“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024
У ШПИКОВІ НА ВІННИЧЧИНІ «УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО» «ЗБОРОЛО» ПОЕТА «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»
Всім відомо, що в Україні триває заміна радянських назв вулиць (і не тільки) на сучасні, українські. І це правильно. Зайнялася цим і наша Шпиківська рада (Шпиків – центр територіальної громади).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Все, здавалося, йшло тихо, спокійно. А перейменовувати було що. Це вулиці Ватутіна, Черняхівського, Чехова… Але вулиця Некрасова завдала чи не найбільшого клопоту селищній раді: біда в тім, що тут мешкають С.С. Придатко – депутат сільради, та я, А.В. Коноверська, людина принципова, не байдужа до громадських справ.
І тут почалося… Придатко С.С. пропонує для вулиці ім’я Степана Бандери, я – поета Доби «Розстріляного відродження» Володимира Свідзінського. Боротьба точилася десь із середини квітня.
За вказівкою селищного голови М.М. Кривоцюка я обходила всіх мешканців вулиці, прихопивши із собою три книги: «Володимир Свідзінський. Вибрані твори» (із серії «Розстріляне відродження»), «Поезії» та «Невпізнаний гість». Автором і упорядником їх є професор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, доктор філологічних наук Е.С. Соловей (м.Київ).
Люди дізналися, що В. Свідзінський народився в с. Маянів Подільської губернії Тиврівського повіту (тепер Вінницька обл.), де батько поета о. Євтимій мав тоді прихід у тамтешньому храмі. Є свідчення, що о. Євтимій після революції 1917 р. декілька років мав прихід і в церкві Шпикова. Збереглася криниця, з якої, за переказами, брали воду Свідзінські.
Володимир із родиною навідувався у Шпиків, до батьків. Як то кажуть, ходив нашими стежками та дихав нашим повітрям…
Кожен, хто слухав розповідь про поета, переймався його життям та непростою долею. А надто тим, що у 1941 р. В.Свідзінського разом з іншими «ворогами народу» заарештували і в покинутому хліві, обливши бензином, спалили живцем. Страту було виконано за наказом НКВС 18 жовтня. 90-літня бабуся Лідія Савченко після почутого вигукнула: «Я за того, що спалили!» ‑ оскільки не змогла зразу вимовити незвичного для неї прізвища.
Всі 100% мешканців вулиці поставили свій підпис за В.Свідзінського. Збиранням підписів займався і Придатко С.С. Але шпиківським керманичам щось не сподобалося. Ми пішли по другому колу. І… знову результат на користь В.Свідзінського!
І на цей раз бажання людей не сподобалося владі! Мабуть, не очікували такого!
29.04 мене запрошують на засідання комісії. Тим більше, що доля знову зіграла злий жарт із поетом! Хтось «викопав» у інтернеті, що у 1939 р. В.Свідзінський до ювілейної дати Сталіна (60 років) написав вірш-оду «Нищитель рабства…», в якому прославляв диктатора. Вірш почав «гуляти» по всьому Шпикову! До цього «приклали руку» навіть ті «знавці літератури», зокрема поезії, на кого й не сподівалася, бо не мали вони ніякого стосунку до вулиці Некрасова. Це здавалося дивним…
(Від редакції. 1940-го у Львові вийшла збірка «Поезії». Керував проектом Юрій Яновський. Серед поезій є вірш, у якому прославляється Сталін. Це викликало дискусію, чи міг він належати Свідзінському. Василь Стус заперечив таку можливість. Аргументуючи тим, що стиль написання непритаманний Свідзінському. Існує припущення, що того вірша написав Яновський).
І знову мені довелося захищати честь і гідність спаленого живцем поета. Бо хто ж у ті, радянські, часи не писав оди Сталіну? Писав Тичина, Рильський, Бажан… Здебільшого для того, щоб вижити, не бути знищеним. А «Піснею про Сталіна» Рильського розпочинався кожен перший урок у школі. І вони вижили… А В.Свідзінського спалено! Неважко здогадатися, чому…
Інакше він не міг. У ті часи Свідзінський самотужки ростив, виховував єдину доньку Мирославу (дружина Зінаїда Сувковська померла в молодому віці від черевного тифу), тулився у Харкові по найманих кутках, допомагав родині (батько о.Євтимій помер у 1933 році), брата репресовано… Яка велика відповідальність лягла на плечі цієї людини! Та ситий голодного не зрозуміє…
До речі: у 80-90 роках школярі Шпиківської школи листувалися з донькою поета пані Мирославою. Багато чого про батька від неї дізналися. Довідалися, що поет щиро любив Україну, мріяв про її гідне місце серед європейських народів. На той час у школі існувало літературно– краєзнавче товариство, кероване учителем-ентузіастом С.Н.Безверхнім. Потім ним керувала я. Саме Сергій Никифорович показав мені місце колишньої церкви і будинок, в якому мешкали Свідзінські, і передав листи п.Мирослави. Саме від нього в ті роки я дізналася про такого поета як В.Свідзінський. Робота товариства була цікавою й плідною. Багато письменників надсилали нам книги з автографами, приїжджали на зустрічі зі школярами, педколективом. Часто діти самі щось писали. Кращі твори друкувалися у районній газеті. Шкода, що усе призупинено. Та це так… Між іншим. У 2013, 2015 р.р. у школу приїжджала Елеонора Соловей (дослідниця життя і творчості В.Свідзінського), яка побувала в місцях, де колись знаходилася церква, біля будинку, в якому мешкала родина Свідзінських. Пані Елеонора повезла до Києва листи пані Мирослави, які зберігаються в Київському Архіві-музеї літератури і мистецтва, а школі подарувала книги про життя поета та збірки його віршів. Ці книги я взяла на засідання комісії.
Члени комісії мене уважно вислухали, чемно подякували і винесли вердикт: ми не хочемо ні Бандери, ні Свідзінського. Нехай вулиця носить ім’я Українського козацтва (зі слів голови комісії).
Одноголосно схвалено нову назву вулиці і на сесії селищної ради, яка відбулася 30.04.
Я на сесії присутня не була (хоч і запрошували), бо зрозуміла, що все даремно: і згаяний час, і праця, і прагнення донести людям життєву правду про поета-земляка, і, нарешті, думка-згода всіх мешканців вулиці… Все вже давно продумано керівництвом сільради: в жодному разі не називати вулиці уславленими іменами видатних людей. А раптом щось знайдуть в інтернеті не те про людину… То що? Знову вулицю перейменовувати?! (зі слів голови комісії).
А як тоді бути з воїнами, справжніми героями, які зараз боронять нас, нашу державу?..
І взагалі, для чого був організований цей театр? З якою метою?
Не побоялися ж назвати вулиці ім’ям В.Свідзінського у Вінниці, Кам’янець-Подільському, Харкові, що так чи інакше пов’язані з життям та творчісттю поета. Життєвий шлях, літературна творчість, спадщина митців добре вивчаються, досліджуються, доводяться, перевіряються, обговорюються літературознавцями, письменниками, професорами перед тим, як долучити ту чи іншу особу до жертв епохи «Розстріляного відродження». І аж шпиківські депутати знайшли в творчості В. Свідзінського крамолу…
Вулиці Українського Козацтва та Степана Бандери будуть у кожному селі та місті. Такі ще існують стереотипи: аби так, як у всіх. Але ж не у всіх громадах жив замордований комуністами визначний український поет…
Сумно, прикро, боляче за відомого поета-земляка. Їх не так багато в нашому краї…
І таке враження, наче Володимира Свідзінського спалили знову…
Антоніна Коноверська
с. Шпиків Тульчинського району Вінницької області
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.