Був надто вимогливим до слова

106

Осінні вітри з далекої Варшави пригнали сумну звістку. 20
жовтня 2012 року на 86-му році життя відійшов у вічність видатний український
поет з Польщі, лауреат Шевченківської премії 2007 року Остап Лапський.

Тепер лише шепіт очерету польських боліт, який «був йому за
колиску» і яким була вбрана скромна поетова оселя у Варшаві, нагадуватиме нам
про вчителя, літературознавця і мовознавця, прекрасного поета й філософа.

Творчість цієї видатної особистості багатогранна. Одних він
вчив української мови й любові до рідного слова у Варшавському університеті на
кафедрі української філології. Для інших Остап Лапський – відомий перекладач,
публіцист, есеїст. Інші знають його як неперевершеного поета. А ще діяча
підпільної «Солідарності», за що і розпрощався з університетом. 

Найбільше Остап любив свою Берестейщину, де 7 липня 1926
року народився у селі Гуцьках, неподалік Кобриня. Від 1945 року живе в Польщі,
але вся його поезія просякнута любов’ю до рідної землі, там залишеної. Молодий
поліщук здобував вищу освіту у Вроцлавському та Варшавському університетах,
працював викладачем у Варшаві, співпрацював з редакцією тижневика «Наше слово»
та Польським радіо.

Поетична спадщина Лапського скромна. Вийшли три збірки його
творів, видані Українським архівом: «Мій почитачу» (Варшава, 2000), «Обабіч:
істини?!» (Варшава, 2003) та «Себе: розшукую?!» (Варшава, 2003). Остап Лапський
також був лауреатом Міжнародної премії ім. Богдана Лепкого (2003). 

Поет був активним автором українських часописів та
альманахів Польщі: “Наше слово”, “Наша культура”, “Український календар”, “Над
Бугом і Нарвою”. Його охоче публікували “Гомін”, “Дукля”, “Прапор”, “Жовтень”,
“Сучасність”, “Берестейський край”, “Підляські повідомлення”. З поезією
Лапського польською мовою знайомило “?ycie Literackie” і “Magazyn Literacki”, “Lithuania”,
“Arkadia” та інші. Твори поета увійшли до польскомовних антологій української
поезії: “Antologia poezji ukrai?skiej” 
Ф. Неуважного і І. Плєсьняровича тa “Po tamtej stronie deszczu” T.
Kaрабовича.

Нам поет запам’ятався своїм розважливим і глибоким словом.
Пам’ятаються поетичні вечори, організовані Посольством України у Варшаві у
2007-2008 роках за участі Остапа Лапського.

Національну премію України ім.Т.Шевченка восени 2007 року в
Українській амбасаді йому вручали тодішній Голова Шевченківського комітету
Роман Лубківський та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці
Польща Олександр Моцик. На загал пан Остап Лапський не носив офіційних
костюмів. Але з цієї нагоди він купив собі такий. Вручення розпочалося біля
пам’ятника Шевченку. Були покладені квіти до підніжжя молодого Тараса  у центрі польської столиці.  Потім був урочистий вечір, під час якого
збентежений Остап, помолоділий, веселий, сидів у спеціальному фотелі, оточений
учнями і шанувальниками. Була також серед них і його муза, вчителька
української мови в одному з українських ліцеїв.

Одним з найцікавіших Шевченківських вечорів за участі поета
став вечір у підваршавському містечку Вишків. У повітовій бібліотеці зібралося
багато народу, щоб долучитися до невичерпного джерела генія українського народу
та послухати поета Остапа Лапського, який, як виявилось, живе поряд, у Варшаві,
і пише по-українському. Це вогнище культури – Вишківська бібліотека –
заслуговує на окреме добре слово у поширенні української культури в Польщі. 

Остап Лапський був надто вимогливим до слова, до прочитання
українського тексту. Під час підготовки вечорів за його участі поет звертав
особливу увагу на орфоепію, на внутрішнє життя звука.

Ось таким запам’ятався нам цей непересічний український  талант з Варшави.

 

Шанувальники творчості Наталя Савіна, Ірина Сухович, Василь
Боднар, Володимир Бачинський, Микола Ярмолюк

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!