Борис Олійник: «Тарас Шевченко – генетичний код, за яким нас впізнає світ»

194

Виступ голови Комітету з
Національної премії України імені Тараса Шевченка  Бориса Олійника  з нагоди віншування цьогорічних лауреатів
Шевченківської премії в Національній Опері 9 березня 2011 року.    

 

Кілька  годин 
тому  в  Каневі 
прем’єр-міністр України М.Я. Азаров вручив Шевченківські  премії 
новобранцям.

               Сьогоднішні  достойники 
коронувалися  під  омофором 
нашого  отця  Тараса 
в  рік  півстолітнього  ювілею 
цієї  премії.  Отож, 
віншуємо  цьогорічних
шевченківських лауреатів  кожного  поіменно 
з  подвійним  святом.

              Чи  варто 
особливо  розводитись  об 
тім,  що  важить 
для  нас,  українців, 
Тарас  Шевченко,  оскільки 
він – той  генетичний  код, 
за  яким  нас 
впізнає  світ!  Упродовж 
століть  до  підніжжя 
генія  разом  з 
вінками  подячності  ми 
нагромадили  і  «великих 
слів  велику  силу», присягаючись  у 
вірності  його  заповітам 
любити  Україну  і  в  щасті, 
і  в  горі. 
Це  б,  можливо, 
і  зачислилося  нам на позитив,  аби 
надто  ревні  на 
взір  деякі  вірники, 
відбивши  в  церкві 
поклони  Всевишньому,  одразу 
ж  за  порогом 
храму  залишають  свої 
клятви  вірності,  і 
грішать,  як  і 
раніше,  занижаючи  морально- етичний стан суспільства  до 
нульової  познаки.

          Цьогоріч  на 
здобуття  Шевченківської  премії 
подано  65  творів. 
До  3-го  туру 
таємним  голосуванням  відібрано 
12,  перелік  яких було 
оприлюднено  в  «Урядовому кур’єрі»  та 
в  інших  друкованих 
і  електронних  ЗМІ, 
зокрема,  в  часописах 
«Слово  просвіти»,  «Літературна 
Україна»,  «Українська  літературна 
газета»,  Інтернет-сайтах  тощо.

           Отже,  для 
широкого  і  глибокого 
ознайомлення  суспільства  з 
номінаціями  надавалося  понад 
півтора  місяця  – 
з  28 –ХІІ – 2010  (день 
оприлюднення)  по  10 – ІІ – 2011,  коли 
на  завершальному  засіданні 
Комітету  таємним  голосуванням 
було  визначено  цьогорічних 
лауреатів.  Підкреслю:  весь 
перебіг  відбувався  прозоро, 
без  якихось  змов, 
за  вільних  дискусій, 
без  жодного  тиску 
верхів  чи  низів. 
Інакше  я  б 
тут  не  стояв 
перед  вами.  За 
півторамісячне  обговорення  кожен, 
хто  прагнув,  мав 
можливість  вільно  висловити 
свою  оцінку  підтримки 
чи  заперечення  стосовно 
творів,  номінованих  на 
відзнаку.

              Відтак,  дописи, 
істеричні  репліки,  послані 
в  спину,  після 
остаточного  рішення,  набувають 
родових  ознак  пріснопам’ятних  доносів, 
котрі  провокують  міжконфесійний,  міжнаціональний  розбрат. 
Коли  ми,  нарешті, 
дамо  однозначну  оцінку 
і  відсіч  подібним 
ганебним  явищам?  Чи 
ми  й  досі 
–  «на  нашій  
не  своїй  землі» 
на  двадцятому  році 
проголошеної  незалежності?  Давайте, 
нарешті,  обійдемося  без 
суфлерів,  звідки  б вони не нашіптували.  Ми 
ж  не  сунемося 
зі  своїм  уставом 
в  чужий  монастир 
чи  в  інші 
культові  споруди !

            І 
–  насамкінець.  Правдою 
свого  таланту  має 
ексклюзивне  право  розпорядитися 
на  свій  розсуд 
тільки  володар  його. 
Комітет  же  таємним 
голосуванням  виніс  своє 
рішення,  яке  є 
остаточним.

За  що 
складаю  подяку  всім 
його  достойникам  поіменно, 
разом  з  працівниками 
невеличкого,  але  високофахового апарату, який  благосприяв 
в цій  нелегкій  праці!

                   Ще  раз 
вітаю  лауреатів з найвищою  премією !

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!