«Аристократ» із Вапнярки»: нове побачення з читачами

446

Щойно у видавництві
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»  побачив світ
сатиричний роман «Аристократ» із Вапнярки» Олега Чорногуза.

Перший український сатиричний
роман «Аристократ» із Вапнярки» (1979) одразу після виходу в світ став
бестселером і розійшовся майже півмільйонним накладом.

У часи так званого застою цей
іскрометний, веселий, дотепний гостро-соціальний твір з виразно українським
національним обличчям став радісною віддушиною для сотень тисяч читачів, які
побачили в ньому гротескно+правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності й
талановите продовження гумористичних традицій Степана Руданського та Остапа
Вишні.

Автор роману — найвідоміший і
«найширокоформатніший» сучасний український сатирик Олег Чорногуз — зумів з
великим блиском і бездоганним відчуттям стилю створити цілу галерею яскравих
сатиричних типів, що уособлювали «досягнення» безлико-тоталітарної совєцької
системи. Роман написано з властивою авторові іронією, читається легко й
захопливо.

 

ВІДГУКИ НА
„АРИСТОКРАТА…” (1979 р.)

Дорогий
Олеже!

Прочитав Вашого ”Аристократа…” і подумалося, що там, у
краю Хоми Хаєцького, земля, можливо, має якісь особливі ферменти, що люди на
ній виростають обдаровані таким рідкісним хистом – умінням сміятися, весело
дивитися на світ навіть якщо він не 
зовсім веселий.

Одне слово, з
появою „Аристократа…” є нагода ще раз порадіти  за український гумор, тож я вітаю  вас від душі!

ОЛЕСЬ
ГОНЧАР

 

Дорогий  друже!

„Аристократом із Вапнярки” ви чи не
перший довели, що українською літературною мовою (не суржиком) можна творити
гумор так, як творять  його англійці,
французи і, врешті-решт, росіяни. Дякую вам за це! 

ВІКТОР
МІНЯЙЛО

 

Своїм сатиричним романом „Аристократ
із Вапнярки” ви збурили літературний світ.

Ваш роман сьогодні
читають навіть ті, хто принципово не брав до рук книжки, написаної українською
мовою. Ви внесли до нашої літератури свою щиру веселу частку…

Велике спасибі за це вам!

ПАВЛО
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Романи Олега Чорногуза стоять осібно
в сучасній українській прозі і за стилем, і за 
індивідуальністю персонажів. Сьогодні, мабуть, ні в одного українського
романіста не знайдемо таку галерею колоритних 
типів, як в його дилогії „Аристократ із Вапнярки” та „Претенденти на
папаху”. Усі ці „графи” сідалковські, граки, ковбики, бубони, ховрашкевичі,
мамуні, кнюхи, панчішки, нещадими, хлівнюки, кухлики, „генерали” чудловські,
мадами карапєт, зосі  – це ті ж герої
нашого часу, ті ж „мертві душі”, котрі 
варті сатиричного пензля  таких
геніальних художників, як Йозеф Лада (творець образу Швейка), чи П. М.
Боклевського (безсмертні персонажі 
„Мертвих душ”, ”Ревізора” М.В. Гоголя). Саме по цій лінії пішов і
ялтинський скульптор Микола Вакуленко, який створив 12  „апостолів” – героїв чорногузівської дилогії.
Ці скульптури нині можна побачити в Літературному музеї Києва, кілька  скульптур у самого автора і в музеї сатири й
гумору міста Коломиї, який заснував 
чудовий наш сміхотворець Микола Савчук.

Микола
Жулинський,

академік.

 

Дорогий Олегу Федоровичу!

Якраз зараз починаю читати
„Претендентів…” і немало думаю про те, як відчутно збагатили Ваші сатиричні
романи жанрово-стильову палітру нашої прози – без цього сатиричного струменя
була б ця палітра неповною, громадянськи не повнозначною. Ви перші дужо
обізвалися на нагальну потребу дати нашій сучасній  прозі ноту, якої якщо й бракувало  в часі, то принаймні була вона ослабленою. І
то добре, що є після „Аристократа із Вапнярки” і „Самостійний вовк” та „Балада
про Сластьона” В. Дрозда, і „Молоко! Молоко! Молоко!” А Дімарова, та ряд інших
творів з „громадянськими зубами”. То дужий поштовх сатиричному струменеві у
великій нашій прозі останніх років дав саме „Аристократ…”.

Ще і ще раз сердечно здоровлю.

 Щиро, з добром

Анатолій
ПОГРІБНИЙ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!