Пускаючись у фантазії, ми повинні завжди мати на оці дійсність

(Волт Дісней)

Допускаю, що кожен із нас, будучи відвертим принаймні зі собою, міг би поставити підпис під цією глибокою фразою. Письмак спробує ледь зазирнути у стиль фантастики, з одного боку, та фéнтезі, з другого, проектуючи їх на стильове розширення й словесне збагачення та закликаючи свого читача все ж залишатися у житті реалістами.

І відразу ж… Позаяк ці терміни походять від старогрецького фантазія, себто уява, то у їх значення очікувано закладені домисли, мрії та розмаїті вигадування. У повсякденні їх теж чути, але переважно з недовірливо-зневажливим чи й іронічним співзначенням.

Радше читацьке зіставлення, а не літературознавчий аналіз кількох текстів цих двох жанрів дає старому ґрафоманові підстави написати, що вони містять і спільне, і відмінне. Про це ледь далі. Що ж до реалій життя, то воно зазвичай багатше ніж вигадування і далеко не в усьому крокує за нашими планами та мріями.

Щодо словосполучення наукова фантастика, то ознайомлення зі спектром цього вже лише літературознавчого терміну засвідчує, що далеко не вся фантастика є науковою. Критерієм науковості вважав би зацікавлення фантастів тим, що вже створили інженери, а за якийсь час навпаки – зацікавлення науковців і  винахідників плодами фантазії письменників. Так чи інакше, цікава довготривала фантастика це, фігурально, вулиця із завжди двостороннім рухом транспорту: письменники приглядаються до новинок  – і не лише технічних, – шукають зустрічей із інженерами, винахідниками, мандрівниками, а ті, своєю чергою, вчитуються у чудернацькі, інколи просто неймовірні ви́верти людської фантазії.

Старий письмак не випрошує цим поблажливості шановного читача до себе, до власної вчорашності, а в дечому й позавчорашності[1], а лише ділиться певністю, що зрілий вік не найгірший оглядовий майданчик для вдивляння уперед і вдумливого, обачного, критичного озирання. І додає, що він з покоління, яке ще нерідко народжувалося під стріхою, десь до третьої чи й четвертої кляси[2] читало й писало при ґасовій з ґнотом лямпі і обгортало зошити газетами, бо вчителька вимогливо просила здавати їх їй на перевірку без плям і позагинаних “вух”. Такі ж напочатку теж паперові пістряві обкладинки́ з’явилися трохи пізніше. Так було, гадаю, по Україні не скрізь, але у моєму селі під бляхою були хати переважно колгоспних важняків.

Фантастика ніколи не була улюбленим жанром старого базґрача́. У школі вибирав те, що якось радили інші, переважно старші хлопці, і що можна було позичити у нашій сільській бібліотеці. І вигадки́ майже завжди поступалася  пригодницькій літературі.

Наукова фантастика дуже різнопланова й сюжетно несподівана, однак палітра кольорів життя все ж багатша за найсміливішу уяву письменника-фантаста. Ще чотири роки назад за сюжет, який от уже рік пише ну дуже новітня історія світу, скидався б на хвору фантазію. Нині це вже хроніка сьогодення, яка багатшає й різноманітнішає на очах. От вже й справді “Життя іде і все без коректур”. Ліна Василівна така упізнавана та мудра.

Жюль[3] Верн звичайно був першим фантастом, хто заповнював літні канікули хлопчиська. Це класична наукові та водночас пригодницькі мандри. Ці дві схильності – до точних наук та інженерства  – малий Жюль  проніс крізь усе доросле життя. Дослідники його спадщини підкреслюють, що він завжди був спраглий знань, багато читав, спілкувався з інженерами та винахідниками, щоби його твори виглядали цілком науково правдоподібно. Своєю чергою його писання читали науковці, винахідники інженери. Найвідоміші у його творах уявні літальні та плавальні апарати, зокрема підводні човни  (“Двадцять тисяч льє під водою”). Месьє Верн передбачив також гелікоптер, космічні польоти, а у романі “Замок у Карпатах” описав пристрій, подібний до смартфона. Фантасти скрізь і завжди охоче вчаться, придивляються до можливих способів втілення своїх задумів у життя. І ось за якесь століття-друге їхні нащадки вже розмовляють із кимось на іншому континенті, користуючись вимріяними прадідовими апаратами, чи то пак тепер смартфонами. Творча домінанта цього всесвітньо відомого француза все ж пригодницька фантастика.

В університетському  курсі зарубіжної літератури був згадуваний чи не найупізнаваніший фантаст світу американець Рей Бредбері, який у романі “451 градус за Фарингеєм” передбачив появу телевізорів. Слід вважати серійну та доступну, позаяк того часу примітивні лампові із чорно-білим зображенням апарати вже існували. До речі, у США перший телевізор продали 1928 року. Він коштував 75 доларів, що того часу відповідало двом середнім місячним зарплатам.

У згаданому романі герой знімає готівку у банку, що працює круглодобово. Тоді це було цілковитою утопією. У кількох оповіданнях містера Бредбері згадані речі, які стали прототипами нинішніх і навушників, і непомітних слухових апаратів, і розмаїтої побутової техніки, якою деякі помешкання просто нафаршировані. Як і автомобілів, що рухаються без допомоги водія.

І ще один патріарх наукової фантастики, Герберт Велз. Його “Машина часу” – це радше вид розважальної фантастики, яка тим винаходом запрошує у пізнавальну подорож. Динамічнішим і чи й не найпопулярнішим його твором є роман “Невидимець”. У ньому – війна світів, недружелюбність до землян пришельців із Марса, прототип лазерів. У цій сув’язі все ж трагічною сприймаємо долю геніального, але нахабно-аморального фізика Гриффіна, який винайшов машину, що робить людину невидимою. Сам же він уявив себе надлюдиною і у світовій літературі став прототипом злого генія. Сюжет дуже напружений, власне детективний. Наповненням саме другого прикметника попереднього речення слугує крива від ніби невинного маскування та переховування до відвертих злочинів. Врешті-решт цього пройдисвіта розтерзав розлючений натовп і його тіло набуло видимості. Це символічна сцена у проекції на наше бурхливе сьогодення.

“Аргонавтів всесвіту” Володимира Владка автор цього тексту теж був проковтнув. Все ж докине, що школярам головним до прочитання влітку був список повних, а не хрестоматійних текстів, потрібних наступного навчального року на уроках літератур.

Світова́ фантастика була і є дуже різнопланова. До наукової її інерційно  звужували. А тому розмовне фантастика, з одного боку, та літературні терміни наукова фантастика, з другого, як і інші її різновиди, слід розуміти гіперонімом і гіпонімами. Ними є представлені у фантастиці пригодницький, виробничий, розважальний, детективний і навіть шпигунський піджанри. Фантастика колишнього Союзу у період так званого соцреалізму (60-80-і роки) теж мала подібні напрями фабули.

Сучасна українська літературна фантастика виглядає дуже притягальною. Письмовець пірнув би у неї навіть лише для того, щоби порівняти залишки текстів згаданих авторів із нинішніми. Має, однак, певність, що на це часу йому вже не відведено; даруйте фантасти. Кілька новотворів, прочитаних у рекламних буклетах про україномовні вигадки́ красного письменства, його увагу все ж притягнули. Аномалія (велику літерою у тексті слід вважати показником власної назви), аномальні нейтринні спалахи планети, жанр кіберпанку, космічні конкістадори, кріо-капсула, людські клони, людські поселення на Місяці та Марсі, нанотехнології, техногенні катастрофи, технотрилери. Вони, за законом жанру, малозрозумілі, десь навіть відлякувальні й водночас цікаві. У ґроні української красної словесності з великим, певен, вибором текстів на кожен смак на розвиток фантастики вільні ніші є.

Англомовний контекст наукову фантастику передає science fiction або ж sci-fi. Прикметник же fantastic лексикографічно усталився кількома відносно близькими співзначеннями. Без згадки про кожне (бо тут багато б залежало від обсягу словника та року видання) підкреслюю два важливі моменти: a) негативних співзначень письмак не побачив і б) як іменник воно функціонує зі значеннями мрійник, фантазер. За власними, лише побутовими спостереженнями додаю, що це слово переважно розмовне, зі значенням надзвичайний винятковий, екстраваґантний. Зазвичай доповнюване окличною інтонацією.

Смію припустити, що фантастика й фéнтезі історично однокореневі слова. Без жоднісінької претензії на науковість, а тому без відсилань на джерела, узагальню їх до двох головних, десь близьких, але нетотожних співзначень: а) ілюзія, уява, галюцинація та б) маячня, примха, марення, безпідставне припущення[4]

Зусібіч доступних відомостей про fantasy англійською набагато більше ніж рідною. Ризикну припустити, що кілька узагальнювальних положень могли б знадобитися принаймні тим читачам, чиєю іноземною була не мова Шекспіра. Ось кілька пунктів:

Фéнтезі є цілковито вигаданим жанром літератури переважно без зв’язку із певними місцями, подіями чи людьми із реального світу. Дії, що пропоновані як дорослим, так і неповнолітнім читачам, протікають переважно, але не завжди вигаданими місцями. Продукцію цього жанру не ототожнюють з науковою фантастикою чи якимись окремими текстами жахів, жорстоких чи принаймні моторошних сцен, хоча вони там трапляються.

Від середини 60-их років асортимент фéнтезі радше пропонують глядачам ніж читачам. Цей широкий діапазон кіно- та телепродукції не завжди дозований і навіть етично контрольоване, а особливо пістрявий і протирічний у соціальних мережах. І тут краще за згаданого Рея Бредбері ситуації не оцінити і лаконічнішої поради не придумати: You have to know how to accept rejection and reject acceptance.

Читацьке зіставлення, а не літературознавчий аналіз кількох коротких текстів цих двох жанрів дає старому писари́ні підстави підкреслити, що вони містять і спільність, і відмінність. Спільним є вигадування, щоби не писати однокореневого фантазування. Об’єднувальним фактором також слід вважати вимогливість до стилю, зокрема увагу до його багатства, притягальності, навіть догоджа́ння сучасному вимогливому й десь капризному читачеві. Автори минулих століть про це думали менше, і це була б інша цікава тема для розгортання.

Чимало текстів, а ледь згодом візуальної продукції у жанрі фéнтезі стають улюбленими текстами читачів різних поколінь, як-от “Ґаррі Поттер” Джоан Роулін чи “Аліса в Країні див” Люїса Керола[5]. Ось кілька прикладів із другого твору: 1. Imagination is the only weapon in the war with reality. 2. Who in the world am I? Ah, that’s the great puzzle. Дуже сучасним і реалістичним є третій приклад: 3. It is better to be feared than loved. У e/збірочці їх набагато більше[6] Додам, що цікаві короткі вислови із них стають цитатами і здобувають популярність серед школярів. Інколи вони цікаві об’єкти різних змагань на їх знання чи навіть вгадування з перших слів.

До слова, фéнтезі  не є стилем лише XXI-го століття. І тут додам, що суттєвим його каталізатором є бажання побачити своє творіння екранізованим, з дуже привабливим, якщо переносно, пакетом, який з цього витікає, як-от упізнаваність і статус автора вже сценарію, а не лише письменника, різні визнання, в сумі чудове компенсування за екранізацію, розмаїті види поширення в мережі, переклади, тощо. Ця чи не пожиттєва вдячність за недоспані письменницькі ночі вельми притягальна.

Готуючи цей текстик, твій недофантаст, шановний читачу, звернув увагу і на кілька розходжень між згаданими жанрами. Автори фéнтезі не ставлять своєю метою вклинювати у тексти певних сюжетних цікавинок, себто, до прикладу, сміливих технічних чи наукових зачіпок, таких собі пасток інженерам і винахідникам. Відповідно, нема сподівань, що технократи матимуть бажання погортати текст у надії принаймні здивуватися, якщо не знайти принадливих думок для втілення у життя. На відміну від фантастики, дещо вільніший авторський стиль (якщо не політ фантазії). І письменницький, і читацький цехи фéнтезі теж менші.

Було б і нечесно, і образливо численним авторам не згадати просто багатющого україномовного масиву літератури у жанрі фéнтезі. Як і слід було очікувати, це передусім справжній хмародер різних історійок, пересипаних нераз чудернацькими зрадами, магією, перешкодами, карколомними вивертами кількох сюжетних ліній і подібного. Водночас це сув’язь тем, сюжетів і подій, пов’язана із історичним минулим у житті нашої держави. Так, у першій книзі трилогії Павла Дерев’янка “Аркан вовків” це опис так званої альтернативної історії України періоду ХІХ-го століття, яку очолюють виборний гетьман і парламент.

Є й про новітню історію нашої країни, яка триває, пече, обпалює життя мільйонів українців по всьому світові. У перші дні масового вторгнення Росії кияни та приїжджі масово покидають столицю. Юнка через вокзал потрапляє у Завокзалля, що його населяють божки та незвичайні істоти. Її дії, щоби врятувати і вокзал, і Завокзалля, стають сюжетом “Дітей вогненного часу”  Катерини Пекур та Мії Марченко.

Цікавими й національно колоритними своїм вигадуванням обіцяють бути читачеві сюжети з варінням відворотного зілля, магією відьомських чарів, залученням до власного захисту маминої ляльки-мо́танки та десятків інших.

Ще один суттєвий пунктик. Показником читацької популярності текстів є кількість цитат із них. Їх модно і навіть статусно знати й пересипати ними свої міркування у відповідних колах шанувальників, а це переважно молодь, у тому числі й шкільна. Одним із найпомітніших на цій площині текстів є “Аліса в Країні див”. Ось кілька прикладів: 1. Imagination is the only weapon in the war with reality. 2. Who in the world am I? Ah, that’s the great puzzle. Дуже сучасним і реалістичним є третій приклад: 3. It is better to be feared than loved. У e/збірочці їх набагато більше[7].

Письмак не є цінувальником жанрів фантастики та фéнтезі. Виглядає, що вони близькі та мають чимало спільного і тематично ширшають та коґнітивно глибшають просто на очах. Смію зауважити, однак, що у цьому громадді політична тема на узбіччі, а радше у зародковому стані. Не буду гадати чому, але відчуваю, що на слова цензурування, переглядання, люстрування тут підстав нема.

Старий ґрафоман має власні міркуваннями про збагачення жанру фéнтезі її політичним піджанром. І хочу, і вважаю потрібним додати, що англомовний фéнтезі  достоту багатющий і проаналізований і на різночасовій вертикалі, і на тематичній горизонталі, і на різностильових вже авторських діагоналях. Словом – зусібіч. І додаю, що про піджанр з політичним присмаком твій писака, шановний читачу, згадок не побачив. Докине лише, що це не наукове дослідження і до вичерпності він не прагнув.

Сучасний політичний різновид фéнтезі, як мені виглядає, може бути суттєво наближеним до публіцистичного стилю, головно політичних дебатів, передвиборних кампаній, інтерв’ю, репортажів із місць певних подій тощо. Генератором сотень готових до вжитку і речень, і словосполучень, і навіть однослівних реплік, як бачу, навіть філігранно схоплених операторами й фотографами жестів, мімік, інтонацій є особа, яку з певною долею умовності старий ґрафоман назве латинізмом Solenizant. У польському лінгвістичному просторі слово і знане, і вживане, а от в українському, маю гадку, найближчим відповідником були б Іменинник чи теж латинізми Ювіляр або Ювілянт[8].

Дуже багатовекторний і контроверсійний феномен нашого Іменинника у політиці просто під мікроскопом цілого світу: що ж буде далі? Зіставляють і проектують на майбутнє усі його без винятку – а інколи просто вибухові – дії, відверто неоднозначні коментарі, заяви, часом незвичайно прямолінійні відповіді та поради Ювіляра головно політикам і журналістам. Він має просто непереборну сверблячку зустрічатися з представниками четвертої влади. Відповідно, під її прицілом всі його слова. І тут, як казали римляни, Homo, qui tacere nescit, nescit dicere.

Таким вже перекладеним принаймні кількома мовами масивом і різнотем’ям висловів як наш Іменинник не може похвалитися жоден політик. Вони досить строкаті й поки що тематично невпорядковані, але на це час неминуче прийде. Як відчуваю, лише змістови́м аналізом тут не обійдеться. Семантичний градус, логічне й етичне різнотрав’я і навіть похила пейоративності були б вельми притягальні і, смію припустити, лінгвістично престижні для дослідження. І джерело їх появи просто фонтанує! Клондайк та й годі!

Ось лише десяток, щоби читач відчув і величезний життєвий досвід, і політ та напрям думки Іменинника, і його ймовірні політичні та бізнесові горизонти[9]. 1. You know, I‘m, like, a smart person. 2. The beauty of me is that I’m very rich. 3. There’s nobody bigger or better at the military than I am. 4. Climate change is a big scam for a lot of people to make a lot of money. 5. I have tremendous respect for women. 6. We will make America strong again. We will make America safe again. And we will make America great again, greater than ever before. 7. Our country is being run by incompetent people. 8. You know, it really doesn’t matter what the media write as long as you’ve got a young and beautiful piece of ass.  9. They are evil people, the press, the media, they are bad people, and nobody, nobody lies like they do. 10. I’m automatically attracted to beautiful women – I just start kissing them. It’s like a magnet. Just kiss. I don’t even wait. And when you’re a star, they let you do it. You can do anything.

Без жоднісіньких коментарів старий базґра́ч докине, що у англомовній мережі зібрано сотні його перлів. Першопричина у його енергії; вона вибухова та  ефектна; слово ефективна тут було б лише паронімом. І друге: світова мережа на загал поблажлива до пейоративної лексики. Так зване słownictwo poniżej pępka –  частенька гостя і у одкровеннях нашого Ювілянта. Журналісти і симпатики цікавої словесності ці розсипи просто збирають, як старий письмак печериці на пасовиську шість декад назад. Щоправда, не натрапив на певним чином укладені тематично, семантично чи принаймні хронологічно; все ж четвертина другої каденція, пора б.

Очікувано менше таких перлів, до прикладу, французькою. 1. Si Ivanka n’était pas ma fille, je sortirais peut–être avec elle. Je trouve qu’elle a joli visage. 2. Comment peut–elle satisfaire son pays si elle ne satisfait pas son mari? 3. Une partie de ma beauté ce que je suis riche. А ось короткий публіцистичний коментар, яким можна б в разі потреби сформувати дуже загальне враження від цитат Ювілята, як-от On działa w trybie “Pojawiam się і znikam” або Nie porzucił wizji dalszej wspо́łpracy z Putinem. Jedynie, co mu się nie podoba, że to Putin jest tym najsłynniejszym samcem alfa, a nie on і под.

Серед багатого словесного намиста письмакові не вдалося побачити вже хрестоматійних Якби президентом був я, то війна б навіть не почалася чи Якщо я стану президентом, то війна закінчиться наступного дня. Без них портрета у повен ріст не вийде. І додати б свіжіші словесні намистини, як-от про височенну вздовж кордону із Мексикою стіну, за зведення якої вона ще й заплатить, доконечну депортацію нелегалів (а під гарячу руку потрапляли не лише), вихід із угоди (кількох, до речі), Я дуже розчарований моїм другом Владіміром і под.

Маючи вільний і безплатний доступ до матеріалів, при бажанні і певних зусиллях ці та подібні перли для початку можна б, вважаю, покласти в основу принаймні кількох оповідань чи повісті у стилі фéнтезі. Ба більше, зробити собі ім’я саме політичним піджанром, який, можливо, тільки й чекає свого часу. І ще один бадьоро-заохочувальний пункт старого недофантаста: це могла б бути цікава суміш головно журналістських спостережень і нотаток змішана із художніми спробами автора започаткувати нову сторінку все ж красного письменства. Докину лише, що писарина вже давно з ярмарку і не тримає руки на пульсі. Доїдає те, що має, як казали в його селі. І вже зовсім особисте. Взявся за перо, коли став пенсіонером, а до того про це і не думав.

Щоби ці та подібні словесні коралі стали зразками фéнтезі  у оригінальному й цікавому художньо-публіцистичному комбо, багато зусиль не потрібно, вважаю. Цим, однак, можливо систематизувати чи – смію припустити – навіть започаткувати нестандартний, притягальний і, як відчуваю, неабияк перспективний політичний піджанр фéнтезі. Зважаючи, що матеріалу є більш ніж досить і його буде невпинно більшати, то це і пиcьменницька, і фінансова просто золота жила. І не лише англійською. Старий недофантаст завершує свої недомаркетингові вербальні потуги, оскільки беручким і підприємливим особам довгі розмірковування не потрібні.

Ця очевидна від самого початку суміш популізму, неприхованих перебільшень, пустопорожніх обіцянок є пістрявим набором дуже густого політичного замі́су. І наведені вище, і сотні інших перлів, інкрустованих у політичне фéнтезі, безсумнівно могли б стати його серцевиною. Ба не лише його, але достоту феєричних спецкурсів з лінгвістики, політології, дипломатії, нової та новітньої історії. Цілком можливо, що вони знайдуть свою нішу на периферії банківської справи, інвестменту, економіки і навіть психології та права. От куди вони, певен, не потраплять, то це у сфери людського життя, переплетені з мораллю, етикою, релігією. Естетика тут під знаком запитання, бо це залежить, під яким кутом зору дивитися на галерею кравато́к по кількасот доларів кожна (оцінювання приблизне).

Старий базґра́ч не хотів би змальовувати майбутнє тьмяними барвами, але наповнювати свою писанину яскравими й сонячними тонами було б навмисним  – та й марним – окозамилюванням його читача. Дивує, як людина з добрим десятком радників і помічників продовжує неприховано підтримувати, якщо фігурально й умовно, Вісь зла. Частині доступного до тіла оточення обридло, гадаю, бути такою собі рятувальною командою свого боса. Його прес-секретарка демонструє чудеса дипломатичності, виправляючи, перефразовуючи, розжовуючи журналістам примітивні мовні штампи свого шефа. Без жодного перебільшення the elephant in the room, як кажуть тут.

У моєму селі таких яскравих особистостей не пригадую. Про двох сусідів-фірманів дотепер зберігаю добру думку; частенько брали малого на фіру, а пізніше садовили о́хляп на коня. Щоправда, подібну до Ювілята оцінку маю про одного колишнього того часу набагато старшого колегу, навіть з таким як моє іменем. Коли трапляється його згадувати, то блювальний рефлекс ледь стримую.

Політичні тілорухи сильних світу сього рідко бувають – і не повинні бути  – цілком передбачувані. І це не завжди екранні політики, позаяк є дуже впливові немедійні особи, які воліють а чи й мусять залишатися невидимими. Твій писарина, шановний читачу, такий давній, що добре пригадує телепередачі з участю політолога Володимира Познера ще у Союзі і зберігає стійке переконання про нього як розумного, обережного і політично винятково кон’юнктурного лиса. І саме тому його одкровення, яке опублікувала навиліт пропутінська „Комсомольская правда” (24. IX. 2020) заслуговує yваги: „Честных политиков нигде в мире нет”. Ни дать, ни взять, як казали й кажуть, за влучним висловом Юрія Андруховича, в Абсурдистані. Письмак певен, що Ювілят зовсім не самовразливий, а навіть дуже товтошкірий, без жоднісіньких тут негативних сем у другому прикметникові.

Ситуація давно була вийшла за межі стилю comedy club. А після червоного килиму ганьби Solenizantа на Алясці та, зокрема, повного помпи недавнього самміту[10] ШОС[11] і відразу ж неприховано-демонстративним і просто зусібіч блискучим військовим парадом у Пекіні може гіршати неабияк швидко. Сумно це відчувати, але ракетний удар по історичній будівлі Кабміну це не лише новий нахабніший згин спіралі російської агресії, але й підтвердження, що Путін отримав нові запевнення Китаю у підтримці. І це очевидніша загроза для  – дуже умовно – цілої Західної цивілізації. Bieda trzodzie, jak wilki w zgodzie. Хто б нашому Solenizant’ові не лише переклав, а ще й розтлумачив значення цього прислів’я? І додав, що саме він ситуацію суттєво погіршує.

Читав, що Ювіляр вже не хоче Нобелівської премії миру, а от належної (читай хвалебної) його оцінки  – так. Ризикну припустити, що прийде час і на це, і оцінка буде і незвичайно багатовекторна, і заслужено належна. Йому неминуче перекладуть ще й фразу, яка, цілком ймовірно, звучала під куполом Римського сенату: Legalitas regnorum fundamentum.

Повертаючись до назви…Ні фантастика, ні fantasy в Україні, міркую, таким собі жанровим літературним мейнстрімом все ж не стануть, позаяк воєнна тематика лише набирає обертів. Одкровення, від яких холонутиме кров,  – попереду. Гадаю, документальна проза може навіть обійти художню. Якщо психіка читача та глядача витримуватиме описи Бучі та інших подібних розтерзаних згарищ чи повернутого з полону сплюндрованого напівтіла Вікторії Рощиної.

І ще одне, заглядаючи у шпарку ймовірного. Вже добрий десяток порушень повітряного простору Польщі російськими ракетами слід вважати дуже серйозним тестом Альянсу на реакцію. Зверхники НАТО готують, слід вважати, якийсь таємний план відповіді, але сумнівно, чи він буде серйозно застережливим. Те, що невоєнним, жоднісінькому сумніву не підлягає. Бо після падіння російської ракети у житловий будинок на території Польщі 10 вересня навіть звичного стрясання повітря глибоким занепокоєнням та праведним гнівом верхівка Альянсу не демонструвала. І стрічки теленовин – принаймні тут, за Атлантикою – не розпікалися до червоного. Ювіляр, виглядає, звично вмиває руки. Історичне “Мавр зробив своє, мавр може іти” було б неточним. Тут і причина, і результат інші. До його честі все ж, Ювіляр вимагає країни Євросоюзу висмикнути зі свого тіла російську, як пишуть, газову голку.

Старий базґра́ч є радше реалістом, а не вродженим оптимістом чи песимістом. Події у світі змушують, однак, тяжіти до мінорних тонів. Сучасна політична просто масивна загрожувальна різнопланова криза йому подібна до дуже довгого, власне понад десятирічного геополітичного падіння, яке видається йому затяжним стрибком із парашутом. Смикнути за кільце ще ніби є час; були б політична воля та інстинкт самозбереження.

На думку старого писаки, автори жанру фéнтезі принаймні пострадянських країн Альянсу та держав Варшавської так званої угоди можуть розширювати свою письменницьку нішу у наближенні до документалістики. Бо ця сага з вимаганням, диктуванням, цькуванням ув’язненням та вбивствами неугодних по цілому світу і всіма можливими провокаціями довжиною у вісім декад триває. Вважаючи зникнення Союзу найбільшою катастрофою ХХ століття, собиратель земель не заспокоїться. Письмак дуже хоче помилятися, але звичне літературне “далі буде” вимальовується на політичному небосхилі все вира́зніше.

[1] Без особливого сорому за власний анахронізм, але з теплим пишанням за старшу внучку, ученицю молодших класів,  старий недофантаст  додає ось що. Коли йому трапляється у користуванні телепультом доекспериментуватися до того, що вже ні взад, ні вперед, то Евця за дві секунди мовчки подає дідові полагоджений пульт. Повторювати йому послідовність дій для “виходу з ворожого оточення” цього елемента телебачення вона вже втомилася.

[2] Латинізми першої відміни зразка лямпа і кляса є жіного роду і в польській, і у французькій мовах. Письмак вважає, що певним чином зберігати і написання, і вимовляння запозичень мало б бути питанням і культури мови, і мовної етики. У Галичині вони так і звучать, а от зміною написання НКВДистські темники таки свого доп’яли.

[3] Старого нудяра завжди прикро дратувало вимовляння і англо-, і франкомовними тележурналістами топонімів зразка Kiyev і Kharkov. Тепер цього набагато менше, але ще трапляється чути. Американські тележурналісти менше, а от місцеві наче змовившись, усі французького походження власні назви, а антропоніми чинних політиків зокрема, вимовляють ну просто із prononsiation parisienne. А у прізвищі президента Франції,  “r” grasseyé i “n” nasal аж вібрує. Це і повага, і етика, і, якщо коротко, comme il faut. Без жодних спроб знаходити джерела та підстави змін в українському правописі старий базрач адресує запитання, метрам сучасного українського мовознавства, чому Жюль став Жуль, а от у Гюльчатай “ю” залишили; старий графоман вже давно з ярмарку.

[4] Навмисно упускаю огром таких же солідних англійських пояснень, тлумачень і джерел, оскільки ця писанина не є науковою чи навіть науково-популярною.

[5] Старий недотепа все ж не доганяє причин розходження подовжень в українському написанні типових  – і не лише англійських –  антропонімів Harry Potter (Гаррі Поттер), Niccolò di Bernardo dei Machiavelli (Нікколо Макіавеллі), з одного боку, та Joanne Rowling (Джоан Роулін) і Lewis Carrole (Льюїс Керол), з другого.

[6] The 60 Most Classic Alice in Wonderland Quotes

[7] The 60 Most Classic Alice in Wonderland Quotes

[8] Українською – якщо повно та точно – це було б винуватець певної урочистості.

[9] Ґрафоман відразу ж запевняє тих читачів, чиєю іноземною була чи є не англійська, що ці словесні коралі варто принаймні “ґуґольнути”. Це суттєво увиразнить виднокола бачення та нерв правиці маляра.

[10] Про це старий недотепа вже, видається, десь був згадував. Запозичення мали б зберігати і вимовляльні, і правописні особливості мови-оригіналу чи принаймні посередника. Зміна Ленін на Лєнін цілком виправдана, а от pizza і summit якось під це чи подібне правило не потрапили, позаяк подовження у нашій мові позбулися.

[11] Шанхайская Организация Сотрудничества (SCO). Про неї у мережі відомостей більш ніж досить.