Аскольд С. Лозинський. Український націоналіст з Африки

778

З глибокою пошаною до наших батьків ідеології українського націоналізму Тараса Шевченка, Миколи Міхновського, Дмитра Донцова, Осипа Горнового та багато інших пишу хіба свою національну єресь, хоча, на мою думку, вона не заперечує на сто відсотків їхні пропоновані істини чи глибше філософічно політичне мислення, а радше впроваджує український націоналізм на більш гнучкий, а то і ліберальний світогляд. Боюся того слова, бо в українській діаспорі слово лібералізм – це червона плахта. Зрештою, я повинен признатися, що справді я мав труднощі ще з студентських років з великою частиною ідеологічного насвітлення інтегрального націоналізму Дмитра Донцова, і ці непогодження актуальні досі, хоч я визнаю величезну роль Дмитра Донцова у розбудові української нації 1920-30 років.

Кілька днів тому назад завітав принагідно на нашу родинну оселю у штаті Ню Джерзі в США чоловік, котрий привіз для моєї дружини продукт, який вона закупила через Інтернет. Це не було особливе призначення для нього, а рутинне як для заробітчанина, який виконував послуги для фірми Амазон. Наша оселя зветься Говерля, так як у Карпатах. Передаючи пакунок, він зауважив Тризуб, який блищав на заді машини мого сина і запитався у моєї дружини, що це означає. Дружина почала відповідати, але він її зупинив з усмішкою та запевненням в українській мові, що він знає дуже добре, що він студіював на Київському університеті, здобув там два дипломи бакалавра і магістерський, та що він дуже любить ту країну і почуває себе українцем, хоч він тепер у США. Коротка розмова по-українському завершилася тим, що моя дружина поздоровила його словами «до побачення», а він відповів з усмішкою «Слава Україні». Мабуть, до опису цієї зустрічі треба додати, що новий знайомий є темношкірим з Африки.

Я з ним не зустрічався, але настрій моєї дружини і її переповідання вплинуло на мене і я подумав, от коли б білошкірі з Києва були такими щирими українськими патріотами, які б пишалися своїм гербом, так гарно б розмовляли своєю рідною мовою та висловлювали свою любов до України. Для мене він український націоналіст.

Я давно прийшов до переконання, що людина мимо слів великого поета Василя Симоненка вибирає свою батьківщину. Ніколи не забуду ранній період української держави, коли зокрема на Західній Україні, і то у княжому Львові виростали мудрагелі, один більший патріот, чим другий. Тоді навіть ставили такі пропозиції, одні про аналіз крові, а другі про аналіз свого родоводу, щоби довести свою чисту українську національність. Я і тоді думав, що це була забава, а то і блукання молодості. На жаль, багато цієї молоді, як виявилось, дуже мало дало новій Україні, а деякі просто стали екстремістами, які натомість зробили немало поганого для світового розвитку тої держави.

Трохи простої філософії. Людина є продуктом свого часу. Немає сумніву, що кожне покоління було оформлене мислити обставинами свого часу. Сьогоднішні живі люди, а тим більше, наймолодші покоління знаходяться у глобальному світі. Все має глобальне значення, бо події сьогодні у Білорусі чи Нагорному Карабазі є рівночасно на екрані по цілому світу, а продукти приходять з найдальших куточків. Контакт є моментальний, а доставка тільки кількодобова. Людина, яка уважає себе зімкнутою тільки своїм близьким оточенням, є або параноїком, або свідомо обмежує і обманює себе.

Постає питання. Чи у сьогоднішньому глобальному суспільстві є місце для націоналістів? А якщо так, то яке є практичне значіння того слова? Перший крок до аналізи – це зрозуміння, що націоналіст є антиподом до самолюба, людини, котра думає тільки про себе. Націоналізм це ідеологія, де домінує ідея і духовність, а не матерія, де ідея добра не власного, а національного переважає до тої міри, що власне життя стає другорядним, коли мислити про життя своєї нації. Це основа Християнського етичного світогляду – віддати себе за ближнього.

Наш темношкірий друг з Києва теж уважає себе українцем. Це його вибір. Він цей вибір приймав добровільно з різних причин, відомих тільки його. Його батьки не були українцями, але він є. Тому що він любить Україну, говорить її рідною мовою та пишається її національною символікою, для мене він український націоналіст. Тут не потрібно глибшої політичної філософії. Може, для Дмитра Донцова у нього бракує певних елементів українського націоналізму. Але для мене вистарчає. Я думаю, що з тим погодився б Тарас Григорович, хоч він жив 200 років тому і світ тоді був зовсім інакшим. Людина є тим, чим вона є у своїй душі. Так завжди було! Ну скажіть, що я перебільшив трохи, називаючи його українським націоналістом. Але з малого все починається, а у нашого українського націоналіста з Африки не мало, а аж два українські дипломи, і то не з будь-якого університету, а з Київського імені Тараса Шевченка.

3 грудня 2020 року

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!