Семен
Гулак-Артемовський і Тарас Шевченко
|
Запис метричної книги Покровської |
«Месяца февраля 4. У благочинного
священника Стефана Артемовского и жены его родился сын и крещен февраля 6 именем
Симеон. Молитвовал и крестил священник Иоанн Левицкий. При требе был диякон Василий
Артемовский и пономарь Исидор Ляшевич. Восприемниками были Фекла, жена стихарного
дьячка Кирилы Александровича, Стефан Семеренько».
Цей промовистий факт свідчить
про те, що в нашого знаменитого земляка хрещеним
батьком був Степан Симиренко, та про міцну дружбу представників роду Гулаків-Артемовських
і роду Симиренків.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дядько композитора, поет-байкар,
Петро Петрович листувався з управителем заводу Симиренків у Млієві Олексієм Івановичем
Хропалем, з яким був знайомий Т. Шевченко. Варто пам’ятати, що «Кобзар» Т. Шевченка
було видано коштом онука Степана Симиренка – Платона.
Сам Семен Степанович ніколи
не забував, хто був у нього хрещеним батьком, він відвідає свого хрещеного під час
єдиної гостини в рідному краї 1844 року.
Подібно до того, як математик
у царстві цифр, Семен жив у дивних звуках музики, все його світосприйняття було
мелодійним. Цей дар, посланий з небес, дарований самою матінкою природою, що є на
Піщаній, серед якої й зростав хлопчик.
Хутір Піщаний, нині Гулаківщина: тихоплинна Вільшанка,
гори Кучугури, зелені луки.
Для Семена життя було піснею – коли
радісною й веселою, а коли сумною та журливою.
Луки, як і гори, зосталися свідками
раннього дитинства Семена. Піснею він спілкувався з тутешньою природою, і вона
його пам’ятає донині.
Тут прадід Патрикій 1742 р. купив 36
десятин землі. Подружжя Степана та Варвари мали дев’ятеро дітей, в живих
лишилося четверо, які здобули гарну освіту.
Його дядько Петро Петрович
Гулак-Артемовський доводив козацьке походження їхнього роду.
«Гулак – русский дворянский род,
происходящий от Ивана Гулака, генерального обозного войска запорожского, в 1674
г. его потомство внесено в VІ часть родословной книги Киевской и Полтавской губерний. Одна ветвь этого рода
именуется – Гулак-Артемовский».
[Энциклопедический словарь Изд.
Брокгауз и Ефрон.Т.18. – С–Петербург. Семеновская Типо-Литография, 1890.–
с. 874.]
Двоюрідний брат Т. Шевченка Євдоким
з 6 років виховувався в родині батьків Семена. Нащадки Євдокима Савовича і
зараз живуть у Городищі.
11-літнім Семен покидає батьківську
хату, їде навчатися до Києва.
Восени 1838 р. з далекого
Санкт-Петербурга в листі до матінки він напише:
«Отак, моя рідна ненько, сижу я у
садочку, під синім небом, у далекій чужій стороні, дивлюся на синє море і
згадую Вас, а далі дивлюсь, як гуси дикі летять, та й заспіваю: гуси мої,
гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть мене до матінки, а у матінки є
що їсти і пити, і хороше ісходити».
Сюди Михайло Глінка привіз
талановитого юнака, якого безоплатно викупив від церковної залежності. Кошти на
навчання були зібрані з благодійного концерту, організованого М. Глінкою, О.
Даргомижським, П. Степановим, В. Волконським навесні 1839 року. А потім буде
Париж, Флоренція, знову Петербург, Москва…
Розлука з мамою збільшуватиметься і
в кілометрах, і в роках. Лише єдиний раз 1844 р. відвідає і обійме Семен свою
матінку, батька не застане, той помре 1829 р. від холери.
Т. Шевченко тричі побував в Городищі і саме
тут познайомився з Варварою Арсентіївною – матір’ю композитора. Потім тричі
Семен передаватиме неньці вісточки Тарасом Шевченком.
В Петербург Гулак-Артемовський
виїхав з двоюрідним братом (сином Петра Петровича), Клеоником, він став учнем
Анрі Вьєтана (1820-1881), який вперше відвідує Росію (1838-1840) – це відомий
педагог, соліст оркестру імператорських театрів у Санкт-Петербурзі.
Знав і високо цінував Т. Шевченко
творчість українського поета-байкаря П.П. Гулака-Артемовського, продовжувача
традицій І. П. Котляревського.
У свою чергу Петро Петрович
прихильно ставився до автора «Кобзаря», про що Тарасові кілька разів у листах
писав Григорій Квітка-Основ’яненко.
Петро Петрович та Семен Степанович народились на одній садибі, про що свідчить
напис на обеліску, встановленому на місці, де стояла хата батьків Семена
Степановича Гулака-Артемовського.
Прикметно, що саме на
Городищенському цукрозаводі за проектом скульптора К.М. Терещенка був відлитий
перший (радянський) пам’ятник Т. Шевченкові, який встановили на його могилі 1
липня 1923 р.
Тарас Шевченко в листі із заслання
писатиме: «…чи живе у Городищі твоя стара мати? Коли здравствує, то низько
кланяйся їй» (лист від 01.07 1852 р.).
А в листі від 15 червня 1853 р.
напише: «Так, тепер для тебе Городище – чуже село: стара твоя мати умерла,
царство їй небесне», – поховали Варвару Арсентіївну на цвинтарі Піщаної.
Знайомство Тараса Шевченка з
Гулаком-Артемовським відбулося 1838 р. на квартирі відомого російського
художника Карла Брюллова. Тарас брав уроки малювання в знаменитого художника і
тільки-но був викуплений з кріпацтва.
Дружба між двома земляками тривала
все життя. Навіть під час заслання Т. Шевченка, коли деякі його друзі
відцуралися від нього, Гулак-Артемовський листувався з ним, допомагав
матеріально.
Дружині композитора Олександрі
Іванівні Тарас Григорович подарував автопортрет
з дарчим написом: «Александре Ивановне
Гулак-Артемовской напамять 4 декабря 1860 года». Про дружбу двох геніїв
розповідає повість Олександра Ільченка «Петербурзька осінь».
Наприкінці 1857 р. Гулак-Артемовський
дізнався, що з Новопетровського
укріплення звільнено Т. Шевченка, йому дозволено повернутися до Петербурга.
Грошові перекази Шевченкові
Гулак-Артемовський робив через брата Олександра Лазаревського Федора, який
пересилав їх братові Михайлу в Троїцьк, а звідти вони потрапляли до Тараса
Григоровича.
1852 року через генерал-майора І. Корбе, який керував
Казанською комісаріатською комісією, Семен Степанович передавав Тарасу
Григоровичу 20 крб., нібито за написання Шевченком акварельного портрета.
Гроші отримає 1 липня 1852 р. Зворушений, він напише: «Благодарю
тебя, искренний друже мой! Трижды благодарю».
Наступні 10 крб. листом
Гулак-Артемовський передає через коменданта Новопетровського укріплення А.
Маєвського, але той помирає, лист Шевченкові передав батальйонний лікар,
шанувальник «Кобзаря» Т. Шевченка – С. Нікольський.
Шевченкові заборонялося писати й
малювати, тож він почав ліпити. Одну зі своїх перших скульптурних робіт –
«Тріо» – надішле своєму другові Семену.
«…Єдиний друже мій Семене, просить
Тарас Григорович, прошу од К.І. [Карл Іванович Йохім] барельєфа якого-небудь;
мені ти знаєш рисовать запрещено, а ліпить – ні …хотілося б хоч подивитися на
що-небудь хороше! Може б, …і моя стара мучена душа стрепенулася».
30 квітня 1856 р. Семен Степанович
напише:
«Любезный брате Тарасе… Я, слава
богу, жив и здоров, жінка моя тобі кланяється, діток у мене тілько одна, –
меньшинька дочь моя Олександра умерла на первый день великого поста. Печаль и
горе у каждого свое…»
Але згодом родина втратила і цю
донечку. Більше дітей у Семена Степановича і Олександри Іванівни не було.
30 червня 1856 р. Шевченко
відповідає: «Благороднейший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! – чи є
така велика душа на світі, окроме твоєї благородної душі, – щоб згадала мене в
далекій неволі та ще й 15 крб. дала? Благодарю тебе всім серцем своїм і всім
помишлєнієм своїм».
Записи Тараса Шевченка в «Журналі»
про Гулака-Артемовського свідчать про зацікавленість ним різних виставок
картин, студій художників, де він серйозно вивчав живопис.
У листі до Михайла Лазаревського
Шевченко напише про Гулака-Артемовського, що той «трохи шнипорить в малярстві»,
про це свідчать і спогади письменника М.
Бутурліна. Свідченням того є виконані Семеном Степановичем креслення і малюнки
постійної водопровідної мережі, оформлення «Статистико-географічної таблиці
міст Російської імперії».
27 березня 1858 р. Тарас Шевченко
прибуває із заслання до Петербурга, зупиняється у М. Лазаревського, про що був
сповіщений Гулак-Артемовський. Тоді вони й зустрілися. Тарас Шевченко в
«Журналі» записав: «Много и многое мы вспомнили и переговорили а еще большего
не успели…».
Рідкий день проходив без того, щоб
один з них не завітав до другого. Тарас почувався в гостях у друга «як у своїй
рідній хаті».
Шевченко ходив на вистави, слухав спів учениці
Глінки Ізабелли Грінберг.
На сторінках «Журналу» він напише,
як вони вивчали з Гулаком-Артемовським працю Гумбольдта «Космос». (Космос: Опыт
физического мироописания Александра фон Гумбольдта. Ч. ІІІ. отд. І. / Перев. с
нем. Матвея Гусева. Изд. Н. Фролова. – М., Печатано в Типогр. А. Семена, на
Софиевской ул., 1853.– 544 с.).
[Це видання має наукова бібліотека
Шевченківського національного заповідника, аналогічне видання було в особистій
бібліотеці Т. Шевченка.]
«С 10 – до 12 часов Семен со своим
учеником (О.В. Волковым) пел разные дуэты, а Александра Ивановна им
аккомпанировала на фортопиано, а я слушал и по временам аплодировал».
Запис 20 травня 1858 р.: «Вечером
был у Семена, и милейшая Александра Ивановна играла лучшие места из
«Трубадура». Очаровательно играла».
19 серпня 1858 р. пісню «Стоїть явір
над водою» Гулак-Артемовський прилюдно виконав у виставі «Москаль-чарівник»,
було використано 3 строфи української народної пісні, що стала однією з
найулюбленіших пісень Шевченка. Мелодія Гулака-Артемовського за всіх
характерних ознак, що споріднюють її з українським народно-пісенним мелосом, є
цілком оригінальною і є виключно його творчою фантазією.
Восени 1858 р. до Петербурга на
гастролі приїздить відомий негритянський актор Айра Олдрідж. Є вірогідність
того, що в будинку Анастасії Толстої Тарас Григорович познайомив Семена
Степановича з негритянським актором, адже той відвідував його вистави, був
захоплений грою.
Гулак-Артемовський був відомий не
лише як гарний баритон, а як талановитий драматичний актор. Серед його ролей
– Чупрун з п’єси «Москаль-чарівник», яка
ставилася 91 раз. Театральні критики зазначали: «Пан Артемовський небагато в
чому поступається тут самому Михайлу Щепкіну, неперевершеному виконавцю цієї
ролі».
Свідченням того, що Гулак-Артемовський
займався педагогічною діяльністю, є його заняття з тенором О. Волковим, про це
пише Тарас Григорович в «Журнале», згодом молодого співака забрали в трупу
Великого театру. Знайомий Гулака-Артемовського журналіст і літератор Владислав
Мілентієвич Сінсевич («Исторический вестник», 1893, № 4-6, с.111.) розповідає,
як Семен Степанович готував партію Оксани («Запорожець за Дунаєм») спеціально
для Д. Леонової.
27 квітня 1861 р. Гулак-Артемовський
бере участь у концерті, що відбувся в залі дворянського зібрання. Концерт був
влаштований з метою зібрання коштів на допомогу родичам померлого цього року
Тараса Шевченка.
Крім Гулака-Артемовського, у
концерті виступили провідні артисти російської оперної трупи Леонова та
Нікольський. До програми були включені твори, які любив поет: «Ой крикнула
лебідонька», «Ой дівчина по гриби ходила», «Ой не шуми луже». Д. Леонова
виконала «Ой вийду я за гайочок» та «Зелененький барвіночку».
Гулак-Артемовський виконав пісню
Глінки «Гуде вітер вельми в полі» і свою власну «Стоїть явір над водою».
Аматорський хор у супроводі оркестру виконав три пісні в обробці О. Сєрова,
спеціально написаних для цього концерту, та пісню про Морозенка для чоловічого
хору; веснянки для жіночого хору і сербську пісню для соліста (Чумачевський) і
мішаного хору. Концерт пройшов з великим успіхом.
Газета «Северная пчела» написала:
«Всі, кому була дорога пам’ять Т. Шевченка, прийшли на цей концерт і чимало
очей було якимись маслянистими і вологими…».
Україна – квітуча, співоча земля.
Микола Гоголь писав: «Ничто не может быть сильнее народной музыки… Песни для
Малороссии – всё: и поэзия, и история, и отцовская могила… Все они благозвучны,
душисты, разнообразны чрезвычайно».
Не випадково Україна поповнювала
співочі голоси придворних капел, імператорські трупи Петербурга і Москви.
Як Тарас Шевченко в літературі став основоположником української
літературної мови, так його земляк і друг Гулак-Артемовський, – основоположником української національної
опери.
Живучи в Петербурзі, вони зберегли і передали
в своїй творчості традиції рідного народу і прославили Україну на весь світ.
м.
Канів