Білоусова церква в Курманах

351

Грудневого сонячного
дня минулого року, на свято Миколая-Чудотворця, відбулося освячення
Свято-Миколаївської церкви, побудованої за заповітом видатного українського
письменника Дмитра Білоуса на його благодійні кошти у рідному селі Курманах.

Визначна подія для земляків Дмитра Білоуса зібрала під
склепінням його рідної Свято-Миколаївської церкви величезну кількість вдячних
парафіян не тільки з Недригайлівського району, а й з усієї Сумщини. Нову ошатну
церкву освятив єпископ Сумський та Охтирський Мефодій Української Православної
Церкви Київського Патріархату. У Курманах під час освячення Храму виступили:
голова Недригайлівської районної державної адміністрації О. Коренев, голова
Недригайлівської районної Ради О. Кушніренко, Курманівський сільський голова В.
Глущенко, єпископ Сумський та Охтирський Мефодій УПЦ КП, племінниця письменника
Ольга Білоус, письменник-земляк Микола Гриценко, київський
письменник-білоусознавець Олександр Бакуменко. Усі виступаючі відзначали
унікальний світ духовних цінностей Дмитра Білоуса, який спромігся створити за
своє нелегке життя дивовижний світ духовної спадщини, тепер увінчаний і
Православним Храмом. Велике свято на Миколая у Недригайлівському районі
Сумської області завершилося у Козельнянській загальноосвітній школі сьомими за
ліком „літературними читаннями на Миколая” під знаком творчості видатного
земляка Дмитра Білоуса. На районному літературному святі разом із
учнями-переможцями виступили й гості свята сумські письменники Віктор Осадчий,
Іван Житник, Василь Дігтяр; київські письменники Олександр Бакуменко і Микола
Гриценко. На підтримку проекту НСПУ „Подаруй школі книжку” Олександр Бакуменко
подарував 120 книжок київського видавництва „Альтерпрес” землякам Дмитра
Білоуса, школярам Недригайлівського району.

  Спадщина Дмитра
Білоуса, вихованого своїми батьками на першоджерелах народної творчості, на
багатющих традиціях українського села, його культури та побуту, випромінює
величезний духовний світ. Пам’ятаю, як Дмитро Григорович мені розповідав: „Ми
любили все божественне, духовність входила в наші серця через красу,
лагідність, гармонію. Гарні були в нашій хаті ікони під вишитими рушниками, на
свята ще й прикрашені квітами. Приємною була духмяність воскових свічок…”

І промені сонця цвітуть над божницями,

під склом, як нові, образи на святки,

васильками квітчані і чорнобривцями,

і вишиті білі на них рушники.

Такими рядками Дмитро Білоус передавав святковий настрій
свого дитинства:              

І серця бентежного я не вгомонюю,

п’янить мене кожний повітря ковток.

Іду й відчуваю вселенську гармонію,

молюся до сонця, дерев і квіток…”

 Першими словами у
книзі Дмитра Білоуса „За Україну молюся” є слова вдячності своїм батькам, які
прищеплювали любов у майбутнього поета до народних, національних, духовних
традицій: „Кажу спасибі татові, бо й досі бринять у моєму серці божественні
пісні й молитви, які батько співав у церковному хорі і яких учив нас вдома.
Кажу спасибі мамі, бо й досі чую тепло її долоні, коли водила за руку до
церкви, що була на другому кінці села. Як зараз бачу залитий сонцем Великодній
ранок. Дзвони дзвонять – аж розлягається, а ми йдемо до нашої розмальованої, як
писанка, дерев’яної церкви радісні, піднесенні. І святково, як і ми, одягнені
люди вітаються між собою і з нами:

– Христос воскрес!

– Воістину воскрес!

А з нашого подвір’я видно було й білокам’яну церкву в саду
на горі сусіднього села Костянтинова. І коли нашу церкву зруйнували більшовики,
ми ходили через Сулу до костянтинівської”, – згадував Дмитро Білоус:

І мама: Тут молитись треба, –

і щиро молиться сама

на руйновищі просто неба,

бо церкви вже давно нема…

 Тепер нова,
відбудована вдовою Оленою Білоус за кошти Дмитра Білоуса, Свято-Миколаївська
церква в Курманах стоїть на тому ж місці, де стояла до 1927 року у рідному селі
Дмитра Григоровича, як зримий пам’ятник унікальної духовної спадщини видатного
українця.

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!