Білий лицар (До 100-річчя з дня народження Дмитра Білоуса)

783

24 КВІТНЯ — 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА ДМИТРА БІЛОУСА

Маємо в літературі чимало прикладів, коли хороші твори  написані, м’яко кажучи, неважними людьми… Все ж слово, якщо воно талановите, завжди бере верх над  біографією автора,  живе по його смерті, світить людям … Буває навпаки – людина хороша, а ось письменник ніякий.  Тоді пам’ять про хорошу  людину бережуть ті, хто його знав, а слабкі тексти швидко й назавжди «вивітрюються».

Але є в письменницькому  середовищі  приклади, коли  гармонійно  поєднані  в добрі та любові автор та його слово.  До таких письменників по праву належить Дмитро Григорович Білоус!

Бог дарував йому велике  творче життя.  Так вийшло, що  родинна  стезя Білоуса вглиблена найболючішою раною – Дмитро Григорович втратив свого єдиного сина, коли той був у розквіті сил.  Звісно, цей батьківський сум супроводжував його всі подальші роки. З дружиною Оленою Тимофіївною багато літ тримались одне одного, зігріваючи серце біля серця…  Та, втративши рідного сина, Дмитро Білоус на своєму шляху здобув не один десяток хлопців та дівчат, які готові були назвати його своїм батьком – літературним.  Ліна Костенко, Іван Драч, Володимир Забаштанський…  Білоус опікувався початкуючими авторами багато років, будучи керівником літстудії при видавництві «Молодь».  Своїм літературним батьком  називаю його і я. Адже саме з його напутнім словом вийшла моя перша поетична добірка в журналі «Дніпро».

Скількох молодих літераторів підтримав за своє життя Дмитро Григорович?! Скільком  уселив віру в свої сили, як той чарівник, вдихнув  енергію творення?!  Важко  назвати число  літераторів, які в нетривкий час  «оперення» прихилялися  до потужного білоусівського крила.  Правильніше їх вимірювати категорією кількох творчих поколінь.

У своїй же творчості Дмитро Григорович демонстрував аскетизм, лаконічність, грамотність. Це стосується його лірики, громадянських віршів, сатири.  Я не можу пригадати із знайомих письменників більш відповідального до слова  аніж Дмитро Білоус.  Його слово – еталонне, виважене, без жодної легковажності та штукарства.  Він не просто писав українськими словами, він їх реанімував, повертав  до життя, як лікар. Важко поруч із Білоусом поставити письменника-сучасника, який би так наполегливо і вперто захищав українську мову.    Не випадково  Д.Г. Білоус, особливо для шкільництва, на довгі роки став  мудрим порадником, помічником, своєрідним  святим Літературним Миколаєм.  Жодна  «Читанка», жодна шкільна «Хрестоматія»  не обходилася (й не обходиться)  без дотепних, вміло складених, повчальних,  філософськи вишуканих білоусівських строф. Вершиною мовно-просвітницького таланту  Дмитра Білоуса є книги:  «Диво калинове» та «Чари барвінкові», удостоєні найвищої національної літературно-мистецької премії імені Тараса Шевченка.

Великий внесок  Д.Г. Білоуса в перекладі. Зокрема, він найбільше зблизив українську та болгарську літератури, досконало оволодівши болгарською мовою. Сотні творів болгарських письменників «заговорили» українською, а українських письменників – болгарською. За цей сподвижницький труд Дмитро Григорович (єдиний серед українських літераторів) удостоєний найвищої нагороди Болгарії – ордена «Мадарський вершник».

Особливість та колорит творів Білоуса у його неймовірному духовному зв’язку із місцем, де народився. Таке враження, що там, в Курманах, на Сумщині, його пуповину батьки не  закопали, а лишень прикопали і вона проросла та пустила коріння. Інакше чим пояснити таку глибинну спорідненість соковитого слова цього письменника з його родючою землею?! Кожна книжка, мов золотим зерном, пересипана назвами сіл, міст, річок Посульського краю, а ще – його традиціями,  прислів’ями, переказами. Свої вірші він ніби водою із Сули поливав…

У книзі «Хіба Ромен не родич Риму?!»  Д. Г. Білоус пішов далі, майстерно обігравши назви сотень населених пунктів Сумської області.  Окремі з присвятив своїм землякам, письменникам-побратимам. Є  в тій збірочці й вірш (із білоусівською етимологією) назви мого рідного села Тимченки, що в Недригайлівському районі.  Але, звісно, найбільшої уваги, можна сказати – осанни, здобули в його творчості рідні Курмани:

Моє село –   ні гір, ні круч –

Рівнина-рівнина…

Пусти – покотиться обруч

до самого Ромна!..

І від стрімких роменських круч

дорога вздовж ланів:

пусти – покотиться обруч

до самих Курманів…

Він не просто любив своє село – він його обожнював!  На заощаджені кошти (від книг, продажу дачі)  Дмитро Білоус заповів  збудувати в Курманах церкву, на місці зруйнованої більшовиками. Його заповіт виконано – Миколаївська церква  заяскріла на горбочку золотим куполом.  Але… небагатьох вона нині пригортає.   Люди покидають Курмани (Сумщина за темпом спустошення сіл, серед сумних «лідерів» в Україні).  Гіркою стала звістка про  закриття минулого року Курманівської загальноосвітньої школи.  Дві столітні цегляні споруди  (середня й початкова школи) досі виглядають гідно. З їхніх стін «випурхнули» тисячі дітей, серед яких письменники  Білоуси (Дмитро та Григорій), Іван Чумаченко, Михайло Осадчий…  Нині немає вже кому «випурхувати», поодиноких курманівських діток возять шкільним автобусом у Недригайлів.

Аби зберегти добротні споруди Курманівської школи від руйнації  свідома громадськість зініціювала створення на їх базі Сумського обласного літературного музею, який би став складовою Державного історико-культурного заповідника «Посулля».  Тим паче, що Сумщина давно заслуговує на такий музей, адже  цей край дарував світові багатьох письменників, серед яких:  Пантелеймон Куліш, Олександр Олесь, Пилип Капельгородський, Павло Грабовський, Яків Щоголев, Іван Багряний, Микола Хвильовий, Давид Бурлюк, Остап Вишня, Володимир Затуливітер… Сотні літературних імен!  Є надія, що такий музей все-таки відкриємо і Курманівська школа здобуде нове життя, літературне.  Так само, віриться, що всі заплановані до 100-літнього ювілею письменника велелюдні заходи (на Сумщині та в Києві)  цьогоріч також відбудуться.  Справжнє добро і справжній талант не черствіють, вони   заслуговують на щиру людську вдячність.

Микола Гриценко, відповідальний секретар НСПУ,  заступник голови оргкомітету з відзначення 100-річчя від дня народження Д.Г. Білоуса

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!