“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023
ШІСТДЕСЯТНИКИ І ШЕВЧЕНКО
Не надивуюсь тим чи іншим сутностям, які приходять і відходять на противагу іншим чи й солідарність з собі подібними. Вінграновський під стать своїй жваво вуркаганячій природі зварґанив услід, так би мовити, космічній епосі образ трохи демонічного „миколайчика” й правдиво та артистично обманюючи себе, ледь не молився на гаданого ідола. Втікав і ніяк не міг втекти від себе самого – звісно ж не ідеального. Симоненко був живіший всіх живих в своїм патріотизмі, але ж і носило й заносило його в отім комуняцькім псевдоідеалізмі аж до грубо матеріалістичних крайнощів. Та й і Микольцьо, хоч і не так по простацьки, щедро віддав данину „Леніновому часу”. Читаю його книжку „Київ” – жах! І справа вже й не в данині! Повно слабких місць навіть у суто ліричних візіях! Але ось перезиркую-перезорюю манюсіньку 84 року видання книженцію «Губами теплими і оком золотим» – шедевр на шедеврі! Доводилось йому не раз безбожно паровозити, щоб проскочило в іншім виданні й справжнє… Чи не всі шістдесятники заражені теоретизуванням вслід чи проти соцреалізму. Не вражений давніми комплексами, накинутими зовні, міркую безвідносно до старих чи нових догм! Але чи вільні ми у своїй вольній волі й залежній незалежності? Болить серце, як починавсь той чи той. Скажімо, Шевчук попри всі позитиви, часами зануда. Та й Дрозд пташка скучно дразлива. Про Драча, що наприкінці спартачився як митець, годі й казати! На кого тут робити ставку? Хіба на Стуса, та й то заледве в етиці. Чи й в естетиці? „Бодьку, будь собою! – каже мені внутрішній голос – жертви неминучі: най Бог прощає! Тягни воза, що його везли в ХІХ столітті й взоруйся на Шевченка! Дивлюсь на ту чи іншу симпатію й сміюсь подумки: „Я не аж такий сильний, як думалось,, я, еге ж, – сильніший!” Що ж, творчість – завжди або великий посил від Верховного Творця, або дурна спокуса від антипода-спотворювача, й обох випадках – ризик неминучий. Скажімо, Руданський місцями божественно геніальний, а подеколи тривіально банальний. Рівновагу втримав хіба Тарас та й то, еге ж, умовно! Ламали його й суто фізично через вуглуватість й приземкуватість фігури, але найбільше духовно, щоб призвичаїти натуру до рабської, по доброму звичної, ба, й звичайної звичаєвості: шліфували добрим ставленням й ледь не любощами… Між іншим, сестра далекого родича поета Варфоломія була одружена з братом Шевченка Осипом. З Варфоломієм опріч купівлі хати для Тараса над Дніпром мовилось про викуп з кріпацтва всієї родини. Що ж, не встиг добрий Тарас викупити рідню, однак в повітрі вже носились чутки про реформу 1861 року, яку в Європі здійснили на 13 років скоріше.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
СУЧАСНИЦІ ПРО МАЗЕПУ
Проґуґлив трагедію Перлулайнен „Іван Мазепа”. Автореса надто фамільярна й не завжди коректна стосовно гетьмана, а так нічо! „Мотря” Оксани Лозової не до порівняння слабша з раціонального погляду, хоч, може, й ліричніша та жіночніша естетично.
БЛАГОСЛОВЕННЯ Й ПРОКЛЯТТЯ ТВОРЧОСТІ (З листа І. Дзюби)
26.02. 2018, Київ. Войовничого Богдана Чепурка вітає тихомирний Іван Дзюба. Пане Богдане, одержав Вашого листа, прочитав чудові статті й щиро за Вас радію. У дитинстві ми, коли бачили якусь несправедливість, казали «Бог на правду виведе». Оце зараз відбувається з оцінкою творчості Богдана Чепурка. Тільки треба, щоб статті були опубліковані. Думав, що свій голос у справі Богдана Чепурка подадуть молоді літературні критики – про це я Вам писав. Але вийшло на краще. Слово взяли філософськи мисленні люди. З великим інтересом і задоволенням прочитав статті, згоден з усім, що в них сказане. Але дещо не сказане, наприклад те, що всеохопність часом межує із хаотичністю – від нестачі критичного синтезу й обґрунтованості. Так мені здається, але це окрема розмова на майбутнє. Тимчасом вітаю Вас, ще раз радію за Вас, бажаю добра. Шанобливо – І. Дзюба.
ДУХ ПОЕТИЧНОСТІ
Уїтмена Лесь Герасимчук переклав досить таки незграбною прозою, бо не відчув високості космогонічної поетики Уолта. Тому «Листя трави» перетворилось на жом для живлення худоби. Мова не про рими чи ритміку на противагу білому віршу, а про сам дух поетичного вислову.
СВІТОВІ РОЗБОРКИ
Творення межує із спотворенням – триває боротьба начал!
ФРАГМЕНТИ ГЕНІАЛЬНОСТІ В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ
Ой ішов косар жито косити – бриніла, бриніла коса коло покоса, бриніла. Або в мовному плані: «Вітер повіває – сосна ся схиляє: не хилися, сосно, і так мені тоскно».
«СОРОМНО ПРИЗНАТИСЬ, але деколи здається, що читаю думки». «Та ні, я це справді казав: думав, чи ти почуєш». «Може й так»…
СМІЯТИСЬ ЧИ ПЛАКАТИ
Дивишся на се, чи те, і не знаєш: сміятись чи плакати… «Бо те лихо злеє – на конику блеє, або ж і на клячі: скаче, кряче, плаче».
ЩО Й КАЗАТИ
Коли Той чи той зрадив самому собі – нема на то ради!
НА МЕЖІ
Кожний митець мав би працювати межі: модерну й традиції, письменства і малярства, можливого і неможливого – часом й на межі творення та спотворення.
ПОВІТРУЛЯ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
«Чотирикутну форму має біла хустина, яка символізує наш вічний зв’язок із четвертим виміром буття. Це дуже яскраво видно в українських казках, де хустина чи рушник виступає в ролі символу переходу в інший вимір буття: махнувши хустиною, повітруля повертається в своє царство на високій горі, а зміївна чарівним рушником може вбивати і перерубувати будь-які вузли» (М. Чумарна, Вишивання долі, «Апріорі», 2009. Розкладки узорів – Віра Чипурко.
ПУЦЬКІН
Пуцькіну нічого втрачати: так чи сяк – він горітиме в пеклі. Таке враження, що рішення давно прийнято: нічого не осталось, як стати виконавцем диявольського плану. Кінець світу – один з його варіантів!
ЗАЗДРОЩІ – СТРАШНА РІЧ.
Але ще страшніша неправда!
ЩО ТАКЕ ЛІТЕРАТУРА
Як сказати, як приховати правду? Ось де колотиться значення, ба й призначення слова, яке було спершу. А що таке правда – до речі чи не до речі сказано?! Чи не краще промовчати… Отож справжньої літератури як не було, так і нема, зате є війна!
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ
Нема сумніву, що Шевченко мав на увазі «як звір, реве», як буря. Бо й «Сердитий вітер завива, додолу верби гне високі – горами хвилю підійма». Але чому стогне? Чи то він раптом не плаче – тому й реве?! Колись у дитячій дразнилці ще в минулім тисячолітті я писав: «Бачиш, бачиш, хлопче Шпаче, у водичці рибка плаче? Чую, бачу, дядьку Леве: р е в а лізе на дерева» . І чи не є це плакальництво ментальною рисою українців? І чи ця мовна неточність не свідчить про убогість та ментальну слабкість раси? Чи навпаки – про силу й метафоричне багатство вислову? Не так все й однозначно! Ревіти в розумінні «плакати-ридати» людському роду, звіру й Дніпру перед завжди можливим кінцем світу, який невідворотно наближається через війни, неправедність, несправедливість, ще можна, поки він не настав. Далі буде пізно? Хоч з іншого боку вмерти ніколи не пізно!
НА ГЕОГРАФІЧНИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ ІСТОРІЇ
Степова країна, щоб жити, мусила постійно тримати оборону. Про це свідчать на умовному сході залишки т. зв. Змієвих валів (по суті протизмійних), а на ще більш умовному заході давній форпост Тустань (тут стань!). Досвід тривалого захисту границь показав, що нема неприступних фортець: сила не в фізично зовнішньому, а таки внутрішній стійкості. Тим більше, що завойовники для захисту загарбаного теж навчились будувати фортеці, які одна за одною падали завдяки внутрішній силі і стійкості захисників. Настав час пасіонарного наступу – я би навіть уточнив, що маю на увазі ПОСТУП, йдеться ж бо про силу Духа: «дух, що тіло рве до бою»! Але це не війна, а мир в душі!
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Тут, де наша завжди дивна Україна, ми колись стрілись. І подружили. Що ж тобі побажати на твоє ліття? Звісно, щастя, здоровля, многая і благая чесних літ! І що б там не райкали воріженьки, ми знов зустрілись там, де всі колись будемо. Бажано янголятами, а не чортиськами!
БО ЦЕ ДОЛЯ
Володимир Пішко пішов у засвіти. Напевно пішки, хоч хто його знає. Був і нема. Якось й не віриться, але контакт переривається. Вже не пригубимо чарки, не перекинемось словами, не приголубимось до вічності в щирій розмові. Припустив би, що знаю, де він, але це була б не вся правда: нема та й годі! Все ж віриться, що він є, бо мав у серці те, що не вмирає. Бо це доля. Бо це Володя. А ти Богдан. І нічого тут не зміниш!
ДО ЧИТАЧОК
Дівчатка, це я не з вашими тілами говорю, не з тим, що його мож чи не мож мацати. Я з вашими душами розмовляю, Із тим, що у вас вічне!
СЛАВА ЙСУ, СЛАВА ЗСУ!
Був собі Байда – джура козацький. Однаково йому було байдики бити чи на гаку висіти. Стоїть мені в очах голодоморний кусень хліба – велика байда. Розстріляні поети хліб цілують. Міркує Байден, як вкоськати останнього придурка.
ХАЧАПУРНА
Відкрили нову харчевню і назвали в мою трохи й грузинську честь – не «голубці» чи «вареники», а скромно й весело: Хачапурна!
ОБРАЗИЛІЯ
Не образити б Бразилію, яка так і не стала чемпіоном світу 2022 року!
БІЛІ ГОРВАТИ
Слава білим горватам із Стільська – стольного, столичного, що вчасно перебрались в Європу… «Там, де Драва квапить Саву, похилилась трин-трава. Зажурилась Україна, бо й Вкраїни вже нема».
ПОКРУЧ
Росія – страшно бридкий і брехливий покруч із недомосковщеної Руси-України, квашеної на угро-фінському субстраті й мішанці поневолених народів «нєобятной». Неприродним чином мутації тривають, бо цей процес підживлюється плановим політиканством з метою реставрації імперії. Війна з москвою була неминуча, а розплачується знов Україна. Я вже писав про Рубцова, в якому зарубцювалось давнє українство (дивіться «Карму», сторінки 83 – 84). Все ж неоднаково мені, де за Вкраїну помирати. Аж ось Олесь Гончар в «Прапороносцях» згадує давнє, називаючи одного з героїв Брянським, бо геніально відчув в поліській глибинці вкраїнську автентику. Це вкраїнство вічно завмирає, але досі не вмерло і не вмре й де-не-де відгукнеться в глибинах орійської раси: там, де Снов своє снує… Справжність залишається справжністю.
ПОКУТНИЦЬКА ТРІЙЦЯ
В Мартовича більше правдивої публіцистики, в Черемшини – може, трохи й розквітчаних красивостей, а в Стефаника золота середина: краса й правда!
КРАСА І ПРАВДА
Безмежно много в Божому світі краси. Направду! Гірлянди бурульок звисають на гілочці глоду й калини. Завмерла зима неповторно повторює вічне двигтіння природи.
ПЕРЕГОВОРИ
Знав би, що сказати москалям, якби це був сформований Народ. Знищуючи Україну, ви знищуєте прасловянство й сам Божий задум про тих, що славлять Слово. Навертайтесь до коренів, ставайте справді Святою Україною-Руссю. Вас ніхто не просить і не силує, повертайтесь до справжнього. Не тільки мовно, а й по суті, ідейно та в практичній політиці. Невже це аж так утопічно? А як не хочете, чи не можете, то вибачайте: смерть вам, хоч, може й нам, й чи не всьому слов’янству!
З НОВИМ РОКОМ!
Назустріч, летить, поспішає, дзвонить гірляндами сузір Новий рік – час нових творень, які чекають не дочекаються щедрих дарів на ближче майбутнє. Непрощенне спрощення завжди грозить розмаїттю нових можливостей людей і народів. Будьте різні, але воєдино щедрі у щасливому 2023 році!
ПЛАТОНІЧНА ЛЮБОВ
Я платонічно закоханий в українське жіноцтво. Отже нікого не зраджу. Най живе й відповідально процвітає справжній матріархат!
ЗА ЄВАНГЕЛІЄМ
Справа не в утому, чи я геніальний, чи ні. Чи продовжую на даному етапі Шевченка чи самого себе. Річ у тому, що геніальне Вкраїнське слово. Й не просто геніальне, а Боже! Тому або всією душею вслухайтеся, або я не читатиму. Довіртесь Слову!
КЕПСЬКО
Якийсь батяр, або й батярка, маючи на гадці, як минувсь старий 2022 рік, начертав на стіні латинкою «kepsko». Думаю, що не так вже й кепсько, якщо «а війна війною», а хтось ще й жартує.
СВЕРБЛЯЧКА
Як тільки хто дорветься до слави, грошви чи влади, зразу свербить йому спробувати, як воно «працює» на практиці і що з того можна мати… От і міняється людина до невпізнання, а то й стає нелюдом. Правду кажучи, такі метаморфози готуються всім попереднім життям, а не відразу чи випадково, бо сверблячка ця хворобливо заразлива.
БО НЕ ХОТІТИ Я НЕ ВМІВ
Прийшов я в світ цей не вмирати,
Але, звичайно, що піду
Й залишу вишню коло хати
Й хрущів, що в вишнях тих гудуть.
І буде так мені, як схочу,
Бо не хотіти я не вмів,
Й голубка в серці затуркоче,
Як Україну я любив.
Й тебе залишу, юна панно,
Щоб ти неторкана була, –
Й буде мені безмежно гарно
Між берегів добра і зла.
- 11. 2021
ДУХ І ТІЛО
Така вже природа всього живого: дух і тіло змагаються у тимчасовому й вічному, в умовно живому і безумовно творчому. Колись я вичитав у якомусь творінні такі рядки: він роздягався догола, як і Віола, бо вона цього хотіла. Два варіанти схвилювали мою душу. Один тілесно чуттєвий, взаємодійний і мій, самодостатньо єдиний: формотворчий! Отсе духовне – причетне до життя Духа, до Бога, яким є і завжди буде Слово. «Догола, Віола, Хотіла» грають словесними барвами, а не фізикою! Животворить сам Дух! Вибрати Слово – це жертвенна Любов: і чи не стоїть на ній справжня поезія і власне, чи не є це часткою Тайни Святого Духа?! Здавалось би, я все робив для стратегічної перемоги духовного. І най простить мені Бог, якщо при цьому ризикував, що цей дух, будучи злим на неправду, міг підмінитись місцями суто злим, хоч я всією душею бажав, аби він був абсолютно добрим. Можливо, в цьому моя помилка, але від цього ніхто не застрахований.
ШЕВЧЕНКО, ДАЛЬ І ТАК ДАЛІ
Шевченко розумів, що всі Гоголі-моголі, Далі і так далі – стратегічні зрадники не просто України, а загалом Божої сили, задуму й мети: по суті – це слуги диявола й виконавці всіх переінакшень-спотворень людської долі. Ясно, що вони сповна заслужили своє персональне пекло! Шкода тільки, що від цього страждають невинні, нарікаючи на недосконалість білого світу. Насправді перекинчики зрадили самим собі, пробуючи, поєднати добро і зло й витворюючи світову мішанку замість творити велику Україну. М’ягоньку Полтавщину на згадку про те, яка Вкраїна їм подобається, москалі майже не чіпають в останній війні: їм люба-мила піддатлива галушковість в українському родоводі. Зате, ще й як зачеплять, якби не дай бог побідили, заїдаючи галушками «побіду»! Добро для ворога – це люте зло всім нам! «Не чіпають» щоправда й галичан: надто попеклись свого часу на Бандерах й Шухевичах!
ВОІСТИНУ
Моє характерництво – із позитивним зарядом і не визнає відступництва. Тільки правда і добро на його прапорах! Не боятись потенційного програшу, бо володіння абсолютним виграшем – його ціль. Не жахатись слабості й ситуаційного програшу заради остаточної перемоги.
БОЖИЙ ПЛАН
З усього видно, що світова війна давно зайшла всередину: у кожній душі війна! Не хочеться вірити, але факт – руйнівник, спотворювач, антипод Творця, інакше кажучи диявол, якому вдалось переконати світ у своїй відсутності, з усіх сил тягнеться переграти Божий план, мовляв у всьому винен Творець світобудови.
***
Написав може й для нікого. Це й не вірш, і не пророцтво – це прогноз!
НІЧИЙНА ЗЕМЛЯ
Хто Ти, Вкраїно – в світі одна –
Стала супроти в битві на смерть
З лютим драконом в прірві без дна,
Щоб утвердити божественну твердь!
Скільки безприкладних треба ще жертв,
Бо й перемога на всіх одна,
Щоби звершилась в світі війна
Тих, що за Правду ідуть на смерть!
Божа земля. Рвуть на куски –
Душу Твою і плоть…
Хто Ти, Вкраїно?
Дух Твій який?
– Світу оплот!
Ой заступила та чорна хмара
Світ Божий.
Зійшли на люди
Янголи гожі
Й кажуть-сміються:
Тле зловорожа –
Кінця світу не буде!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.