Багаті жнива голодної смерті

264

Нижче – фрагменти з
розповіді моїх батька і матері, які пережили Голодомор тридцять третього року
(голодовку, як у нас в селі раніше казали). Зараз у селі Старий Солотвин, що на
півдні Житомирщини (новітні мешканці якого, як і скрізь, впереваж перейняті
повсякденним зароблянням куска хліба, а ще поглинанням нечистот із телевізора),
уже про це ніхто й не згадує; на сільському цвинтарі – я знаю, де саме, – не
лишилося й знаку від тої страшної ями, до якої скидали трупи померлих
солотвинців – більше тисячі людей впродовж кількох страшних місяців 1932 – 1933
років. Мої батьки (батько Олексій Сергійович, 1919 р.н., і мати Марина
Євдокимівна, 1924 р.н.) пережили той жах. Вони розповідають про багаті жнива
голодної смерті, лише на одній-однісінькій сільській вулиці. Скільки таких
вулиць було тоді на нашій землі?.. Ця розповідь, записана мною – фрагмент із
багатогодинних спогадів двох рідних мені людей, котрим довелося пережити
драматичні випробування ХХ-го століття – голодовку 33-го, «розкуркулення»
батькової сім’ї і вигнання з рідної хати під тин у тридцять четвертому, війну і
батькове фронтове поранення, повторне вигнання з хати в сорок шостому, голод
сорок сьомого, важкі післявоєнні поневіряння…

 

РОЗПОВІДЬ МОЇХ БАТЬКА
І МАТЕРІ. ЗАПИСАНА 4 СІЧНЯ 2009 РОКУ.

(Особливості розмовної мови збережено повністю)

 

– Ви казали, що на
нашій вулиці в тридцять третьому багато людей повмирало. В яких хатах?

Батько і мати починають розказувати, але «наша вулиця» для
них, виявляється, наразі не Яронівка, на якій народився я, а вони живуть уже
майже шістдесят років, а – вулиця, на якій народилися і росли змалку вони –
сусідня Макарівка.

Батько: од Пасіки якщо йти. У Тимка там ніхто не помер в
голодовку.

Мати: у Божачки померли хлопець і чоловік. Я не знаю, як
вони звались. А тут аж у Гуліяна померли.

Батько: у Савки нє. У Пея нє. У Гасєя нє. У Гуліяна старий
помер…

Мати: нє, старий не помер. Ще була Хведора Пейова за ним
замужем. Ну, а сюди далі в кого ще тут померли? Тепер тут, у цього, Борис
Макарчук… Я знаю, що хлопець колись у нас ходив на лікнеп, був Хведир. А більш
я не знаю, хто там ще умер.

Батько: Тут коло цього Гуліяна Зубатого через дорогу Люхи
жили.

Мати: о, там багато померло. Це як до тітки Танаськи
повертать, то на вуглі була така обдерта хата.

Батько: там тілько оставсь Гнат і Маріка. А ті всі вимерли.

Мати: а там була сім’я дуже велика. Дітей багато було. А
тільки їх там було? Вони там вимерли, і тільки вдвох осталось.

Батько: в Купріяна…

Батько: в Купріяна ніхто не помер. В Данила тоже нє. В
Терешка тоді не жили там. У Миколушків… Де це Борис Миколушків, Михалко… Вони
не померли. Тепер ций, Хведір, і ця дівчина, Марта.

Мати: то вона ж жива!

Батько: то це ж я пощитав. Всі живі.

Мати: а в Анкалюка. Померли батько й мати, і Голька, і
хлопець там був, Каленик. А Марина й Надька осталися.

Батько: а через дорогу од Гаврила? Карпо.

Мати: там, здається, ніхто не вмер.

Батько: а де ж та сім’я ділась?

Мати: Карпова жінка не в голод умерла… Ну, а тут, у Пекача,
Марти Пекачової батько і мати вмерли, а більш не знаю хто…

Батько: а в Гапона? Там тож вимерли. Він сам виїхав на
П’ятихатки. А сім’я вимерла. Він посля голодовки приїжджав в отпуск. Приходив
до цеї хати, ще хата стояла.

Мати: а тут, у Макарівці, то в Радзівона жінка вмерла, і
дівчинка, Сташко щодня водив, а більш я не знаю. Еге, а Профер помер тоже.

Батько: а Тимка проминула?

Мати: якого Тимка?

Батько: сусіда нашого. Текля і Тимко померли. Хлопці
осталися і Антошка осталася. А старі померли.

Мати: тепер у Князя. Дід і баба померли. У Федота десь дівся
тей, як він звався, Юхим. В Радзівона жінка вмерла. І Профер у Проферихи, Євчин
батько, вмер з голоду.

Батько: в Романа ніхто. Тільки…

Мати: ну, а тепер тут, у Шнайдерів, Каленик умер, а Марта
виїхала.

Батько: а та дівчина, Євка, чи як її звали…

Мати: вона була дуже гарна дівчина, вона десь виїхала, вона
не вмерла. Ну, а сюди, де Квоки…

Мати: де Наталка, скільки там дітей було, і всенька сім’я
вмерла. Голяна виїхала на Дніпропетровськ, а Ярмулей і якісь діти тож померли.
Отут де Рак построєний, якийсь Їщик був, там тоже двох померли. А тепер уже з
голоду Миколи Гаврилюкового жінка Ярина померла – Антощина мати померла в
голодовку. А тут, коло нас, у Дудя, Голодька помер баби Хими.

Батько: Володьку я знаю. Такий приблизно… Трошки менший
мене.

Мати: нє, мабуть старший. Він як умертий лежав, то такий
чималий був… А хто там його знає. Ну, а тут уже, де Костики, то тут тоже баба
вмерла, ну, а її чоловік, то я не знаю, коли він умер. Ну, а туди далі Сяньки
Лисого батько помер, і там якісь діти. Ще й розказувала Надька Бочкова, ми тоді
з Надьою йдем од Віті (на кладовиську), а вже її Микола вмер, і вона стоїть в
ногах у Миколи й плаче. А це, каже, бабуня Марина похована, а це дівчинка
похована. Умерла дитина, та не було як її закопать, та баба взяла заступа – вже
мати цієї дитини, а Сяньки Лисого мати – та, каже, мати взяла заступа, та й
принесла в рядні мертву дитину на кладовисько, та й закопала. Це так
розказувала Надька Бочкова. Мати принесла мертву дитину і закопала на
кладовиську. У Вєрки Козярової вся сім’я померла – де був Гантон Горбатюк. Їдна
Вєрка осталася. Я знаю, там хлопець був Микола, а ще які там діти були – я не
знаю.

– А на нашій вулиці,
на Яронівці?

Мати: а тут, на вашій (!) вулиці, на цій нашій, де
построєний Гандзєй Вовка, там Маслечки жили, але вони прийшли вже сюди після
голодовки, а перед ними хазяї жили, сиділи, якась Наталка Попешка, то в неї
щось умерло, а то був хлопець Іван, то він виїхав у Лєнінград, і та Наталка
виїхала… Я вже на цю вулицю не знаю… Де це Сянька Проферова, тут умер Сянчин
чоловік, і в цього чоловіка було дві сестрі, та ззіли матір… А туди далі не
знаю.

– А ще в селі були
такі випадки?

Мати: не чула. Це вже ці баби розказували. Я теї баби і тих
людей не знаю. Сянька більш розказувала, і баба Гантоська, що була баба крива
Годарка з Юхимом, та й бачать, що вже й не раз приходять прошаченята, та сюди
зайдуть, а назад вони не бачать, щоб виходили, а  потім вже не стало й цеї баби видно. Та й
сказали Валі (голові сільради),  чи кому,
та заявили, та прийшли, застали порубану матір. То їх десь забрали… Так баби
розказували. А які ті дочки були, а яка та мати була – не знаю.

– Урожай того року
був як завжди, чи гірший?

Мати: не помню. До нас це не доходило.

– Кажуть, що ходили і
забирали…

Мати: забирали. 
Забирали, але не у всіх. От у його 
батька (мати киває на мого батька) забирали, но в Квоків то не забирали.

Батько: бо там не було що брать.

Мати: ну, але ж вони померли. То не у всіх же забирали, не у
всіх.

– А чого не у всіх
забирали?

Мати: ну а що в нього було що забирать, якщо він такий
бідний був, що не було нічого. Хто багатший був, то в того забирали. А чого в
нього нічого не було – я не знаю.

– А чого в інші роки
ніхто не помирав?

Мати: ми не пояснимо.

– А пам`ятаєте, як
забирали? Як це було?

Мати: в нас не забирали.

Батько: до нас прийшов Бурман,  з такою палицею довгою…

– А хто такий Бурман?

Мати: уполномочаний якийсь був. По викачці хліба цього, чи
що. Не в кожну хату ходили. А десь чи їм було вказано, чи що, не знаю… От до їх
(показує на батька) ходили, а в нас ніхто… І ще я тобі розкажу. Прокопчикові,
якісь були твердоздатчики, то їх з хати вигнали, і в їх усе забирали, а в нас
їхня одежа лежала в скрині. До нас не приходили. Бабичева одежа в нас лежала,
Голени Зінькової в нас одежа у скрині лежала. До нас не приходили ніхто, і люди
просили, щоб спасти якусь шматку. А в нас ніхто не ковирав. Мій батько не був
продавець і не ходив нікуди, але нас ніхто не чіпав.

Батько: до твого батька не йшли, бо твій батько був трохи у
сільраді тоді.

– А ким у сільраді
був?

Мати: щось там трохи були, замісником, чи не знаю, ким. Но
він не ходив по людях, нічого не брав.

Батько: а до нас тоді прийшов цей Бурман, це ж я бачив, мені
вже було дванадцять років…

– Це було навесні?

Мати: якось воно було і з осені… Так, коли надумались.

Батько: хіба зараз точно скажеш, коли це було… Але знаю, що
до хати прийшов, і давай ковирать, і на печі…

– Цей Бурман?

Батько: да.

– Він сам прийшов?

Батько: не помню, чи вдвох, чи сам.

– А як він пояснював,
що він казав, чого прийшов?

Батько: ну як? Уполномочаний був із района, в село, по
викачці хліба…Я знаю, він у нас (у школі) суспільство викладав, я був чи в
шостому, чи в сьомому класі. Ще й з наганом на вроки приходив. То я Сірожі
(старшому братові) свому сказав… То він дуже, що це неправильно, що він не має
права до дітей іти з оружієм… Але хто тоді право яке встановляв? Сама власть… В
нас тоді він покопав скрізь у коморі, полу тоді не було, в хаті не було, в
сінях не було, в хатині був, там бджоли стояли зимою…

Мати: гарненька була хатина, дві вікні було, побіляно було…

Батько: а в коморі там вже діжки були, і верзун такий
плетяний, на зерно, то він все поперевертав, дошки зривав, вони були не
прибиті, а так положані, він перекидав дошки і цею палицею шпирхав, раз коло
разу, чи, може, десь щось закопане було… За коминок  заглядав, і в кагилку, чи як вона там
називається, в кубашку тоже заглянув. Там сало в затовці осталось. Нічого не
знайшов. Вийшов надвір, а в нас було два собаки, один на прив`язі, а один так.
Рабчик був на прив`язі, а Мушка так бігав. Він подививсь-подививсь, пішов у
клуню, відчинив браму одну, потім другу, на город заглянув, там між ними був
проход такий, що підводою можна було заїжджать, а там тей собака вибіг, та він
взяв і вбив його, та й пішов.

– А зерно було у вас
тоді?

Батько: та де воно в нас було? Все забрали.

– Раніше, ще до того
забрали?

Батько: забрали.

– А хто?

Батько: держава.

– Як це було?

Мати: Мати (мого батька – М.С.), я знаю, розказували, що
забрали все, повиносили на підводу, а чи там і зерно було, не знаю. А були
дерев`яні ночви, видовбані з дерева. Та й ці ночви тоже забрали, геть усе… А
через дорогу жила Мавра – де зараз Дзябка построєна. Та ця Мавра бачить, що все
забирають, та підходить до підводи, та: «А не було б вам добра-де, за
куркульським добром та й мої ночви забрали?». Та ці ночви з підводи – та й
понесла додоми. То від цеї Маври ніхто й не видер. То все поїхало, а їхня сім`я
зосталася з їдними ночвами…

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!