентських літ, писав оповідання, повісті, романи, п’єси, кіносценарії, публіцистичні та документальні твори («Чорнобиль», «Причини і наслідки»), – «міську прозу», як визначають критики. Однією з рис творчості Ю.Щербака-письменника є поєднання елементів наукової фантастики з легендами й казками («Хроніка міста Ярополя», «Одіссея-2482»). Унікальний досвід, інтелектуально-аналітичний складник усіх творів, чітка гуманістична позиція і патріотизм автора сприяли формуванню когорти читачів творів Ю.Щербака. Окремі тексти письменника перекладені іноземними мовами («Як на війні», «Бар’єр несумісності», «Стратегічна роль України»). Документальну повість «Чорнобиль» (1987-1991) Ю.Щербака співавтор однойменного серіалу (виробництво США, НВО) Крейг Мезін використовував під час написання сценарію до фільму».
Базовими категоріями у книзі Юрія Щербака є образи, дія і мотиви. Всі вони поєднуються в змістовних психологічних формах розповідей. Герої роману – позитивні і негативні, свідомі своєї поведінки і тому книга вписується у філософську категорію відображувати людські емоції і непрості долі мовою антиутопії. Тому в творчій лабораторії Щербака відчутна справжність, правда і відображення себе та своїх душевних настанов. Недарма Юрія Щербака, як письменника, історія української літератури другої половини ХХ століття зарахувала до творців, які вписуються у жанр «міської прози», тобто автор є носієм творчості насиченої літописним документалізмом та філософським кодом. Міська проза – це той момент в літературі, який не боїться правди, відкриває психологізм героїв, а його міфологеми пов’язані з картою міста: вулицями, будинками і людьми, вирваними з традиційної соціологічної культури, своїх хуторів, балок та сіл.
Втім Щербак не негує питання традиційності, він переносить його на підґрунтя міської дійсності. Тому його герой з розділу «Ростислав Закревський» говорить про складну історію зустрічі з невідомою для нього особою, з якою відбулася проста розмова. Ця зустріч нагадала холодну сутність мандрівки і герой розповіді розуміє, що доля може подарувати лишень візитну карточку, що ця карточка єдине придане у розповіді: «…пригнічений гіркотою розлуки з коханою, вийшов я з терміналу й попрямував до центру – й одразу наштовхнувся на старовинну будівлю Mercado del Puerto – портового базару, схожого чимось на київський Бессарабський ринок; тут можна було купити дешеві сувеніри, які мене не цікавили, й недорого поїсти. Стара японка (а може індіанка?) взяла мене за руку й показала, що хоче нагодувати. Я зайшов усередину – тут пахло смаженою рибою – й присів за маленький круглий столик, стілець – колись такі називалися «віденськими» – захитався піді мною. Хазяйка поклала переді мною меню з цупкого, поплямленого жирами і кетчупом паперу, на якому намальовані супи, салати й рибні страви з цінами, які здалися мені поміркованими. Мені захотілося спати, але я, попросивши принести спочатку каву й холодну воду, витягнув візитку Урсули».
Юрій Щербак унаочнює читачеві, що його роман можна читати з будь якої сторінки, і що зміст може втягати читача, але також може відкидати і тоді читач кладе книгу на поличку до наступної зустрічі з нею. Втім книга не відштовхує читача, він знову бере її до рук і відкриває на будь який сторінці, щоб поглинути у її непростий зміст.
Так можна читати оповідь «Святослав Закревський» і «Олег Моргунович», щоб довідатись про таємні медичні знання та про загадкові віруси, які попри реальність їхнього існування можуть здаватися читацькому світові формою Science Fiction, тобто науковою фантастикою. А втім це метод художньої творчості, який автор сакралізує на рівні поняття альтернативної історії. Письменник, зображуючи реальність з точки зору її біфуркації (тобто роздвоєння тем), власне і застосовує настанови роздвоєння.
Прикладом може слугувати вже сам рік, в якому відбуваються пригоди героїв роману. Це міфічний і здавалось би відлеглий 2045 рік: «Я міг би описати кумедний епізод, що трапився недавно: нещодавно в тролейбусі №17, що відправлявся від площі Толстого – від кав’ярні Ulitka, де в 2045 році сидітиме академік Закревський, дивлячись на Таню Шелест, – я побачив молодого хлопця, що бігав по тролейбусу в червоному кондукторському жилеті і кричав, що через цей ідіотський графік йому знову зіпсували шабад (суботу); на голові в хлопця була чорна кіпа, а, вмостившись переді мною, він почав читати талмуд на івриті; я згадав про ізраїльську школу-Міцва в Києві та україномовний літературний журнал, що видається в Тель-Авіві моїм другом, лікарем і поетом, автором однієї з найпопулярніших пісень в Україні про любов».
Або: «І ще один, тепер уже сонячний спогад: я сиджу в повітці в Чабанах, яку чомусь називаю стодолою, за столом, зладженим з грубих дошок, вкритих лаком, і пишу «Час смертохристів». Ще нещастя не обсіли мене і мою сім’ю й переді мною лежить яскраво зелений травник, розпечений серпневим сонцем, а на ньому жовтіють яблука, обтрушені вітром з яблунь. Наче футбольне поле з багатьма м’ячами, як під час тренування. Тільки команди на ньому нема. Скінчилася маленька футбольна команда, а «Велику» я не напишу».
Роман Юрія Щербака «Мертва пам’ять» наказує шукати літературознавчий ключ до непростого змісту. Бо те, що запропонував автор, виходить поза рамки усталеного літературного фарватеру і антропології. Дискурс книги веде бо до джерел, що психологія творчості називає філософським процесом, створеним у змісті книги для іншого виміру. Бо хоча ми знаємо, що книга – це політичний трилер, вона побудована так, що у ній поєднано не тільки політичне, але й матеріальне, духовне і вічне.
Основні механізми роману, виходять поза передбачені психологічні сенси творчого мислення. Власне вони допомагають розкрити креативний потенціал думання Щербака, як літератора, філософа і письменника своєї складної епохи. Звертають увагу зокрема експресивні сенси, щоб не сказати експериментальні, якими послуговується автор. Показати тонкі образи думання його героїв, і «тримати» читача «Мертвої пам’яті» в читацький напрузі. Це той літературний стан, про який академік Микола Жулинський сказав: «Новий роман Юрія Щербака читати страшно».
Втім у книзі є вогник надії, якому слід приділити увагу і придивитися до нього прискіпливіше. Це наскрізь занурені в довірі слова онука Олеся, який запитує: «Дідусю, про що твоя книга?», і якою ця відповідь би не була, вона вселяє надію на майбутнє. Книгу неодмінно прочитає малий Олесь, і через те вона увійде на Парнас хронологічності читацького часу. Бо слова Олеся про інше – про майбутні покоління, які читатимуть роман за власною сутністю і, психологією (у 2045 році). Вони визначать координати книзі за їхнім паспортом часпростору. Вони назвуть образи книги, новим для неї найменням. Вони – нарешті у чорноземі її змісту, засіють своє зерно вічності з лантуха непростого змісту людського життя.
Це дуже важливий момент у книзі, бо він сакралізує надію на послідовність майбутності. Це відбувається попри трагічні оповіді, де відчутний філософський принцип поточного моменту «тут і тепер». Де насправді відбулася зацикленість на пандемії та жахливій війні, яка принесла на українську землю руїну і смерть. Тому роман відкритий на майбутнє, яке гряде над головами його ліричних героїв і над маленьким ще Олесем.
Тадей КАРАБОВИЧ – поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Постійний автор журналу «Золота пектораль» та інтернет-порталу Pisarze.pl. Член редколегії «Літературної України» і журналу «Сівач». Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).