Бунчужний нашої культури

424

Пригадую, у далекому 1980-році, коли
вийшла перша книга Леоніда Череватенка «Скіфський степ» (автору було вже 42
роки!), тоді Микола Сом приніс її на заняття Броварської літературної студії
«Криниця» й сказав нам, літстудійцям: «Оце читаю, не начитаюся! Подивіться й
ви, молоді. Це – Леонід Череватенко, наш письменник-багатоверстатник!» Дійсно,
так міг сказати тільки Микола Сом, завзятий і далекоглядний. Він ще додав, що
Леонід Череватенко узяв на себе, «як віл на роги!» Бо йому підвладні Музи –
кіно, археології, а це ось – і поезія!

          Так, Леонід Череватенко
багатогранний і неповторний, він вільно орієнтується у віках, і мистецьких
школах, його почуття шалені й завжди виринають там, де й не чекаєш. Але
щонайбільше його вивчення та вболівання це – трагічне ХХ століття. Олег Ольжич,
Євген Плужник, Микола Зеров…. Цей ряд постатей стали знаковими в творчості
Леоніда Череватенка.

          А ще низка творів про людей
праці, серед них, наприклад – шахтарі Донбасу. Та й сам письменник трудиться в
огромі нашої культури, як шахтар! І видає «на гора» талановиті знахідки. Свої
захоплені враження про Леоніда Череватенка свого часу висловили імениті митці,
назвавши його шістдесятником, поетом «Київської школи», володарем
енциклопедичних знань. Наприклад, Іван Драч зазначав: «Череватенко – людина,
яка майже все знає й усе вміє…». А для Вадима Скуратівського він  «ще зі студентської юності став учителем в
царині культурології».

 

          І от нині, 2 листопада в
Центральній міській бібліотеці Ірпеня відбувся літературно-мистецький вечір,
присвячений ювілею Леоніда Васильовича. Ведучою була відома просвітниця
директор бібліотеки пані Олена Циганенко. На жаль, сам Леонід Васильович за
станом здоров’я прийти не зміг, але від нього була присутня  пані 
Людмила Забарило, (її величали – «добрий ангел письменника
Череватенка»), яка вела касетний запис.

          Від НСПУ виступив письменник
Олександр Шугай, який передав ювілярові Почесну медаль Національної спілки
письменників України. І розповів про особливості видання «Скіфського степу» (з
передмовою Дмитра Павличка!) у видавництві «Молодь». Адже сам пан Олександр був
причетний до виходу цієї збірки віршів.

          У своїх виступах
письменники, громадські діячі та читачі бібліотеки висвітлили образ
письменника-патріота Леоніда Череватенка. Було подано його біографію –
насамперед зазначено, що він виріс у козацькій родині. Як писав сам пан Леонід,
зберігся документ – як на початку ХУІІ століття жив і звитяжив Михайло
Череватенко – черкаський сотник. Але при тому сам же письменник занотував: «свою славу треба заробляти самотужки».

          Як сказала ведуча, директор
ЦМБ пані Олена Циганенко: «За свої 75 років Леонід Васильович не заробив собі
гучного імені, та, зрештою, й не мав такої мети… але він створив унікальний
творчий доробок», він «ішов напролом і був вірний обраній темі». Письменник
почав із осягнення творчості Валеріана Підмогильного, але в ті часи це було
викликом Системі… Чиновники застерігали: «Ми реабілітували людей, а не їхню
творчість…» Доробок Євгена Плужника Череватенко вивчив настільки глибоко, що
дипломна робота «тягнула» на кандидатську дисертацію. Але шлях до аспірантури
закрили, і пошуковець зрозумів, що житиме «під ковпаком», адже «настроен националистически»
(!). Але відтоді тема «розстріляного відродження» проходить через усе життя
Череватенка.

          Читачі та гості бібліотеки
подивились відеомонтаж про життєвий  та
творчий шлях ювіляра. Насамперед, уривок із художнього фільму «Дорога на Січ»
(за мотивами роману Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря»), у якому
один із авторів сценарію – Леонід Череватенко. Ведуча пані Олена Цинганенко
виважено окреслила кіномистецьку діяльність митця, зазначила участь у журналі
«Новини кіноекрану», творчу дружбу з Миколайчуком і Сергієм Параджановим. А
також згадала про видавництво «Музична Україна», Вищі курси кінорежисерів і
сценаристів у Москві, де лекції читали такі яскраві режисери, як: Андрій
Тарковський, Григорій Чухрай, Михайло Ромм. Там же дружиною пана Леоніда стала
талановита актриса Наталя Величко.

          Важливо, що перший свій
сценарій Череватенко написав про Івана Вишенського, але й у ньому враз виявили
«прояви буржуазного націоналізму». Тоді невтомний Череватенко взявся за новий
сценарій – у ньому тема робітничого класу, а точніше – Донбас, який автор добре
знав. Далі – кіностудія імені Довженка (директором тоді працював Василь
Цвіркунов), хоча там ще довгенько зволікали через «прописку»!

          Нині Череватенко – автор
близько тридцяти сценаріїв художніх фільмів, які були поставлені на студії
Довженка. Серед яких: «Прощання», «Лицар Вася», «Канал», «Скляне щастя»,
«Дорога на Січ» (у співавторстві), «Закон». А також сценаріїв документальних
кінострічок: «Юрій Коцюбинський», «Ваш Леонід Первомайський», «Сергій Бондарчук.
Батьківщина».  Леонід Череватенко став
лауреатом премії Спілки кінематографістів України (1988).

          Знаменною виявилась
кінотрилогія «Я камінь із Божої пращі», яка об’єднує три кінокартини: «Ольжич
(1996), «Доба жорстока, як вовчиця» (2000), «Незнаний воїн» (2000).      Про той час Череватенко писав: «Знімаючи
фільм про Ольжича, ми потратили роки… Ми виїжджали в Америку і Канаду, брали
інтерв’ю у соратників Ольжича, знаходили його родичів. Коли я побачив це на
екрані, то зрозумів, що моє завдання полягає в тому, щоб поставити галочку, що
й ми «причетні», аби донести до наступних поколінь образи цих людей, бо про них
ми знали тільки із антиукраїнської пропаганди. Перед нами постали люди
надзвичайно інтелігентні, які про достаток думали найменше, серед них виявилися
професори, радники і політологи. Я подумав: та це ж і є те покоління, яке мало
б керувати незалежною українською державою».                 

          У бібліотеці перед слухачами
– було подано уривок із фільму «Ольжич».

          Саме за цю кінотрилогію
Леонід Череватенко та режисер Аркадій Микульський – удостоєні Національної
премії імені Тараса Шевченка.

          Прозвучали відомості про
кіноальманах «Бог їх розсудить», у якому три фільми: «Гайдамака» (за твором
Валерія Підмогильного, «Хай Бог розсудить»(за Валерієм Поліщуком) та «Закон»
(за твором Юрія Липи). Продемонстровано уривок фільму.

          Але, як наголосили промовці,
за все життя Череватенку не дали можливості зняти жодного повнометражного
фільму! Через його патріотичні погляди. Наприклад, із кіностудії Довженка
звільнили у 1971 році, за націоналізм (розмовляв українською мовою!). До речі,
тоді ж були звільнені з кіностудії Іван Драч і Микола Вінграновський.
Незабаром, у 1973 році – діяльність у археологічній експедиції Академії Наук,
співпрацював із Борисом  Мозолевським,
Миколою Чередниченком, Віталієм Отрощенком.

          Пан Леонід нотує:
«Археологом професійним  себе не вважаю,
хоч розкопував чимало курганів, багато їздив у експедиціях із цікавими людьми…
Ця сфера мене дуже вабить…»

 

          Перед слухачами проминали
віхи життя ювіляра. Упереміж із читанням 
віршів.  Виступали поети, члени
літературної студії «Дебют» та громадські діячі. Серед них: Світлана Кушнір із
Марічкою, (внучкою письменника Юрія Бедзика). Людмила Рудик, Богдан Мельничук,
Ніна Висоцька, Ніна Михайлишина, Тетяна Скріпленко, Володимир Симоненко, Василь
Слободяник… Линули схвильовані вірші Череватенка та поетичні присвяти ювілярові.
Вони наголосили, що саме з ініціативи Леоніда Череватенка в Ірпені названо
вулиці іменами поетів Дмитра Паламарчука, Дмитра Фальківського. Звучали виступи
від НСПУ, від Конгресу літераторів України, інших громадських організацій.

          Президент Історичного клубу
«Холодний Яр», письменник Роман Коваль акцентував: «Леонід Череватенко –
володар найвищої Державної премії імені Тараса Шевченка, але до кінця не
реалізований… Він автор 8 сценаріїв, упорядник низки антологій та збірників.
Але його вже 10 років замовчує «Літературна Україна».

          Письменниця Наталя
Околітенко згадала роки спільного боріння, коли разом із Леонідом Череватенком
та іншими однодумцями вони висвітлили кризу НСПУ, яка вже тоді відчутно накотилась
і загрожувала літературному процесу… «Та й зараз, – продовжила пані Наталя, –
ми маємо таку ситуацію, що Національна спілка письменників України не
відповідає за літературний процес; і щоразу 
зазнає нових втрат: упівсили працює поліклініка, розкрадений Одеський
будинок творчості та значна частина комплексу в Коктебелі, вопіющі факти
виявляються в Ялтинському будинок творчості імені Антона Чехова!»

          Письменниця Алла Диба
зазначила, що Леонід Череватенко – видатний письменник і почесний бучанець, він
часто втручається у вирішення міських проблем.

          Письменниця Ольга Страшенко
– продемонструвала свою книгу про кобзаря Віктора Лісовола «Співець козацької
долі», в якій подана стаття Леоніда Череватенка про цього митця, автора майже
сотні пісень. У книзі пан Леонід зазначив: «кобзар Лісовол усе робив, аби
повернути щастя на рідну землю – не на якусь там мить, а назавсігди!» Це повною мірою стосується й самого Леоніда
Череватенка. Пані Ольга прочитала віршовану присвяту ювіляру, у якій, зокрема,
такі строфи:

 

                         Були Ви не рідно опальним вигнанцем, 

                              та образ
козацький від того не зблід,

                              вели
свої твори, як триста спартанців

                              колись в Фермопілах вів цар Леонід!

 

                              Ви
бачите зірко, де тлінь, де путяще,

                              куди
спрямувати потужний прорив,

                              бо
Ольжич, як камінь із Божої пращі,

                              у
творчість ясним метеором влетів!

 

          Ювілейний вечір виявився
довготривалим, адже всім хотілося висловити своє пошанування до Леоніда
Череватенка, побажати йому «Многії літа!», й часто у виступах йшлося про нову
збірку віршів «Коване залізо». Адже це, як зазначив у передмові сам автор:
«шлях українця з темряви століть до сьогодення». А також тут поезії 60-х і 70-х
років, які досі не друковані. Певною мірою ця нова книга для автора є
підсумковою за багато десятиліть».

          А  скільки в ній афоризмів! «Несвідомий народ –
невідомий!» або: «Час біжить, на місці не стоїть, навіть на гранітнім
постаменті». «Бо зійшлись на цім боці грудьми, правда наша – і правда не наша».
Як написала у післямові Валерія Богуславська: «Це збірка – справдешній
підручник української історії… і мимоволі, читаючи вірші, ловиш себе на
здогаді, що таку сувору, підкреслено сухувату, навмисне позбавлену поетичних
оздоб манеру викладу поетичного тексту, подибуєш уже не вперше… Кревний зв’язок
найбільше простежується з Ольжичем». Пані Валерія називає Леоніда Череватенка –
«наступним поетом Празької школи». Перед нами проходять образи, це: Іван
Вишенський, Микола Зеров, Тарас Бульба, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола
Лукаш, Леонід Биков, Інокентій Смоктуновський, Кузьма Дерев’янко, Михайло
Тухачевський, Григорій Гавриленко, Олександр Ільченко, Сергій Бондарчук… а ще
Микола Гоголь, Вольтер, Михайло Коцюбинський і молодий Кандиба (Ольжич), Яків
Щоголів і Павло Филипович… визначний реєстр!

 

          Душа письменника вбирає все
нові й нові враження, переживає минуле. «Склалося так, що мені, – як пише
Череватенко, – знову 2003 року довелося у складі групи, зорганізованої Василем
Овсієнком з’їздити на Соловки. Постояв у темному коридорі лікарні, в якій помер
Євген Плужник. Посидів у кам’яному мішку, де карався цілих чверть століття
Петро Калнишевський. Взяв участь у мітингу, який тепер відбувається регулярно в
«месте обычных расстрелов» – у Сандармосі. Враження від цієї подорожі надзвичайно сильні. Зокрема
подумалося: оцей шлях від Бикивні до Сандармоха і назад, від Сандармоха до
Бикивні – то, власне, був наш історичний шлях, і лише нині –  поволі, з неабиякими зусиллями добуваємось на
іншу, вільнішу і веселішу дорогу».

           Ще в 2003 році власним коштом Леонід
Череватенко видав збірку віршів-присвят «Хронологія побутова», у ній провідною
темою показано життя  сучасників, а саме:
сусідів, родичів і приятелів. А з них висвічується образ України, віра в людей,
адже письменник і сам людина високої душі..

 

          Літературний вечір у
бібліотеці завершився. Але випала нагода 
й гурт шанувальників поїхав у Бучу, в родове гніздо Череватенків. Цю
хату будував ще батько Василь Череватенко. Там прибульці особисто привітали
ювіляра.

          Ще й провели своєрідне
бліц-інтерв’ю. Розпитували про родовід, про ставлення до різних літературних
течій та новинок. Леонід Череватенко вже зазначав, що стоїть «осторонь від
політики, бо надто багато розплодилося партій, які борються за владу ради самої
влади», представників отого «мискоборства».

          І додав: «Себе я абсолютно
не ідеалізую. Але сьогодні мені не соромно за жоден рядок, який з’явився під
моїм прізвищем… Писав я про те, що думав, а думав не тільки про себе, а
намагався думати про якусь частину суспільства, про це писати й доносити до
читача, слухача, глядача. Я не вважаю себе героєм, але у мене була
відповідальність за те, що я пишу, і за те що я говорю. Сьогодні я можу
передрукувати усе, що з’явилося під моїм прізвищем, нічого не змінюючи.
Звичайно, там можна знайти багато невідповідностей, чогось такого, що не
влаштовує сьогоднішнього читача, але все це – те, що відповідало не лише моїм
прагненням, а й прагненням якоїсь частини суспільства на той час…»

          На завершення розмови пан
Роман Коваль запитав, чи вірить Леонід Череватенко в покращення історичного
шляху українського народу, і взагалі, чи вірить у його державну спроможність?
На що ювіляр коротко відповів: «Вірю, бо така його генетична доля!»

          Знову згадую, як у
бібліотеці Ірпеня яскраво виступили козаки народного ансамблю «Хортиця»
міського  Будинку культури, проспівавши:
«Ой на горі на Маківці» та «Пісня про Сагайдачного». Тоді, після цих пісень,
директор бібліотеки пані Олена Циганенко передала для ювіляра сувенір –
історичну постать бунчужного. У часи Гетьманщини бунчужний зберігав бунчук –
символ гетьманської влади. Цей сувенір витворила для ювіляра Тетяна Федорова,
майстер народної творчості.

          Отакий Ви є, Леоніде
Васильовичу. Ви – бунчужний нашої культури. Козацького Вам здоров’я, дерзань і
нових перемог. Многії Вам літа!

 

                                                                                         Листопад 2013 року

Прокоментуєте?