У четвер, 28 квітня, коли генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш вів переговори в Києві, столицю України було обстріляно ракетами. Одна з них впала за кілометр від готелю, в який після переговорів мав повернутися генсек ООН. Водночас переговори у Києві проводив і прем’єр-міністр Болгарії.
Ситуація погіршується тим, що напередодні Гутерреш провів переговори з Путіним у Москві. Ракети послані ніби йому навздогін.
Генеральний секретар ООН — постать багато в чому символічна. Він не спирається на силу якоїсь держави чи військового союзу. Але він має моральний авторитет політичного лідера людства. Його обирає Генеральна Асамблея ООН після схвалення Радою Безпеки і обирає зазвичай консенсуально. Генеральний секретар є символом політичної єдності всього людства. І ось життю цієї людини вирішив загрожувати Путін так демонстративно, наказавши обстріляти вчора ракетами центр Києва.
Як і сама постать генерального секретаря ООН, так і цей обстріл Києва має символічне значення. Полювання на Гутерреша, звичайно, не передбачало його фізичного знищення. Та й практично зробити таке було неможливо. Полювання це передбачало інше — показати всьому людству, що на нього путінській Росії начхати, що кремлівський диктатор глибоко зневажає це саме людство і саму ООН. На такий крок не наважувався навіть Сталін і жоден із наступних за ним правителів СРСР. Не наважувався взагалі ніхто.
Воістину демонічна ненависть до людства, що проявилася в полюванні на генсека ООН — це зовсім нове, що вніс у світовий порядок денний самозваний імператор Росії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У цьому немає жодного сенсу. Це нікого не налякало. Але це ще більше обурило весь світ, ще більше згуртувало його у протистоянні не лише російської агресії в Україні, а й у протистоянні путінській Росії як такій.
Останні години ознаменувалися декількома найважливішими проявами такої небувалої ніколи раніше консолідації світової спільноти проти однієї країни. Ще недавня любов, а потім поблажливість до Росії, змінилася цілком залізною протидією їй.
Обидві палати Конгресу США проголосували за ленд-ліз для України. Це небувале з Другої Світової війни рішення було одноголосно прийнято у Сенаті, та 417 голосами проти 10 у Палаті представників. Республіканці та демократи, трампісти та байденісти голосували разом. Небувале у політичному житті США явище і воно є свідченням неймовірного згуртування американського суспільства у протидії російській агресії.
Таке ж згуртування проявив напередодні й німецький Бундестаг, де рішення про постачання в Україну важких озброєнь підтримали всі партії, крім вкрай лівих та вкрай правих. Соціал-демократи правлячої коаліції та Християнські демократи опозиції були одностайні у його підтримці. У результаті майже 600 голосів за, сто проти.
Міністрерка закордонних справ Великої Британії заявила на офіційному обіді у лорда-мера Лондона, що метою коаліції є звільнення всієї України, включно з Донбасом та Кримом. І світова спільнота аплодувала цій заяві.
А перед тим зустріч міністрів оборони 41 країни на американській військовій базі в Рамштайні (Німеччина) проголосила, власне, створення антипутінської коаліції всіх розвинених країн світу від Ірландії до Японії, від Норвегії до Австралії, від Ізраїлю до США.
Такої одностайності світ не знав ніколи, ні у війнах проти Наполеона, ні у Першій, ні у Другій світовій, ні у Корейській війні. Путін зіткнувся віч-на-віч з усім людством і, як знак, що він приймає виклик людства, він послав російські ракети на Київ, коли в ньому перебував Антоніу Гутерреш. З погляду психології політики, остання дія кремлівського диктатора — істерична кульмінація. Залякування надновою зброєю напередодні теж істерика.
Світ уже дав зрозуміти Путіну, що він його погроз не боїться і в разі будь-яких спроб застосувати зброю масового ураження, відповідь світової спільноти буде нищівною і для Росії згубною. Думаю, що цю відповідь почув якщо не сам Путін, то його найближче оточення. Залякати людство ще не вдавалося нікому, ані Наполеону, ані Гітлеру, ані Сталіну. І Путіну не вдасться.
Світ демонструє таку одностайність і таку рішучість у протистоянні спробам його залякати, що тепер уже цілком зрозуміло — за своє життя людство боротиметься до кінця, а не проситиме пощади у агресора. І хто вийде переможцем у цій боротьбі — немає жодних сумнівів, сумніви лише у ціні перемоги. Можливо, для людства ця ціна буде великою, але полювати на генсеків ООН більше не буде дозволено нікому й ніколи.
Той випадок коли never is never.